У яких державах не відзначають Великдень: можливі навіть штрафи.
Великдень є значущим святом для християнської спільноти, яке відображає воскресіння Ісуса Христа. Це свято щорічно святкується в багатьох країнах, зазвичай в неділю, що настає після весняного рівнодення. Підготовка до святкування розпочинається з Вербної неділі і триває протягом усього Страсного тижня, включаючи Страсну п'ятницю — день, коли згадують розп'яття Христа.
Для вірян цей час є моментом духовного відновлення, молитви та радості. У християнській традиції цей тиждень вважається одним з найзначніших у календарному році. Проте не в усіх країнах святкування Великодня прийнято, а в деяких навіть заборонено.
OBOZ.UA підготував перелік найбільших країн, в яких не відзначають Великдень:
Чому окремі держави не відзначають Великдень?
В ряді мусульманських країн, таких як Сомалі, Мавританія, Алжир та Лівія, іслам є державною релігією. У цих державах законодавство забороняє пропаганду інших релігій, а святкування Великодня може сприйматися як вияв чужої релігійної практики. Наприклад, у Мавританії існують закони, які карають за відмову від ісламу, хоча їх застосування не завжди є суворим. Християнські свята в цих країнах не мають офіційного статусу, а публічне вираження віри може бути обмеженим або зовсім забороненим.
У багатьох азійських країнах Великдень також не святкується. Китай, Узбекистан та Казахстан -- приклади держав, де домінує буддизм або іслам. У Китаї християнські свята здебільшого залишаються приватною справою. В Узбекистані святкування інших релігій, окрім сунітського ісламу, вважається неприйнятним. Навіть у Казахстані, де частина населення є православними християнами, Великдень не має статусу загальнонаціонального свята.
У Японії панує синтоїзм -- релігія, що не має відношення до християнських традицій. Тут офіційні свята пов'язані з природою, предками й місцевими звичаями. Великдень не вважається значущим, і більшість японців навіть не знайомі з його сутністю. У Південній Кореї ситуація схожа -- хоча частина населення є християнами, на державному рівні свято не визнається. Великдень не включений до календаря офіційних вихідних днів.
У Катарі та інших країнах Перської затоки християнство формально не є забороненим, проте його вираження підлягає суворому контролю. Приблизно 70% населення Катару складають мусульмани, тому релігійне життя в країні в основному обертається навколо ісламу. Християни можуть проводити свої служби, але лише в спеціально відведених для цього місцях і без публічного показу. Саме тому святкування Великодня в цих країнах відбувається тільки в колі близьких.
У Монголії буддизм є головною релігією, тоді як християнство практикує лише невелика частина населення. У країні функціонує всього кілька церков, а святкування Великодня проходить в досить скромному форматі. Через обмежену кількість віруючих та культурну ізоляцію християнські звичаї не відіграють значної ролі в суспільному житті. Внаслідок цього Великдень залишається майже непомітним у релігійному календарі Монголії.
У В'єтнамі найбільше поширені буддизм, конфуціанство та даосизм. Християнська релігія є рідкісним явищем, і Великдень не має офіційного статусу. Хоча у країні діє свобода віросповідання, традиційно східні релігії відіграють головну роль у культурі й святковому календарі.
Більшість країн, де не святкують Великдень, прагнуть зберегти єдність у межах домінуючої релігії. У таких суспільствах державна і релігійна сфери тісно пов'язані, що впливає на відсутність визнання християнських свят. Уряди таких держав вважають, що вшанування свят іншої релігії може викликати культурний чи політичний дисонанс. Це пояснює, чому навіть невинне святкування Паски може сприйматися як порушення норм.
Слід підкреслити, що не вся територія Африки входить до переліку країн, де Великдень не святкують. У багатьох африканських країнах, де християнство займає домінуючу позицію, це свято відзначається з великою урочистістю: проходять церковні служби, сімейні зібрання та різноманітні святкові заходи. Наприклад, у таких країнах, як Нігерія, Кенія та Південноафриканська Республіка, цей день є офіційним вихідним.
Основною причиною, чому в окремих країнах не святкують Великдень, є релігійна панування та контроль з боку держави. Важливу роль також відіграють традиції, соціальні норми та специфіка історії даних країн. Публічне відзначення Великодня часто сприймається як вияв чужої ідеології. Внаслідок цього християни в таких місцях змушені святкувати в умовах секретності.
Раніше OBOZ.UA писав поради митрополита Драбинко щодо святкування Великодня.
