Вибори-2024: чи дійсно ми існуємо в демократичному суспільстві?
Рік, що минає, залишить помітний слід в історії як період з рекордною кількістю виборів. Міжнародні дослідницькі організації досі не можуть дійти єдиного висновку щодо реальної кількості проведених голосувань. Проте, безсумнівно, що очікування перевершили всі сподівання: вибори відбулися навіть у тих країнах, де їх не планували, наприклад, у Японії. Загалом мова йде про понад 100 виборів різного рівня, що проходили на всіх континентах, і в них взяли участь більше половини населення Землі. Хоча не всі ці голосування були демократичними, а результати – визнані міжнародною спільнотою, варто зауважити, що ефективних інструментів для впливу на незаконне захоплення влади немає. Такі лідери, як Лукашенко, Путін та Мадуро, не можуть вважатися легітимно обраними, проте продовжують залишатися при владі. Аналогічно, опозиція та президент Грузії не визнали результати місцевих виборів. У багатьох людей це викликає сумніви в універсальності демократії як засобу для зміни влади волею більшості. Виявляється, захоплення влади можливе навіть під прикриттям виборчих урн, якщо узурпатори мають контроль над апаратом насильства.
Кількість проведених виборів свідчить про те, що демократія залишається активною, а більшість людей на планеті бажають жити в політичних системах, які забезпечують делегування влади, її підзвітність та можливість змін. З одного боку, це виглядає оптимістично, проте з іншого — має свої негативні аспекти. При аналізі результатів голосувань у різних регіонах світу постає питання не лише про їхню кількість, а й про якість. Численні результати виборів викликають не тільки подив, а й серйозне занепокоєння.
Цілком очевидно, що в останні роки спостерігається зростання консервативних, а іноді й праворадикальних настроїв, навіть у тих країнах, які мають багаті та стабільні ліберальні традиції. Виникають нові політики, які базуються на силових методах, націоналізмі та екстремальному популізмі. Здається, що світові настрої починають коливатися в протилежному напрямку — від цінностей ліберального порядку та глобалізації, заснованої на ідеях мирного співіснування й міжнародного права, до консерватизму, самоізоляції та протекціонізму; від конструктивного діалогу до погроз і фактичного використання сили.
Можна зробити висновок, що в сучасному світі вибори не лише є ознакою демократичних процесів, а й служать інструментом соціальної еволюції (або, навпаки, регресу). Рівень зрілості суспільств і їх еволюційний прогрес значною мірою виявляються у здатності здійснювати зміну влади мирним шляхом, дотримуючись законодавства і поважаючи опонентів. Коли результати виборів виявляються гіршими, ніж у диктаторських режимах, це свідчить про регрес, що виявляється в незрілості суспільних поглядів на причини та наслідки кризових ситуацій, як у сфері міжнародних відносин, так і в національному контексті.
Здавалося б, у сучасному перенасиченому джерелами інформації світі не існує перепон для вдумливого аналізу і розуміння справжніх причин подій, які викликають значний суспільний резонанс. Але вони є. Поряд з джерелами надійної інформації виникли не менш потужні джерела дезінформації. Приклад нищівної деградації Твіттера у Х і його безконтрольного застосування під час цьогорічних виборчих перегонів у США на користь одного з кандидатів є дуже показовим. Ілон Маск відкрив скриньку Пандори: тепер й інші олігархи будуть шукати контролю над начебто об'єктивними і однаковими для всіх алгоритмами соціальних мереж, з яких складається сучасна матриця реальності. Цифрова диктатура -- це лише одне з новітніх явищ, яке стало дієвим політичним інструментом впливу у ході виборчих перегонів. Для того, щоб з нею впоратися, слід відкласти всі інші підручники і вчитися насамперед критичного мислення. Поки що, як особливо яскраво свідчать результати виборів у США, це не дуже поширене явище.
Результати виборів мають безпосередній вплив на геополітику, і наступного року ми зможемо переконатися в цьому повною мірою. Початок роботи нової адміністрації США, урядова криза і, знову-таки, вибори у Німеччині, президентські вибори у Польщі і Білорусі -- все це події, які визначатимуть і рівень підтримки України, і ефективність санкцій до агресора, і врешті-решт терміни закінчення війни. З цієї точки зору, здорова налаштованість на застосування сили по відношенню до фашистської Росії, про яку згадувалось під час перегонів, є позитивним фактором, особливо на тлі нескінченої нерішучості, якщо не сказати інфантилізму, ідеологів "не-ескалації". Важливо тільки, щоб брехня, популізм і пропаганда, тобто звичайні інструменти маніпуляцій суспільною думкою, не завадили розгледіти, на чиєму боці правда. Ракети мають летіти у протилежний бік.
Це той випадок, коли хочеться помилитись, але, скоріше за все, нас чекає подальше злиття Росії та КНДР у військовий союз за участі Ірану. Цей союз за особливо несприятливих для України обставин може бути підтриманий КНР. В обмін на вступ у війну проти України Північна Корея вже отримує нафтопродукти та ракетні технології від Росії, які дозволять їй істотно підвищити рівень загрози по відношенню до країн-сусідів, створити ракетоносії, які досягатимуть території Сполучених Штатів. У цьому зв'язку багато чого залежатиме від діалогу Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна. Очільник КНР вже висловився за встановлення якщо не дружніх, то, принаймні, конструктивних відносин з новою адміністрацією США, навіть не зважаючи на попередній негативний досвід і неприховану антикитайську риторику під час президентських перегонів. Не можна виключати, що саме в діалозі двох наддержав і здійснюватиметься пошук рішення північнокорейської проблеми. Питання лише у тому, що приборкання Кім Чен Ина більше цікавить США та їхніх союзників, ніж КНР (і зовсім не цікавить Росію), тож діалог з цього питання не буде збалансованим.
У новому році можна очікувати значного загострення дискусій про безпеку в трикутнику США, Японії та Південної Кореї, з можливим залученням Тайваню. Країни, що знаходяться поруч із Північною Кореєю, все більше усвідомлюють зростаючі загрози. Можливо, в Східній Азії дедалі частіше згадуватимуть про НАТО, адже Європа, не менше ніж США, зацікавлена у стабільності цього регіону, що викликає невдоволення в Пекіні. Здається, російська пропаганда успішно переконала Сі Цзіньпіна, що трансатлантичний оборонний союз становить загрозу для китайських інтересів в Індо-Тихоокеанському просторі. Наразі Китай утримується від активних дій у контексті можливого втручання Північної Кореї у війну в Україні, що відбувається неподалік кордонів НАТО. Офіційна позиція Пекіна полягає в тому, що відносини між Росією і КНДР є справою двох суверенних країн, і Китай не має права втручатися. Однак при цьому ігнорується факт безпекових гарантій, які Китай надав КНДР ще в 1961 році. Тому, у разі залучення Північної Кореї у конфлікт, Пекіну буде важко залишатися осторонь.
Переконлива перемога Дональда Трампа та контроль республіканців над Конгресом зовсім не гарантують спокійного урядування його адміністрації. Деякі з призначених на ключові посади осіб мають радикальні уявлення про те, як повинні працювати урядові структури, що викликає побоювання щодо їх безболісної трансформації. Потужності держбюрократії США варто оцінювати серйозно. Конфлікти між різними відомствами та їх керівниками можуть стати звичайним явищем, як тільки спаде ейфорія перемоги. Під час американських виборів мільярдери виявилися сильнішими за мільйонерів, а закінчення перегонів — це лише затишшя перед новими бурями. Журналістка "Файненшл Таймс" Рана Форухар підкреслила, що тепер "США вже не є островом стабільності, а скоріше ризиком, від якого слід оберігатися". Після 20 січня у нас буде можливість перевірити, наскільки обґрунтовані песимістичні настрої в Європі.
Усе це призведе до збільшення невизначеності в умовах і так складної ситуації, що виникає навколо становлення нового мультиполярного світу. Як відомо з часів Джона Ф. Кеннеді, держави не можуть бути сильнішими зовні, ніж вони є всередині. Якщо США закриються від світу, це може викликати суттєвий перехід "середніх" країн у бік Китаю, тож повернення Вашингтона на геополітичну арену може виявитися болісним. Окрім утворення кластерів, економічно пов'язаних із Китаєм, з іншого боку цивілізаційного розриву, США можуть зіткнутися з новою реальністю у вигляді військового альянсу агресивних ядерних держав, протистояти якому буде вкрай важко. Нерішучість і бездіяльність "сірих" лідерів держав демократичного світу в попередніх історичних періодах потребують корекції, інакше Карибська криза залишиться в підручниках конфліктології лише як маловажний епізод з історії минулого століття.
Наразі важко сподіватися, що вже наступного року розвинені країни нарешті усвідомлять глобальні загрози, які виникають через затягування конфлікту та відсутність рішучих дій для його завершення. Крім того, якщо проблеми, що хвилюють "Глобальний Південь", які вміло експлуатуються Китаєм, Росією та їхніми союзниками для критики Заходу, не матимуть адекватних рішень, це може призвести до зміщення настроїв виборців від ліберальних цінностей до більш радикальних поглядів, а також до змін у політиці цілих націй. Можливо, виклик до більшої автономії, з яким найближчим часом зіткнуться країни "сімки" та ЄС після 20 січня, стане каталізатором для формування більш відкритих і інклюзивних політик, але для цього Німеччина та Польща повинні спочатку обрати нових лідерів. У цих умовах Україні доцільно буде налагодити тісніші зв’язки з сусідами, як з нашими, так і з тими, що межують з Росією, максимально використовуючи внутрішні ресурси для досягнення перемоги, а також активно шукати змістовний діалог з новою адміністрацією США.
