Україна вразила міжнародну спільноту, оскільки володіє тим, чого не вистачає Росії, - зазначив Пайфер. Еспресо.

Американський дипломат і колишній посол США в Україні Стівен Пайфер поділився своїми міркуваннями про політику нинішньої адміністрації президента США в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському в ефірі телеканалу Еспресо. Він зосередився на питаннях, що стосуються відносин із Росією та ситуації в Україні.

Як змінилася безпекова ситуація у світі після застосування США своєї стратегічної авіації в ірано-ізраїльській війні? Трамп уперше продемонстрував, що вона в нього є і що він готовий її застосувати. Ясно, що це не спричинить відступу росіян, ситуація надзвичайно складна, але США починають чіткіше окреслювати свою позицію.

Я вважаю, що президент Трамп ухвалив це рішення, оскільки побачив, що Ізраїль демонструє певні успіхи у своїй повітряній кампанії проти Ірану.

Хоч удар бомбардувальника B-2, на мою думку, і справді завдав серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, мене турбує те, що ми досі не знаємо, де Іран зберігає 400 кілограмів урану, збагаченого до 60%, і не впевнені, чи має він інші центрифужні об'єкти. Тому наразі складно оцінити, наскільки серйозною була завдана шкода.

Одні вважають, що цей удар відкинув програму на кілька років назад, інші - що лише затримав її на кілька місяців. Тож головне питання залишається: що президент Трамп зробить далі?

Яким чином адміністрація президента Трампа планує взаємодіяти з Росією та Китаєм у поточній ситуації? Митна напруга з Китаєм стала дещо більш врівноваженою. Виникає потреба в запровадженні масштабних санкцій проти країн, які купують російські ресурси за заниженими цінами, що, у свою чергу, надає можливість Путіну продовжувати військові дії та розвивати оборонну промисловість.

Протягом останніх п’яти місяців стосунки між Сполученими Штатами та Китаєм пережили багато підйомів і спаду. Представники адміністрації Трампа чітко вказали, що вважають Китай основним стратегічним викликом для США. Водночас на економічному фронті спостерігалися постійні коливання: тарифи вводилися, скасовувалися, а потім знову з’являлися. Хоча наразі торгівельні стосунки здаються досить стабільними, важко спрогнозувати, які зміни можуть відбутися в найближчі місяці.

Цілком вірно зазначено, що Китай надає вагому підтримку російському військовому та оборонному сектору. На жаль, адміністрація Трампа досі не вжила жодних серйозних заходів для посилення економічного тиску на Росію. Саме в цій області я неодноразово висловлював критику щодо її дій. Незважаючи на заяви Трампа про незадоволення певними діями президента Путіна та відсутністю поступок з боку Росії під час переговорів, він так і не скористався значними важелями впливу, якими володіють Сполучені Штати.

Він міг би звернутися до Конгресу з проханням надати додаткове фінансування для підтримки України. Міг би посилити чинні санкції проти Росії. Міг би активно співпрацювати з країнами G7 та Європейським Союзом, аби вжити заходів щодо арешту заморожених активів Центрального банку Росії й спрямування їх до спеціального фонду для України.

Такі дії змусили б Путіна усвідомити, що продовження війни призведе до збільшення військових, економічних і політичних втрат для Росії. Проте Трамп не зробив жодного з цих кроків.

На мою думку, це свідчить про те, що його спроби стати посередником у вирішенні конфлікту між Росією та Україною, або, точніше, війни, яку Росія розпочала проти України, не можуть бути успішними, якщо він не застосує свої ресурси та механізми впливу.

Що ви думаєте щодо можливої зустрічі Сі Цзіньпіна з Путіним 2 вересня? Розуміємо, що найближчі два місяці буде надзвичайно складно, росіяни бомблять наші міста. Сі Цзіньпін свого часу закликав світову спільноту поважати суверенітет, кордони, - але це все китайська риторика, дипломатична мова. Тому що, з іншого боку, якби не Пекін, то Північна Корея не допомагала б Росії військовими, щоб атакувати наші позиції. Що, на вашу думку, лежатиме на столі під час розмови Путіна і Сі Цзіньпіна? Путін проситиме допомагати більше, але й китайці теж можуть сформулювати свою позицію, реагуючи насамперед на пропозиції американської адміністрації.

Ви абсолютно праві. Ми дійсно спостерігаємо, як Китай надає підтримку Росії. Проте виникає відчуття, що впродовж останніх кількох років Росія, а зокрема її президент Путін, призвели до ситуації, коли країна фактично перетворилася на молодшого партнера Китаю.

Путін зробив Росію вкрай залежною від Китаю, і ця залежність дала Пекіну значний простір для маневру. Хотілося б, аби Захід знайшов ефективний спосіб тиску на Китай, щоб спонукати його обмежити підтримку Росії. Схоже, що певні рамки вже є: зокрема, ми не спостерігали, щоб Китай постачав Росії завершену зброю.

Проте ясно, що Китай активно підтримує розвиток виробничих потужностей російської оборонної промисловості. У Сенаті США в даний час обговорюється кілька ініціатив, включаючи законопроєкт, який передбачає запровадження санкцій проти країн, що продовжують імпорт російських нафти та газу. Таке рішення могло б суттєво вдарити по економіці Китаю.

На сьогоднішній день, наскільки мені відомо, 82 з 100 сенаторів висловили підтримку цьому законопроекту. Проте, ймовірно через певні причини, пов'язані з адміністрацією Білого дому, республіканське керівництво ще не винесло його на голосування.

Одне з ключових питань, яке, на мою думку, має розглянути Захід, полягає в тому, чи існують реальні механізми впливу на Китай, щоб спонукати його ще більше скоротити підтримку Росії. Це могло б суттєво посилити економічний тиск на Кремль і змусити Росію або припинити війну, або принаймні погодитися на більш конструктивну позицію в переговорах щодо мирного врегулювання.

Важко зрозуміти позицію американської адміністрації, оскільки вона постійно змінюється, нагадуючи хамелеона, що адаптується до оточення. Ми звикли до стабільної американської політики, яка стверджувала, що США є нашим другом, партнером і, можливо, навіть союзником. Проте більше ста днів тому Трамп перетворив Америку на посередника, який бере участь у мирних переговорах, замість того, щоб залишатися безпосереднім донатором та демонструвати силу і потужність у протистоянні з нашим ворогом.

Ми вдячні адміністрації Байдена за всю надану допомогу, але зараз - момент невизначеності. То Піт Геґсет обіцяє, що Україна отримуватиме менше, бюджет США, зокрема щодо України, є незатвердженим. Також Україну та Росію недоречно прирівняли: мовляв, це як діти, які на вулиці б'ються, - а ця війна забрала сотні тисяч життів, мільйонні втрати, включно з пораненими. Як зараз може з нами повестися теперішня американська адміністрація?

Перш за все, я абсолютно не поділяю погляди адміністрації Трампа, включаючи самого Трампа, щодо російсько-українського конфлікту. Це не просто суперечка між двома малими дітьми, а неоімперіалістична війна, яку Росія розпочала проти України. У цьому немає жодних сумнівів.

Мене глибоко турбує те, що адміністрація Трампа, схоже, не вважає цю війну такою, що стосується інтересів Сполучених Штатів.

Навіть якщо відкинути важливість двосторонніх відносин із Україною, перемога Росії у цій війні означатиме суттєве зростання загрози як для Європи, так і для самих Сполучених Штатів. Складається враження, що Трамп цього не визнає.

Перешкодити Путіну в Україні - це не тільки питання, що стосується самої України, але також має пряме відношення до національної безпеки Сполучених Штатів. Тим часом знову постають серйозні сумніви щодо того, чи усвідомлює це Трамп. Я глибоко стурбований можливістю значного зменшення або навіть повного припинення американської підтримки України.

Розглядаючи останні п'ять місяців та враховуючи коментарі Трампа щодо цієї війни, стає зрозуміло, що він не застосував доступні йому інструменти впливу, щоб спонукати Росію зайняти більш конструктивну та відповідальну позицію в переговорах.

Замість цього він зробив низку поступок Росії. Зокрема, дав принципову згоду на зустріч із Путіним, хоча протягом останніх трьох років лідери Заходу уникали таких контактів. Він також працює над відновленням нормальних відносин із Росією.

Протягом чотирьох останніх місяців на Генеральній Асамблеї ООН Сполучені Штати спільно з Росією виступали проти резолюцій, що стосуються війни в Україні, лише через те, що ці документи прямо вказують на Росію як агресора.

Незважаючи на всі ці сигнали та інші кроки на користь Кремля, Сполучені Штати не отримали жодних істотних результатів. Росія не змінила свою позицію в переговорах, яка залишається незмінною і містить вимоги, що фактично призводять до капітуляції України. Це суперечить національним інтересам США, і я стурбований тим, що Трамп не усвідомлює, який вплив ця війна має на американську безпеку та стратегічні позиції.

Я все ще сподіваюся, що він змінить свою точку зору, оскільки допомога, яку Сполучені Штати надавали Україні під час президентства Байдена, хоча й була не такою масштабною, як хотілося б, все ж таки відповідала інтересам як США, так і України.

З Путіним домовлятися надзвичайно важко, це починає усвідомлювати Дональд Трамп. Він, мабуть, ще не стикався за таких критичних обставин із людьми з історіософським мисленням і не знає, що це так само, як Черчилль або Чемберлен намагалися домовитися з Гітлером - це неможливо, бо в Гітлера були інші цілі. Коли Трамп робить оферту Путіну, що він може запропонувати в обмін, коли Путіну потрібно реалізувати свою схиблену історіософську модель - знищити Україну? Трампу, з урахуванням інтересів Америки, доведеться підняти градус стримування і можливої ескалації - це означає додаткову зброю і авіацію для України, щоб рятувати громадян, яких убивають у наших містах.

Де закінчується терпіння Дональда Трампа, чи не розтягуватиметься воно нескінченно? Чи в певний момент він скаже: окей, раз так не працює, то ми даємо Україні "томагавки"?

Я щиро сподіваюся, що позиція Трампа зміниться і він продовжить підтримку, яку Сполучені Штати надавали Україні протягом останніх трьох років. На мою думку, Трамп не терпить, коли його сприймають як слабкого. І в контексті російсько-української війни за останні п'ять місяців президент Путін зробив усе, щоб виставити його саме таким - слабким і нерішучим.

Складається враження, що Путін активно використовує Трампа в своїх інтересах. Він спілкується з ним, запевняючи, що Росія прагне до миру, але при цьому не робить жодних реальних кроків – ні для завершення конфлікту, ні для початку конструктивних переговорів, ані навіть для оголошення про перемир'я.

Пригадайте: майже чотири місяці тому адміністрація Трампа запропонувала режим припинення вогню. Україна погодилася майже одразу, тоді як Росія цю пропозицію відкинула, і це не мало жодних наслідків. Видається, що Путін успішно водить Трампа за ніс, не даючи нічого взамін і лише зміцнюючи власні позиції.

Залишається лише гадати, чи прийде час, коли Трамп зрозуміє, що став жертвою маніпуляцій, і що Путін не планує змінювати свою агресивну стратегію. Чи усвідомить він, що в різних столицях світу його все більше сприймають як слабку ланку? І чи зможе це усвідомлення спонукати його до перегляду своїх поглядів?

Ця ситуація триває вже чотири місяці, і, на жаль, поки що не спостерігається жодних свідчень того, що Трамп усвідомив необхідність змін. Хочеться вірити, що це ще можливо, але певності в цьому немає.

Нещодавно я спілкувався з колишнім командувачем американських військ Сил НАТО в Європі генералом Веслі Кларком. Легендарний військовий сказав, що в росіян є стратегічні плани щодо захоплення Одеси й просування на півдні. Наші бійці напоготові.

Але війна - це не лише лінія фронту, це ще й ресурси і гроші. Наскільки довго Путін збирається вести інтенсивну війну проти України, наскільки йому стане сил на це?

Сьогодні, спостерігаючи за розвитком війни, вважаю, що першочерговою метою Росії цього року є повна окупація Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Ми пам'ятаємо, що ще у вересні 2022 року Путін оголосив про їхню анексію, хоча насправді Росія так і не змогла встановити повний контроль над цими територіями. Саме тому, як видається, зараз це його головний пріоритет.

Якщо поглянути на загальний перебіг конфлікту, основна проблема для України полягає в тому, що Росія є набагато більшою країною з більшими людськими та військовими ресурсами. Проте Україна володіє тим, чого не вистачає Росії — справжньою мотивацією. Протягом останніх трьох років ми спостерігали, як російські збройні сили діють без запалу, часто змушуючи своїх вояків брати участь у бойових діях через страх і примус з боку командування. У той час як українські військові мають глибоке внутрішнє переконання у своїй справі.

Українці борються за своє право відстоювати рідну землю та самостійно формувати як внутрішню політику, так і зовнішні відносини. На мою думку, саме ця мотивація стала ключовим фактором у війні, що триває вже три роки.

Пригадайте, що в лютому 2022 року більшість західних держав, включаючи Вашингтон і столиці країн НАТО, були впевнені, що російські війська досягнуть успіху за лічені місяці. Проте Україна вразила всіх, і, на мою думку, саме її рішучість стала визначальним фактором у цьому процесі.

Сьогодні все зводиться до питання наявності ресурсів.

Гадаю, Владімір Путін продовжує цю війну, бо вірить, що має більше ресурсів і зможе виснажити Україну. Саме тут особливо помітною є нездатність Трампа використати потужні американські важелі впливу, що, по суті, дозволило Путіну зберегти впевненість у власній перевазі та шансах на перемогу.

А що, якби Трамп виступив перед країнами G7 та Європейським Союзом із пропозицією конфіскувати 300 мільярдів доларів заморожених коштів Центрального банку Росії та використати ці фінанси для створення спеціального фонду на підтримку України?

Якщо ці кошти, разом із подальшою підтримкою з боку Заходу, дадуть Україні змогу воювати ще два, три, чотири чи навіть п'ять років, Путіну доведеться серйозно замислитися: чи варто продовжувати війну, якщо вона означатиме для Росії триста або чотириста тисяч втрат щороку. Саме такий сценарій може змінити хід думок у Кремлі.

Саме тому я відчуваю глибоке розчарування від того, що Трамп не скористався жодним із можливих важелів впливу. Він не вживав жодних заходів, щоб змінити стратегічні розрахунки Путіна або переконати його у стабільній підтримці з боку США та Заходу. Україна повинна була отримати все необхідне для захисту та продовжувати завдавати Росії значних військових і економічних втрат.

Саме з цієї причини я відчуваю розчарування щодо сучасного політичного курсу в моїй країні. Я впевнений, що ми мали шанс вжити заходів, які здатні були б кардинально змінити уявлення Путіна. Однак Трамп не скористався цією можливістю.

Уже відбулося кілька засідань у рамках переговорів з Росією, наслідком яких було звільнення полонених, тобто врятовані життя. Водночас відбуваються негласні консультації між американською адміністрацією і Путіним, зустрічаються радники, комунікують між собою. Коли, на вашу думку, може настати перемовний момент, у якому форматі?

Якою ж може бути ситуація, якщо напад Путіна на Україну розпочався з ультимативних вимог до євроатлантичного співтовариства: він наполягав на поверненні НАТО до кордонів, що існували між 1997 і 2005 роками? Наразі, через своїх представників у Міністерстві закордонних справ, Путін знову висунув вимоги про демілітаризацію країн Балтії, що свідчить про його небажання досягти мирного врегулювання.

Вважаю, що істинні переговори повинні проходити між Москвою та Києвом. Сполучені Штати не можуть і не повинні представляти Україну в цих переговорах. Очевидно, що Путін прагне уникнути української сторони та почати безпосередній діалог із Дональдом Трампом. На мою думку, такий формат ведення переговорів зазнав би невдачі, адже він призвів би до результатів, які були б неприйнятними для України - це абсолютно зрозуміло.

Путін періодично висловлює думку про потребу усунути так звані корінні причини війни. Коли він вживає цей термін, він має на увазі два аспекти. По-перше, він не визнає право України на суверенітет, на можливість самостійно формувати свій внутрішній політичний курс та зовнішньополітичні орієнтири. На його думку, саме бажання України до незалежності стало каталізатором конфлікту.

Іншою, так би мовити, основною причиною є зміни в європейській архітектурі безпеки, які відбулися за останні три десятиліття. Сподівання на те, що можна повернути все назад до стану 1997 року, виглядає мені абсолютно нереалістичним.

Світ, і особливо Європа, протягом останніх п'ятнадцяти років, ще до незаконної анексії Криму, спостерігали за дедалі агресивнішою зовнішньою політикою Росії, яка супроводжувалася масштабним нарощуванням її військового потенціалу. Починаючи з 2014 року, ми бачимо, що Росія не лише готова застосовувати силу для досягнення політичних цілей, а й робить це навіть тоді, коли проти неї не було жодного нападу чи жодної легітимної провокації.

У нинішній ситуації країни НАТО в Балтійському регіоні та Північній Європі, як виглядає, всерйоз занепокоєні можливістю військової загрози з боку Росії. Помітно, що й інші члени Альянсу, зокрема Велика Британія, Німеччина та Франція, вже почали робити конкретні кроки з посилення своїх збройних сил, оскільки дедалі більше побоюються, що Росія може не зупинитися на Україні, а амбіції Путіна матимуть продовження.

Коли я міркую про подальші плани Росії, не можу не поставити собі запитання: чи справді Владімір Путін наважився б напасти на країну-члена НАТО?

Якщо сьогодні звернутися до більшості західних аналітиків, що спеціалізуються на Росії, вони, ймовірно, висловлять думку, що Путін ніколи не ризикне атакувати таку державу, як Естонія. На їхню думку, це було б абсолютно безглуздо. І, можливо, їхні міркування справедливі. Проте я хотів би підкреслити важливий момент.

У 2018 чи 2019 році ці ж експерти заперечували б можливість того, що Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну. Вони вважали б це неймовірним, майже немислимим. Та саме це й сталося у 2022 році.

Отже, існує цілком реальна загроза. Загроза для НАТО, Сполучених Штатів та для Заходу в цілому. Вона полягає в можливості знову не врахувати масштаб і рішучість амбіцій Путіна.

Ось чому я вважаю, що Захід повинен вжити серйозних і комплексних заходів для забезпечення своєї безпеки. Ця стратегія, безперечно, повинна охоплювати підтримку України у її боротьбі. Я переконаний, що захист України є також захистом інтересів Заходу.

Про що могли говорити президент Трамп і президент Зеленський у Гаазі? 50 хвилин розмови між президентами в подібній ситуації - це надзвичайно серйозно. Після розмови у Ватикані позиція Трампа покращилась. Але досі немає розуміння, що могли сказати Дональд Трамп і Володимир Зеленський.

Які фактори можуть викликати незадоволення у нинішньої адміністрації США? Це не лише питання, пов'язане з Трампом, адже, напевно, існують аспекти, які б хотіли почути в Вашингтоні, а також дії, які вони сподівалися б побачити з боку України.

На мою думку, переговори між президентами Зеленським і Трампом, які відбулися як у Ватикані, так і в Гаазі, були досить продуктивними.

Схоже, обидві сторони вклали значні зусилля для подолання наслідків серйозного інциденту, що стався в Овальному кабінеті наприкінці лютого. На мою думку, віце-президент Венс навмисно створив складну ситуацію для президента Зеленського, намагаючись зірвати саму зустріч. Зараз, очевидно, ситуація дещо стабілізувалася, але залишається незрозумілим, чого саме хоче Трамп від України. Також неясно, які додаткові кроки може зробити Київ, щоб змінити його позицію щодо російсько-української війни, якщо такі можливості взагалі ще існують.

Президент Зеленський та інші представники української влади не раз відкрито і щиро висловлювали вдячність Сполученим Штатам та країнам Заходу за надану підтримку. Окрім цього, Україна уклала угоду, що стосується розвідки та видобутку рідкісноземельних елементів на своїй території, що може стати вигідною можливістю для американських інвесторів.

Не вважаю, що Україна може зробити щось ще. Виглядає так, що справа вже не в діях уряду Києва, а в усвідомленні Трампа того, що він став жертвою маніпуляцій з боку Путіна. Якщо йому вдасться це зрозуміти, це може стати вирішальним моментом і вплине на його позицію щодо конфлікту.

Мене глибоко хвилює, що Путін вже більше чотирьох місяців грає на цій ситуації, а Трамп або не усвідомлює цього, або готовий прийняти те, що виглядає слабко в очах Москви. Саме це викликає найбільше тривоги. Україна не здатна вирішити цю проблему самостійно.

Тепер перед Сполученими Штатами стоїть завдання знайти спосіб переконати Трампа, оскільки його нинішня позиція не лише шкодить Україні, а й підриває інтереси самих США, завдаючи шкоди його власному авторитету. Якщо він продовжить йти цим шляхом, дедалі більше світових лідерів розглядатимуть його як слабкого політика, і це враження може залишитися з ним на тривалий час.

Не так давно ми провели інтерв'ю з Девідом Ігнатіусом, видатним американським журналістом, який запропонував нам враховувати й негативні сценарії, якщо позитивні не здійсняться. Яка ймовірність того, що ці погані сценарії можуть стати реальністю для нас? Якщо можливо, поділіться їхнім переліком.

У найкращому випадку я щиро сподіваюся, що підхід Трампа зміниться в суттєвий спосіб і Сполучені Штати продовжать надавати Україні ту підтримку, яку ми бачили у 2022-2024 роках. Це мало б ключове значення не лише для України, але й могло б змінити розрахунки Кремля щодо того, чи варто далі вести цю виснажливу і руйнівну війну.

На мою думку, сьогодні в Європі існує потужна й стабільна підтримка України. Відверто кажучи, ще три роки тому я не міг передбачити такого рівня відданості. Складається враження, що європейські держави готові продовжувати допомагати Україні, навіть якщо Сполучені Штати згорнуть свою участь. Це дуже обнадійлива тенденція.

Проте проблема полягає в тому, що Європа наразі, ймовірно, не має достатнього оборонно-промислового потенціалу, щоб самостійно забезпечити Україну всім необхідним для тривалого опору. Тому найгіршим сценарієм, як на мене, було б припинення американської допомоги. Я дуже сподіваюся, що цього не станеться, адже переконаний: підтримка України повністю відповідає інтересам національної безпеки США. Йдеться не лише про Україну, йдеться про стабільність і безпеку в ширшому сенсі.

Є серйозні підстави вважати, що адміністрація Трампа може вирішити не ініціювати нове фінансування для України. У такому разі майже весь тягар підтримки автоматично перейде на Європу. Можливо, Вашингтон усе ж залишить відкритими можливості для продажу певних видів озброєння. Після зустрічі в Гаазі Трамп, зокрема, заявив, що розгляне надання додаткових систем Patriot.

Незважаючи на прагнення отримати подальшу значну підтримку з боку США, Україні необхідно розробити альтернативний план. Важливо вже зараз почати підготовку до можливості продовження боротьби, якщо американська допомога під час президентства Трампа призупиниться.

Я щиро сподіваюся, що цей варіант не здійсниться. Проте, існує ймовірність, що саме в такому напрямку в даний час розвивається зовнішня політика США.