Україна знаходиться в режимі захисту: які ключові рішення слід прийняти для досягнення перемоги у війні?

Яка роль Сполучених Штатів у закінченні конфлікту в Україні та які аспекти залежать від наших дій?

У недавньому інтерв'ю Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського прозвучала важлива думка: "Україна не зможе здобути перемогу у війні, якщо залишиться виключно в обороні." Ця теза є цілком обґрунтованою і повинна стати ключовою для формування як внутрішньої, так і зовнішньої політики нашої держави у 2025 році.

Але як нам перейти від захисту до наступу та здобути перемогу у війні? Яка роль у цьому процесі належить 47-му президентові США Дональду Трампу, а що залежить від наших дій? Які ключові рішення необхідно прийняти? Давайте розберемося в цих питаннях.

Наприкінці 2023 року Україна була змушена перейти до оборонної стратегії у війні. Це рішення стало наслідком не зовсім вдалих результатів "Запорізького наступу", а також активізації російських окупаційних сил, які розпочали масштабний наступ у жовтні, зосередившись на Авдіївському напрямку. Додатковим фактором стало блокування допомоги Україні з боку Республіканської партії США.

Цілком зрозуміло, що 2024 рік було присвячено обороні. Проте ключовою метою цього процесу стало виснаження противника. На мою думку, Збройні сили України успішно виконали цю місію в 2024 році. Російські окупаційні війська зазнали таких втрат, яких не мали навіть за підсумками 2022 та 2023 років, а також за останні 30 років участі РФ у війнах і конфліктах. Про це я детально висвітлив у статті "Війна в Україні: армія Росії у 2024 році понесла найбільші втрати в своїй історії. Ґрунтовний аналіз".

Та оборона - це не тільки виснаження ворога, а й неминуча втрата позицій, територій. Цей чинник суспільство розцінює як упадницький і поразницький. Простому, середньостатистичному обивателеві дуже складно зрозуміти, що в цьому непростому процесі формується майбутня перемога, момент для якої терпляче очікується.

Проте, варто зазначити, що без виснаження противника та переходу до активних дій досягти перемоги буде вкрай складно. Наразі Україна не робить кроків у бік наступу, і, зізнаюсь, я переконаний, що в найближчі шість місяців цього не станеться. Існує кілька причин цього, про які ми детально поговоримо окремо.

Протягом наступних шести місяців політична ситуація у світі зазнає значних змін, і основною рушійною силою цього "торнадо" стане Дональд Трамп. Саме 47-й президент США формуватиме ключові політичні тенденції на глобальному рівні, і Україні необхідно буде не лише підлаштуватися до цих нових реалій, але й знайти способи адаптувати їх на свою користь.

Для дипломатичного сектору важливим завданням буде переконати Трампа, що перемир'я з Росією - це шлях в нікуди, у прірву ще більшої, масштабнішої війни, і що ворога необхідно добивати, коли він виснажений як ніколи. Але водночас класичні дипломатичні шляхи, яких навчався наш дипсектор у високих аудиторіях фундаментальних вишів, не працюватимуть. Дональд Трамп - не політик, він бізнесмен і свою зовнішню політику будує саме на бізнес-основі.

Перетворення політично застиглої системи взаємин на виключно комерційну буде надзвичайно важким завданням не тільки для України, але й для всієї Європи.

Якщо ви прагнете залучити Дональда Трампа, запропонуйте йому вигідну угоду. Не намагайтеся викликати в ньому емоції, розповідаючи про трагедії в Бучі та Ірпіні, не ведіть його до меморіалів біля Михайлівського собору, і не демонструйте фотознімки Маріуполя з березня 2022 року. Люди його типу не реагують на такі речі, як і на всю цю риторику про справедливість, країну-жертву та країну-агресора, або ж на інші "красиві слова", що не зможуть його переконати.

Бізнес. Пропозиція. Це принципи майбутнього діалогу з новою адміністрацією Дональда Трампа.

Які можливості Україна може запропонувати Дональду Трампу, від яких він навряд чи зможе відмовитися? Вона має чимало цікавих пропозицій. Наприклад, надання переваги американським будівельним компаніям у процесі відновлення колишніх тимчасово окупованих територій. Це можуть бути багатомільярдні контракти, які триватимуть багато років! Проте, перш ніж це реалізувати, ці території необхідно звільнити від російських окупантів і повернути в склад України.

Або, приміром, відновлення видобувної галузі на звільнених територіях, а також розвідка та видобуток ресурсів на нових родовищах, зокрема сланцевих покладів. Пріоритет у співпраці та спільних проєктах також надаватиметься компаніям із США. Але знову ж таки: ці території спочатку потрібно звільнити...

Існує безліч варіантів бізнес-пропозицій, які можуть бути зрозумілі та цікаві Дональду Трампу, адже він завжди шукає можливості для отримання вигоди та прибутку, а не лише замкнутого циклу витрат державного бюджету. Щоб переконати президента США в доцільності підтримки України під час війни, необхідно показати, що всі ці перспективні ринки готові для освоєння американським бізнесом. Це вимагає часу та зусиль для формування правильного політичного клімату у стосунках з 47-м президентом США. Процес цей не з легких, але саме він може стати каталізатором потужного наступу, здатного знищити російську недоімперію одним ударом.

Але на цьому шляху в нас є не лише зовнішні перешкоди, а й внутрішні, подолання яких не менш важливе і складне, ніж схилити Трампа виключно на наш бік.

Для того щоб здійснити наступ, здатний знищити російські окупаційні сили, Україні необхідна така кількість зброї та техніки від США, яку ми не отримували під час адміністрації Джозефа Байдена. Якщо Дональд Трамп вбачатиме в цих постачаннях комерційний потенціал, їх реалізація вимагатиме часу — це не кілька днів чи тижнів, а місяців. Однак, крім цього, існують й інші нагальні питання, які потрібно вирішувати вже зараз, щоб не опинитися в безвихідній ситуації в майбутньому — це брак людських ресурсів.

У Силах оборони України недостатньо людського ресурсу та резервів для того, щоб не лише утримувати оборону, а й проводити контрнаступальні операції. Особливо такого масштабу, який міг би розтрощити РОВ.

Щоб ефективно вирішити проблему дефіциту населення, необхідно кардинально переглянути підходи до мобілізації. Це не лише зниження віку призову до 18 років, що може мати негативні наслідки для демографічної ситуації, а й більш складний, але важливий процес, який передбачає розширення можливостей для набору, покращення прав військовослужбовців та забезпечення фінансових стимулів для тих, хто добровільно прагне служити.

У нас не так багато часу, щоб сформувати нову систему поповнення СОУ, не засновану на давно непопулярних (визнаймо і будьмо щирі) для більшості ідеологічних і патріотичних догм, а на зовсім інших, але вічних принципах, які мають фінансове підґрунтя.

Стань добровольцем у ТЦК та отримай 500 тисяч гривень! А можливо, навіть мільйон. Це одноразова виплата, від якої навряд чи хтось відмовиться.

Нещодавно Майкл Волтц, фактичний радник з національної безпеки 47-го президента США, висловив думку, що Україні слід знизити вік мобілізації до 18 років, щоб залучити сотні тисяч нових військовослужбовців. Але чому Волтц не запропонував Україні виділити мільярд доларів для одноразових виплат 100 тисячам добровольців по 10 тисяч доларів? Або ж навіть 50 тисячам добровольців, якщо виплатити їм по 20 тисяч?

Якщо така програма розпочне свою роботу в лютому, це фінансове заохочення суттєво збільшить кількість добровольців. Особливо важливо правильно позиціонувати цю інформацію в рекрутинговому просторі, заздалегідь вказуючи на ті підрозділи, до яких рекрути бажають долучитися.

П'ятдесят тисяч - це вражаюча потужність. При належній підготовці, мотивації та всебічному забезпеченні (особливо якщо їх розподілити серед досвідчених бойових підрозділів) це може стати тим самим прецедентом, про який згадував Олександр Сирський. Це означає не лише захищатися, а й переходити в наступ та досягати перемог.

Однак для досягнення цієї мети необхідні серйозні зусилля як у сфері зовнішньої політики, так і всередині країни. Причому ці процеси повинні здійснюватися паралельно, і ми маємо бути достатньо відважними, щоб їх реалізувати. Адже, погодьтеся, наш дипломатичний корпус складається з дипломатів, а не з підприємців, а внутрішня політична атмосфера продовжує нав'язувати теми громадянського обов'язку, патріотизму та ідеологічних принципів, щоб уникнути фінансової підтримки волонтерів. І все це відбувається на фоні недостатньо ефективної системи набору в більшості підрозділів, які, мов диявол з ладану, уникають спілкування з суспільством.

Протягом 2024 року ми створювали умови для зменшення впливу Росії, і незважаючи на певні непорозуміння серед населення, нам вдалося досягти поставлених цілей. У першій половині 2025 року ми продовжимо дотримуватися цієї стратегії з цілком обґрунтованих причин — ми ще не готові до контрнаступу з високими результатами.

Для того щоб провести цей контрнаступ, необхідно схилити Дональда Трампа виключно на свій бік. Простіше кажучи, йому потрібно зробити таку пропозицію, порівняно з якою всі інші його ідеї просто згаснуть, і тоді в технічно ми від США отримаємо набагато більше, ніж отримали з 2022 року від Джо Байдена.

Але ми маємо розв'язувати і внутрішні проблеми, що стосуються нестачі та недокомплектації підрозділів. Раціонально розподіляти ресурси та змінювати підходи у питаннях рекрутингу, вводити обов'язкову, невідворотну фінансову стимуляцію.

Україна не здатна здобути перемогу у війні, залишаючись виключно в обороні. Для того, щоб перейти до активних дій, потрібно пройти складний процес, який вимагає адаптації до нових умов. Швидкість нашого пристосування до цих змін визначатиме наше майбутнє.

Тепер, без сумніву, питання постає вкрай гостро — йдеться про боротьбу, що визначає не просто життя, а саме існування.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".