Україні необхідно запровадити новий етап реформ у сфері управління державними інвестиціями.

Реформа управління публічними інвестиціями (ПІМ) виявилася однією з ключових ініціатив держави, спрямованих на формування системного підходу до використання бюджетних коштів. Вона впровадила принципи стратегічного планування, розробила нормативні та цифрові інструменти для відбору і пріоритизації проектів, а також установила єдину методологію для аналізу та оцінки їхньої ефективності.

Фактично, Україна вперше набула інституційної основи, що забезпечує перехід від випадкового фінансування до системного, прогнозованого та відкритого управління державним інвестиційним портфелем.

Однак будь-яка система, яка охоплює лише початок процесу, рано чи пізно стикається з власними межами. ПІМ сьогодні забезпечує переважно фазу планування - аналітику, підготовку, оцінку, відбір. Це, безумовно, фундаментальна частина, але вона становить не більше 10% від усього життєвого циклу публічних інвестиційних проєктів.

Усі інші 90% - це реалізація, закупівлі, управління контрактами, технічний нагляд, контроль за виконанням, моніторинг та оцінка після завершення проєкту - залишаються поза реформами. Саме в цих сферах зосереджені найбільші ризики неефективності, затримок, перевитрат і втрати довіри.

Сьогодні, коли механізми пріоритизації проєктів поступово стають зрозумілими, країна підходить до нового етапу: реалізації. Власне тут і починаються ті виклики, яких не вирішує жодна нормативна постанова.

Суть справи полягає не лише у самих фінансах, а в тому, як здійснити цей процес ефективно, вчасно та з належною відповідальністю. Вибір пріоритетів є лише початковим етапом. Далі виникають набагато складніші завдання: організація тендерів, складання угод, управління змінами, моніторинг виконання, реагування на затримки та оцінка фактичних результатів по завершенні.

У межах реформи створено систему DREAM, що забезпечує прозорість на етапі подання проєктів, але поки не охоплює ані фази закупівель, ані тим паче виконання. На практиці це означає, що держава та донори бачать, які проєкти плануються, але не мають повної картини того, як вони реалізуються.

Відсутність інтеграції між DREAM, Prozorro, закупівельними майданчиками міжнародних фінансових організацій (МФО), Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва та системами фінансової звітності призводить до фрагментації інформації. У результаті на етапі реалізації зникає той рівень контролю, який на етапі планування виглядає майже бездоганно.

Сучасні міжнародні підходи - від ЄС до OECD - трактують управління публічними інвестиціями як повний цикл, що охоплює вісім послідовних фаз: від ідентифікації ідеї до експлуатації об'єкта й аналізу ефективності після завершення.

Україна на цьому шляху поки пройшла лише першу. Відсутність єдиних стандартів реалізації - це не технічна прогалина, а системна проблема. Кожна громада або відомство вирішує її на свій розсуд: хтось користується міжнародними контрактними моделями FIDIC, хтось - власними шаблонами, а дехто - мінімально адаптованими державними зразками будівельних договорів. Це створює нерівність, зменшує конкуренцію та доступ до ринку, породжує правову невизначеність і простір для неефективності.

Відсутність єдиних сучасних шаблонів контрактів, регламентів управління змінами, механізмів контролю за виконанням та стандартизованих процедур для післяпроєктного аналізу призводить до того, що система ПІМ фактично застрягає на півшляху.

Прозоре планування втрачає сенс, якщо реалізація залишається "закритою кімнатою", де кожен учасник діє за власними правилами. У такій ситуації інвестиційний процес втрачає передбачуваність, а головне - не створює бази для навчання і вдосконалення політики на основі результатів.

Відсутність чіткої системи управління повним інвестиційним циклом має не лише управлінські, а й цілком відчутні економічні наслідки. За оцінками експертів We Build Ukraine, неефективне планування, затримки у тендерах та неузгодженість між різними етапами реалізації призводять до втрат у розмірі від 15% до 30% від загальної вартості проєктів. З кожної гривні публічних інвестицій держава фактично втрачає до третини потенційної цінності.

Для підприємств така відсутність узгодженості створює серйозні ризики — від неможливості передбачити терміни виконання угод до блокування обігових коштів через затримки в затвердженні змін у проектах чи фінансуванні. У деяких випадках це може призвести до порушення договірних зобов'язань, судових конфліктів і суттєвого шкоди діловій репутації підрядників. Таким чином, брак єдиної моделі управління проектним циклом є не лише технічною проблемою, а й системним фактором економічної неефективності, що щороку завдає державі мільярдні збитки, а бізнесу приносить втрати у вигляді часу, ресурсів і довіри до співпраці з державними установами.

Для розв'язання цієї проблеми необхідно не просто ухвалити нову постанову, а провести інституційну реформу другого етапу. Перша хвиля реформувала систему правил, тоді як друга повинна зосередитися на створенні механізмів, які гарантуватимуть їхнє дотримання. Це включає в себе розвиток професійної інфраструктури для управління проектами, зокрема, створення офісів з управління інвестиціями на центральному, регіональному та місцевому рівнях.

Такі організації повинні перетворитися на центри експертизи, які підтримують проєкти на всіх етапах – від підготовки до запуску в експлуатацію. Вони забезпечують контроль над термінами, бюджетом, якістю та звітністю. Відсутність таких структур призведе до того, що система залишиться лише на папері.

Не менш важливим завданням є об'єднання цифрових інструментів. Системи, такі як DREAM, Prozorro, Єдиний реєстр будівельної діяльності, майданчики для закупівель МФО, а також механізми фінансового моніторингу та державного аудиту, повинні бути інтегровані в єдину інформаційну структуру. Це дозволить здійснювати моніторинг кожного проєкту — від його ідеї до фактичного завершення — і забезпечить прозорість щодо використаного часу, ресурсів і ухвалених рішень, які призвели до результату. Без такої інтеграції прозорість залишиться неповною, а контроль буде здійснюватися лише заднім числом.

Реформа ПІМ уже продемонструвала, що уряд може переходити від політичних рішень до аналізу даних. Наступним етапом є трансформація цього підходу в управлінський процес, який завершується реальними результатами, а не лише розподілом фінансів. Адже ефективність публічних інвестицій оцінюється не за кількістю затверджених програм, а за якістю впроваджених проектів.

Публічні інвестиції — це не просто цифри у бюджеті, а втілення політики розвитку на практиці: функціонуюча лікарня, безпечна дорога для проїзду, енергетичний об'єкт, який зміцнює місцеву громаду.