У виданні The Times обговорили причини, чому український контрнаступ у 2023 році не досяг успіху.

Велика Британія відіграла ключову роль у підготовці цього наступу.

На початку літа 2023 року, коли Збройні сили України стартували з довгоочікуваним "весняним наступом", одна з важливих операцій була названа не на честь знаменитої української особистості чи регіону, а на честь британського державного діяча.

Операція "Вісь Воллеса" отримала свою назву на честь Бена Воллеса, міністра оборони Великої Британії на той час, який став ключовою фігурою в постачанні України необхідного озброєння на початкових етапах конфлікту. Завдяки його активній підтримці, його стали називати "людиною, що врятувала Київ", згідно з інформацією від одного з українських військових джерел.

Хоча постійна підтримка Великобританії свого східноєвропейського партнера була відома, ступінь її активності та впливу — термінові візити до Києва, допомога в створенні бойових стратегій та збір важливої розвідувальної інформації щодо Росії — залишалася в значній мірі у тіні. Про це зазначає Лариса Браун, редакторка з питань оборони в виданні The Times.

За зачиненими дверима українці називають військове керівництво Великої Британії "мозком" антипутінської коаліції, до якої входять США, Велика Британія та десятки інших однодумців. Відомі своєю рішучістю розмістити війська в Україні тоді, коли ніхто інший не наважувався, британці відіграли у війні значно глибшу роль, ніж може здатися на перший погляд.

Згідно з висновками, отриманими The Times, ключовим аспектом є те, що поки Сполучені Штати постачали Україні передові озброєння та точні розвіддані для їх оптимального застосування, саме британське військове командування виступало посередником у складних стосунках між Вашингтоном і Києвом.

Українці однозначно висловили своє бажання розпочати наступальні дії проти Росії навесні 2023 року, що в суспільстві отримало назву "весняний наступ", на який всі з нетерпінням чекали. Проте, як американці, так і британці піддавали сумніву готовність України до таких дій.

"Було зрозуміло, що вони мають намір це здійснити. Отже, міркування полягало в наступному: якщо вони планують це зробити, то давайте реалізуємо це з максимальною силою," -- зазначив один з британських офіцерів, котрий був обізнаний про ті обговорення, що мали місце тоді.

Редакторка підкреслює, що контрнаступ 2023 року мав стати ключовим моментом у конфлікті. У коаліції відчувалося позитивне налаштування, що ця битва стане фінальною для України, і що Путін буде змушений сісти за стіл переговорів.

За кілька тижнів до початку наступу генерал Джеймс Гокенгал, який очолює стратегічне командування і раніше керував військовою розвідкою, зустрівся з Кирилом Будановим, главою української військової розвідки. Під час зустрічі вони обговорили, яким чином можна спільно реалізувати плани щодо контратаки — у розпорядженні Гокенгала були надзвичайно конфіденційні військові ресурси. Зокрема, він надавав інформацію про позиції та дії російських військ.

Натомість планувати контрнаступ допомагали британські генерали Ролі Вокер і Чарлі Стікленд.

Проте українці зіткнулися з певною труднощами. Згідно з початковим графіком, вся зброя з США, Великої Британії та інших держав повинна була надійти до кінця березня. Однак терміни змістилися: кінець березня став кінцем квітня, а згодом і кінцем травня.

"Україна все чекала, коли у них буде все необхідне, а ми всі говорили: "Вам потрібно просто почати, Росія не сильна. Ви повинні кинути їм виклик, у вас достатньо озброєння", -- повідомило британське військове джерело.

Однак Україна вирішила відкласти початок наступальних дій з березня на травень-червень, очікуючи на нові постачання зброї. Як зазначає редактор, у той період Україна володіла такою ж кількістю озброєння, як і вся британська армія. Проте ці затримки надали Росії шанс зміцнитися та підготувати позиції.

Командування з Великої Британії та США рекомендувало Україні зосередити свої військові сили і вогневі ресурси в конкретній ділянці фронту, де існував найвищий потенціал для успішного прориву.

Проте президент Зеленський обрав інший шлях. Він звернув увагу на поради генерала Олександра Сирського, який запропонував одночасно атакувати на півночі та здійснити потужний наступ на південному сході. Замість того, щоб концентрувати зусилля на прориві оборони на півдні та перекритті сухопутного маршруту між Росією і окупованим Кримом, українські сили були розподілені. Як наслідок, досягти прориву не вдалося.

Це розчарувало американців, як і той факт, що українські сили на місцях просувалися повільніше, ніж того вимагали США.

"Американці почали втрачати терпіння. Вони опинилися на етапі, коли завершили свої військові тести, і настав момент для рішучих кроків," — відзначив один колишній високопрофесійний військовий керівник.

Українці ж вважали, що всі, включаючи американців і британців, недооцінили російські перешкоди попереду і реалії сучасного поля бою. Шлях був завалений російськими мінами, і ті, хто намагався їх знешкодити, ризикували бути ураженими безпілотником.

Водночас тодішній головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний пояснив британським військовим керівникам, що багато українських солдатів, серед яких чимало мобілізованих у віці 30-40 років, а не молодих двадцятирічних, проводили на передовій лише три дні.

Перший день був присвячений адаптації, на другий вони змогли просунутися на 200-300 метрів, а на третій — укріплювали свої позиції і готувалися до передачі їх наступній зміні. Найближчі партнери України вважали, що такий ритм занадто повільний і виснажливий.

Американці відкрито виражали своє невдоволення. У цей момент дипломатичні зв’язки між Україною та США опинилися на межі кризи. Сполучені Штати були розчаровані Залужним, в той час як він, у свою чергу, не був задоволений ними. Саме тоді британці вирішили виступити в ролі посередників і сприяли вирішенню конфлікту.

Нагадаємо, що в квітні минулого року президент України Володимир Зеленський висловив думку, що масштабний контрнаступ Збройних Сил України влітку 2023 року був приречений на невдачу з самого початку. Це пояснюється двома основними причинами: українські захисники не мали достатнього оснащення, а російські війська були обізнані про місця, де планувалися атаки Сил оборони.