Сі провів зустріч із Трампом: як Китай формує світ на свою користь.
Саміт США -- КНР, який відбувся у Вашингтоні, вкотре не став проривним. Занадто великі протиріччя відділяють сторони від спільного бачення майбутнього світу, насамперед і особливо у сфері ШІ. Напередодні відбулися торговельні переговори, Китай закупив 1 млн тонн соєвих бобів, про що Трамп просив Сі під час їхньої останньої зустрічі. Пекін хоч і критикував Вашингтон за ухвалення закону Ліндсі Грема, але робив це якось невиразно. Саміт запам'ятається рідкісним епізодом участі президентської пари США у зустрічі Сі Цзіньпіна і його дружини на базі Ендрюс та продовженням "торговельного перемир'я" на два місяці. Найімовірніше, під час переговорів з китайського боку згадувався Тайвань, з американського -- події навколо Ірану. Про Україну майже не говорили, як і варто було очікувати.
Ми не здатні зацікавити Китай, і нам не вдалося створити єдиний контекст для продуктивної дискусії — формування спільного євразійського безпекового простору разом з європейськими партнерами за участю КНР, що вимагало б завершення конфлікту. Україна не є привабливим ринком для Китаю, і навіть інтерес до її відновлення залишається на мінімальному рівні, оскільки ми, безумовно, орієнтовані на США і перебуваємо у війні з Росією, яка є союзником Піднебесної, поки режим Путіна залишається при владі. Тому в Пекіні вважають, що його слід підтримувати.
Однак насправді зустріч між лідерами Китаю і США в нинішньому форматі та контексті містила певні приховані цілі, які, зрештою, були досягнені. Щоб краще зрозуміти, що відбулося у Вашингтоні, варто проаналізувати цей візит у рамках ширшої стратегії Сі Цзіньпіна на сьогоднішній день. Інтерес Трампа стає очевидним — він прагне продемонструвати виборцям, що співпрацює з Китаєм, а не загострює конфлікт, адже саме таку думку висловили американці під час останнього соціологічного дослідження. Зі свого боку, Китай має більш складний порядок денний.
Світова стратегія Сі
Китай керується системою, а не спонтанними рішеннями, розрахунком, а не емоціями. Світова стратегія Сі Цзіньпіна спрямована на розв'язання кількох взаємопов'язаних завдань. Це -- зростання впливу Китаю, створення міжнародного середовища, де керівна роль КПК всередині країни захищена, технологічна залежність від Заходу зведена до мінімуму, а китайська промислова вага змушує інші держави враховувати пріоритети Пекіна. Головний ризик цієї моделі полягає у конфлікті між централізованим політичним контролем і підприємницькою свободою, без якої важко підтримувати інновації та продуктивність.
Зовнішня політика, економічні стратегії та ідеологічні ініціативи Китаю слід розглядати як складові єдиного механізму. У цьому механізмі економіка виступає джерелом ресурсів для посилення національної потужності, технології знижують стратегічну вразливість, зовнішня політика формує сприятливе середовище для розвитку Китаю, а ідеологія визначає, хто керує цими процесами та які політичні цілі переслідуються.
В епоху Сі політична система КНР слідує ленінській доктрині посилення ролі партії; економічна політика -- марксистському баченню, згідно з яким державне планування та контроль отримують перевагу над автономією ринку; зовнішня політика і політика безпеки -- це комбінації політичного тиску і силового протистояння. Разом ці процеси формують режим, у якому національне відродження, партійна монополія і технологічна модернізація стають частинами одного проєкту.
Цей проєкт має часову рамку. До 2035 року Китай прагне досягти статусу технологічної наддержави та завершити важливий етап соціалістичної модернізації. До 2049 року, сторіччя утворення КНР, має бути реалізоване "велике відродження китайської нації". Ці дати виконують роль політичних горизонтів, які дисциплінують бюрократію, спрямовують інвестиції і пояснюють суспільству, чому поточні витрати та обмеження подаються як історична необхідність.
Зовні Китаю офіційні заяви Комуністичної партії Китаю часто сприймаються як просто риторика без суті. Проте в умовах китайської партійної системи ці заяви виконують важливу практичну роль. Ідеологічні формули визначають прийнятні способи пояснення різних проблем, після чого вони стають основою для оцінки кадрів, формування державних програм, умов банківського кредитування та регуляторних рішень. Ідеологія займає домінуючу позицію, з неї виникають стратегії, політики та поведінка державних інститутів.
Відродження виражається через концепцію "сукупної національної могутності", яка є унікальною для Китаю. У рамках китайської стратегічної думки до цієї концепції зараховують різні елементи, такі як військовий потенціал, економічний обсяг, міжнародну торгівлю, фінансові ресурси, технологічні досягнення, людський капітал, енергетичні ресурси, контроль над ланцюгами постачання, а також здатність формувати правила гри. Порівняння сили здійснюється з іншими країнами, зокрема з США та їхніми союзниками. Тому промислова стратегія та стандарти комунікацій мають не лише економічний, але й геополітичний вплив.
Таке сприйняття пояснює, чому Китай готовий прийняти менш ефективні короткострокові рішення на користь стратегічної стабільності. Надмірні виробничі потужності, дублювання технологічних програм та високі витрати на імпортозаміщення можуть на перший погляд здаватися економічно необґрунтованими. Проте з позиції національної безпеки такі кроки забезпечують запас надійності, знижують ризик зовнішнього тиску і надають Пекіну інструменти впливу на держави, які залежать від китайських компонентів.
У своїй зовнішній політиці Китай реалізує глобальну стратегію, що базується на активній взаємодії з країнами Глобального Півдня. Пекін визнає, що держави Азії, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу складають більшість у світі як за кількістю країн, так і за населенням, але водночас мають обмежений вплив на правила, які були встановлені після Другої світової війни, в основному під контролем західних держав.
Пекін озвучує концепцію "демократизації міжнародних відносин", наголошуючи на важливості ролі ООН, принципу невтручання та розширеному представленні країн, що розвиваються. Ця риторика є привабливою, оскільки відображає реальне невдоволення нерівністю в глобальній системі. Крім того, Китай пропонує фінансові кредити, інфраструктурні проекти, можливості для торгівлі, навчання управлінців та політичну підтримку без жодних вимог щодо демократичних реформ. На відміну від багатьох європейських імперій минулого, КНР не має прямої колоніальної спадщини в більшості цих країн.
На сьогоднішній день Пекін потребує підтримки країн Глобального Півдня для забезпечення своїх інтересів у міжнародних структурах, ізоляції Тайваню, просування власних концепцій прав людини, інтернет-суверенітету та розвитку. Ця підтримка також важлива для легітимації політичної моделі, в якій державний суверенітет має пріоритет над зовнішнім контролем за внутрішніми справами. Китай намагається не лише долучатися до існуючих правил, а й активно формувати їх.
Суттєвий аспект
Суттєвий аспект стратегії КНР -- Тайвань. Для Пекіна це питання суверенітету, завершення громадянської війни та національного відродження. Острів розташований у центрі першого острівного ланцюга, який обмежує вихід китайських військово-морських і повітряних сил у західну частину Тихого океану. Контроль над Тайванем змінив би регіональний баланс і поставив під сумнів здатність США захищати союзників.
Пекін вважає "мирне возз'єднання" основним сценарієм, проте не виключає можливості застосування сили. Процеси військової модернізації, навчання навколо острова, дипломатичне оточення Тайбею та економічний тиск свідчать про те, що керівництво Китаю формує дедалі різноманітніший арсенал інструментів примусу.
Успішне підпорядкування Тайваню без ефективної американської відповіді мало б наслідки далеко за межами протоки. Японія і Південна Корея змушені були б переоцінити надійність союзів зі США; держави Південно-Східної Азії -- швидше пристосовуватися до китайської сили; Пекін отримав би кращі позиції для проєкції військової потуги в Тихому океані. Тому Тайвань є для Сі водночас національною метою, геостратегічним вузлом і демонстрацією того, хто визначає правила в Азії.
Економічна стратегія Сі формулюється під впливом уповільнення економічного зростання. Модель, що спиралася на будівництво, кредитування, експорт та значні інвестиції, втратила свою колишню ефективність. Криза в житловій сфері негативно позначилася на заощадженнях домогосподарств і доходах місцевих адміністрацій від продажу землі. Невизначеність після пандемії, регуляторні ініціативи та зниження довіри до майбутнього сприяють високій готовності населення до заощаджень. Приватні підприємства стають обачнішими в інвестиціях, коли не можуть передбачити масштаби політичного втручання.
Внутрішнє споживання, приватні капіталовкладення і житлове будівництво більше не виконують колишньої ролі двигунів зростання. Натомість два канали набули особливої ваги -- чистий експорт і державні або спрямовані державою інвестиції в технологічно-промисловий комплекс. За останніми даними, річний профіцит торгівлі товарами Китаю із зовнішнім світом сягнув близько 1,2 трлн дол. США. Збереження такого балансу є стратегічною метою. Вона визначає більшість зовнішньополітичних рішень КНР.
Експорт сприяє розвитку виробництва та створенню робочих місць, але водночас викликає політичні реакції. Сполучені Штати вже впроваджують тарифи та технологічні обмеження для захисту частини свого ринку. У свою чергу, Європейський Союз посилює заходи торговельного захисту в тих секторах, де китайські субсидії та надлишкові виробничі потужності негативно впливають на європейських конкурентів. Якщо основні ринки продовжать встановлювати нові бар'єри, Китаю стане складніше забезпечити фінансування для модернізації своєї економіки за рахунок зовнішнього попиту.
Політика технологій під керівництвом Сі
Основою нового курсу стали "нові якісні продуктивні сили" — концепція, яку Сі запропонував у 2023 році і перетворив на масштабну національну ініціативу у 2024 році. Це поняття включає в себе штучний інтелект, аналіз великих даних, обчислювальні технології, робототехніку, квантові інновації, біотехнології, нові матеріали, відновлювальні джерела енергії та модернізацію традиційних промислових галузей.
Сі наполягає на перетворенні наукових результатів на виробничу спроможність. Технології мають проникати в усі ланки промисловості, підвищувати сукупну факторну продуктивність, з'єднувати постачальників, виробників і державне планування, створювати нові галузі та оновлювати старі. Китайська перевага повинна виникнути не тільки в окремій передовій лабораторії, а в масштабі промислового застосування.
Для Сі технологічна політика розв'язує одразу кілька завдань. Вона має підняти продуктивність, компенсувати демографічне старіння, зменшити залежність від імпортних компонентів, підтримати військову модернізацію, посилити експорт і дати партії нове обґрунтування її керівної ролі. У цьому сенсі технологія стає матеріальною основою політичної легітимності.
Найбільш амбітною складовою цієї концепції є унікальна роль штучного інтелекту. Китайські теоретики розширили традиційний перелік факторів виробництва, включивши в нього дані, та стверджують, що алгоритми здатні не лише автоматизувати процеси в бізнесі, а й оптимізувати розподіл ресурсів у межах економіки. Відповідно до цієї логіки, країна, яка має доступ до великих обсягів інформації та може ефективно координувати інвестиції, отримує конкурентну перевагу над децентралізованою системою приватних рішень.
Виникає трансформація, за якої "невидима рука" ринку поступається місцем "видимій руці" держави, підкріпленій алгоритмічними рішеннями. Якщо штучний інтелект здатний в режимі реального часу оцінювати попит, пропозицію, логістичні процеси, виробничі можливості та фінансові ресурси, централізована система може нібито більш ефективно розподіляти капітал, ніж цінові сигнали. Для китайської ідеології це не просто інженерна теорія. Це шанс продемонструвати, що соціалістична партійна держава може досягати вищої продуктивності, ніж капіталістичний ринок, зберігаючи при цьому контроль над політичною ситуацією.
Отже, економічні концепції все більше інтегруються у сферу геополітики. У вересні 2026 року Віктор Ґао, віцепрезидент пекінського Центру Китаю та глобалізації, висловив думку, що Китай "ніколи не дозволить жодній країні в світі стати домінуючою у сфері штучного інтелекту". Він звинуватив Сполучені Штати в мілітаризації технологій, протиставивши їх закриті системи відкритим моделям, які підтримує Китай, і вказав на зв'язок між позицією Пекіна та контролем над рідкісноземельними ресурсами. У Китаї вважають, що штучний інтелект є ключовою областю, де технологічна перевага може забезпечити військове, економічне та нормативне лідерство.
Китайський акцент на відкритих моделях має важливе значення. Це підходить для прискорення впровадження китайських технологічних екосистем у країнах, які не мають можливостей для створення власних базових моделей або не бажають залежати від кількох американських компаній. Проте, контраст між "китайською відкритістю" і "американською закритістю" є спрощенням політичної реальності: обидві нації поєднують елементи відкритих і закритих розробок, експортні обмеження, державну підтримку та міркування безпеки.
Вразливий аспект
Однак стратегія, яку реалізує Сі, має свої слабкі місця. Партія прагне, щоб інновації працювали на благо держави, але значна частина нововведень виникає в приватному секторі. Приватні компанії відіграють ключову роль, забезпечуючи більше 70% технологічних інновацій, понад 80% зайнятості в містах та більше половини податкових надходжень. Після 2017 року кампанії регулювання, спрямовані проти великих бізнесменів і платформ, виявили обмеження приватної автономії. Історія Джека Ма стала тривожним сигналом для всього сектору: економічний успіх не гарантує політичну свободу. Як наслідок, капітал став більш обережним. Бізнесмени призупинили інвестиції, перенесли частину ресурсів за межі країни або зосередилися на менш ризикованих проектах. Це, в свою чергу, посилило уповільнення, яке партія намагалася подолати.
Тепер Китаю потрібно часткове примирення з технологічним сектором, зокрема з іноземними компаніями. Зустрічі з керівниками приватних фірм та повернення Джека Ма до публічного життя свідчать про бажання зменшити тиск. Проте це більше схоже на тактичне затишшя, ніж на відмову від партійного контролю. Офіційна позиція продовжує наголошувати на небезпеці "безладного зростання капіталу", монополізації даних та нерівномірному розподілі доходів.
Переваги стратегії Сі
Стратегія Сі має свої переваги. По-перше, централізована система здатна оперативно визначати пріоритети, акумулювати фінансування, розвивати інфраструктуру та підтримувати сектор до досягнення потрібного масштабу. Розвинений внутрішній ринок забезпечує компаніям необхідні дані, попит та умови для тестування нових продуктів. Широка виробнича база зменшує час від лабораторних досліджень до масового виробництва. Велика кількість інженерів та науковців дозволяє одночасно працювати над багатьма проектами.
Другою перевагою є інтеграція інструментів. Торгівля, кредитування, стандарти, дипломатія, контроль критичних ресурсів і військово-цивільне використання технологій підпорядковані спільному баченню. Пекін може запропонувати партнерам інфраструктуру, фінансування й цифрові системи як пакет, а потім використовувати створену взаємозалежність для політичного впливу.
Третьою важливою перевагою є міжнародна ситуація. Політика "Америка на першому місці", зменшення обсягів допомоги та конфлікти США з союзниками створюють сприятливі умови для Китаю на Глобальному Півдні. Коли Вашингтон відкрито підкреслює свої інтереси, Пекіну легше позиціонувати себе як захисника багатосторонності, ООН та суверенної рівності. Такі обставини аналітики вважають подарунком для китайської зовнішньої політики.
Міжнародний порядок, сумісний з баченням Пекіна, матиме сильну ООН, обмежене право зовнішнього втручання, більшу вагу держав Глобального Півдня, визнання китайського суверенітету над Тайванем і норму, за якою політичний устрій КНР не підлягає міжнародному оскарженню. В економіці Китай прагне контролювати критичні ланки промисловості й технологічні стандарти. У сфері безпеки він хоче послабити здатність США блокувати його дії в західній частині Тихого океану.
Результати залежать від здатності Сі надати приватному сектору достатній простір для ризику та інновацій, при цьому не втрачаючи політичного контролю; підтримувати експортну діяльність, не об'єднавши проти себе ключові ринки; і залучати країни Глобального Півдня, не перетворюючи китайську перевагу на нову форму залежності. Успішне вирішення цих трьох завдань наблизить Пекін до досягнення системної переваги. Якщо ж це не вдасться, Китай залишиться дуже потужною державою, але при цьому розкриє обмеження моделі, в якій одна партія намагається одночасно контролювати політику, капітал, технології та історію.
Саме цю тему обговорювали у Вашингтоні, коли президент Трамп намагався вразити Сі — керівника східної нації з тисячолітньою спадщиною — розкішними урочистостями.
