Уроки американської незалежності за два з половиною століття та роль України в цьому процесі.

Изображение: Телеграм / Владимир Зеленский

Незалежність: це лише початок, а не кульмінація боротьби

Перед тим як виникла ідея відокремлення колоній від Британської імперії, минуло більше десяти років наростаючих суперечностей. Колонії отримали смак фактичної автономії від Лондона: торговці виявляли способи обійти обмеження метрополії, землевласники освоювали нові західні території, а місцеві асамблеї самостійно вирішували свої внутрішні справи. Ключовий момент настав після Семирічної війни 1756-1763 років, яку в американській історії називають війною з французами та індіанцями. Британська перемога призвела до виснаження казни, і Парламент відреагував новими податковими заходами, обмеженнями в торгівлі та забороною колоністам переселятися за Аппалачі. Колоніальна еліта, яка звикла до "вигідного ігнорування" правил, сприйняла ці дії як зраду попереднього стану справ.

Изображение: Britannica

Тринадцять колоній США

Рекламное сообщение

Навіть після старту збройного конфлікту, коли перші постріли пролунали в Лексінгтоні та Конкорді 19 квітня 1775 року, минув ще рік до оголошення незалежності. Другий континентальний з'їзд спочатку прагнув знайти мирне вирішення конфлікту з короною, але після остаточного провалу переговорів 13 колоній вирішили здійснити рішучий крок до розриву.

Изображение: Коллекционер

Другий континентальний з'їзд

Сама ж Акт проголошення незалежності 4 липня 1776 року стала де-факто документом наміру. Між підписанням і остаточною перемогою у Війні за незалежність минуло ще сім років виснажливої боротьби. Армія Джорджа Вашингтона рідко перевищувала 20 тисяч бійців, тоді як регулярна британська армія, попри меншу загальну чисельність, близько 42 тис, переважала вишколом і дисципліною. Перемога стала можливою завдяки наполегливості, готовності переглядати тактику та здатності утримувати коаліцію впродовж років, коли остаточний результат залишався невизначеним.

Изображение: Голос ОК

Укладання Акту про незалежність

Завершення воєнних дій не розв'язало питання щодо державного устрою. Слабкий центральний уряд за статтями Конфедерації не міг ні збирати податки, ні утримувати армію, а штати конфліктували між собою настільки, що існування нової країни опинилося під загрозою. Лише у 1787 році, після гострих суперечок між великими й малими штатами (вирішених через "Коннектикутський компроміс"), було ухвалено Конституцію - документ, який і сьогодні, два з половиною століття по тому, залишається чинним фундаментом американської державності. Тобто шлях від декларації намірів до стабільної інституційної системи зайняв понад одинадцять років.

Image courtesy of the James Madison Memorial Fellowship Foundation.

Узаконення Конституції Сполучених Штатів Америки.

Джордж Вашингтон – это имя, которое ассоциируется с основателем Соединенных Штатов Америки и первым президентом страны.: відмовляючись від влади, він заклав основи нації

Одне з найважливіших, проте часто недооцінених рішень в історії американської незалежності - особиста позиція Джорджа Вашингтона щодо влади. Призначений Другим континентальним конгресом у травні 1775 року головнокомандувачем революційної армії, плантатор з Вірджинії здобув серед сучасників репутацію "американського Цинциннату" - на честь римського державного діяча, який, отримавши диктаторські повноваження для захисту республіки, добровільно відмовився від них після виконання завдання.

Изображение: Britannica

Джордж Вашингтон – это имя, которое ассоциируется с основателем Соединенных Штатов Америки и первым президентом страны.

Рекламное сообщение

Ця аналогія стала пророчою. Наприкінці конфлікту, коли армія опинилася на межі хаосу через затримки з виплатами, а деякі офіцери почали обмірковувати ідею військового тиску на Конгрес або навіть запровадження військової диктатури під керівництвом Вашингтона, генерал особисто відвідав збори офіцерів і переконав їх відмовитися від цього небезпечного курсу.

Невдовзі, в грудні 1783 року, Вашингтон добровільно передав свої повноваження головнокомандувача Конгресу в Аннаполісі. Цей крок сучасники вважають знаковим для становлення американської політичної культури. За свідченнями того часу, король Великої Британії Георг III відзначив цей вчинок як ознаку того, що Вашингтон може стати "найзначнішою особою свого часу", якщо справді вирішить відмовитися від влади, якою міг би продовжувати володіти.

Изображение: произведение искусства Джона Трамбулла

Джордж Вашингтон – это имя, которое ассоциируется с основателем Соединенных Штатов Америки и первым президентом страны. йде у відставку

Цей принцип був підтверджений Вашингтоном двічі: спершу, коли у 1789 році він погодився стати першим президентом США не в ролі монарха, а як виборний та відповідальний перед установами глава держави. Потім, у 1796 році, він відмовився від можливості обійняти третій президентський термін, незважаючи на те, що Конституція на той час не містила жодних обмежень щодо кількості термінів. Таким чином, він започаткував неписану традицію мирної передачі влади, яка зберігалася більше ста років до ухвалення XXII поправки.

Фото: Historic Columbia

Монумент на честь Джорджи Вашингтона

Америка продемонструвала, що справжня стійкість нових державних інституцій залежить від готовності їхніх засновників обмежувати свою владу задля створення системи стримувань і противаг, яку вони самі розробили. Конституція 1787 року, що розділила повноваження між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, виявилася ефективною, зокрема тому, що перші представники виконавчої влади визнали необхідність підкорятися цим принципам.

Коли досягнення тріумфу стають можливими ще до початку бойових дій.

Акт проголошення незалежності виконувала не тільки символічну роль, а, перш за все, дипломатичну. Вона мала на меті сповістити іноземні держави про створення нового суверенного суб'єкта, з яким можливе укладення союзів. Без офіційного проголошення незалежності Франція не могла б відкрито висловити підтримку американцям, не ризикуя вступити в прямий конфлікт із Великою Британією, яка вважалася державою, що підтримує внутрішні заворушення в іншій країні.

Конгрес усвідомлював, наскільки важливо мати зовнішню підтримку, тому ще до остаточного розриву з короною був створений Комітет із таємного листування для ведення переговорів з іноземними урядами. У цих перемовинах ключову роль відіграв Бенджамін Франклін, який був відправлений до Парижа. Французький міністр закордонних справ, граф де Верженн, був готовий допомогти з послабленням Британської імперії через позики та постачання, але уникнув відкритого союзу доти, поки колоністи не продемонстрували свою боєздатність. Тільки після успішної битви під Саратогою 17 жовтня 1777 року Верженн вирішив, що настав час для відкритого втручання. Франко-американський союзний договір 1778 року перетворив внутрішній конфлікт у Британській імперії на глобальну війну: до Франції приєдналася Іспанія в 1779 році, а Нідерланди надали офіційне визнання та фінансову підтримку.

Таким чином, американський випадок ілюструє, що міжнародна підтримка не з'являється автоматично лише через проголошення незалежності — її потрібно здобувати завдяки демонстрації здатності до боротьби та активній дипломатичній діяльності. Важливо також відзначити, що до боротьби за незалежність приєдналися добровольці з Європи, серед яких були вісімнадцятирічний Маркіз де Лафаєт, польський військовий інженер Тадеуш Костюшко та прусський генерал Вільгельм фон Штойбен, чия участь стала важливим елементом для міжнародного визнання новоствореної держави.

Цінності визначають боротьбу за незалежність

Рекламное сообщение

Декларація 1776 року проголошувала, що "всі люди створені рівними" і мають невід'ємні права на життя, свободу та прагнення до щастя. Однак у той час ці слова були лише ідеалом, а не відображенням дійсності, оскільки рабство залишалося легальним і широко поширеним. Під час укладання Конституції в 1787 році південні штати домагалися "компромісу трьох п'ятих", згідно з яким раби враховувалися в представництві лише частково. Ця невідповідність між проголошеними цінностями та фактичною практикою згодом стала однією з основних причин Громадянської війни в США.

Фото: Artnet News

Акт проголошення незалежності

Розташування України: як ідеї 1776 року відображаються сьогодні у зв'язках між Києвом та Вашингтоном.

Ідеали природних прав і народного суверенітету, сформульовані у 1776 році, давно вийшли за межі американського досвіду й стали універсальною політичною мовою. Сьогодні цією мовою говорить Україна, не в останню чергу і саме тому Америка впізнала в українській боротьбі власну засадничу історію. Співавтор цього тексту Павло Унгурян уже багато років взаємодіє з американським релігійним та консервативним середовищем і організовує молитовні сніданки в Україні та США. Від перших тижнів великої війни він зблизька бачив, як змінювалося американське ставлення до України. Українсько-американські відносини після початку повномасштабного вторгнення можна умовно поділити на декілька етапів.

Перший етап: миттєва солідарність. Навесні 2022 року близько дев'яносто відсотків американського суспільства підтримували Україну. Причин було три. Агресія Росії була абсолютно неспровокованою й непорівнянною за масштабом -- найбільшою в Європі від часів Другої світової.

Загалом, у політичному ДНК Америки закладений глибокий потяг до свободи: обидва слова в англійській мові "freedom" і "liberty", що позначають свободу, -- це спільний код і республіканців, і демократів, від Техасу до гірських штатів, і невипадково ювілейний проєкт Білого дому названо саме Freedom 250. Нарешті, зіграв і календар: це була середина політичного циклу, поза дражливим передвиборчим часом, коли будь-яке питання ризикує стати вододілом внутрішньої політики.

Реакція на ситуацію розгорталася не протягом тижнів, а за лічені години. Волонтери поспішали до кордонів, а американські церкви та релігійні організації швидко мобілізували ресурси та організовували гуманітарні місії — від Білого дому до найменших населених пунктів, об'єднуючи демократичні та республіканські сили. Мережа особистих зв'язків, яку Унгурян формував протягом майже двох десятиліть, спрацювала у той момент, коли традиційні механізми ще не діяли: посольство вже було евакуйоване, а гарантії безпеки відсутні.

Серед перших, хто відвідав Україну, був 48-й віцепрезидент США Майк Пенс, який приїхав до Львівщини в рамках гуманітарної ініціативи Samaritan's Purse, очолюваної Франкліном Ґремом. Також прибув сенатор від Монтани Стів Дейнз, котрий дістався до столичного регіону, скориставшись нещодавно відновленими потягами за церковними логістичними маршрутами. Пізніше до них приєдналися сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем та його колега, демократ Річард Блюменталь.

Зображення: надано автором.

Сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем із демократом Річардом Блюменталем

Цікаво, що спочатку до України вирушили республіканці, за ними приєдналися демократи, зокрема Ненсі Пелосі, яка є лідеркою більшості. Пізніше до них долучилася перша леді Джилл Байден, а також лідер республіканців у Сенаті Мітч Макконнелл. Усі ці візити та висловлювання американських політиків, які побували в Україні, фактично створили тиск на Державний департамент з метою забезпечення повноцінної підтримки та повернення посольства. Цей тиск, у свою чергу, призвів до конкретних рішень, таких як ухвалення програми ленд-лізу та першого пакету допомоги на суму 40 мільярдів доларів.

Навіть якщо ленд-ліз не виявився видимою та масштабною стратегією підтримки України з боку США, це не є головним аспектом. Спочатку це стало емоційним моментом для українців і важливим сигналом для Росії від Сполучених Штатів. Адже рішення про це було ухвалене не лише адміністрацією, а й відображало волю народу, виражену через голосування обраних представників у Конгресі.

Рекламное сообщение

Зображення: надано автором.

Павло Унгурян з тодішнім сенатором Марко Рубіо, нинішнім Держсекретарем, в Конгресі США у день голосування за ленд-ліз для України. Квітень 2022

Другий етап: турбулентність і тиха дипломатія. Проміжні вибори 2022 року й крихка республіканська більшість всього у декілька голосів відкрили довгий період нерівного ставлення. Буде правдиво стверджувати, що у частині Республіканській партії сформувався кластер, не готовий до беззастережної підтримки; водночас і на ультралівому фланзі близько тридцяти конгресменів-демократів звернулися до президента Байдена з вимогою припинити допомогу й домовитися з Москвою, хоча згодом лист відкликали.

Внутрішня політика почала задавати тон: після відставки спікера Кевіна Маккарті відбулося близько десяти невдалих спроб обрати нового керівника палати. Лише восени 2023 року спікером став маловідомий на той момент конгресмен з Луїзіани Майк Джонсон. Він є юристом, який раніше займався захистом релігійних прав громад Південної баптистської конвенції.

У той момент ключову роль відіграла ненав'язлива та скромна робота. Протягом періоду з жовтня 2023 року до квітня 2024 року відбулося приблизно вісім зустрічей зі спікером Джонсоном, які проходили в різних форматах. Серед них була зустріч під час Українського тижня у Вашингтоні в лютому 2024 року, де взяли участь лідери українських протестантських конфесій. Переломний момент настав на фоні трагедії.

У ніч на 2 березня 2024 року в Одесі стався трагічний інцидент: російський ударний дрон влучив у багатоповерховий будинок, забравши життя дванадцяти людей. Серед жертв були 31-річна Анна Гайдаржи та її чотиримісячний син Тимофій. Анна була дочкою Миколи Сідака, пастора Одеської Пересипської церкви євангельських християн-баптистів.

Згодом вдалось потрапити на руїни, зафіксувати наслідки й надіслати відзнятий матеріал тим американським політикам, з якими було вже встановлено особистий контакт у Вашингтоні.

Зображення: надано автором.

Сергій Гайдаржи, представник Палати представників США Майк Джонсон та Павло Унгурян.

Ситуація склалась таким чином, що години розмов зі спікером Джонсоном та його дружиною Келлі, поїздка до США вцілілого члена родини й масований іранський удар по Ізраїлю склалися в один аргумент: ті самі технології, що випробовуються проти України, невдовзі б'ють і по союзниках США.

Джонсон виступив перед журналістами, згадуючи висловлювання Рейгана про те, що політики повинні діяти не лише на основі популярності, але й з урахуванням правильності своїх рішень. Він виніс на голосування три пакети допомоги — для України, Ізраїлю та Тайваню. 20 квітня 2024 року Палата представників схвалила Ukraine Security Supplemental Appropriations Act з результатом 311 голосів за та 112 проти. Цей пакет, обсягом близько 61 мільярда доларів, залишався заблокованим протягом майже восьми місяців. Важливу роль у цьому процесі зіграли посольство, президент Зеленський, а також "три Майки" — голови відповідних комітетів Майкл Маккол, Майк Тернер і Майк Роджерс, разом із сенаторами Дейнзом, Ленкфордом, Вікером та Макконнеллом. Проте, спусковим гачком стало емоційне та ціннісне звернення, яке донесла українська релігійна громада.

Третій етап: прагматизм і повернення до цінностей. Друга адміністрація Дональда Трампа почалася із завищених очікувань, зокрема й обіцянки завершити війну за добу, і швидко зіткнулася з реальністю: спроби знайти економічне підґрунтя для примирення з Росією, залучення нестандартних переговірників, прямі розмови з Москвою, тиск на Київ щодо поступок, а потім різкий негатив до Кремля після безрезультатного саміту на Алясці. Це нестабільний етап, але з ясною тенденцією: більшість суспільства й істеблішменту схиляється до підтримки України та жорсткого негативу до Росії. Унгурян наголошує на принциповому: для Кремля це не прагматична, а ідеологічно-релігійна війна на знищення -- недарма Всесвітній російський народний собор відкрито назвав її "священною". Отже, суто прагматичними механізмами такий режим не спинити, а Україна лише перша перепона на його шляху.

У даному контексті важливо звернути увагу на нещодавно ухвалений Палатою представників законопроект про підтримку України, відомий як Ukraine Support Act. За нього проголосувало 226 представників, тоді як 195 виступили проти, що робить його першим законодавчим актом, прийнятим після виборів до Конгресу 2024 року, під час другого терміну Трампа, спрямованим на підтримку України. Серед об'єктивних чинників, що вплинули на це рішення, можна виділити стійкість України на фронті, яка вже на п'ятому році війни знову викликає захоплення; зростаюче розчарування Росією через її зв'язки з Іраном та посилення співпраці з Китаєм; а також невдачі обраної дипломатичної стратегії, про що свідчить зустріч в Анкориджі.

Одночасно американський контекст став більш багатогранним завдяки суб'єктивним факторам, зокрема поступовим змінам у ставленні частини виборців MAGA до України. Минуло вже майже півтора року з моменту, коли окремий аспект, пов'язаний із релігійною свободою (перша поправка до Конституції), набув актуальності після російського нападу на баптистську церкву. Цього року ми відзначаємо дві важливі дати: 250 років з часу проголошення американської незалежності та 35 років української незалежності, які нагадують про те, що, як зазначено у Декларації незалежності США, такі цінності, як життя, свобода та прагнення до волі, свідчать про загальну історію боротьби за свободу.