Сергій Грабовський: Мединський, "два десятки років конфлікту" і судьба Мехмед-паші: що насправді з історією - Блоги | OBOZ.UA
Глава російської делегації на переговорах у Стамбулі Владімір Медінскій (відомий також як Володимир Мединський, родом із Сміли) поставив перед українськими аналітиками непросте завдання. Він не упустив можливості підкреслити свій статус професійного історика і представив вагомий історичний аргумент: "Ми не прагнемо війни, але готові боротися рік, два, три — скільки знадобиться. Ми воювали зі Швецією протягом 21 року. А скільки часу готові витратити ви?".
На перший погляд, аргумент виглядає досить переконливим. Дійсно, 21 рік — це не так вже й мало. Але виникає питання: хто саме є цими "ми"? У часи війни зі Швецією, про яку згадував Медінскій, а саме в період Північної війни, Росія як така не існувала на карті світу. Натомість там була Московія, Московське царство, і валюта, яка використовувалася, — московський рубль, що є важливим символом державності. Це перше. По-друге, Московія мала потужних союзників, серед яких були Річ Посполита, Саксонія, Велика Британія, Дансько-Норвезька унія та Пруссія. Хоча деякі союзники іноді змінювали свою лояльність (як, наприклад, британці та поляки), загалом підтримка Московії була більш стабільною і сильною, ніж та, яку отримував шведський король Карл ХІІ, якого вважають військовим генієм і політичним авантюристом. Таким чином, у контексті "ми" є певні неточності. По-третє, землі, які були захоплені Петром І під час тієї війни, не були суто шведськими; населення цих територій було етнічно віддалене як від шведів, так і від московітів. Війна велася з обох боків за території, що підлягали колонізації, і обидві сторони виконували роль загарбників. Це, безумовно, надає зовсім іншого політичного виміру цим подіям у порівнянні з нинішньою ситуацією.
Проте, з іншого боку, можна помітити певну схожість, іноді навіть вражаючу, між військовими тактиками Московії на початку XVIII століття та військовими стратегіями Росії на початку XXI століття. Але про це поговоримо трохи пізніше.
Почати ж варто з реальної ціни перемоги Московії у Північній війні. Адже Медінскій усе ж фаховий історик, який повинен знати цю ціну не на рівні вузівського підручника з історії чи російськомовної Вікіпедії. Відтак подивимося, чим лякають українців, якою московською звитягою. Чи, можливо, подвійний доктор - історичних і політичних наук, - активний плагіатор і міфотворець, кавалер багатьох нагород, у тому числі медалі "Почесний панфіловець" (є в РФ і така!) нічогісінько не знає про те, якою була ціна "великої перемоги" й імператорства Петра І?
А от нам знати це не зайве - хоча б для того, щоби не лякатися.
Перш ніж перейти до теми людських втрат московських військ під час Північної війни, варто зазначити деякі факти. За даними Вікіпедії, кількість загиблих у боях становила приблизно 30 тисяч, а загальні втрати досягли 120 тисяч. Проте російська версія Вікіпедії, як це часто трапляється, може містити неточності. Протягом перших десяти років війни з населення Московії, яке налічувало близько 14 мільйонів, було набрано близько 300 тисяч новобранців. У 1701 році регулярна армія налічувала 40 тисяч солдатів, а до 1708 року їх число зросло до 113 тисяч. Але це все ще не відповідає очікуванням. Куди ж зникли новобранці? За статистикою 1718 року, близько 20 тисяч московських військових були, як тоді говорили, "в бегах". Ще одна важлива цифра: з 1711 по 1721 рік "забрали" щонайменше 180 тисяч московітів, тоді як регулярна армія на той момент складала приблизно 200 тисяч осіб. Знову ж таки, щось не складається... Окрім дезертирів, існували також інваліди, яких хоча і звільняли з армії, проте часто змушували служити в допоміжних підрозділах до кінця їх днів. Протягом перших десяти років війни податкове населення, тобто селяни та більшість міщан ("чорні градські люди") Московії, зменшилося на 20%. І справа не лише в тому, що вони померли або були мобілізовані — багато хто просто утікав від війни або приєднувався до банд. А податкове навантаження, зрозуміло, зросло в кілька разів через потреби війни; податки зростали — населення тікало — податки знову зростали, оскільки потрібно було більше грошей на військові витрати — і так без кінця.
А зібрані в населення кошти часто інвестувалися в абсолютно безглузді проєкти. Наприклад, у флот. Кораблі, що зводилися за часів Петра I, виготовлялися з порушенням технологічних норм, з свіжозрубаного сирого дерева, внаслідок чого вони швидко гнили — всього за п'ять років. У той же час британські вітрильники могли служити століттями. Що стосується моряків, то адмірал Паддон у 1717 році повідомляв, що через "недоцільне харчування" країна втратила 222 новобранці з 500 лише за місяць, а інші, найімовірніше, "помруть від голоду чи через брак одягу". Таким чином, концепція "ми не зупинимося ні перед чим заради мети" була сформульована не в сталінську епоху, а значно раніше, в основах Росії за часів Петра I. Сьогодні ж Путін прагне стати новим "Петром Великим" і відродити самодержавну імперію, Третій Рим 2.0, про що непрямо натякнув Медінський...
Північна війна містить ще один цікавий епізод, відомий як Прутський похід Петра І. Московська армія спробувала здійснити вторгнення на Балкани, більшість яких була під контролем Османської імперії, з метою приєднати до своїх територій християнські землі. Окрім того, планувалося захопити короля Карла ХІІ та гетьмана Пилипа Орлика, які після поразки під Полтавою розташували свій табір поблизу Бендер. Проте ця експедиція закінчилася катастрофою. Османські та кримські війська під командуванням візира Балтаджи Мехмед-паші та хана Девлет II Ґерая завдали поразки і оточили армію Петра І. У цій критичній ситуації підкуплений московітами османський візир уклав мирну угоду, за якою війська Петра І та молдовани під проводом Димитра Кантемира могли безперешкодно повернутися до Московії. Натомість Московія зобов'язалася знищити свої фортеці на Азовському морі, повернути Азов і утриматися від втручання у справи Речі Посполитої. Крім того, Московія втратила право на флот у Азовському та Чорному морях, а всі наявні кораблі були підлягали знищенню. Хан Девлет II Ґерай звинуватив візира у зраді та вимагав від султана покарання. Султан стратив візира, якому не допомогли московські гроші, а його голова була відправлена хану. Однак, на той час вже було запізно. Як можна зрозуміти, якби османський візир дотримувався таких же принципів честі, як кримський хан, Північна війна могла б закінчитися для Москви невдачею, адже ніхто не очолив би війська, а Російська імперія з'явилася б значно пізніше.
Проте, московська армія зазнала значних втрат. Всього загинуло 27 285 солдатів, з яких лише 4 800 полягли в боях, решта ж померли від хвороб, спраги та голоду. Водночас, всі досягнення Петра I, які стосувалися виходу Московії до Чорноморського регіону, були знищені, за що заплачено життями десятків тисяч бійців...
Як на мене, сюжет це викликає вельми актуальні алюзії, чи не так?
Зрештою, варто звернути увагу на паралелі з сучасністю. Австрійський дипломат Корба зауважував, що московська армія, окрім гвардійських підрозділів, складалася з "найгірших солдатів, рекрутованих із найбідніших верств населення". Брауншвейгський посол Вебер був ще лаконічнішим у своїх оцінках, зазначаючи, що в армії Петра І зібрався "найгірший народ". Постійні голод і епідемії, викликані незадовільними умовами життя солдатів, навіть поза бойовими діями, робили ситуацію ще гіршою. Як стверджував російський історик Ключевський, армія Петра І стала "знаряддям страждань". Не дивно, що в ті часи часто мали місце "м'ясні штурми", погроми мирного населення та масові зґвалтування жінок і дівчат у захоплених містах. Чого ж ще можна було очікувати від армії, де людей перетворювали на голодних та агресивних істот? Ситуацію не рятували й ті три гвардійські полки, які хоч якось нагадували бойову силу, адже традиція, що колись існувала, здається, зникла в сучасній Росії, в контексті інших армій.
А загалом перетворення Московії на Росію, більшу частину часу якого зайняла Північна війна, коштувало цій країні приблизно чверті населення. Можливо, Медінскій справді вважає, що ціна, яку Москва заплатила за перемогу у тій війні, нормальна. А сьогодні він лякає тим, що, мовляв, ми ("кремлівські чекісти" та наближені до них особи) готові покласти десятки мільйонів росіян і вщент зруйнувати економіку, аби лише домогтися свого. Може бути і таке. Але хіба це привід лякатися як українцям, так і всьому світу? За цих обставин важливо не повторити помилки минулого і зробити так, щоби всі козирі з рук "бункерних щурів" виявилися вибитими. Ба більше: таких щурів слід елімінувати з людського біоценозу.
Проте, наразі славу "миротворця" Мехмед-паші (а також фінансові вигоди, які він отримав за укладання миру на користь Москви) здається, не всі можуть прийняти спокійно. І знову ж, не варто впадати в паніку; потрібно лише вжити заходів, щоб такі особи якомога швидше позбавилися можливості вчиняти свої злі дії.
