Шантаж, революційні події та вибори під впливом Росії: які виклики стоятимуть перед Україною у 2025 році?
Обрання президентом США Дональда Трампа (зображений на плакаті праворуч) підживило очікування змін повсюди у світі. На фото - білборд уздовж автодороги у Тель-Авіві, Ізраїль
Рік тому усі прогнози щодо міжнародної політики підкреслювали: 2024 рік стане роком виборів. Ще ніколи виборчі перегони не охоплювали одночасно таку кількість населення: на дільниці мали прийти громадяни держав, де проживають понад 4 млрд людей. За рік вибори охопили держави, де проживає понад половина населення землі.
На сьогодні зрозуміло, що вибори в США матимуть найбільший глобальний вплив. Якщо у 2024 році Дональд Трамп знову стане президентом, а республіканці отримають контроль над обома палатами Конгресу, це позначиться на подіях у всьому світі. Хоча політичний курс нової адміністрації залишається невизначеним, зміна керівництва в цій найвпливовішій державі вже спричинила ряд інших процесів.
У тому числі тих, що впливатимуть на Україну.
Тож 2025 рік стане роком змін.
"Європейська правда" розглядає, які події можуть відбутися в європейському регіоні протягом наступних шести місяців.
Ми навмисно зупинимося лише на очікуваних подіях початку 2025 року (бо швидкість змін нині така, що ситуація за пів року може радикально змінитися). Зоною невизначеності лишається також те, які форми матиме тиск США (і не лише США) на Україну щодо перемир'я та переговорів з Кремлем. Адже окрім Трампа, є й інші гравці - зокрема, європейські лідери, які прагнуть мати роль у цьому процесі та які значно більш прихильні до української позиції.
Але є й інші очікувані зміни, про які важливо знати.
Тепер це вже оголошено офіційно: 1 січня розпочнеться нова газова війна між "Газпромом" та Молдовою.
У новорічну ніч російський державний монополіст припиняє постачання газу у Придністров'я, тобто в окупований Росією регіон. На цей крок чекали, але несподіванкою стало те, що формальною причиною для цього "Газпром" назвав не припинення транзиту через Україну, а відсутність платежів за газ (тут варто зауважити, що Придністров'я не платить за нього вже кілька десятиріч). Цим Москва зняла питання про наявність альтернативного "трансбалканського" газопроводу, за яким можна було би постачати газ до Тирасполя.
Справжній намір Росії, безумовно, ясний.
Росія завдає удару по регіону, який знаходиться під її контролем, сподіваючись, що це вплине на виборців на правобережжі Молдови. І справді, якщо газова блокада затягнеться, Кишиневу, ймовірно, доведеться підвищити тарифи на енергетичні послуги, а також існує ризик виникнення дефіциту та відключень електроенергії.
Розрахунок Кремля - що на парламентських виборах у 2025 році це вдарить по рейтингах влади Молдови і вона програє проросійським силам. Детальніше про енергокризу читайте у статті "Молдову колють газовою голкою".
Потенційно може розпочатися також гуманітарна криза у Придністров'ї з потребою евакуації людей, але у Кишиневі сподіваються, що найгірше вдасться відтягнути до наступного опалювального сезону. Втім, багато залежить від готовності Заходу допомагати Молдові, від погоди у січні та лютому, а також від російських обстрілів енергосистеми України - адже наразі частину електрики доведеться постачати до Молдови через українську територію.
Словаччина також почала застосовувати шантаж, зосередивши свій тиск на Україні.
Словацький прем'єр Роберт Фіцо став головним критиком рішення Києва не продовжувати газовий транзитний договір з "Газпромом".
У Європі, утім, його не підтримав ніхто, крім Орбана; Брюссель став на бік України. Але Фіцо не звикати йти проти загальноєвропейської політики. Днями він здійснив таємний візит до Путіна, про який розповідала "ЄвроПравда", а після цього - висунув, по суті, ультиматум на адресу Києва: мовляв, якщо Україна не відновить транзит російського газу, то Словаччина припинить постачати їй електроенергію.
Проте існують підстави вважати, що загрози, озвучені словацьким керівництвом, можуть виявитися блефом, і Словаччина, скоріш за все, не ініціює енергетичну блокаду України, або ж, як це охарактеризував Зеленський, не створить другий енергетичний фронт.
По-перше, продаж електроенергії в Україні здійснюють не державні структури Словаччини, а приватні підприємства. Вони отримують ринкову вартість за свої поставки. Більш того, ця діяльність не потребує ліцензування, що значно обмежує можливості уряду впливати на неї. Проте, навіть якщо словачеська влада знайде оригінальний спосіб обмежити експорт, це може призвести до негативних наслідків для них.
Україна має важливу перевагу - транзит російської нафти до Словаччини через трубопровід "Дружба". Однак цей потік може бути припинено. Київ зможе аргументувати це нестачею електрики для перекачування нафти. Для Фіцо, особливо в контексті можливих дострокових виборів у Словаччині, це було б незручним розвитком подій.
Словом, словацький шантаж для України не видається найбільшою небезпекою.
Важливо підкреслити, що, незважаючи на поточну напругу, Україна прагне відновлення дружніх або принаймні "рівноправних" відносин зі Словаччиною. Це стає особливо актуальним у 2025 році, коли уряди країн Євросоюзу повинні ухвалити ряд одностайних рішень у процесі вступних переговорів з Україною.
1 січня 2025 року Польща стає головуючою державою у Раді ЄС. А роль головування у питаннях, пов'язаних з розширенням Євросоюзу, є доволі вагомою. Головуюча держава готує порядок денний засідань міністрів на так званій Раді з загальних питань (що відповідає за розширення) і може гальмувати окремі питання або ж проштовхувати їх до розгляду.
Київ розраховує, що відносно дружнє головування дозволить Україні (а разом з нею і Молдові) поставити черговий рекорд швидкості у наближенні до членства.
Задача - за сприяння поляків відкрити як мінімум два з шести кластерів, тобто блоків переговорних глав. А якщо пощастить - то навіть три. Джерела "ЄвроПравди" кажуть, що дискусія про те, як і коли це відбудеться, досі триває, але виходячи з процедур у ЄС, цього не варто чекати на самому початку року. Хай як тиснутиме та підштовхуватиме Варшава, та до весни Брюссель не впорається з підготовкою.
Крім того, кожна країна-член ЄС отримає можливість висловити свій голос проти і заблокувати ці дії.
Однак навіть допомога Польщі не повинна сприйматися як безумовна гарантія.
На неї може позначитися виборча кампанія, що фактично вже розпочалася. У травні в Польщі відбудуться президентські вибори, і колишня правляча партія "Право і справедливість" (ПіС) прагне використати їх як стартову точку для свого реваншу.
Втома від уряду Дональда Туска, перемога Дональда Трампа у США, який має більш приязні стосунки з "ПіС", ніж з нинішньою владою, все це стало причинами того, що кандидат від чинної влади, мер Варшави Рафал Тшасковський, вже не виглядає беззаперечним фаворитом, як це було ще кілька місяців тому.
Замість цього "ПіС" виступає на цих виборах за кандидатуру Кароля Навроцького, голови Інституту національної пам'яті. Це стає серйозним викликом для України! Варто лише згадати, що під його керівництвом польський Інститут нацпам'яті втілив ряд явно антиукраїнських ініціатив.
На жаль, Україна змушена бути однією з ключових тем виборчої кампанії у сусідів. І навіть скасування Києвом мораторію на пошукові та ексгумаційні роботи, чого так довго добивалася Варшава, не знімає пов'язаних із цим небезпек. Зрештою, не завжди обґрунтовані претензії продовжують лунати від польських політиків.
Особливо це стане актуальним, якщо новим президентом Польщі оберуть Навроцького.
Є ще дві дуже важливі для України держави ЄС, де вибори відбудуться у перші місяці 2025 року.
Це Німеччина - держава №1 у Європі за обсягом допомоги ЗСУ, уряд якої, втім, нерідко викликає докори через брак сміливості в ухваленні нових рішень. І Румунія, яка часто відіграє роль лобіста інтересів України у ЄС і НАТО (нехай навіть це відбувається через те, що румуни просувають також інтереси Молдови).
Зміни, що можуть статися в цих країнах, можуть бути абсолютно різними.
Дострокові парламентські вибори у Німеччині пройдуть 23 лютого, далі будуть коаліційні переговори (які у цій країні найчастіше тривають кілька місяців). Та результатом цього, як сподівається Україна, буде суттєве посилення німецької допомоги. А до того ж ця допомога має стати значно сміливішою.
Слід відзначити, що уряд Олафа Шольца за три роки пройшов вражаючий шлях трансформації — від надання лише нелетального озброєння до того, щоб стати другим за величиною донором військової допомоги Україні після США. Однак у деяких аспектах, таких як постачання ракет TAURUS до Києва або надання дозволу на здійснення дальніх ударів по території Росії, позиція Берліна залишилася незмінною.
Перш за все, це пов'язано з особистою позицією канцлера Шольца, яку неодноразово піддавали критиці як опоненти, так і іноді його партійні колеги.
Перемога християнських демократів та можливе призначення Фрідріха Мерца на посаду канцлера створюють для Києва позитивні перспективи: Мерц відкрито висловлював підтримку як передачі ракет, так і завдання ударів по Росії. Детальніше про його позицію можна дізнатися в нашій статті "Чи зможе Мерц навести порядок?".
Навіть якщо виникне коаліція з соціал-демократами, це не обов'язково стане перешкодою для більш рішучої політики Берліна. Шольц, ймовірно, не буде частиною нового уряду, тоді як від соціал-демократів на цю посаду може претендувати діючий міністр оборони Борис Пісторіус, який усвідомлює значення постачання Збройним Силам України дальнобійних ракет.
Втім, зміна влади у Німеччини може виявитися з "ложкою дьогтю" для України через посилення позицій відверто проросійських сил: ультраправої "Альтернативи для Німеччини" (АдН) та ультралівого Альянсу Сари Вагенкнехт.
Особливо враховуючи, що до "АдН" приєднався публічно соратник Трампа, Елон Маск, його підтримка надає німецьким ультраправим додаткову вагу та респектабельність.
Вибори в Румунії можуть стати серйозною загрозою для України. Як вже повідомляла "ЄвроПравда" у статті "Влада Румунії програє Кремлю", ситуація потребує додаткової уваги. Суть у тому, що нинішня румунська політична еліта, прагнучи зберегти свої позиції, допускає ряд помилок, які лише підсилюють позиції антисистемних сил. Ці сили, як правило, мають проросійську спрямованість або тісно пов'язані з Москвою.
Зараз влада Румунії ставить на те, що у другому турі виборів зійдуться спільний кандидат від урядових партій Крін Антонеску та хтось із антисистемників - найімовірніше, проросійський лідер правопопулістичної партії AUR Джордже Сімеон. Але, на жаль, саме у цьому двобої кандидат від Кремля має всі шанси перемогти.
Є надія, що розподіл сил може зазнати змін - наприклад, існує ймовірність, що в другий тур виборів потрапить незалежний мер Бухареста. Однак до самих виборів залишилося близько трьох місяців, і "ЄвроПравда" планує ретельно відстежувати розвиток подій.
І, звісно ж, не можна не згадати про Грузію, керівна партія якої "Грузинська мрія" дедалі швидше рухається в обійми Кремля.
За останні місяці 2024 року влада у Тбілісі остаточно розірвала відносини із Заходом. Парламентські вибори супроводжувалися величезною кількістю порушень і призвели до масштабних протестів у країні, після чого влада свідомо підняла градус напруги, заявивши про "призупинення" переговорів із ЄС про вступ.
Реакцією на реальну відмову від західного курсу Грузії стала безпрецедентна політична криза, що триває і досі, і яка є найзначнішою в новітній історії країни.
У країні одночасно існують дві особи, які претендують на звання президента: Саломе Зурабішвілі, що має підтримку мітингувальників, та Михеїл Кавелашвілі, "інавгурація" якого відбулася 29 грудня, хоча його легітимність викликає серйозні питання. Головним аспектом цієї ситуації є те, кого з них вважатимуть законним президентом Грузії провідні західні держави, зокрема Сполучені Штати Америки.
Наразі ставлення Заходу до чинної влади стає дедалі жорсткішим; Сполучені Штати навіть запровадили санкції проти засновника та почесного голови "Грузинської мрії" Бідзіни Іванішвілі. У "Грузинській мрії" сподіваються, що Трамп скасує усі ці рішення та відновить партнерство з авторитарною владою у Тбілісі, але ці очікування, швидше за все, виявляться хибними.
На даний момент правляча партія не має наміру йти на компроміси ні з опозиційними силами, ні з протестуючими, впроваджуючи нові репресивні законодавчі ініціативи та арештовуючи активістів.
Це не зупиняє протести - хоча вони й не посилюються так, як би того хотілося прибічникам європейського шляху країни. Грузія зараз на роздоріжжі. Але лише її громадяни можуть і мають визначити, яким шляхом вона рухатиметься далі.
Чи виникне хвиля протестів, здатна усунути діючу де-факто проросійську владу, чи масові акції на вулицях закінчаться поразкою, а Грузія повторить шлях, схожий на білоруський? Відповідь на це запитання стане більш зрозумілою у 2025 році.
Автори: Сергій Сидоренко та Юрій Панченко.
