Висновки з Херсонської наступальної операції 2022 року.

В історії великих війн завжди, після запеклих боїв, розгортаються словесні баталії, що стосуються "об'єктивності" та "своєї правди". Ця доля не оминала й нашу війну. Хоча її завершення поки що не видно, вже з'явилося чимало статей та навіть книг, в яких учасники цього трагічного конфлікту намагаються видати себе за переможців і перекласти відповідальність на інших. Зазвичай, темп задають наші противники, а ми підхоплюємо їхній ритм.

Ще 10 листопада 2022 року, за день до того, як наші війська увійшли в Херсон, я написав у зверненні: "За кожним так званим "жестом доброї волі" противника стоять колосальні зусилля наших військ. Так само, як ворог відходив з Києва та Харківщини, залишив острів Зміїний, ймовірний вихід із Херсона - це результат наших активних дій. Безпосередньо на Херсонському напрямку Сили оборони України зруйнували логістичні шляхи та систему забезпечення, порушили систему управління військами противника. Тим самим не залишили ворогу іншого виходу, ніж вдатися до втечі".

Будь-який конфлікт приносить із собою страждання, втрати та безліч драматичних історій, які змушені переживати люди в цьому хаосі.

Це трагедії не лише тих, хто постав перед очима смерті, а й тих, чий наказ для інших виявився фатальним. Але всі ці люди - вже історичні постаті, які ціною власного життя виборювали право жити іншим.

Саме в цьому місці, на правому березі Дніпра, розгорталася справжня драма.

Оскільки в лютому 2022 року ми не мали можливості повноцінно оборонятися, росіяни досягли справді стратегічного успіху. Однак згодом його вдалося нівелювати: ворогові просто забракло сил і засобів для продовження наступу, а місцеві жителі, наші війська та резерви з числа Десантно-штурмових військ чинили справжній запеклий опір. Проте це нівелювання було лише тимчасовим та лише шансом для нас і для тих, хто прийшов вбивати.

Інтелектуальна битва за стратегічну ініціативу

Ворог опинився в дійсно складній ситуації, оскільки стояла загроза не лише втрати стратегічно важливої території, але й неможливості розширити свій оперативний успіх. Для нас це стало шансом локалізувати і зрештою знищити виступ на правому березі Дніпра.

Розпочиналася інтелектуальна битва Генеральних штабів за стратегічну ініціативу. На той момент, імовірно, керівництвом російської армії було прийнято єдине правильне тоді рішення - закріпити успіх проведенням оборонної операції силами і засобами повітряно-десантних військ та морської піхоти, які спішно перекидалися туди з усіх можливих напрямків, та чекати резервів для продовження наступу. Це була ще жива еліта російської армії, яка намертво закопувалася в нашу землю.

Тому і битва за правобережжя розпочалася для мене і Генерального штабу ще в липні та далеко за межами Херсонської області.

Росіянам потрібні були сили, щоб іти далі - на Кривий Ріг, Первомайськ, Миколаїв та Одесу.

Додаткових сил потребували і ми, щоб вибити цю еліту з української землі, але нам їх не вистачало. Потрібні були техніка, зброя і боєприпаси. І якщо під час оборони Півдня усе це разом з мерами, фермерами і всіма небайдужими ми збирали в гаражах і фермах, а часто відбирали у самих росіян, то вести наступ таким же чином ми вже не могли.

Окупантам не бракувало впертості. Навіть у моменти, коли противник відступав з Харківщини, їхня еліта залишалася на своїх позиціях. Час, виявився справедливим, надаючи можливість як нам, так і їм. Проте для нас цей шанс був єдиним.

Сказати, що підготовка наступу за таких обставин була легкою, буде очевидно неправильно. Успіх цього наступу залежав не лише від героїзму наших військових, а й від безлічі інших обставин. Найважливішим з них було постачання зброї від наших союзників. Якщо комплектування підрозділів людьми влітку 2022 року суттєво відрізнялося від теперішнього, то забезпечення артилерійськими системами, танками та бойовими машинами піхоти залишалося проблемою. Це класичний приклад того, як доля військової кампанії залежить від партнерів — в такому разі це вже не твоя кампанія.

Немає зла без добра. На сьогодні можна стверджувати, що ці затримки стали можливістю використати час на свою вигоду та провести 5 вересня несподівану наступальну операцію в Харкові, яка здивувала наших партнерів. Це була справжня симфонія в трьох руках, з якою й Генеральний штаб, й командири справилися на найвищому рівні.

Не існує ніяких видатних операцій і геніальних героїв. Існує лише фронт протяжністю більше 3000 кілометрів, а ці три руки мають грати єдину мелодію і створювати ілюзію, що грають саме троє. Тоді ще всі були єдині. Як і наші партнери, що заочно вибачили вдруге мені таку несподіванку. Сьогодні мені дуже шкода, що рівно через рік, усе змінилося.

Фронт почав рухатися вперед.

Незважаючи на те, що противник не активізував свої дії на Харківському напрямку, стало зрозуміло, що наступати на елітні підрозділи російської армії через відкриту територію українського степу практично неможливо. Постачання зброї та боєприпасів затримувалися, а політичні вимоги ставили питання про досягнення результату. І це стосувалося не лише нашої сторони.

У той момент пошук нових можливостей, альтернатив і прагнення до виживання та перемоги почали приносити свої плоди. Як і на початку 2022 року, на допомогу знову прийшла військова наука, з якою раніше багато хто жартував. Саме вона, подібно до того, що було перед вторгненням, змусила нас шукати таке поняття, як паритет, який надавав можливість виступити у потрібній ваговій категорії. І вже тоді потрібно було проявляти героїзм, винахідливість і інші якості, які в історії занотовуються як подвиги. Без цього кроку можна було б приректи себе на невдачу.

Цим паритетом виступає західна військова техніка та її результативність. Зокрема, мова йде про системи HIMARS і M-270. Саме специфічні властивості цих озброєнь формують їх стратегічну важливість і визначають особливості їх використання, які, на жаль, у 2023 році зазнали змін.

Запровадження систем HIMARS та M-270, а також вдало обраний підхід до їх використання, дало можливість нам поступово і, що найважливіше, майже автономно, починаючи з липня-серпня 2022 року, здійснювати точкові ракетно-артилерійські удари по ключовим комунікаційним лініям та командним пунктам, зокрема по системі логістичного забезпечення збройних сил Російської Федерації.

Аналітика, проведена в Генеральному штабі наприкінці серпня, показала, що результати таких ударів почали приносити очікуваний результат й вимагали негайного вже системного підходу до планування таких дій та поєднувати їх з діями піхоти і танків. Здатність противника до оборони через зниження нами його логістичних можливостей почала різко знижуватися.

Аналітики американського видання The Wall Street Journal виділили унікальність української тактики в наступі на Південно-Західному фронті:

"Замість того, щоб безпосередньо брати участь у жорстоких артилерійських перестрілках і танкових битвах, яким віддає перевагу Росія, Україна намагалася оточити російські сили та перекрити лінії постачання. Вона ефективно інтегрувала озброєння радянських часів із далекобійною високоточною західною артилерією та ракетними системами, щоб позбавляти ворога палива, боєприпасів та інших припасів.

Поки українські війська стрімко рухалися до Харкова, ситуація на Херсонському фронті розвивалася значно повільніше. Зіткнувшись із більшою та більш організованою силою, ніж у Харкові, українські сили успішно приборкували опір росіян. Вони завдавали ударів по складських приміщеннях та транспортним маршрутам через мости на річці Дніпро, тим самим блокуючи тисячі російських військовослужбовців у Херсоні та його околицях.

Вивчаючи український наступ, австралійський генерал-майор Мік Райан охарактеризував дії військ ОСУВ "Олександрія" у наступі на Херсонському напрямку як "стратегію корозії". Він вважає, що Україна застосувала "непрямий підхід", вперше визначений британським військовим теоретиком ХХ століття Б. Лідделл Гартом. Цей підхід полягає у спробі змінити баланс сил шляхом несподіваних і хитрих дій, зменшуючи бойову здатність противника, завдаючи йому невеликих, але частих ударів замість ризикованих прямих атак.

Вже на початку вересня фронт почав активно рухатися вперед і, дивним чином, не зупинився. Важливо зазначити, що в період вересня-жовтня 2022 року на Херсонсько-Бериславському плацдармі нам протистояло угруповання противника, яке складалося переважно з підрозділів повітряно-десантних військ, зокрема 108-ї, 7-ї, 76-ї, 98-ї та 83-ї десантно-штурмових бригад, а також 11-ї окремої десантно-штурмової бригади і 45-ї бригади спеціального призначення. Додатково у складі противника були 810-та бригада морської піхоти, елементи мотострілецьких військ з 49-ї та 58-ї армій, 22-го армійського корпусу, 90-ї танкової дивізії, 10-ї окремої бригади спеціального призначення, а також підрозділи оперативних частин російської гвардії.

Керівництво оперативними діями військ РФ на плацдармі здійснювалося з передового командного центру 49-ї армії, який, враховуючи його стратегічну важливість, очолював особисто генерал-полковник М. Теплинський, командувач повітряно-десантних військ Збройних Сил Росії.

Цікаво, що командні штаби 49-ї армії та 22-го армійського корпусу були переведені на східний берег Дніпра після чергового удару, завданого нашими ракетно-артилерійськими підрозділами. Саме їхнє розташування на лівому березі також стало фактором, що сприяло зниженню стійкості оборонних позицій.

Особовий склад в першу чергу стосується десантних підрозділів російського угрупування, мав бойовий досвід, виявляв стійкість в обороні, мотивацію та чинив активний спротив українським військам. Крім цього, росіяни постійно поповнювали особовий склад та бойову техніку.

Відсутність природних маскувальних факторів українського степу ускладнювала нашим військовим можливість використовувати великі формування бронетехніки під час наступальних операцій. Крім того, просування в оперативний простір стримувалося складною системою іригаційних каналів, призначених для зрошення сільського господарства, та річкою Інгулець.

Усе це ніяким чином не могло вплинути на відмову наступати. В кінці серпня фронт на мить завмер, ніби в очікуванні чогось, що запустить новий процес. Цього чекали не тільки в окопах, а й у високих кабінетах по обидві сторони океану і в Києві.

Дивно, проте це правда: формально наші наступальні дії були запущені внаслідок ворожих контратак, які стартували саме 5 вересня.

У когось нерви не витримали. Після цього повернення назад стало неможливим. Це була їхня спроба зламати нас ще до того, як ми почнемо діяти. Отже, 5 вересня 2022 року противник, використовуючи зведений підрозділ, контратакував наші війська на заході Херсона, в районі Шмідтового та Тернових Подів, але зазнав невдачі.

10-12 вересня збройні сили РФ здійснили декілька спроб контратакувати. Розгорнулись запеклі бої, противник вів штурмові дії у напрямках Тернові Поди, Любомирівка та Чкалове, Безіменне. В обох випадках успіху не мав, зазнав втрат та відступив.

Підрозділи ОСУВ "Олександрія" змогли розширити Інгулецький плацдарм і звільнити Білогірку. Загалом, з початком наступальних дій, підрозділи ОУВ "Каховка" зуміли просунути лінію фронту на відстань від 4 до 12 км.

Загальна площа звільнених територій склала понад 500 км2. Було звільнено 13 населених пунктів, серед яких - Високопілля, Нововознесенське, Білогірка, Сухий Ставок та Миролюбівка.

Обстановка очікувано почала загострюватися 18-20 вересня. Російські війська безрезультатно атакували позиції наших військ в районі Правдиного (30 км на північний захід від Херсона), проводили штурмові дії у в напрямку Давидів Брід, Білогірка.

Хоча фронт і рухався вперед, прогрес був надто повільним у порівнянні з швидкими та відносно легкими здобутками на Харківщині. Цей факт створив напругу не лише у стосунках з партнерами, а й у взаєминах з вищим військово-політичним керівництвом. Події, що відбулися 16 вересня в Києві, звичайно ж, не додали нам спокою.

Оцінюючи результати наступальної операції, проведеної нашими збройними силами, та аналізуючи ситуацію, що склалася наприкінці вересня 2022 року, Генеральний штаб вніс корективи в оперативну структуру. Оперативно-стратегічне угрупування "Олександрія" було переформовано на "Херсон" і тепер складається з двох оперативних груп - "Миколаїв" і "Кривий ріг". Також були уточнені їхні оперативні зони. У військах відбулося перегрупування, поповнення запасів та резервів, а також уточнено завдання для подальших дій.

Важкі втрати, складна місцевість і низькі темпи просування й бажання утримати стратегічну ініціативу спонукали нас повністю змінити тактику ведення наступу в жовтні в порівнянні з вереснем 2022 року.

Ми перейшли до блокування ворога в зонах його скупчення, здійснюючи авіаційні та ракетно-артилерійські удари, а також періодично атакуючи виявлені вразливі місця в обороні за підтримки бронетанкових сил.

Ми усвідомили, що противник вже ухвалив своє рішення. Він вирішив не знищувати наступаючі підрозділи, а шукати способи для втечі. У цих умовах створити враження про темп наступу та забезпечити безпеку особового складу здавалося нам ще більш складним завданням.

Західні аналітики відзначили, що ініціатива у війні тепер знаходиться в руках України, тоді як Росія переживає значні труднощі. Фахівці у військовій сфері вказали на кілька факторів, які сприяють успішному наступу українських сил: високий моральний дух населення, підтримка з боку західних країн у вигляді озброєння, а також серйозні помилки, допущені російським командуванням.

Оголошена Путіним мобілізація мала на меті зміцнити позиції Росії, проте в найближчі місяці ініціатива залишиться на боці України.

"Ми повинні виходити з того, що матеріальне та багаточисельне підкріплення, на яке зараз розраховує російська армія, прибуде лише через два-три місяці. Це означає, що до цього в Росії будуть великі проблеми, і українці спробують цим скористатися", - вважав військовий експерт Берлінського фонду "Наука і політика" Вольфганг Ріхтер.

Зрештою, нова стратегія, яку відстоював генерал-майор Андрій Ковальчук, почала давати свої плоди. Як приємно, що я навчився звертати увагу навіть на те, що мені не до вподоби.

Розширення наступальних дій на західному березі Дніпра та східному березі Інгульця зрештою призвело до втрати ворожої оборони, яка не змогла витримати напору та стала руйнуватися в північно-східному регіоні. Під тиском і зазнаючи втрат, російські війська змушені були відступити в бік Берислава та перегрупуватися в околицях Милового.

Було звільнено ряд населених пунктів. Пізніше російські війська здійснили кілька останніх спроб контратакувати наші підрозділи, але ці дії не принесли їм успіху.

Вхід до Херсона та його деокупація.

У другій половині жовтня війська ОСУВ "Херсон" успішно прорвали оборонні позиції російських військ поблизу Суханового та продовжили наступ у напрямку Нової Кам’янки й Берислава. На кінець жовтня 2022 року українські сили оборони звільнили більше 90 населених пунктів на правобережжі Херсонської області з початку наступальної операції.

Головним результатом стало створення умов для переходу до нової стадії наступальної операції. Ракетно-артилерійські підрозділи досягли нових позицій, що дало їм можливість встановити вогневий контроль над російськими укріпленнями, командними пунктами, складами та комунікаційними лініями в межах території, обмеженої лінією Скадовськ, Нижні Сірогози, Михайлівка, Токмак. Це, в свою чергу, сприяло підтримці наших військових на Запорізькому фронті.

Противник продовжував контролювати території Херсона, а також частини Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей. Проте в середині жовтня ворог розпочав виведення своїх повітряно-десантних і артилерійських підрозділів з плацдарму на заході Дніпра. На їх місце були направлені військовослужбовці, мобілізовані в рамках першої і останньої хвилі мобілізації в Росії, яка не принесла очікуваних результатів.

Фронт продовжував рухатися.

До 10 листопада підрозділи ОСУВ "Херсон" звільнили в західній частині Херсонській області Качкарівку, Киселівку, Миролюбівку та Правдине, та просунулись на північ від міста Берислав. Згодом воїни 131-го окремого розвідувального батальйону звільнили Снігурівку Миколаївської області та прилеглі населені пункти Василівка і Павлівка. Тільки за добу наші війська звільнили майже 260 квадратних кілометрів та 12 населених пунктів.

11 листопада 2022 року наші сили здійснили вхід до Херсону. Звільнення міста та правобережної частини Херсонської області стало знаковим моментом, що підсумувало тривалу операцію, яка поєднувала наступальні дії, систематичне ураження логістичних шляхів супротивника та вперше створення умов, які ускладнювали подальше утримання російського плацдарму.

Цей досягнення, безумовно, мало різноманітні військово-стратегічні, суспільно-політичні та міжнародні аспекти. Воно продемонструвало здатність України не лише захищатися від повномасштабної агресії, але й організовувати великомасштабні наступальні дії проти чисельного противника. Ця інформація була широко висвітлена в українських та міжнародних засобах масової інформації.

Безумовно, ніхто тоді не передбачав, як ми будемо втілювати ці можливості, а також їх підтримувати. Проте це ще не був фінал конфлікту. Це стало початком завершення тієї війни, в якій ми, разом із нашими партнерами, могли боротися. Ми не були наодинці і, теоретично, мали певні надії. Але вже наступного літа цей конфлікт закінчиться новою трагедією — розпочнеться війна на виснаження, в якій ми опинимося самі. Війна, що буде знайома лише нам та нашим супротивникам.

Саме завершення Херсонської наступальної операції та її наслідки вимальовували очевидні напрямки подальших дій ворога й поступовий перехід до іншої війни. Війни, в якій керівництво Росії більше не оголошувало мобілізацію, але вже не мало перебоїв з поповненням. Війни, де Україна втрачала кращих своїх синів і дочок, а Росія стирала найманців і непотріб, який їй заважав.

Головним фактором стало те, що Херсонська операція примусила Росію зосередитися на досягненні своїх стратегічних цілей, які вона вважала єдиним шляхом до реалізації політичних амбіцій. Росія обрала шлях концентрації сил та ресурсів на цій стратегії. Вона була готова захищати та реалізовувати свої стратегічні завдання. Саме тому для неї була важлива "фортеця Бахмут", оскільки це дозволяло б вичерпати наші останні людські ресурси. Натомість для нас було критично важливо зберегти Запоріжжя, яке для ворога стало символом стратегічної поразки після подій в "Азовсталі".

Але найважливіше ще чекало попереду. Рівно через рік на бойовий фронт вийшли роботи, у які спочатку ніхто не вірив, але згодом почали перетворювати людей на кіборгів. Саме операція в Херсоні стала фінальною битвою тієї традиційної та справедливої війни. Справедливої, адже її результат ще визначався на полі бою, а не під уламками лікарні.

Що виявила Херсонська операція?

Матеріальна база війни. Вона продовжує бути ключовою та визначальною у розробці доктрин і стратегій, а також слугує фундаментом для планування військових кампаній.

Наприкінці квітня - на початку травня 2022 року Збройні сили України використали останні снаряди, що залишалися на наших складах. Травень і червень стали важкими місяцями, адже власні ресурси закінчилися, а нова допомога ще не надійшла. Усі можливості для переведення на бойовий режим того, що зберігалося, були вичерпані, а війна лише починала розгортатися. Все, що надходило від наших міжнародних партнерів, миттєво йшло на фронт. Це допомагало виживати, проте не давало змоги досягати перемог. Тактика може виграти битви, але саме логістика визначає перемогу у війнах.

Херсонська операція виявилася кульмінацією та етапом розвитку маловідомої, проте надзвичайно важливої міжнародної логістичної акції. Це була операція старого світу, де панували демократія, єдність і сила, що боролася за свої ідеали. Сьогодні ж відтворити таке вже неможливо, адже старий світ залишився в минулому, а єдина демократія, здатна постояти за себе, більше не існує.

Ця операція представляла собою зусилля, під час якого техніка та боєприпаси були зібрані з різних куточків світу і швидко передані військовим. Це стало початком найбільшої з моменту "Iraqi Freedom" у 2003 році кампанії з сучасного військового забезпечення. Хоча вона продемонструвала вражаючі результати в сфері логістики, найважливішим було те, що вона не входила до нашого початкового плану.

Відповідно, всі наші плани та можливості виконання завдань були підпорядковані постачанням зброї від наших партнерів.

Рання доставка більшої кількості високоточних систем, артилерійських снарядів та броньованої техніки могла б суттєво поліпшити умови для нашого розвитку як наприкінці 2022 року, так і на початку 2023 року. Проте це питання було обумовлене багатьма чинниками, серед яких ключовими були політичні рішення та зусилля наших дипломатів. Звичайно, враховуючи ті виклики та загрози, які мали місце.

Нам же тоді залишалося проявляти мудрість і хитрість. Бо з військовими хоч і важко, але вдавалося домовлятися швидше - вони не гралися у політику. Саме тоді ми придумали схему з проханням навчати наших військових саме на тому озброєнні, яке нас цікавило, ще задовго до отримання політичного рішення на поставки. І влітку 2022 року британці допомогли мені створити Wiesbaden, який надовго залишався не просто місцем координації, а місцем діалогу з мріями про альянс. І саме він, цей орган координації, на підставі наших рішучих дій у Харківській і Херсонській операціях відкрив ще одну важливу сторінку нашої історії. Наші партнери повірили у наші сили і розпочали небувалу до того фазу підтримки, у тому числі відкривши масову підготовку наших резервів на власних полігонах.

Але сьогодні мова не про партнерів, за яких ми щиро вдячні. Зараз важливо зосередитися на тому, що головною метою економіки в умовах воєнного стану є задоволення потреб операцій, а не адаптація операцій до наявних або уявних ресурсів. Виробничі розрахунки, навіть у контексті дронових конфліктів, повинні виступати як доповнення до оперативного плану, а не його основою.

На середину листопада, під час підбиття підсумків цієї операції в Генеральному штабі, ми усвідомили важливу істину: існує пряма залежність від економічних ресурсів та їх дедалі активніше залучення до військових дій. Ми також усвідомили, що постійно покладатися на постачання зброї від західних союзників не є життєздатним рішенням. Ця залежність не лише пов’язана з політичними аудитами, які супроводжують планування операцій, але й з ризиком, що рано чи пізно запаси зброї можуть вичерпатися. Більш того, з часом самі види озброєнь можуть змінюватися, і ті системи, які нині доступні нашим партнерам, можуть перестати існувати.

Відтоді минуло точно чотири роки. Список озброєння, яке Україна продовжує потребувати, складається з досить вузького переліку, що переважно включає системи протиповітряної оборони.

Зброя, що потрібна на сьогодні для досягнення паритету, досі не виготовляється нашими партнерами.

Чогось фундаментального у цьому підході, звісно, не могло змінитися й через пів року, коли планувалися заходи на 2023 рік, який став останнім для мене і всієї команди, яка шукала відповіді.

Херсонська операція виявила ще один ключовий аспект стратегічного значення. Реальні темпи та ефективність наступних дій були також зумовлені підготовкою резервів. Саме тоді резервні сили і мобілізація продемонстрували свої можливості та функціонування. Ця операція продемонструвала, як все це взаємодіє, і кардинально змінила ситуацію.

Говорячи про цю операцію, варто написати цілу книгу про оборону Херсонщини і Півдня України. Ця книга буде написана сльозами і гордістю. Вона буде про те, як хлібороби, бізнесмени, вчителі, чиновники, навіть кримінал, разом вбивали ворога, захищали і звільняли кожний метр своєї рідної землі.

Цю книгу присвячено тим, хто став основою бойової потужності, і кого сьогодні називають ТЦК. Саме вони займалися спорудженням оборонних вузлів та здійснювали рейди, адже альтернативних військових підрозділів просто не існувало.

Коли в березні 2022 року я поставив завдання одному з керівників ТЦК на Миколаївщині, він відреагував легендарною фразою: "Пане генерале, та по...й танки, ми з Баштанки". Це було незабутнє відчуття, коли зрозумів, що головне — не заважати. Вони займалися порятунком літніх людей, допомагаючи їм повернутися додому, і організовували партизанський рух. Саме ці люди формували загони, які згодом звільняли Херсонщину. Звичайно, були й винятки. Але те об'єднання і дух незламності, що поєднував фермера, солдата, чиновника і правоохоронця, на жаль, залишилися лише в пам'яті.

Перетворення, що відбулися в Росії.

Гіпотетично, будь-які можливості завжди обмежені у часі. Указ президента РФ про проведення часткової мобілізації 21.09.2022 для нас вже означав перемогу. Це були справжні граблі, які були підкладені Україні напередодні вторгнення і об які розбивався стратегічний успіх росіян. Саме у той момент, ні цей указ, ні прийняття рішення щодо проведення мобілізації населення тимчасово окупованих територій України, ні призначення командувачем Об'єднаного угруповання російських військ генерала Суровікіна вже врятувати ситуацію не могли. Битва за мобілізацію і резерви була виграна державою Україна. Щоправда, лише тоді, бо Херсонська операція усе змінила і для нас, і для Росії. Ось що вона принесла росіянам.

У вересні 2022 року Кремль, реагуючи на наші дії на Півдні, спробував вперше і останній раз, як з'ясувалося пізніше, змінити військову ситуацію в країні, оголосивши про "часткову мобілізацію".

Результати виявилися вражаючими та радували нас: на фоні примусового мобілізаційного процесу, що охопив трохи більше 300 тисяч осіб, щонайменше 700 тисяч чоловіків негайно покинули країну.

Для залучення безкоштовних "гарматних м'яс" російська влада була змушена запропонувати мобілізованим зарплату, яка на той момент перевищувала середній рівень в країні в чотири рази. Цікаво, що це відбулося лише одного разу, незважаючи на численні заяви про можливу нову мобілізацію, які лунали протягом останніх чотирьох років — їх нарахувалося не менше десяти. Особливо активно ця тема обговорювалася зовсім нещодавно у контексті парламентських виборів, адже було зрозуміло, що Кремль не ризикне повторити "осінній експеримент" 2022 року, який ми самі ж ініціювали.

Повернемося до України. Чи не слід розглянути нав'язану нам небезпечну концепцію? Мене сильно здивувало, що саме лідери правоохоронних структур висловили підтримку реформуванню системи мобілізації в серпні 2023 року.

До 2024 року російська влада не лише впровадила систему комерційного набору до армії, але й почала виплачувати військовослужбовцям компенсації, які включають "підйомні" зарплати та "так звані гробові" - суми, які звичайний 35-річний росіянин не зможе заробити до виходу на пенсію. Один відомий російський економіст і публіцист влучно підкреслив: "Цю систему я називаю такою, що вигідніше померти, аніж жити в умовах смертельної загрози". Це наочно демонструє, що влада не просто "змушує суспільство нести тягар війни", а фактично веде переговори про умови, при яких вони готові "удобрювати" українську землю. І навіть якщо хтось опиняється в армії через примус чи залякування, він або його родина отримують всі належні виплати, тоді як суспільство спокійно приймає ситуацію, усвідомлюючи, що масової мобілізації не відбудеться.

Події листопада 2022 року сьогодні дають зрозуміти, чому в російському суспільстві важко викликати напругу. Фактично, це призвело до того, що росіяни не відчувають тягар війни. Херсонська операція змусила російську владу боятися мобілізації. В результаті, нині росіяни не виступають проти війни, оскільки не сприймають свою ситуацію як справжнє горе.

Сьогодні у Києві та Харкові, подібно до того, як це було в Ленінграді та Москві у 1941 році, люди в паніці шукають укриття під час атак. У Росії ж ситуація кардинально інша: натовпи глядачів з цікавістю спостерігають за пожежею, фотографують, знімають відео для рілсів та активно обмінюються враженнями в соцмережах. Іноді це відбувається настільки бурхливо, що влада змушена забороняти зйомку уражених об'єктів і навіть намагається штрафувати найактивніших блогерів.

Отже, сьогодні росіяни висловлюють невдоволення з приводу численних проблем: тривалими чергами на автозаправках, годинними затримками рейсів у аеропортах, обмеженнями у використанні мобільного інтернету, а також погіршенням якості товарів, які продаються онлайн. Проте, більшість з них не зауважують жодних спроб держави обмежити їхні особисті свободи та життя, особливо після осені 2022 року.

Херсонська операція суттєво змінила ставлення держави до мобілізаційних процесів, у відповідності до визначених політичних цілей. Після цієї події перед державою постало питання вибору подальшого курсу. Росія вирішила зосередитися на забезпеченні внутрішньої стабільності, вважаючи це ключем до успіху у тривалій війні на виснаження.

Тому у той час, коли ми використовували усі наявні можливості позбавити стратегічної ініціативи росіян, після невдалої спроби мобілізації, російське керівництво вирішує різко збільшити чисельність ПВК "Вагнер". Вже зовсім скоро ця структура почала ставати паралельною армією за рахунок вербування ув'язнених в тюрмах. За нашою інформацією, чисельність цієї ПВК до січня 2023 року вже складала не менше 50000 людей.

Трансформації в оперативному мистецтві організації та реалізації операцій.

Операція зі звільнення Херсонщини у 21 столітті внесла звої зміни також в оперативне мистецтво підготовки і ведення операцій. Ці зміни стосуються формування нових способів вирішення оперативних завдань в умовах неможливості їх досягнення класичними методами ведення наступальних дій.

Мова йде про один із способів подолання так званого "глухого кута", що виник у 2023 році. Херсонська операція продемонструвала та розвинула новий підхід до проведення бойових дій – блокування шляхів логістики та евакуації за допомогою вогневого контролю. Цей прийом виявився найбільш ефективним методом для дестабілізації та зміщення фронтової лінії, навіть у контексті дронової війни. Завдяки такій тактиці російські сили змогли здійснити успішні операції в Курщині, а наші війська в Дніпропетровській області.

Тоді ж одним із визначальних чинників Херсонської операції, як і вирішення проблем з паритетом напередодні війни, стало посилення наших спроможностей завдяки постачанню західних артилерійських систем і високоточної зброї.

Особливу роль відіграло надходження систем HIMARS та М270, які дали можливість не лише більш ефективно уражати, але й знищувати склади боєприпасів, командні центри та логістичні вузли. Це має велике значення для оперативної глибини противника.

Цілком зрозуміло, що виконання такої роботи вимагало значних обсягів надійної та оперативної розвідувальної інформації, яку Збройні сили, як і в наш час, не могли здобути та обробити самостійно. Але ця потреба спонукала нас звернутися до можливостей цивільного космічного сектору, який у цій операції продемонстрував себе з найкращого боку.

Саме завдяки цьому ми не просто отримали можливість отримувати космічні знімки в реальному часі, а й завдяки мережево-центричним засобам зв'язку, таким як STARLINK, отримали вогневу перевагу та високоточні можливості далекобійного удару.

Найбільш болючим, як з'ясувалося згодом, стало не стільки знищення штабів і складів боєприпасів, скільки удари по місцях розташування військових підрозділів і резервів. Російська сторона була змушена затягувати резерви глибоко на контрольовану територію, а частково навіть на територію Російської Федерації.

Російське угруповання на правому березі Дніпра залежало від обмеженої кількості переправ. Удари по Антонівському автомобільному та залізничному мостах, а також по транспортних сполученнях у районі Нової Каховки ускладнили постачання пального, боєприпасів, техніки та живої сили. Противник був змушений активніше використовувати альтернативні переправи, що не повністю компенсувало обмеження основних маршрутів.

Роль HIMARS та М270 полягала в тому, що вони надали можливість систематично впливати на спроможність противника вести бойові дії. Завдяки інтеграції розвідки, точних ударів та маневру наземних сил, ми могли не лише поступово ускладнювати оперативну ситуацію для ворога, а й забезпечувати безпеку нашого особового складу.

Проте основна концепція полягала в тому, щоб встановити для супротивника такі умови, які б зробили утримання певних територій надзвичайно складним завданням через безперервні атаки та нестачу надійного логістичного забезпечення.

Стратегія здобуває перемоги у битвах, але логістика визначає результат війни. Це варто пам'ятати. Я гордий, що сьогодні це є основною стратегією нашої країни, адже кількість захоплених територій вже не має вирішального значення, оскільки все залежить від нашого рішення дозволити чи заборонити цим землям стати придатними для життя. Кількість указів про анексію цих територій до будь-якої держави не має жодного значення. Бойовий наказ командира, відповідального за дану зону, визначає, кому насправді та юридично належить ця земля. На жаль, творці сучасних мирних угод часто не усвідомлюють цього. А це свідчить про те, що у нас є час і можливості. Як і колись. Час для суттєвих змін.

Нова концепція ведення війни - стратегія виснаження.

Остання битва старої війни, звісно, мала закласти фундамент для наступної. Бо нічого саме по собі не з'являється і нікуди не дівається. Так, саме Херсонська операція, її фаталізм для росіян і наша запеклість стали основою нової стратегії війни. Стратегії виснаження.

Ця стратегія, що розроблена росіянами, базується на терорі, спрямованому на цивільних громадян та інфраструктуру, який має прямий вплив на життя людей. Відчайдушна ситуація та прагнення використати всі можливі ресурси на свою користь під час операції в Херсоні стали поштовхом для формування цієї тактики, яка згодом визначила характер російської агресії проти України.

Супротивник вперше організовано використав ракети оперативно-тактичного призначення не на військові, а на цивільні цілі, прагнучи чинити морально-психологічний тиск на місцеве населення. Саме в вересні відбулися перші систематичні ракетні обстріли таких міст, як Миколаїв, Вознесенськ, Кривий Ріг, Дніпро, Запоріжжя, Южноукраїнськ, Одеса та Первомайськ.

Найважливішим є те, що у вересні 2022-го року агресор почав інтенсивно використовувати безпілотники іранського виробництва "Shahed-136" для атаки на цивільні об'єкти.

14 вересня дамба Карачунівського водосховища поблизу Кривого Рогу зазнала удару вперше, що викликало затоплення житлових районів міста. Це стало відправною точкою нової загрози та нової війни. Війни, яку ми раніше не спостерігали.

Вже в грудні через успішність і ефективність БпЛА Росія почала збирати, а згодом і випускати шахеди на своїй території. Проте саме Херсонська операція через недосягнення росіянами стратегічних цілей стала початком фактично нової війни, остаточний перехід до якої відбувся через рік.

Боротьба за нову глобальну ієрархію.

Сьогодні від тієї знаменної дати минуло рівно чотири роки. Багато змінилося, проте незмінним залишилося одне: війна триває, а українці все ще борються, щоб вижити.

Досить дивно, що в той час, як в світі змінювалися цілі уряди, розпадалися коаліції і формувалися нові альянси, починалися нові конфлікти та кризи. Технології війни зазнали трансформації, а в Україні двічі змінилося військове командування. Проте наша війна, незважаючи на надії, які виникли після успішної Херсонської операції, так і не дійшла до завершення.

Це сучасні обставини, в яких опинився увесь світ. Тепер кінець війни вже не сприймається як початок судового процесу над військовими злочинцями. Замість справедливого трибуналу пропонуються вигідні угоди та взаємна торгівля. Схоже, що їх мета – повторити події, які відбулися 30 вересня 1938 року в Мюнхені. Ці умови примушують Україну не віддавати під суд військових злочинців, а відступати територіями, які, нібито, так необхідні тим, хто не бажає цього трибуналу і стверджує, що це єдиний шлях до миру. Однак це неможливо, адже насправді може призвести до створення газових камер і концтаборів на тих самих територіях. І, на жаль, до тих пір, поки ці обставини залишаються, ми змушені продовжувати боротьбу.

У сучасному конфлікті існує ще один важливий аспект, про який фахівці з маркетингу зазвичай не бажають говорити. У 2026 році в цій війні йдеться не лише про російські інтереси, а й про геополітичні фактори. Кожна ракета, бомба та дрон, які вражають українські території, на 90% складаються з компонентів, що не виробляються в Росії. Чому ж хтось із Близького Сходу чи Східної Азії міг би мати інтерес до бомбардування України?

Отже, сьогоднішня ситуація насправді є боротьбою за формування нового світового порядку. Ця війна має на меті не лише встановлення миру в Україні, а й створення глобальної системи, в якій економічний розвиток окремих країн матиме прямий вплив на політичну арену та нові сфери впливу. Таким чином, жодні території Донецької області не зможуть задовольнити ці амбіції, включаючи прагнення до історичної справедливості.

Отже, якщо для когось важливі цінності, які були виборені кров'ю їхніх предків, то за них варто боротися. Якщо ж цінності свободи, гідності та демократії перестали мати значення, тоді слід приймати рішення і відмовлятися від цих принципів, а також від політичного впливу, пов'язаного з ними. Ось чому відбуваються зміни, і чому війна в Україні триває.

Цей конфлікт завершиться лише тоді, коли буде досягнуто новий баланс сил у світі. Історично такі зміни зазвичай відбуваються після масштабних воєн. Чи зможуть лідери країн знайти спільну мову для досягнення глобального консенсусу без спалаху війни, залишається під питанням. Я можу лише зазначити, чому цю війну, що ведеться за глобальне вирішення, можна вже вважати глобальним конфліктом.

Цікаво, але до цієї глобальної конфліктної ситуації вже готові дві держави, одна з яких розташована в серці Європи. Інші ж навіть не замислювались про підготовку, тож акцент, ймовірно, зроблять на Мюнхені, що абсолютно не є для нас прийнятним варіантом.

І тоді нам доведеться боротися до тих пір, поки не усвідомимо своє місце в новому світі, або, принаймні, до моменту, коли у нас буде бажання жити.

До речі, одна країна так живе вже з 1947 року. Це Ізраїль. Відразу після проголошення незалежності в ніч з 14 на 15 травня 1948 року проти неї почалася війна, яка досі триває. І вони навчилися не лише виживати, а й жити у цій війні - а значить вже перемогли тих, хто хотів їхньої смерті.

У цей день, згадуючи події листопада 2022 року, ми з повагою віддаємо належне Героям, завдяки яким стало можливим звільнення Херсону. Їхні зусилля дозволили нам жити у своїй країні, не ведучи боротьбу на чужих землях. Щиро дякуємо за вашу службу!

Херсон - це Україна. Нам ще буде важко, проте вже ніколи не буде соромно.

Валерій Залужний, Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України