Вибори в умовах гібридної війни: досвід Молдови та Румунії для України.

Изображение: novostipmr.com

Восени 2024 року мешканці Молдови підтвердили свої прагнення до європейської інтеграції, незважаючи на систематичні спроби Росії перешкодити цьому курсу. Закріплення євроінтеграційних прагнень у Конституції та повторне обрання Маї Санду стало не кінцевим етапом, а скоріше початком тривалої боротьби. Вже стало очевидно, що парламентські вибори 2025 року стануть черговою спробою Кремля здійснити політичний вплив через механізми втручання у виборчий процес.

Менш очевидним на початку був масштаб гібридного тиску в Румунії. Але події зими 2024 -- весни 2025 років швидко розвіяли ілюзії. Зовнішнє втручання, маніпуляції виборцями та спроби підірвати демократичну стабільності виявилися настільки серйозними, що призвели до безпрецедентних рішень -- скасування першого туру виборів і виходу з перегонів двох кандидатів.

Обидві держави зіткнулися з необхідністю оперативних дій — не лише для захисту певного виборчого результату, а й для підтримки довіри до демократичних інституцій в цілому. Уроки, отримані з цього досвіду, мають велике значення для всієї Європи, але для України вони є особливо критичними, адже ризики будь-якого майбутнього виборчого процесу будуть надзвичайно високими.

Понта та Педро: старт виборчого періоду в Румунії та Молдові.

У Молдові та Румунії соціальні мережі зіграли вирішальну роль. Це стосується не лише традиційних методів дезінформації, таких як ботоферми, фейкові профілі і поширення ворожих наративів. Значно більшою загрозою виявилася гібридність стратегій: інфлюенсери, які фактично займалися політичною рекламою в неконтрольованому середовищі платформ, а також використання соціальних мереж для організації підкупу виборців.

Діалог держав із платформами залишається складним і малоефективним. TikTok опинився під пильною увагою Європейського парламенту після румунських виборів, Telegram дедалі частіше фігурує в публічних дискусіях у контексті можливих зв'язків із російськими спецслужбами, а рішення Meta переглянути політику фактчекінгу під гаслом "свободи вираження" лише підсилюють занепокоєння. В таких обставинах сподіватися лише на саморегуляцію платформ не виглядає безпечним та реальним варіантом, але чотирикутник "громадянське суспільство -- медіа -- - держава -- - міжнародні партнерства, засновані на спільних цінностях та ризиках", набуває критичної ваги. В рамках такого чотирикутника має бути напрацьована модель взаємодії, яка б відходила від реактивного фактчекінгу та поєднувала б координований моніторинг та аналіз інформаційних загроз та тактик маніпулювання, пребанкінг та проактивну освітню і наративну роботу. Для успіху цих зусиль важливо, аби така модель грунтувалась на потребах та специфіці аудиторій, тобто відповідала реальності життя людей та їх потребам, хвилюванням та інтересам.

Медіаграмотність та критичне мислення повинні стати не просто "м'якою" гуманітарною дисципліною, а важливим інструментом для зміцнення суспільної стійкості та забезпечення національної безпеки. Уряду слід переглянути підходи до цієї сфери, сприймаючи її не як факультативний курс у школах, а як системну політику, що охоплює різні вікові та соціальні категорії. При цьому важливо чітко усвідомлювати, для чого ці навички необхідні та як вони застосовуються в повсякденному житті.

Одночасно необхідно провести відверту та обґрунтовану дискусію з громадянами про гібридні загрози та механізми їхнього впливу, використовуючи аргументи, адаптовані для кожної цільової групи. Важливо розкрити, як формуються наративи, яким чином їх підсилюють алгоритми, і чому певні інформаційні кампанії не є випадковими. Прозоре регулювання та пояснення причинно-наслідкових зв'язків в інформаційному просторі є запорукою відновлення довіри.

Враховуючи досвід Молдови, можна з упевненістю зазначити, що підкуп виборців — будь то в офлайн-форматі чи онлайн — залишатиметься одним з найпотужніших засобів впливу в умовах економічної нестабільності. Безсумнівно, в умовах післявоєнної або військової України швидко зменшити економічну залежність населення не вдасться. Проте можливим є систематичне формування культури доброчесності — шляхом підвищення обізнаності, забезпечення прозорості, впровадження освіти, розвитку розслідувальної журналістики та зміцнення можливостей контролюючих органів, зокрема в питаннях боротьби з незаконним фінансуванням та криптовалютними транзакціями з ворожих джерел.

Врешті-решт, основним викликом є підтримка рівноваги між національною безпекою та демократичними цінностями. Усі заходи безпеки повинні дотримуватися принципів демократії, базуючись на прозорості, підзвітності та довірі з боку суспільства. Найефективнішим шляхом є згаданий раніше підхід "усієї спільноти", де відповідальність розподіляється між державою, політичними партіями, бізнес-сектором, медіа та громадським суспільством. Важливо налагоджувати партнерські зв'язки та співпрацю між інститутами громадянського суспільства, медіа, державою і міжнародними партнерами, оскільки жодна окрема інституція не здатна самостійно забезпечити захист виборів та стійкість у подальшому, а лише спільні зусилля можуть досягти цього.

Один з основних висновків, які можна зробити з аналізу сучасних виборчих кампаній, полягає в тому, що втручання у вибори не відбувається миттєво. Воно формується протягом тривалого часу. Тому дебати щодо можливості проведення виборів в умовах війни в Україні не можуть обмежуватися лише позиціями "за" чи "проти". Планування стратегій реагування має починатися заздалегідь, з постійним оновленням та адаптацією до змінюваного контексту, навіть якщо вибори доводиться відкласти.

Зеленський заявив, що він "готовий до виборів" і звертається до Трампа з проханням гарантувати безпечні умови для їх організації.