Від G7 до Угорщини: аналіз дій України на міжнародній сцені за минулий рік від експертів.
Затвердження Андрія Сибіги на посаді міністра закордонних справ, фото пресслужби ВРУ
В кінці минулого тижня Рада зовнішньої політики "Українська призма" оприлюднила дослідження під назвою "Дипломатія воєнного часу", яке аналізує ефективність зовнішньої політики України. Це вже десяте щорічне дослідження, і вперше за останні три роки ми маємо можливість оцінити діяльність нашої дипломатії в умовах повномасштабної агресії з боку Росії.
Проте, оцінка діяльності України на міжнародній арені викликає неоднозначні враження.
Звіт "Призми" минулого року передбачав, що ми можемо зіткнутися із стагнацією у відносинах з головними європейськими державами, зокрема через те, що деякі столиці досягли "стелі" у наданні допомоги Україні. Однак, реальність виявилася ще більш складною, ніж це було спрогнозовано.
Взаємодія України з чотирма з семи країн-членів G7 протягом минулого року зазнала погіршення, тоді як жодна з "сімки" не продемонструвала позитивних змін. Причини цього спаду різноманітні: в одних випадках результати знизилися через внутрішні зміни в Україні, в інших – відзначається зниження ефективності комунікацій.
Та головне - що ми втратили на напрямках, які є для України пріоритетними.
Парадоксально, але на фоні цього загальна оцінка зовнішньої політики покращилася.
Річ у тім, що одночасно з проблемами у зовнішній політиці на напрямках, що привертають найбільшу медійну увагу, на низці інших напрямків діяльність та стратегія України виявилися значно більш успішними, ніж рік тому. Але міжнародна політика - річ інертна, тож далеко не в усіх цих випадках активна робота принесла реальні результати.
Крім того, Київ у 2024 році часом інвестував величезні зусилля у напрямки, які зрештою обернулися "пшиком". Як приклад - робота навколо так званої "формули миру". Неймовірні зусилля і Києва, і партнерів, які діяли на прохання України, дозволили скликати "саміт миру" у Швейцарії, тобто формально результат досягнутий - але успіхом його назвати складно.
Окрім цього, існують і позитивні зміни, на які слід звернути увагу. Більше інформації про це – далі в тексті.
Спершу коротко про методологію. Дослідження зовнішньополітичних дій України у 2024 році - це документ, підготовлений групою з 40 українських фахівців. Методологія щороку незмінна: експертна група оцінює зусилля України за кількома десятками двосторонніх, регіональних та секторальних напрямків.
"Ми не аналізуємо тільки стан відносин з конкретною країною, а досліджуємо активність України в різних напрямках - наскільки ми були залучені чи пасивні, ефективні чи неефективні, - пояснила Ганна Шелест, редакторка дослідження. - Важливо відзначити, що ця оцінка стосується не лише роботи Міністерства закордонних справ, а охоплює всю зовнішню політику України, яка часом включає зусилля в багатьох сферах, від культури до оборони і сільського господарства."
Кожен напрямок оцінюється за чотирма критеріями: "політична залученість", "стратегічні комунікації", "діяльність" та "результати". Кожен з цих критеріїв може отримати від 1 до 5 балів, що дозволяє визначити середній бал. Якщо підсумувати оцінки всіх напрямків, отримаємо загальну середню оцінку ефективності української дипломатії.
Таким чином, у 2024 році оцінка української зовнішньої політики склала 4,23 бали. Це можна вважати стабільною "четвіркою з плюсом", що трохи перевищує минулорічний показник у 4,19 бала.
Це зростання стало можливим завдяки одному ключовому чиннику: стратегічним комунікаціям, за якими рік тому Україна отримала оцінку "четвірка", а тепер підвищилася до "чотири з плюсом".
А от чи можна говорити про добру результативність? Це спірне питання. Адже у 2024 році фокус уваги був на відносинах України з США, а також на збереженні військової допомоги, передусім американської.
З одного боку, можна визнати, що в цьому аспекті ми зазнали певних труднощів - у 2025 році стало очевидно, що, незважаючи на всі зусилля, американська допомога не стала стабільною. Проте, з іншого боку, Україна змогла досягти значних успіхів через альтернативні шляхи. Протягом року активно шукали нові варіанти постачання зброї у зв'язку з виснаженням запасів у деяких країнах, що призвело до виникнення формату "данської моделі" фінансування закупівель у українських виробників, як зазначається в дослідженні "Призми".
Є також інші досягнення, зокрема у напрямку використання заморожених активів Росії тощо. Але давайте проаналізуємо це за секторами.
У відносинах з Європейським Союзом, в також у питанні інтеграції до ЄС Україна традиційно отримує найвищий бал - тверду "п'ятірку" за усіма критеріями.
Ця оцінка є цілком обґрунтованою, особливо якщо звернути увагу на 2024 рік. Євроінтеграція стала безумовним пріоритетом не лише на політичній арені, але й у суспільних обговореннях, причому навіть технічні аспекти отримали місце в публічному дискурсі. Медіа, політики та експерти активно говорили про скринінг (перевірку відповідності українських законів до норм ЄС за різними секторами; цей процес розпочався в 2024 році), а також про переговорні глави та інші важливі питання.
Це позитивний знак, адже свідчить про те, що в Україні наростає усвідомлення: процес інтеграції до Європейського Союзу не є виключно політичним кроком, а безпосередньо пов'язаний із виконанням зобов'язань, які Україна взяла на себе.
Минулого року відбулася знакова політична подія - у червні пройшла міжурядова конференція, на якій Україна та Європейський Союз офіційно розпочали переговори про вступ.
У червні цього року було продовжено термін дії Угоди про лібералізацію автомобільних вантажних перевезень, відомої як "транспортний безвіз". Це продовження відбулося, хоча й з певними змінами, а також продовжено пільговий режим імпорту українських товарів до ЄС. У жовтні Рада Європейського Союзу ухвалила рішення про надання Україні можливості доступу до ринку публічних закупівель Європи. Крім того, було продовжено угоду між європейськими та українськими мобільними операторами щодо безкоштовного або доступного роумінгу для українських громадян у країнах ЄС до липня 2025 року.
Одночасно з цим Європейський Союз активно шукав нові способи підтримки України і досяг у цьому певних успіхів. У лютому Рада ЄС затвердила ініціативу Ukraine Facility, що передбачає виділення 50 мільярдів євро до 2027 року. У відповідь український уряд розробив план, який містить 69 реформ та 146 індикаторів, необхідних для отримання фінансування в рамках Ukraine Facility. Крім того, в жовтні ЄС оголосив про надання 35 мільярдів євро у вигляді макрофінансової допомоги для України, а в травні дозволив використовувати надприбутки від заморожених російських активів на оборонні потреби України через Європейський фонд миру (EPF), щоб уникнути вето з боку Угорщини.
Протягом року Рада ЄС ухвалила три нові санкційні пакети проти Росії.
Але чи збережеться така результативність у 2025 році?
Це - велике питання. Самих лише зусиль України для успіху недостатньо. Усі політичні рішення щодо України потребували одностайності, яка завжди була непевною через Угорщину, а зараз перебуває під дуже серйозним питанням.
Зовсім інша ситуація спостерігається в контексті інтеграції України до НАТО.
Тут у 2024 році експертна оцінка показала зростання бала з 4,5 до 4,75.
До твердої "п'ятірки" Україна, як і раніше, не дотягує через брак бажаних результатів. Попри те, що Вашингтонський саміт виявився доволі успішним (формулювання щодо незворотності членства України в Альянсі має значення) - Україні так і не вдалося змінити позицію окремих країн-членів щодо нашого запрошення до членства в Альянсі, нагадує "Українська призма".
Повернімося до прогнозованого зростання оцінок у 2024 році. Ось що свідчить про це проведене дослідження:
"Стратегічні комунікації України щодо майбутнього членства в НАТО перестали бути двозначними. Як президент, так і інші високопосадовці чітко транслювали і на внутрішню, і на зовнішню аудиторію, що членство України в Альянсі є найкращою гарантією безпеки. Наприкінці року, коли розпочалися розмови щодо можливих мирних перемовин з РФ, українське керівництво також чітко визначало у всіх виступах та інтерв'ю, що членство в Альянсі не є предметом торгу з Москвою".
Тепер - головне, щоби принциповість Києва у прагненні до НАТО не зникла у 2025 році.
Якщо у 2023 році зусилля України у відносинах з державами-членами G7 отримали найвищий бал для п'яти держав - це Франція, Італія, Канада, Велика Британія та Японія, то у 2024-му "відмінників" лишилося тільки два - Японія та Британія.
На британській арені дійсно немає місця для критики. Рік 2024 почався з підписання угоди в сфері безпеки, яка стане основою для розвитку двосторонніх відносин. Крім того, цей документ виявився першим у ряді угод, які Київ планує укласти протягом року з іншими країнами-партнерами.
Що важливо відзначити в контексті змін, які відбуваються в інших країнах, так це те, що зміна правлячої партії у Великій Британії не вплинула на підтримку України. Після звітного періоду, у січні 2025 року, Київ і Лондон уклали угоду про довічне партнерство, яка стала логічним продовженням угоди, підписаної минулого року.
У 2024 році загальний обсяг військової підтримки, наданої Великою Британією Україні, досягнув 4,635 мільярда фунтів стерлінгів (близько 5,3 мільярда євро). Варто зазначити, що український експорт до Британії в цьому році значно зріс, перевищивши 600 мільйонів доларів і зросши на понад 70% у порівнянні з попереднім роком. Основними статтями експорту стали сільськогосподарська продукція та метали.
Італія, яка очолювала G7, знизилася в рейтингу активності офіційного Києва на 0,25 бали через падіння показника "результати".
Насправді якихось принципових зауважень до цієї країни немає: Італія підтримала всі ключові для України рішення у межах "сімки" та ЄС, надала системи протиповітряної оборони (SAMP/T) для захисту українського неба. У 2024 році розпочалася співпраця між оборонними компаніями Rheinmetall і Leonardo та Україною у виробництві озброєння для потреб України. Утім, експерти вирішили, що до найвищого рівня співпраця Києва та Рима не дотягує.
Подібні результати були досягнуті завдяки українській співпраці з Берліном та Парижем - найвищі оцінки в усіх аспектах, окрім критерію "результати".
В українсько-німецьких відносинах акцент зроблено на розширенні військової підтримки, залученні інвестицій з Німеччини в оборонну промисловість України та прискоренні процесів євроінтеграції. Німецька угода про безпеку зайняла друге місце за важливістю після угоди з Великою Британією. Загальний обсяг допомоги з боку Німеччини становить 37 мільярдів євро, з яких 8,1 мільярда євро призначено на системи протиповітряної оборони. Німеччина також виділила значні кошти для відновлення енергетичної інфраструктури та підтримки України в цілому.
Незважаючи на суттєві обсяги важливої військової підтримки, Берлін досі не підтвердив передачу Україні далекобійних ракет Taurus, які були вкрай необхідні у 2023 році та на початку 2024 року. З часом ця затримка у наданні допомоги зменшує її ефективність, навіть у разі, якщо Німеччина все ж вирішить їх передати.
Крім цього, офіційний Берлін продовжує бути одним з головних скептиків у питанні приєднання України до НАТО.
Взаємодія з Францією за офіційними критеріями також характеризувалася надзвичайною активністю.
За рік було чотири візити Зеленського до цієї країни (рівно стільки ж - до Німеччини). "Політичне зближення між Україною та Францією завдяки зусиллям української дипломатії вийшло з тіні історичних відносин Франції із Росією", - робить висновок дослідження "Призми". Але тих результатів, які відбивали б докладені зусилля, не було. Обсяг французької військової підтримки лишився значно нижчим за німецький, а спроби Макрона створити "коаліцію рішучих" у 2024 році зійшли нанівець, тож всерйоз до цієї ідеї Париж повернувся лише у новому році.
А як щодо Сполучених Штатів?
Попри те, що це дослідження охоплює лише 2024 рік, тобто не зачіпає хаотичний та украй суперечливий період президентства Трампа, експертні оцінки взаємодії та дій України за вектором США є нижчими за усіх європейських членів G7 (4,5 бали).
В цьому випадку спостерігалися недоліки як у досягненні результатів, так і в стратегічному спілкуванні з боку України, хоча Київ намагався діяти максимально активно. Порядок денний визначався виборами в США, і Україні було важливо залишатися осторонь від цього контексту. Проте іноді це не вдавалося, як, наприклад, під час осіннього візиту Зеленського до Сполучених Штатів, який призвів до певних іміджевих труднощів, хоча їх вдалося вирішити.
Трошки інша історія - з Канадою. Тут діяльність України теж отримала 4,5 бали, але з інших причин. Якраз за канадським вектором досягнуті результати є достатніми, але у Києва бракувало і стратегічного бачення, і політичного інтересу. "Зберігаючи місце у промовах прем'єра Шмигаля та представників окремих міністерств, у промовах президента Зеленського Канада частіше відходила на другий план серед інших країн-партнерів", - зазначає дослідження.
На пасивність Києва, безсумнівно, вплинула політична нестабільність у Канаді, яка готувалася до виборів у 2025 році. Минулого року здавалося, що етап правління лібералів добіг кінця, у той час як канадські консерватори мали упередження щодо України. Перемога Трампа в США та початок конфлікту між сусідніми державами у 2025 році призвели до політичних змін у Канаді, які, в свою чергу, змогли вирішити деякі проблеми, що могли б постати перед Україною. Але це вже окрема тема.
Як стало можливим, що незважаючи на падіння показників у важливих сферах, загальний рейтинг зовнішньої політики України підвищився в порівнянні з минулим роком?
Спостерігається парадоксальна ситуація: хоча рейтинг за деякими напрямками, що викликають суспільний інтерес, дещо знизився, водночас значно покращилися відносини України з іншими країнами. Яскравим прикладом цього є "відкриття Індії", яке, на жаль, залишається поза увагою "ЄвроПравди". Увага України до Індії різко зросла — з 3 балів у 2023 році до 4,75 у 2024-му, що наближає цей показник до максимального рівня.
В Європі найбільш суттєві зміни спостерігалися у стосунках з Угорщиною, де рейтинг підскочив з 2,5 до 4 балів всього за рік.
Незважаючи на збереження напруженості у питаннях інтеграції України до НАТО та прав угорської національної меншини, минулий рік став періодом, коли обидві сторони почали активніше спілкуватися і шукати рішення для виходу з кризи. Це призвело до певного прогресу в ряді практичних питань, зокрема в гуманітарній сфері та транскордонній логістиці. У квітні було досягнуто угоди між Україною та Угорщиною про відкриття нового пункту пропуску "Велика Паладь - Надьгодош". Також спостерігаються позитивні зміни в питаннях, що стосуються національних меншин.
Однак стратегія поступових змін не змогла впоратися з серйозними викликами, і вчинки Орбана наприкінці 2024 року знову спричинили загострення відносин, вивівши їх на шлях кризи.
В Україні спостерігається невелике покращення в політиці стосовно Молдови та Польщі, причому останнє має особливе значення для нашої держави. Дійсно, ініціативи Києва, спрямовані на історичне примирення, можуть значно знизити емоційний градус у відносинах з найбільшим європейським сусідом.
Окрім емоційного аспекту, Варшава залишається ключовим союзником для Києва.
Польща залишається важливим логістичним центром для постачання озброєння в Україну та активно підтримує питання інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО на міжнародному рівні. Протягом року саме ця країна зробила значний внесок у створення перших кластерів під час її головування в Раді ЄС у першій половині 2025 року (однак залишається питання, чи матимуть ці ініціативи успіх).
Проте є й сусідні держави, в яких за останній рік спостерігалося збільшення проблем, і на перше місце тут, безумовно, виходить Словаччина.
Під час прем'єрства Роберта Фіцо Словаччина не перетворилася на "нову Угорщину" для України, але все ж таки створює численні виклики. Найголовніше, що словацько-українські відносини нині виявляють водночас суперечливі тенденції. З одного боку, спостерігається безпрецедентний рівень практичної співпраці, і навіть стверджується, що відносини між Києвом і Братиславою є "найбільш змістовними з 1991 року".
З іншого боку, риторика Фіцо ускладнює двосторонній діалог і примушує Київ реагувати на його антиукраїнські заяви, а також офіційно висловлювати критику на адресу політики Словаччини. До всього, в кінці року виникли додаткові труднощі в енергетичній області.
В цій статті навряд чи вдасться детально охарактеризувати усіх держав-партнерів, проте існує одна країна, яка безумовно заслуговує на особливу увагу.
Це - Грузія, на відносинах з якою Київ, схоже, наразі поставив хрест.
Демонстративна антиукраїнська риторика грузинського уряду та рішення Тбілісі всупереч євроінтеграційному майбутньому грузинського народу викликали відповідну реакцію української сторони.
Заплановане на 2023 рік призначення нового посла України в Грузії досі не здійснилося; більше того, тимчасового повіреного у справах України відкликали до Києва. Найголовніше - грузинська влада все більше налагоджує відносини з країною-агресором, що викликає підстави для розриву залишків зв'язків між державами.
Двосторонні зв'язки між Україною та Грузією значно погіршилися після парламентських виборів у Грузії, які міжнародні спостерігачі визнали сумнівними. Це спонукало Міністерство закордонних справ України зробити риторичний заклик до грузинського уряду уникати "білоруського сценарію". У подальшому Україна вжила заходів у вигляді санкцій проти представників грузинської влади, включаючи Бідзіну Іванішвілі, засновника правлячої партії та одного з найвпливовіших політиків у країні.
Відносини між країнами отримали двійку за усіма параметрами.
Автор опису: Сергій Сидоренко, "Європейська правда"
Для ознайомлення з повним текстом дослідження, будь ласка, перейдіть за цим посиланням.
