Аналітичне інтернет-видання

США відходять, а Росія залишається: які кроки повинні здійснити Україна та Європейський Союз для зміцнення оборонного співробітництва та протистояння Путіну?

Європейський Союз повинен узяти на себе ініціативу та стати ключовим учасником у сфері безпеки. Політичні курси США зазнають змін, на відміну від постійних агресивних намірів Росії, які Путін продемонстрував дуже чітко.

Війна між Росією та Україною ставить перед Європою все більш актуальні питання щодо необхідності зміцнення власних оборонних можливостей і тривалої підтримки України. У контексті змін у політиці США європейські країни зобов'язані взяти на себе більшу відповідальність за забезпечення безпеки на континенті, зокрема, постачання Україні критично важливих озброєнь. Для подолання цього дефіциту потрібне збільшення оборонного виробництва та поглиблення співпраці з Україною, яка може запропонувати європейським партнерам свій унікальний бойовий досвід, інноваційні технології та практичні знання.

Зі свого боку, ЄС має фінансові ресурси й промислові потужності для масштабування спільного виробництва, однак реалізацію цього потенціалу стримують регуляторні бар'єри, брак передбачуваного довгострокового фінансування та розбіжності між державами-членами. Додатковим викликом залишається необхідність поєднати швидке реагування на потреби українського фронту зі стратегічним оборонним плануванням Європи. За цих обставин постає питання, як перетворити військову підтримку України на стале партнерство, що зміцнюватиме безпеку обох сторін.

У рамках постійної рубрики на ТСН.ua під назвою "Нова Європа цікавиться", Центр "Нова Європа" звернувся до провідних фахівців з Європи та України з запитаннями:

Що мають зробити Україна та ЄС, спільно чи окремо, щоб подолати наявні прогалини в оборонній та безпековій співпраці?

Франсуа Хейсбург, провідний експерт з європейських питань у Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS), розташованому у Франції.

Найнагальнішим і, можливо, вирішальним рішенням ЄС для задоволення військових потреб України стало б використання заморожених активів Центрального банку Росії, що перебувають під управлінням Euroclear у Брюсселі. Ці кошти обсягом близько 200 мільярдів євро могли б покрити поточний дефіцит оборонного фінансування та забезпечити потреби України в закупівлі озброєння після 2027 року.

Прийняття такого рішення забезпечить додаткову вигоду: прибічникам Путіна буде складно його відмінити після майбутніх виборів, зокрема у Франції та Італії. Залучення російських коштів також послужить контрзаходом проти популістського наративу, що стверджує, нібито підтримка України створює безкінечний фінансовий тягар для європейських платників податків, особливо в умовах, коли США вже не надають військову допомогу.

Найважливішим кроком для України в політичному сенсі є відкрита й послідовна підтримка діяльності її антикорупційних інституцій. Ніщо так не підриває європейську підтримку України загалом та її вступу до ЄС зокрема, як обґрунтовані звинувачення в корупції в українських державних органах, що залежать від європейського фінансування.

Оборонні промисловості України та Європи, а також їх військові організації, мають спільну мету у обміні інформацією з бойових дій та колективному використанні прав на інтелектуальну власність. Вже проводяться активні переговори, а деякі угоди вже реалізуються. Чим більше таких партнерств буде укладено, тим більш ефективними стануть зусилля обох сторін.

Сьюзан Стюарт, провідна наукова дослідниця, Німецький інститут міжнародних відносин та безпеки (SWP)

У контексті російської агресії проти України ЄС став більш впливовим гравцем у сфері оборони та безпеки. Це особливо стосується закупівель та оборонно-промислової співпраці. Тож поглиблення участі України в цих сферах, зокрема через програму SAFE, а також спільне створення додаткових можливостей для закупівлі європейської продукції сприятимуть формуванню більш усталеної співпраці.

Проте, з огляду на існуючі розбіжності між країнами-членами Європейського Союзу, навряд чи у найближчій перспективі він зможе стати вагомим гравцем у сфері безпеки, якщо взагалі до цього дійде. Швидше за все, ключову роль у створенні нової європейської системи безпеки відіграватимуть окремі ситуаційні та мінілатеральні ініціативи, які нещодавно з'явилися або набули більшої ваги: Об'єднані експедиційні сили (JEF), Нордично-балтійська вісімка (NB8), формати E3/E5 і Коаліція охочих. Нова архітектура безпеки може базуватися на деяких вже існуючих структурах НАТО, але не обов'язково буде ідентичною Альянсу. Це в значній мірі залежатиме від того, яку роль США відіграватимуть у майбутньому.

Саме тому Україні надзвичайно важливо активно залучатися до цих ініціатив, щоб відстоювати своє бачення європейської безпеки та оборони, а також забезпечити свою значущу роль у майбутніх структурах. Водночас, країни-учасниці цих форматів повинні прагнути до більш тісної співпраці з Україною, адже саме українці сьогодні роблять найзначніший внесок у забезпечення безпеки в Європі. Завдяки своїм професійним навичкам і бойовому досвіду, вони мають всі можливості продовжувати відігравати цю важливу роль.

Карстен Зондергаард, представник Данії при НАТО в період з 2010 по 2014 рік.

Сполучені Штати кардинально переглянули свою стратегію в одному з найважливіших аспектів. Настав новий етап для Європи. Які можливості для дій існують? Дозвольте виокремити чотири основні моменти.

По-перше, Європейським країнам слід активізувати виробництво та постачання зброї і військової техніки для України. Наступним кроком є забезпечення фінансової підтримки для української держави.

По-друге, європейські держави все ще змушені будуть закуповувати американське військове обладнання через механізм PURL та передавати його Україні. Деякі країни висловлюють критичні зауваження щодо цього підходу. Проте важливо враховувати, що США виготовляють зброю та техніку, які європейці наразі не можуть і, ймовірно, не зможуть виробляти в найближчому майбутньому. Україні це необхідно.

По-третє, Європі слід активніше підтримувати створення спільних підприємств з українськими фірмами. Вже існують певні ініціативи в цій сфері. Хоча їх реалізація займає певний час, у майбутньому результати можуть бути вражаючими і суттєвими.

По-четверте, Європа не може залежати від зовнішніх приватних компаній для забезпечення можливостей, необхідних для ведення сучасних бойових дій. Тому важливо подвоїти спільні зусилля, щоб бути впевненими у власних силах.

Чи це реально? Так, безсумнівно. Для цього потрібно активізувати фінансові ресурси. Проте необхідні обсяги інвестицій навіть не йдуть у порівняння з тими сумами, які країни Європейського Союзу зібрали під час пандемії COVID-19. У кінцевому підсумку, все залежить виключно від політичного бажання.

Густав Грессель – фахівець у сфері безпеки та оборони, який займає позицію асоційованого старшого аналітика в Європейській раді з міжнародних відносин у Німеччині.

"Скупий платить двічі" -- прислів'я, яке нагадує про необхідність ретельно обмірковувати рішення щодо покупок, а не просто спокушатися найнижчою ціною. Те саме можна сказати про оборону та підтримку України. У 2022 році Європа вирішила заощадити, поклавши на Сполучені Штати не лише політичне лідерство, а й основні зусилля оборонної промисловості щодо підтримки України. Зміна курсу адміністрації Трампа зробила це рішення дороговартісним як у фінансовому, так і в політичному сенсі.

Дефіцит оборонного бюджету України, що сягає $27 мільярдів, є лише частиною більшої проблеми. Вкрай необхідні види озброєння, зокрема ракети-перехоплювачі для систем протиповітряної оборони та боєприпаси повітряного класу, фактично недоступні для придбання через брак запасів. Розширення оборонного виробництва в Європі було відкладено до 2025 року, а збільшення виробництва багатьох із таких систем вимагає значного часу. Компенсувати ці недоліки шляхом виробництва дешевих безпілотників стає все більш ускладненим завданням.

Перехоплення російських безпілотників та обходження систем супутникового зв'язку Starlink потребують більш складних технологічних рішень, що, в свою чергу, підвищує вартість і технологічну складність сучасних оборонних та ударних дронів. Європа має розвивати інтегровану екосистему, яка включатиме розвідку (особливо в сфері радіоелектроніки), комунікаційні технології, космічні інновації, обчислювальні ресурси, штучний інтелект і робототехніку. Лише така екосистема дозволить швидко виробляти, адаптувати, вдосконалювати та незалежно використовувати більш доступні боєприпаси, що виготовляються масово.

Російські удари по окремих об'єктах української оборонної промисловості також демонструють обмеження щодо того, які види виробництва можна розміщувати безпосередньо в Україні, де витрати нижчі, а зворотний зв'язок із фронтом швидший, а які -- ні. Теоретично це вказує на необхідність глибшої інтеграції європейського та українського оборонних секторів. Європа могла б використовувати свої промислові та фінансові ресурси для масштабування виробництва й забезпечення критично важливих спроможностей, тоді як Україна відповідала б за швидку адаптацію технологій безпосередньо поблизу лінії фронту.

Проте це лише теоретичне припущення. Реально лише Німеччина та країни Північної Європи і Балтії виділили суттєві фінансові ресурси для розвитку оборонно-промислових зв'язків. Як наслідок, підтримка України все частіше стає темою дрібних суперечок між європейськими державами, адже деякі з них вважають, що вигоди від інвестицій отримають лише окремі члени ЄС. Хоча уникнути таких суперечок, на жаль, складно, вони не сприяють вирішенню невизначеностей, пов'язаних з модернізацією європейської оборони та забезпеченням її автономності. Тактика Мерца, яку можна охарактеризувати як "протилежність Орбана" — загроза заблокувати бюджет ЄС, якщо підтримка України не буде включена до семирічної фінансової програми Євросоюзу, може виглядати не зовсім елегантно, але це ефективний важіль впливу для подолання існуючих перешкод.

Лео Літра, старший аналітик, Центр "Нова Європа"; старший аналітик, Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR), Україна

Ми маємо перестати сприймати це як допомогу й почати ставитися до цього як до партнерства.

Україна та Європейський Союз повинні активніше співпрацювати у сфері закупівель та спільного виробництва. Це найбільш ефективний шлях для інтеграції наших промислових секторів. Проте, успішна реалізація цієї співпраці можлива лише за умови належного правового регулювання. Важливо узгодити правила закупівель, стандарти та сертифікаційні процедури, інакше кожен спільний проект може затягнутися через бюрократичні перепони. Багато програм ЄС були створені ще до початку повномасштабної агресії та лише пізніше адаптовані, внаслідок чого Україна досі залучена до них на основі винятків із загальних правил.

Одним із швидких варіантів вирішення проблеми могло б стати введення прискореного процесу сертифікації для систем, які продемонстрували свою ефективність у реальних бойових ситуаціях. Ми також повинні враховувати перспективи після 2027 року. Біла книга про готовність до 2030 року, програма SAFE та Програма європейської оборонної промисловості (EDIP) вказують на правильний шлях, проте фінансування все ще здійснюється в рамках окремих бюджетних циклів, тоді як створення виробничих ліній вимагає кількох років. Без довгострокових контрактів спільні проєкти залишатимуться на стадії пілотних випробувань.

Ми також маємо чітко усвідомлювати, що саме Україна пропонує Європі. Наші практичні знання та дані з поля бою -- це наша валюта. Технології українські, інженери українські, а випробування відбуваються безпосередньо на фронті. Там, де це доцільно, виробництво можна переносити на територію Європи, де воно буде захищене від російських ракет. Це вже відбувається у Великій Британії, Німеччині та Данії. Однак ці знання необхідно захищати. Без чітких правил щодо інтелектуальної власності та бойових даних жодна компанія не ділитиметься своїми найкращими розробками. Те саме стосується експорту. Усе, що ми виробляємо спільно, має експортуватися за узгодженими правилами та під спільним контролем. Україні тут також є над чим працювати: формально заборону на експорт уже скасовано, але на практиці система досі не працює, і це потрібно змінити.

Зрештою, Україна має брати участь у формуванні правил, а не лише дотримуватися їх. НАТО вже дозволяє українським компаніям брати участь у своїх тендерах. ЄС щонайменше може зробити те саме. Головне послання України до Європи має звучати не як "допоможіть нам", а як "ми можемо допомогти вам працювати разом".

Тадеуш Іванський, директор департаменту, що займається питаннями Білорусі, України та Молдови в Центрі східних студій (OSW), Польща.

Україна та Європейський Союз володіють усіма необхідними ресурсами для зміцнення взаємних оборонних можливостей та потенціалу стримування. Відомо, що ключовою перевагою українських збройних сил є сучасні знання та практичний досвід, здобутий у реальних бойових умовах, зокрема в розробці та оперативному використанні багатодоменних безпілотних технологій. Крім того, українська армія демонструє вміння швидко адаптуватися до змінюваних умов на полі бою.

Європа, що тепер намагається компенсувати час, який був втрачений під час "кінця історії" у контексті переозброєння, все ще володіє сучасними технологіями та капіталом, необхідними для розширення виробництва. Кожна сторона потребує підтримки іншої і має взаємодоповнюючі можливості.

Такий тип співпраці вже реалізується: Україна запроваджує ініціативу Drone Deals, в той час як ряд європейських країн займається виробництвом озброєння, в основному безпілотників, ґрунтуючись на українському досвіді та фінансуючи це за рахунок європейських коштів. У подальшому ці озброєння надходять в Україну для боротьби з Росією, а також використовуються для поповнення запасів арсеналів країн Європи.

Проте, слід підкреслити, що українські можливості та практичний досвід (know-how) не можуть стати тим ресурсом, за який Київ зможе отримати членство в Європейському Союзі. Процес розширення ЄС є окремим напрямком діяльності, що вимагає узгодження національного законодавства з acquis communautaire (правовою базою ЄС) та реалізації структурних реформ, особливо в галузях належного управління (good governance) і верховенства права (rule of law). Це все відноситься до основоположного кластеру "Фундаментальні принципи" (Fundamentals).

Спроби України домогтися прискореного вступу до ЄС як форми так званих гарантій безпеки в межах американського мирного плану з 28 пунктів зазнали невдачі. Так само не увінчалися успіхом спроби переконати ключових європейських гравців у тому, що мільйонна армія України, її досвід і бойові спроможності становлять настільки вагомий внесок у безпеку континенту, що це нівелює необхідність проведення реформ, обов'язкових для вступу до ЄС.

У Європейському Союзі відсутній єдиний погляд на цю угоду. Окрім зміцнення обороноздатності ЄС, українське членство також викликає ряд викликів. Це стосується не лише аспектів безпеки, адже Росія, на жаль, не зникне, але й ризику перенесення негативних практик, таких як корупція та небезпечна симбіоз влади і бізнесу.

Нові скандали в найближчому оточенні президента, які тривають з листопада минулого року, зростання організованої злочинності та тісний зв'язок правоохоронних органів із кримінальними колами значно ускладнюють ситуацію. Проте варто відзначити позитивний аспект: незалежні антикорупційні організації виявляють готовність і рішучість боротися з цими проблемами. Однак цього є недостатньо. Це підтверджується, зокрема, звітом Європейської комісії цього року, що стосується підготовки України до вступу в ЄС.

Отже, можна стверджувати, що взаємодія в оборонній сфері не є ізольованим аспектом. Вона служить спільним інтересам обох учасників, проте недостатність внутрішніх реформ в Україні зменшує рівень довіри, що, у свою чергу, обмежує обсяги та можливості такої співпраці.

Якуб Янда, директор, аналітичний центр "Європейські цінності для безпекової політики" (EVC), Чехія

Які дії потрібно виконати?

По-перше, необхідно створити довгострокову структуру для фінансування оборони. Європейський Союз повинен ввести стабільні цикли цільового фінансування та цілком використати заморожені суверенні активи Росії для придбання військової техніки. Це сприятиме зменшенню залежності військової допомоги Україні від внутрішніх виборчих процесів у країнах Європи та пов'язаних з ними політичних ризиків.

По-друге, розвивати прямі закупівлі та спільне виробництво. За прикладом чеської ініціативи із закупівлі артилерійських боєприпасів Брюссель має безпосередньо фінансувати українське виробництво озброєння. Виробництво безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та боєприпасів в Україні дозволяє скоротити витрати, уникнути затримок, пов'язаних із західними процедурами закупівель, та швидко реагувати на мінливі потреби фронту.

Третім кроком є оптимізація форматів коаліційного співробітництва. Натомість покладатися на повільний процес досягнення консенсусу в рамках загальноєвропейських механізмів, важливо, щоб активну роль в реалізації спільних рішень брали на себе динамічні коаліції зацікавлених держав, зокрема союзників, які знаходяться на передовій у протистоянні загрозам. Вони повинні скористатися фінансовими інструментами ЄС для придбання готових систем озброєння на міжнародному ринку.

Синхронізація бюджетного планування з колективним виробництвом, а також з оперативними та адаптивними закупками допоможе зберегти здатність до стримування, незважаючи на зміни політичної ситуації в Європі.

Читайте також