Тихановська висловила думку: "Майбутнє з Росією для нас виглядає безперспективно. Білоруси навіть більш чітко усвідомлюють цю ситуацію."

З початку 2026 року у стосунках між Україною та демократичною Білоруссю відбувся значний прогрес.

Володимир Зеленський вперше зустрівся зі Світланою Тихановською, яка вже протягом багатьох років намагалася налагодити зв'язки з Києвом. Україна почала офіційно реагувати на заяви білоруських лідерів у вигнанні, які, до речі, є цілком проукраїнськими. А на початку лютого сталося те, чого Банкова уникала протягом тривалого часу - Україна ввела санкції безпосередньо проти Лукашенка.

Ця трансформація сталася паралельно зі зміною на чолі офісу президента, де тепер керує Кирило Буданов, колишній голова ГУР Міноборони. Також варто зазначити, що в складі ГУР МО діє полк Кастуся Калиновського — підрозділ, сформований з білоруських добровольців, які готові захищати Україну зі зброєю в руках. Це свідчить про їх усвідомлення важливості такого кроку для майбутнього Білорусі.

Чи можна вважати всі ці збіги випадковими - залишається загадкою. Проте однозначно зрозуміло, що наразі представники демократичної Білорусі та офіційний Київ налагоджують все більш тісну співпрацю. За інформацією "ЄвроПравди", вже наступного тижня має відбутися офіційний візит Світлани Тихановської в Україну. Цікаво, що дата цього візиту обрана досить символічно.

У великому інтерв'ю білоруської лідерки обговорюються всі ці питання. Вона підтвердила, що візит дійсно запланований, проте не розкрила конкретні дати. Про це, а також про зняті американцями санкції та надії на звільнення Білорусі - читайте в нашій статті.

Розпочну з найсвіжіших новин. Чи справді ви плануєте поїздку в Україну?

- Так, ми плануємо такий візит.

Запитаю без обгорток: отримав дані, що вас чекають вже наступного тижня. Проте 25 березня - це важлива дата для білорусів.

- Я дуже сподіваюся, що в нас вийде зустріти в Україні День Волі - народне національне свято білорусів. Свято, яке режим "не вітає".

В даний момент очікуємо на підтвердження від української сторони стосовно дати, а також обговорюємо деталі змістовної частини. Є безліч питань, пов'язаних із логістикою та безпекою. І, звісно, я прагну приїхати не з порожніми руками, а з гуманітарною допомогою для добровольців. Для мене надзвичайно важливо підтримати Україну в цей критичний час, адже майбутнє України має прямий вплив на майбутнє Білорусі.

Я впевнений, що такий візит став би потужним сигналом для громадян Білорусі. Це б засвідчило, що Україна підтримує прагнення білорусів до свободи, що Лукашенко є військовим злочинцем, і що білоруси разом з українцями протистоять російському імперіалізму. Це надзвичайно важливо, адже білоруси дивляться на Україну з великою надією і вважають президента Зеленського не лише лідером своєї країни, а й символом змін для всього регіону.

Повірте, кожне слово президента Зеленського на підтримку вільної Білорусі мотивує людей боротися проти лукашизму. Коли ми усвідомили, що маємо такого потужного партнера, це стало для нас справжнім джерелом натхнення.

Коли я готувався до інтерв'ю, я звернув увагу на ваш заклик до білорусів у різних куточках світу приєднуватися до акцій на честь Дня Волі, не лише з білоруськими, а й українськими прапорами. Це традиційна практика щороку?

Мабуть, я вперше звертаюсь з проханням приносити саме прапори. Проте в цьому немає нічого кардинально нового.

У нас вже склалася чудова традиція: на кожному мітингу, присвяченому білоруським проблемам, можна побачити українські прапори, а під час акцій на підтримку України білоруси завжди приносять свої БЧБ-прапори. Це надзвичайно важливо, і я постійно закликаю людей акцентувати на тісному зв’язку між білорусами та українцями, а також на нашій спільній боротьбі проти агресії Росії.

Ваше приїзд є ще одним свідченням того, що взаємини між Україною та демократичною Білоруссю значно покращилися за останні кілька місяців. Що ж стало каталізатором цих змін?

Зрозуміло, чому протягом усіх цих років Україна утримувалася від встановлення зв’язків з нами та проявляла обережність у відносинах з Лукашенком.

...А чому так? Поділіться своїми думками — можливо, ми не зовсім усвідомлюємо ситуацію.

На мою думку, стратегія полягала в тому, щоб уникнути ескалації конфлікту і не дозволити відкриття нового фронту на півночі. Можливо, сподівалися, що Лукашенко зможе змінити своє ставлення. Проте це виявилося хибним уявленням.

Усе погане, що Лукашенко міг зробити Україні, він зробив. Білорусь дає небо для прольоту дронів, і допомога в наведенні авіаударів зараз іде з білоруської території. Це і зустрічі з окупаційними адміністраціями, і допомога їм, і вивезення українських дітей, і постачання зброї Росії. Тобто Лукашенко заробляє гроші на крові українців і допомагає Росії атакувати ваші міста.

Тому зміна політики Києва - це, напевно, демонстрація сильної позиції України. Це сигнал: мовляв, Лукашенко, ми тебе більше не боїмося, а ось ти нас бійся.

В Україні активно обговорюють вплив Андрія Єрмака, який, перебуваючи на посаді керівника Офісу президента України, відстоював обережний підхід у стосунках із демократичною Білоруссю. Чи знайомі ви з цим питанням?

Ну, послухайте, я не маю змоги займатися теоріями змов щодо цього.

Ми, безумовно, були в курсі, що у пана Єрмака в минулому існували певні зв’язки з білоруським режимом, однак з упевненістю стверджувати це не можу.

Ви мали можливість поспілкуватися з президентом Зеленським під час його візиту до Вільнюса. Які теми обговорювалися?

- Тоді зустріч була хвилин на 20-25. Я висловила підтримку Україні, розповіла, як білоруси вкладаються в цю боротьбу, і, звісно, подякувала президенту й українському народу за мужність.

Це була наша перша зустріч, справжнє знайомство, і її основним підсумком стало те, що коли я висловила бажання відвідати Україну, Володимир Зеленський відповів: "Звичайно, приїжджайте".

- У мене є два запитання, якоюсь мірою світоглядних. Навіщо демократичній Білорусі потрібна Україна? І навіщо Україні потрібна Білорусь? У мене є і свої варіанти відповіді, але мені цікаво почути ваші.

Вважаю, що ми з вами на одній хвилі, адже відповідь очевидна: без незалежної Білорусі неможлива стабільність в Україні, а без перемоги України наші шанси на визволення Білорусі від російського впливу зводяться до нуля.

У нас тисяча кілометрів спільного кордону, тож для України вільна Білорусь - не російська, а європейська - це екзистенційний інтерес. Ми - природні союзники.

Нас згуртовує не тільки наше місцезнаходження, а й спільні цінності, прагнення до волі, бажання вирватися з-під імперського гніту та будувати європейське майбутнє.

Нашим спільним противником з Україною є ідея "русского мира".

Те, що ми спостерігаємо в Білорусі, аналогічно відбувається на захоплених українських територіях. Це проявляється у русифікації та контролі Росії над усіма аспектами життя – економікою, медіа та освітою.

Тому об'єднання наших зусиль є надзвичайно важливим. Це особливо актуально для нас, адже мужність України демонструє, що можливе все. Протягом 30 років багато людей у Білорусі не вірили в наявність вибору. Нас постійно спрямовували в бік Росії, а з боку Європи ніхто не говорив: "Ви - частина нашої родини." У результаті, людина бездумно йшла туди, куди її вели. Але я переконана, що якщо Україні вдасться стати частиною ЄС, то в майбутньому це буде можливим і для нас.

І, звичайно, нам важливо діяти разом, щоб утримувати увагу світу на Україні та Білорусі, на російській загрозі.

Яка ваша основна мета під час візиту в Україну? Розумію, що перша поїздка має велике значення і є символічною, але, напевно, є й конкретні плани.

Ви абсолютно праві, нам дійсно потрібен практичний зміст, і ми над цим працюємо. Зокрема, я маю намір заснувати наше представництво - Місію демократичних сил Білорусі в Україні. На сьогоднішній день у нас вже функціонує така місія в Брюсселі, а також в Естонії, Чехії та Італії. Наразі ми відкриваємо нове представництво в Португалії.

Також ми розраховуємо вирішити низку практичних питань, зокрема щодо статусу білорусів в Україні. Це болюче для багатьох, дуже важливе питання. Йдеться і про тих білорусів, хто служив у Силах оборони України, закінчив службу; це і протерміновані паспорти білорусів, це і білоруські діти, народжені в Україні.

Ми також активно обговорюємо можливості спільних ініціатив, як білоруси можуть сприяти відновленню України. У нас є ідея щодо координації інформаційних стратегій та спільних зусиль у протидії російській пропаганді. Я щиро сподіваюся, що зможу зустрітися з представниками Верховної Ради, українською діаспорою, волонтерами та білоруськими добровольцями.

Звичайно, для нас надзвичайно важливо співпрацювати з Україною, аби запобігти скасуванню санкцій проти Лукашенка і Путіна.

- На наше попереднє інтерв'ю ви прийшли з портретом чоловіка, який був у в'язниці. Зараз він на волі. Лукашенко випустив уже кілька сотень політв'язнів, лише цього тижня - 250. Але в обмін на це США послаблюють і знімають санкції з Білорусі. Що ви про це думаєте?

Безумовно, ми відчуваємо велику радість з приводу визволення політичних в'язнів.

Навіть коли бракує конкретики. Із 250 осіб, які були звільнені 19 березня, 15 були вислані за межі країни, тоді як інші залишилися в Білорусі. Нам невідомі імена всіх, хто отримав свободу, оскільки багато хто боїться це розголошувати. Проте вже відомо, що серед звільнених є чимало людей, які підтримували Україну та брали участь у проєкті "Беларускі Гаюн".

Ми висловлюємо свою вдячність адміністрації США за цю благородну гуманітарну ініціативу.

Більше ніж 900 політичних в'язнів продовжують перебувати у в'язницях, серед них чимало осіб, які були затримані за підтримку України. Ми зобов'язані докладати зусиль для їхнього визволення. Кожен з них заслуговує на свободу.

- Чи можна називати гуманітарним це звільнення? Ви ж знаєте, що це - обмін на санкції.

- Звичайно, ми розуміємо, що Лукашенко звільняє людей не з гуманізму, а тому що йому потрібне визнання і зняття санкцій. Ситуація в економіці Білорусі важка, і він хапається за Трампа як за соломинку. Але американська сторона бачить цей процес як гуманітарний, як звільнення людей.

Лукашенко сприймає це зовсім інакше.

Для нього це виглядає як торгівля людьми, і, безсумнівно, Лукашенко встановлює свою вартість.

Проте я погоджуюсь, що скасування американських санкцій може призвести до серйозних наслідків.

Наприклад, США скасували санкції проти білоруських банків, які були запроваджені з метою не дозволити Лукашенку підтримувати Путіна у конфлікті.

Зараз ми намагаємося дізнатися, як буде імплементовано це зняття санкцій. Потрібно забезпечити, щоб нова санкційна політика США не створила Путіну нову лазівку для обходу санкцій проти Росії.

І я тут зазначу, що минулого разу голосно звучало, що США зняли санкції на поставку запчастин для "Белавіа", на практиці ж обмеження залишилися: тепер кожна поставка обумовлюється - наприклад, США ставлять вимогу, що літак з оновленими деталями не може літати в Росію. Я, звісно, не вірю, що Лукашенко завжди буде виконувати всі умови - але й американська сторона не наївна, вони розуміють, з ким мають справу.

Чи потрібно Європі вести переговори з Лукашенком?

Зовсім ні! Європейцям абсолютно не потрібно наслідувати політику Трампа.

Ми вважаємо, що європейські санкції мають залишатися, вони - найважливіші для Білорусі. Ми вважаємо ефективною формулу, що американські санкції потрібні для звільнення людей, а європейські санкції потрібні, щоб звільнити країну. Їх неприпустимо послаблювати, поки Білорусь не припинить підтримку війни, поки не почнуться системні зміни в Білорусі.

Слід також усвідомлювати, що скасування санкцій проти Лукашенка в першу чергу вигідне Путіну.

Я спостерігаю, як лобістські групи в Європі почали діяти, нашептуючи: "Погляньте, США веде діалог з ним, і вам варто долучитися! Америка отримує політичні дивіденди, а ви залишаєтеся осторонь".

На щастя, питання про зняття європейських санкцій наразі не стоїть на порядку денному. Їх нещодавно було продовжено, а також ми провели стратегічні консультації з ЄС, де не спостерігається жодного бажання змінювати санкційну політику стосовно Лукашенка. Я гордий тим, що ми змогли встановити щирі та ефективні стосунки з Європейським Союзом, Великою Британією та США. Ми пояснюємо нашим партнерам, що зараз не той час для таких рішень, і вони це добре розуміють.

- А якщо Лукашенко запропонує європейцям звільнити всіх політв'язнів в обмін на зняття європейських санкцій?

- Це не зупинить репресії.

Учора Лукашенко звільнив 250 осіб, але того ж дня посадив ще вісім жінок. І навіть якщо він звільнить усіх 900 - то наступного дня посадить ще 100 і потім ще 200. А санкції вже будуть зняті!

Без суттєвих реформ ситуація залишиться такою ж: одні люди виходять з в'язниці, а інші потрапляють всередину.

В числі обмежень, які були скасовані Сполученими Штатами, опинилися санкції проти "Білоруськалію". Чи свідчить це про можливість експорту добрив через Литву?

- Ні, експорт залишається закритим. Порти Литви закриті, Латвія і Польща також не готові перевантажувати білоруські калійні добрива. І це ще один приклад, чому європейські санкції набагато сильніші за ізольовано американські - тому що від зняття лише американських санкцій для Лукашенка вигоди особливо немає.

Проте, знову ж, нам слід розглянути, як це функціонуватиме.

Білоруси прагнуть звільнитися від російського впливу? Однак нещодавно опубліковане соціологічне дослідження Chatham House не дає підстав для позитивних сподівань.

Соціальні опитування в Білорусі не забезпечують надійної інформації.

Люди часто не мають уявлення про те, хто стоїть за дротом або хто отримає доступ до онлайн-опитувань, тому бояться висловлювати свої думки щиро. Адже за "неправильну" відповідь щодо Європи чи України можуть швидко завітати, надіти мішок на голову і відвести у в'язницю.

Я абсолютно впевнена, що більшість громадян Білорусі прагнуть бачити свою країну частиною європейської спільноти, до якої ми історично відносимося.

Хоча тридцятирічне правління Лукашенка, яке постійно сприяло нашій інтеграції з Росією, безумовно, залишило свій слід.

Є побоювання, що після деокупації між білорусами, які живуть в ЄС, і тими, хто залишився на батьківщині, виникне цивілізаційна прірва. Спостерігаючи за останніми 5-6 роками, я помічаю, як змінюється світогляд тих білорусів, які змогли виїхати. Ми спілкуємося вже не перший рік, і я бачу, як ваша позиція еволюціонувала; те, що я чую від вас останнім часом, резонує з думками українців. Але мене турбує, що для тих, хто залишився, цей шлях ще попереду. Яка ж може бути стратегія для подолання цієї ситуації?

Ви знаєте, я не можу з вами погодитися в даному питанні.

Я не схильний розділяти білорусів на тих, хто виїхав за кордон, і тих, хто залишився вдома. Сьогодні вже не дев’яності роки, коли інформація про події в Європі чи Америці була недоступною, і можна було дізнатися про них лише з газет.

God bless internet - зараз усі можуть дізнатися правду, нехай навіть для цього треба буде встановити VPN. Також є люди, у яких залишається можливість подорожувати.

Безумовно, існує старше покоління, яке з ностальгією згадує часи Радянського Союзу. Проте молодь усвідомлює, що у нас із Росією немає перспективи співпраці. Росію завжди сприймали не лише як сусіда та торгового партнера, але й як потенційну загрозу.

Тепер усе змінилося. Від 2022 року білоруси ясно усвідомлюють, що таке добро, а що таке зло. Вони знають про Бучу та Ірпінь, чули про ракети і відчувають відповідальність та провину за ці події.

Очевидно, що Росія перетворила нашу країну на заручника, проте, незважаючи на це...

Не дарма ж у Tiktok є стільки відео від росіян, які приїжджають у Білорусь і скаржаться звідти на русофобію. Вони відчувають, яке до них насправді ставлення. Я також бачу флешмоби з відповідями білорусів білоруською мовою на ці скарги в Threads і Tiktok.

Раніше це не було так очевидно, але зараз білоруси явно проводять межу між "ми" і "вони". Білорусь - це не Росія, і ця істина стає все більш очевидною.

І я хочу підкреслити: це не лише розповіді тих, хто залишив країну.

Жителі Білорусі, ймовірно, відчувають це ще більш яскраво.

Хоча в Білорусі в даний час спілкування білоруською мовою може бути дещо ризикованим.

- Так, це правда. І я тим більше пишаюся молодими хлопцями і дівчатами, які попри це ведуть соцмережі білоруською мовою. Бачу, яку сильну підтримку це викликає.

Можливо, вони знаходяться на межі ризику, але наразі контент у стилі лайфстайл білоруською мовою або чудові блоги про сільське життя не мають жодних обмежень.

А найважливіше те, що сьогодні білоруси переживають почуття гордості за свою рідну мову.

Ви мене чуєте, адже Україна вже пережила подібні випробування. Насправді, ми черпаємо натхнення з вашого досвіду.

Раніше, коли запитували: «Говориш білоруською?» — відповідали, що це ознака сільського походження. А тепер, якщо ти спілкуєшся цією мовою, реакція зовсім інша — всі захоплюються і кажуть: «Вау, це чудово!»

Це є суттєвий етап.

Неможливо нав'язати білоруську мову. Ти маєш прийти до цього.

Цей процес вимагає певного часу, проте він вже триває. Має виникнути відчуття гордості за те, що це твоя рідна земля, твоя мова, твоя культура, а також твої поети і письменники.

- Білоруссю керує Лукашенко чи Путін?

На мою думку, єдине поле, в якому Лукашенко може виявляти свою незалежність, — це сфера репресій.

Усе інше – це або спільні проекти з Росією, або керівництво з її боку.

Розташування ядерної зброї та системи "Орєшнік" в Білорусі посилило вплив Росії на цю країну. Крім того, ми спостерігаємо активізацію російських бізнесів, а також ведуться переговори щодо зведення другої атомної електростанції. Усе це слугує додатковими запобіжниками, які ускладнюють процес усунення російської присутності в Білорусі.

Наївно вважати, що виведення Білорусі з ізоляції призведе до віддалення Лукашенка від Путіна. Насправді, він не має наміру дистанціюватися. Їхня дружба має симбіотичний характер: вони взаємно використовують один одного, але також є важливими один для одного.

Чи є ймовірність, що Лукашенко піде на компроміс з Путіним і дозволить Білорусі брати участь у війні безпосередньо, замість того, щоб лише надавати своє повітряний простір та територію?

Лукашенко вже активно залучений у конфлікт. Він зробив все можливе, аби підтримати Путіна і завдати шкоди Україні. Єдине, що стримує його від відправки білоруських військ на фронт, це страх, що армія може повстати проти нього. Мені важко уявити, що білоруські солдати готові воювати проти українців.

Ще в 2022 році Лукашенко усвідомлював цю ситуацію. Причина, чому білоруські військові тоді не підтримали наступ, полягала не в благій волі Лукашенка, а в страху. І тепер, коли потужність України стала настільки очевидною, він навряд чи наважиться це зробити, адже всі спостерігають, як росіяни вже чотири роки намагаються "завоювати Україну за три дні".

Зараз відправити білорусів на війну за Росію буде суїцидом для Лукашенка.

Проте цей ризик все ж існує.

Те, що трапляється у світі, демонструє, що існують несподівані ситуації.

Але я хочу ще раз наголосити: у тому, що цього не сталося, немає заслуги Лукашенка. Він би з радістю служив Путіну всім до останнього гвинтика, до останньої людини. Він просто боїться. А в тому, що він боїться, є заслуга білоруського народу.

Останнє запитання: Коли ж Білорусь здобуде свою свободу?

Білорусь отримає шанс на свободу лише тоді, коли Україна досягне успіху у цій війні. Що ж стосується термінів, то, як ви можете здогадатися, дати точну відповідь неможливо.

А наше завдання зараз - допомагати Україні, зміцнюючи свою націю, зміцнюючи політичні демократичні структури, послаблюючи режим Лукашенка.

Перемога України - це не лише питання для самої України, а й спільна відповідальність всіх нас. Сьогодні український народ героїчно протистоїть російській агресії завдяки відвазі своїх воїнів і силі духу нації. Однак будь-яка затримка в наданні допомоги може відсунути досягнення перемоги України.

Отже, наше призначення полягає в наданні підтримки. Водночас ми повинні готуватися до часу, що прийде після Лукашенка, адже диктатори не вічні.

Коли це станеться - є два шляхи розвитку подій для Білорусі. Або Росія зміцниться в Білорусі, або ми, як нація, використаємо цей момент. І якщо ми зможемо ним скористатися і обрати білоруську владу, і білоруси самі визначатимуть своє майбутнє, то я впевнена, що ми дуже швидко пройдемо процес демократизації та європеїзації.

Ми вже активно готуємося до нових викликів. Розуміємо, що економічно буде важко обійтися без російських ресурсів, на які розраховував Лукашенко. Тому ми підготували цілий ряд реформ. У нас вже є обіцянки щодо фінансової підтримки від Європи на початковий етап. Отже, ми вистоїмо і впораємося, як і Україна. Найголовніше - успішно пройти через цей критичний період і бути до нього підготовленими.

Перемога України стане перемогою для всього нашого регіону, включаючи і Молдову. Ви зараз очолюєте цей регіон, пишучи нову історію. Ми, у свою чергу, прагнемо підтримати вас у цьому процесі.

Спілкувався Сергій Сидоренко.