Сполучені Штати усувають свою відповідальність. Інші країни понесуть витрати за це.
Огляд нової стратегії Трампа: транзакційний підхід під назвою Trump Americana.
Нова стратегія національної безпеки США вносить суттєві зміни, хоча насправді є більш консервативною, ніж можна уявити, базуючись на описах, а не на первинному тексті. З формальних викладів, що нагадують SWOT-аналіз, у кількох місцях яскраво підкреслюється політична значущість Дональда Трампа як особливого ресурсу для Америки, а також наводиться критика європейських інститутів, які, на думку авторів, перешкоджають європейським країнам стати надійними союзниками США. Навіть найшвидше завершення російської агресії в Україні вписується в плани Вашингтона щодо корекції напрямку європейського розвитку.
Сполучені Штати відмовляються від значної частини міжнародних зобов'язань, і це довгостроковий тренд, який розпочався не зараз. Водночас США розраховують повною мірою зберегти і використати для безпеки і процвітання Америки сформований попередніми "неправильними" стратегіями глобальний американський вплив, і це очевидно базова концептуальна ілюзія нової стратегії. Але з не до кінця зрозумілих причин адміністрація Дональда Трампа хоче супроводити свою відмову від зайвих зовнішніх зобов'язань руйнуванням ЄС, скасуванням інститутів глобалізації та навіть ігноруванням режимів нерозповсюдження та контролю над озброєннями, що завжди раніше було серед опор американської безпекової політики.
Складається враження, що в контексті глобальних інституцій, які, здавалося б, перешкоджають розвитку суверенних націй, США не просто вимикають світло, а ще й погрожують вирвати дроти. Єдина можливість отримання вигоди з такого підходу полягає в бажанні отримати компенсацію за те, що ці дроти залишаться на своєму місці.
Розробка та публікація Стратегії національної безпеки США з 1980-х років є обов'язковою вимогою, що враховує політичний контекст. Офіційно ця стратегія повинна регулярно з'являтися щороку в рамках послання президента до нації, представляючи узгоджене бачення використання наявних ресурсів і інструментів для досягнення цілей національної безпеки. Проте на практиці стратегії зазвичай створюються та публікуються приблизно раз на кожен президентський термін — це політичний документ, який демонструє єдність дій адміністрації та слугує засобом комунікації як для внутрішніх, так і зовнішніх аудиторій.
Як і раніше, нова стратегія визначає основні та стійкі життєво важливі інтереси. Три головні цілі національної безпеки США залишаються незмінними протягом багатьох років: захист американського способу життя, забезпечення економічного добробуту та створення сприятливого для США світового порядку. Саме ця остання мета привертає найбільшу увагу міжнародної спільноти, оскільки Америка продовжує зберігати значний вплив на глобальні процеси. Не зважаючи на очікування, нова стратегія підтверджує важливість підтримки та розвитку міжнародних альянсів США. Більш того, відзначається, що актуальна адміністрація відновила їхню ефективність.
Життєво важливі інтереси цього разу визначені так:
1) стабільна Західна Півкуля під американським керівництвом у контексті Доктрини Монро, з урахуванням внесків Дональда Трампа;
2) Економічна справедливість для Сполучених Штатів вимагає підтримки відкритої та вільної торгівлі в Індійсько-Тихоокеанському регіоні.
3) гарантування безпеки шляхом відновлення західної ідентичності Європи як основного партнера Сполучених Штатів;
4) запобігання пануванню ворожих держав та сил у регіоні Близького Сходу при забезпеченні вільного транспортування вуглеводнів;
5) Лідерство Сполучених Штатів у глобальному технологічному прогресі, особливо в сферах штучного інтелекту, біотехнологій та квантових обчислень.
Концепція інструментів, через які Сполучені Штати планують захищати свої критично важливі інтереси, може бути сформульована наступним чином: це стратегічне управління глобальним балансом сил, яке обходить традиційні міжнародні інституції, використовуючи економічні механізми та військове стримування, при цьому уникаючи прямих військових конфліктів. За допомогою цих засобів "Президент Миру" Дональд Трамп вже зумів зупинити вісім військових конфліктів і має намір якомога швидше завершити російську агресію в Україні (як зазначено в тексті), яка створює нестабільність у європейській економіці і змушує, наприклад, німців шукати економічну підтримку в Китаї, що суперечить важливим інтересам США.
Ідея використання базового інструменту для реалізації зовнішніх інтересів виглядає досить реалістичною. Проте, якщо б баланс сил міг гарантовано забезпечити глобальну стабільність і розвиток, чи витрачали б країни стільки десятиліть на створення міжнародних інститутів, які зараз США планують ліквідувати?
Стратегія Трампа акцентує увагу на суверенних інтересах країн, виступаючи проти транснаціональних та наднаціональних організацій. Однак у ній бракує рекомендацій щодо дій у випадку, якщо ці суверенні інтереси призводять до конфліктів. Зазначається, що Дональд Трамп «хірургічно» усуває корені протистояння між ядерними державами, відкриваючи нові можливості для України, а також детально розглядає ситуацію з Тайванем, враховуючи його стратегічну важливість у регіоні.
Загалом же, майбутнє України -- це європейське питання. І в цьому не було б проблеми, якби не те, як сформульоване бачення майбутнього Європи. Наче це написано не у США а десь в Європі прихильниками Віктора Орбана і "Альтернативи для Німеччини". Причому з натяком на те, що в інтересах США зробити їх домінантними силами в Європі, що ведуть свої країни, кожну окремо, до тісніших відносин зі США.
Стратегія Трампа, незалежно від її текстового чи лексичного змісту, відображає глибокий тренд у колективному прагненні Сполучених Штатів звільнитися від якомога більшої кількості глобальних проблем. Однак спосіб її представлення надає об'єктивному процесу елементи, які є важливішими для внутрішньої політики США, ніж для міжнародної спільноти.
Творці нової стратегії переконані, що їхній документ виправляє стратегічні помилки, допущені попередніми урядами, які, на їхню думку, призвели до зайвого навантаження на американські збройні сили. Можна було б припустити, що це стосується адміністрацій Джо Байдена та Барака Обами. Однак, якщо говорити про суть стратегії, а не лише про риторику, то ключовим є відхід від глобалізації, а не внутрішньополітичні вибори в США.
Стратегія Білла Клінтона в 1990-х була революційною тим, що вперше після завершення Холодної війни задекларувала роль США як єдиної наддержави. У певному сенсі це була концепція глобального американського світу -- Pax Americana, що будувався не стільки військовою силою, скільки економічною відкритістю, лібералізацією торгівлі та зміцненням міжнародних інституцій. У цій системі навіть розширення НАТО стало інструментом м'якої сили, який працював на розбудову ліберальних ринкових демократій у Східній Європі. Питання зміцнення європейської оборони на цьому етапі не стояло -- що стало очевидним лише 2014 року, коли східний фланг Альянсу почав поспіхом готуватися до можливої російської агресії.
Республіканець Джордж Буш-молодший, зіткнувшись із терактами 11 вересня 2001 року, ініціював радикально нову стратегію глобального впливу. Ця стратегія передбачала можливість превентивних військових дій у відповідь на будь-які загрози, пов'язані з поєднанням тероризму та сучасних технологій. Адже терорист, озброєний ядерною зброєю, міг перебувати в будь-якому місці та загрожувати безпеці США. Один із авторів цієї стратегії іронічно характеризував загрозу як суміш того, "що США знають", "що вони знають, що не знають", і, найголовніше, "чого вони не знають, що не знають". Американські інституції мали бути готовими до глобального реагування на невидимі ризики.
Стратегія Трампа з її відмовою від глобалізму справді є прямою протилежністю стратегій Клінтона та Буша-молодшого. Але стратегія Барака Обами, а за нею й Джо Байдена, на які спрямована основна риторична критика Трампа, значно ближча до його власної, ніж можна було б подумати. Обама керувався тим, що Сполучені Штати не можуть нести відповідальність за весь світ і вплутуватися в нескінченні війни. Він здійснив "перезавантаження" з РФ, скептично ставився до подальшого розширення НАТО й вибудовував збалансовані відносини з Китаєм, хоч і визнавав відновлення геополітичного змагання. Але, на відміну від Трампа, Обама не пропонував залишити світ наодинці з власними проблемами. Обама та його віцепрезидент, а згодом президент Байден намагалися перекласти відповідальність США за світові справи на міжнародні інституції, у яких Америка однаково зберігала б вплив -- ті ж НАТО та ЄС, якщо йдеться про європейську безпеку.
Під час своєї першої каденції Трамп лише радикальніше сформулював те, що до нього запропонував Обама: зменшувати зобов'язання й змінювати пріоритети. Інструменти були іншими, але загальна логіка -- тією самою. Щодо стратегій Обами та Байдена нова стратегія Трампа демонструє радше ревнощі, ніж принципову незгоду -- зокрема в питаннях нерозширення НАТО та "перезавантаження" відносин із РФ.
Хоча США визнають важливість Європи, стратегія Трампа демонструє чітке неприйняття європейської інтеграції через інститути. З часів Маршалловського плану Штати підтримували і заохочували економічну та політичну інтеграцію в Європі, вважаючи, що це створює сильніших партнерів і зменшує ризики внутрішніх конфліктів. Наразі ж спостерігається акцент на зміцненні національного суверенітету європейських держав у їхніх відносинах зі США. Це нагадує підхід Росії, яка завжди надавала перевагу укладанню угод з окремими країнами, а не з Європою як єдиним політичним утворенням.
Таким чином, стратегія Трампа відверто сигналізує про відкидання іншого давнього пріоритету Сполучених Штатів — глобалізації світової економіки. Це частково можна пояснити тим, що нині значні вигоди від глобалізації отримує, зокрема, Китай. Інститути глобалізації, такі як інфраструктура, регуляції та норми, були розроблені з активною участю США, але тепер вони, скоріше, стануть інструментом для Китаю, а не будуть зруйновані під тиском нової стратегії Трампа.
Ще однією недоторканною інституційною опорою світу, про яку багато говорилося в стратегіях попередніх адміністрацій і майже нічого -- в новій, є режим нерозповсюдження зброї масового ураження та система контролю над озброєннями. США завжди були головним спонсором і лідером цього процесу. На думку всіх попередніх адміністрацій, це робило світ безпечнішим для торгівлі та інвестицій, а міжнародний порядок -- комфортнішим для самих США. Тепер про це або забуто, або свідомо відкладено. Це означає, що якщо доктрина Джорджа Буша-молодшого знову стане актуальною, то зупиняти небезпечне поширення руйнівних технологій, які загрожуватимуть США, "президент миру" зможе лише війною.
Руйнація міжнародних інституцій є зайвою для зняття зі США надмірних зобов'язань -- і навіть шкідливою. У цьому намірі можна побачити нову форму транзакційності: якщо європейцям потрібен Євросоюз, китайцям -- глобальна торгівля, а Росії, Ірану та КНДР -- режим нерозповсюдження, ексклюзивне порушення якого підтримує їхній міжнародний статус, то саме вони мають бути зацікавлені в тому, щоби США цих інституцій не руйнували.
