Аналітичне інтернет-видання

"Сучасні військові альянси формуватимуться навколо України" -- Тимочко

Ілюстративне фото: facebook/artan.gur

Починаючи з 1945 року, щорічно фіксувалося від 30 до 40 збройних конфліктів, а також приблизно 10 великих війн.

Розглянемо статтю, написану Валерієм Залужним, послом України у Великій Британії та колишнім головнокомандувачем Збройних Сил України, для онлайн-ресурсу "Українська правда". У своїй публікації він підкреслює, що світовий порядок, сформований після Другої світової війни, більше не існує. Зацікавимося цим світовим порядком і періодами, згаданими Залужним, між Першою та Другою світовими війнами, а також після завершення Другої світової. Перший етап "мирного часу" тривав 21 рік, а другий – понад 70 років. Однак також існує думка, що цього мирного міжвоєнного часу насправді не було, оскільки період був сповнений численними конфліктами. Які ваші міркування з цього приводу?

Коли мова йде про термін "світопорядок", слід зазначити, що його активніше почала використовувати європейська та західна дипломатія після закінчення Другої світової війни. Це поняття стало інструментом для виправдання іноді недемократичних військових дій, спрямованих на те, щоб стримати досить впливових країн або їхніх лідерів, зокрема диктаторів, щоб уникнути глобальних конфліктів. У той час спостерігалася чітка поляризація: з одного боку діяли США та НАТО, а з іншого — СРСР разом із державами Варшавського договору. Весь світ опинився під впливом одного з цих блоків.

Але насправді говорити про спокій достатньо складно. З 1939-го по 1945-й роки, поки тривала Друга світова, світ був або в тотальній війні, або в перманентній. З 1945 року зʼявилися спроби формування світопорядку, але тим не менше кожний із двох блоків або намагався десь подавляти військові конфлікти, або проводив якісь військові операції, дуже часто завуальовані, на інших територіях із метою контролю. З 1945 року по суті щороку відбувалося 30-40 збройних конфліктів і близько 10 повноцінних війн. Ми більше знаємо про ті війни, про які говорили країни-гегемони, або ті, уваги до яких привʼязав світовий кінематограф. Ми досить сильно памʼятаємо війну Північної Кореї проти Південної Кореї, війну у Вʼєтнамі чи Афганістані. Ще можемо згадати радянсько-китайський конфлікт на острові Даманський. Але мало хто може згадати на ходу камбоджійський конфлікт або "червоних кхмерів". В Африці ж, наприклад, десятки диктатур, десятки громадянських конфліктів. Це я лише експромтом згадую, скільки було конфліктів із сотнями тисяч втрат серед місцевого населення.

Звісно, це все утримувалося в контексті контролю, оскільки сторони конфліктів отримували зброю в основному від котрогось з блоків. Процес накопичення на арсеналах відбувався і з розвалом СРСР відбувся загальний спалах насильства у світі. Це і Югославія, якої зараз вже немає, Чехословаччина, яка мирно розійшлася, і обʼєднання Німеччини.

Сьогодні ми спостерігаємо відсутність чіткої полярності: існує кілька блоків, як військових, так і економічних, кожен з яких намагається впливати на поточну ситуацію. При цьому кожен з цих блоків зазвичай діє за власними правилами. Єдиним актором, який не дотримується жодних норм міжнародного чи звичаєвого права, є Росія. Вона веде війну, що має ознаки геноциду, оскільки не захищає жодну конкретну ідеологію. Головною метою є знищення української держави та українського народу як нації.

Чому ЄС та США бояться поразки Росії?

Валерій Залужний зазначає, що страхи Західних країн щодо можливого програшу Росії призвели, з одного боку, до затяжного конфлікту, а з іншого – до зростання фінансових і політичних витрат. Постає питання: чому ж Європейський Союз та Сполучені Штати так побоюються поразки РФ?

Європейські країни, США, Китай та ще 15 держав мають спільні кордони з Російською Федерацією, і кожна з них усвідомлює, що в разі поразки Росії можливі серйозні наслідки, такі як дестабілізація всередині країни. Це може призвести до утворення нових анклавів, які базуватимуться на територіальних, національних чи релігійних ознаках. Очікується, що всередині Росії відбудеться поділ, і, швидше за все, деякі анклави можуть висунути територіальні вимоги до сусідніх держав.

Другий аспект полягає в тому, що Росія є ядерною державою, яка, за різними оцінками, має приблизно 5000 ядерних боєголовок. Звичайно, в кіно часто демонструють, як ракету можна легко заховати в кишені або перевезти в автомобілі, але реальні загрози все ж залишаються. Хаотизація ситуації може створити серйозні ризики, і в такому випадку буде важко знайти відповідальних за запуск ракети.

Іван Тимочко. Зображення: Facebook.

Третій момент -- і США, і європейські країни розуміють, що у випадку розвалу Росії обовʼязково хтось із сусідів цих 18-ти країн, які мають кордони з Росією, може висунути свої територіальні претензії до РФ. Росія по суті у всіх країн, включно з Китаєм, європейськими країнами, вкрала якусь частину їхніх земель. Й коли Росія буде ослаблена, точно хтось захоче їх повернути ще й з відсотком.

Окрім того, до недавнього часу багато хто забував, що Росія також була значним офшором, поряд із Кіпром. Кошти, які отримували легальний статус у Росії, потім переміщувалися до європейських фінансових установ. Саме тому нині велика частина цих грошей знаходиться під арештом у закордонних банках.

"Трамп поки що не є президентом. Він - представник капіталізму."

Залужний у своїй статті звертає увагу на постать Трампа, підкреслюючи, що його вибір не є випадковим. Слід також зазначити, що Орбан та Фіцо відображають ту ж саму тенденцію. Які, на вашу думку, висновки можна зробити з цієї тенденції, і які кроки має вжити Україна у цій ситуації?

Почнемо з того, що політика лібералізму як така провалилася. Безперервне навʼязування особистої думки меншості для більшості і призвело до того, що коли є демократичний вибір і однакові права рішення надаються всім, велика частина має претензію до меншості, яка зловживає своїми повноваженнями. Необовʼязково поділяти процеси в межах самої країни, це треба розглядати глобально.

Коли політики при владі перестають комунікувати з населенням, втягуються в свої розбірки, звісно, що зʼявляється той, хто обіцяє згуртувати, обіцяє прості рішення на складні виклики.

Чи може Трамп стати унікальною фігурою, здатною змінити світовий порядок? По-перше, він ще не зайняв президентську посаду. Трамп є представником капіталізму. Хоча його політичні ініціативи вже помітні, він поки що не реалізував свій потенціал як політик. Багато з його дій базуються на економічних та торгових механізмах, через які він намагався встановити взаємозв'язки або навіть контролювати своїх сусідів. Коли Трамп нарешті стане президентом, ймовірно, він почне використовувати широкий спектр важелів: політичні, економічні, військові, релігійні та інші. Тоді можна буде стверджувати, що він пропонує комплексний підхід до міжнародних відносин.

"Сучасні військові альянси формуватимуться в контексті України."

Залужний у своїй статті акцентує увагу на тому, що нині ми маємо справу з новими геополітичними реаліями, які характеризуються нестабільністю. Безпекові альянси не завжди забезпечують той результат, на який розраховували, або який від них очікували. Зокрема, він згадує про НАТО, яке стало тригером для Путіна. Одночасно ми спостерігаємо зусилля України у створенні сучасних форм співпраці, зокрема, ініціативи з Великою Британією та Польщею. Які ж нині шанси України на формування нових альянсів в умовах, що склалися?

Якщо ми розглядаємо НАТО, то альянс створювався як мілітарне обʼєднання країн. Але, на жаль, до теперішнього часу він дійшов як обʼєднання з певними елементами, військовими інтересами в межах зовнішньої політики. Чому так? Ми бачимо, що країни ЄС скорочували свої армії, військово-промислові комплекси і в межах свого обʼєднання перекладали відповідальність одні на одних. Із часом у межах альянсу почали утворюватися інші альянси. Думаю, якби не війна Росії проти України, то з часом НАТО скотилося би до рівня ЄС або інших країн з економічно-військовим ухилом, а не військовим.

Якщо говорити про потенційне утворення сучасних військових альянсів, то це дійсно відбуватиметься навколо України, тому що Україна в центрі Європи географічно. Зараз виглядає, що буде два моменти. Або НАТО проведе якийсь свій ребрендинг і проведе в себе внутрішній аудит, переформатується і Україна буде одним із партнерів. Або все-таки утвориться нове військове обʼєднання, така собі "Коаліція охочих".

Читайте також