Учителька з Розток, що в Буковинській Гуцульщині, випустила свій дебютний роман "Анна", написаний на місцевому діалекті - повідомляє Українська газета Час.
Марія КЕРМАЧ мешкає в селі Розтоки. Багато років жінка працювала вчителькою географії. Нині - вихователька в пришкільному інтернаті.
Десять років тому пані Марія розпочала збирати спогади своєї покійної матері у своїх рукописах, оскільки хотіла зберегти пам’ять про минуле. Згодом вона почала додавати до них свої ліричні твори. Проте лише минулого року в світ вийшла її перша збірка поезій, а нещодавно – роман, який став першим прозовим твором на Буковині, написаним у діалекті Буковинської Гуцульщини.
Про це йдеться в публікації "МБ".
Марія Кермач згадує, що до написання прози її надихнув покійний голова товариства "Гуцульщина" Петро Шкрібляк. Одного разу він висловив думку, що жінка повинна створити щось унікальне, використовуючи гуцульську говірку.
"Хоча я не є філологом, література завжди займала особливе місце в моєму житті, і поезія мені особливо до вподоби. В шкільні роки я писала вірші, але друкувала їх лише зрідка і виключно в газетах. Насправді, я ніколи не планувала випускати власну книгу," - зізнається вона.
Минулого року син пані Марії влаштував випуск її дебютної поетичної збірки "Обставини й час" до її дня народження.
"Це про те, що вчитель завжди залишається вдома, його не зламали ані реформи, ані втома. І вогонь прощення у його душі продовжує горіти. Так сталося, так повинно бути – все визначено обставинами та часом," - усміхаючись, вона повторює.
Авторка свого неповторного роману "Анна" ділиться: "Я виросла серед діалектів. Моя мати розповіла мені безліч історій, і після її смерті я відчула потребу зафіксувати їх, щоб вони не зникли з пам'яті. Ці рукописи зберігалися у мене близько десяти років, і я нікому їх не демонструвала".
Роман, написаний з використанням діалектних виразів та заплутаним сюжетом, Марія Кермач довгий час зберігала в рукописах, оскільки не наважувалася довірити його комусь для рецензії. Вона побоювалася, що справжній дух твору може загубитися. Проте згодом невістка порадила їй показати рукопис письменниці Іванні Стеф'юк. Тепер пані Марія жартома називає її "хрещеною матір'ю" свого роману.
На запитання, як на книгу реагують читачі, авторка скромно каже: навіть не очікувала стільки позитивних відгуків.
Як зазначає письменниця, з погляду філології книга має велику цінність, адже є своєрідною мовною пам'яткою.
"Сьогодні все менше людей цікавляться діалектами, які є частиною нашої культурної спадщини. Ця книга також має важливе історичне значення, оскільки в ній відображено соціально-побутове життя, що підлягало впливу політичних обставин. Події роману охоплюють період від початку ХХ століття до початку ХХІ століття. Головна героїня Анна втілює собою загальний образ суспільства того часу," - зазначає авторка.
На кожній сторінці книги є словничок: навпроти діалектизмів подано пояснення.
Авторка підкреслює значення діалектів, наголошуючи на необхідності їх збереження: "Якщо порівняти, як спілкувалися у школі моє покоління і сучасні учні, то це просто несумісні речі. Сучасні діти майже не використовують діалектизми, натомість їхня мова насичена росіянізмами. Наша мова зазнала жорстоких нападів на своє існування. Я пам’ятаю, як мені говорили: 'Діалектизми псують мову'. Звичайно, важливо знати літературну мову, але діалекти – це ж жива спадщина, що свідчить про те, як спілкувалися наші предки."
Ще працюючи в школі, Марія Кермач збирала буковинські діалектизми й намагалася прищепити любов до них молодому поколінню. Учителька створювала географічні мапи діалектів і навіть укладала своєрідні словнички.
"Збирати діалекти - це досить складне заняття. Це схоже на те, щоб почути слово і негайно його зафіксувати, інакше воно може бути втрачено. І справді, були моменти, коли я носила з собою блокнот і все записувала", - зазначає пані Марія.
