Необхідно знизити ризикову вартість: Які перешкоди стоять на шляху українського експорту?
Сьогодні, обговорюючи питання фінансування українського експорту, багато хто зосереджується на основних проблемах: це можуть бути регуляторні перешкоди, нестача інструментів або недостатня взаємодія між державними структурами та банківським сектором. Проте, насправді, найзначнішим бар'єром, який вже давно відомий, є ризик.
Поки ціна на нього залишається занадто високою, експорт стикається з труднощами у масштабуванні відповідно до потреб економіки.
Для фінансових установ та підприємств основною перешкодою залишаються загрози безпеки, пов'язані з конфліктом. Ці ризики мають прямий вплив на прийняття інвестиційних рішень, тривалість повернення вкладених коштів у проєкти та готовність укладати довгострокові зобов'язання.
Другий системний бар'єр — це застава. Для багатьох виробничих компаній, особливо в регіонах, доступ до фінансування часто ускладнюється через недостатню ліквідність активів, незважаючи на наявний попит або ідеї. Значна частина активів вже використана як забезпечення для кредитів, отриманих для підтримки поточної діяльності.
Саме тут свою роль відіграють інструменти Експортно-кредитного агентства. Страхове покриття ЕКА дозволяє банкам кредитувати експортерів без класичної застави, а бізнесу -- залучати фінансування під експортний контракт чи майбутній грошовий потік. Важливо, що ці інструменти інтегровані в банківські продукти. Вони визнаються НБУ як прийнятне забезпечення.
Бізнес готовий до експорту. Але не готовий платити за невизначеність
За даними опитування, проведеного Європейською бізнес-асоціацією, лише 14% українських підприємств вже займаються експортом, ще 14% мають намір розширити свої ринки. Водночас близько 80% компаній планують залучити фінансування для свого розвитку. Виявляється, проблема не в нестачі мотивації — вона є. Основна складність полягає в тому, що бізнес зазвичай орієнтується на власні ресурси та грантове фінансування, тоді як кредити та інвестиції займають невелику частину загального фінансування.
З практики банків видно дві паралельні реальності. Є компанії, які навіть під час війни ухвалюють рішення про розширення виробництва та вихід на нові ринки. Є й ті, хто знайшов експортні можливості вже після 2022 року і під них будує нові потужності. Але майже в кожному такому проєкті виникає одна й та сама точка напруги -- застава і вартість ризику.
Страхування майна від воєнних ризиків сьогодні коштує від 5% на рік. Для інвестиційних кредитів, які часто надаються на ринкових умовах, це різко збільшує строк окупності та з'їдає рентабельність. У результаті навіть економічно життєздатні проєкти відкладаються або не стартують.
Де ефективно застосовуються інструменти, а де вони стикаються з реальними обставинами?
Держава і міжнародні партнери вже створили низку ефективних механізмів: гарантії, портфельні рішення, ризик-шеринг з МФІ, інструменти ЕКА. Це працює. Лише в переробній галузі за 2024-2025 роки обсяг проєктного фінансування лише Ощадбанком в сегменті МСБ досяг 1,7 млрд грн.
Проте існують і структурні обмеження. Наприклад, навіть документарні інструменти, які захищені від воєнних ризиків (такі як TFP від ЄБРР), виявляються важкими для реалізації на практиці: міжнародні контрагенти часто вимагають передплату або оплату після отримання товару, замість традиційних акредитивів. Це створює труднощі у співпраці українських підприємств з міжнародними партнерами.
Інша проблема -- масштаби. Поточні ліміти портфельних гарантій більше відповідають потребам малого бізнесу. Для середніх компаній, що здатні суттєво вплинути на експортний потенціал країни, ці обсяги часто недостатні.
Окремий, але надзвичайно важливий аспект — це валютне регулювання. Безперечно, воно виступає основним засобом для підтримки макрофінансової стабільності.
Є три системні проблеми
Перша причина — це нестабільність. Часті та швидкі зміни в регуляціях ускладнюють процеси планування фінансових потоків, зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій як для підприємств, так і для банківських установ.
Друга -- дисбаланс між контролем і сервісом. Посилений фінансовий моніторинг сповільнює операції. Перелік документів для валютних операцій суттєво розширився, і не всі іноземні контрагенти готові надавати всю запитувану інформацію.
Третє обмеження — це рух капіталу та нестача ефективних інструментів для хеджування. Це призводить до зростання валютних ризиків, зменшує маржу прибутку та гальмує інвестиційні процеси. Яскравим прикладом є терміни зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). До початку повномасштабної війни підприємства мали значно більше часу для виконання своїх зобов'язань за контрактами. Нині, навіть за формально продовженого терміну до 180 днів, контроль став набагато суворішим. В умовах складних логістичних процесів та тривалих виробничих циклів це часто призводить до накладення штрафів, навіть у випадках, коли економічна логіка контракту не була порушена.
Суворі валютні обмеження надають бізнесу три основні загрози: ризик курсових коливань, ризик недостатньої ліквідності та інвестиційний ризик. Гроші можуть бути в наявності, але їх важко використати у потрібний момент.
Якщо дивитись уперед, ключове завдання -- зменшити ціну ризику, додати нові інструменти. Потрібне доступне страхування інвестицій. Потрібне масштабування портфельних гарантій до рівня, цікавого середньому бізнесу. І потрібна більш прогнозована валютна політика, яка дає змогу планувати, а не лише виживати.
З цими завданнями нам потрібно буде впоратися, якщо ми справді прагнемо до економічного відновлення.
