Відстрочка впровадження CBAM для України: це не просто бажання, а необхідність для забезпечення життєздатності.

Муса Магомедов, народний депутат України, Голова Підкомітету з питань промислової політики Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку

Перед обличчям запровадження вуглецевого механізму CBAM, Україна повинна мобілізувати всі ресурси - від Кабінету Міністрів та Верховної Ради до бізнес-спільноти. Без крихти іронії Україна щиро підтримує амбітні цілі Європейського Союзу щодо Зеленого курсу та кліматичної нейтральності до 2050 року, а також визнає логіку принципу CBAM - "хто більше забруднює, той більше платить". Втім, для країни, яка вже четвертий рік веде виснажливу війну за своє існування й безпеку всієї Європи, цей інструмент несе не стимули, а ризик повномасштабної економічної катастрофи.

CBAM як частина Зеленого курсу ЄС покликаний зробити імпорт до Євросоюзу "кліматично справедливим". Формально все логічно -- ЄС захищає власних виробників і стимулює екологічний перехід у світі. Проте з точки зору українських виробників механізм не враховує головного: Україна -- не просто країна, яка ще не модернізувалась. Ми -- країна, що втягнута, не з власної волі, в найбільшу війну в Європі за останні 80 років.

Уявіть собі типове підприємство десь у промисловому українському місті. Завод частково зруйнований обстрілами, частина персоналу мобілізована чи виїхала за кордон -- кадровий голод, електрика -- часто за графіком, логістика -- на межі фолу, а отже й утримання місця на міжнародних ринках також. Його діяльність зараз -- це не про доходність, а про виживання. І от у таких умовах держава має пояснити цьому підприємству, що відтепер його продукція буде ще додатково обкладатись чималим збором при експорті його продукції до ЄС.

Українські експортери вже сьогодні стикаються з безпрецедентними викликами. Постійні обстріли, збої в електропостачанні, дорогі та складні логістичні процеси, серйозний дефіцит кадрів, неможливість отримання доступних кредитів та інвестицій, а також різке подорожчання страхових послуг. І тепер до цього списку додається ще одна проблема — необхідність оплачувати CBAM-сертифікати за кожну тонну вуглецевих викидів. Для багатьох підприємств це не просто стане важким тягарем, а може бути й фатальним ударом.

Ба більше, ми говоримо про наслідки не лише для окремих підприємств, а про ризик обвалу цілих промислових регіонів, де металургія й хімія забезпечують експортну валюту, робочі місця й податки на оборону.

Відтермінування — це не примха.

CBAM базується на припущенні, що країни-експортери мають ресурси і можливості для модернізації своєї інфраструктури. Водночас Україна займається відновленням електростанцій і підстанцій, які постраждали від повітряних атак, вивозить обладнання з прифронтових заводів і терміново навчає жінок шахтарській спеціалізації, оскільки чоловіки служать на фронті. Країна також активно шукає нові логістичні можливості та маршрути, оскільки традиційні постраждали від атак, і намагається отримати фінансування не на "зелені" технології, а на базовий ремонт виробничих приміщень. Поки ЄС витрачав час на розробку таксономії та інвестував у перспективні, але дорогі технології, зокрема пов'язані з воднем, українські підприємства були зосереджені на виживанні.

Ми не ставимо під сумнів важливість кліматичної політики. Україна залишається відданою цілям Паризької угоди. Однак понад усе зараз нашій промисловості потрібен а час. Не скасування CBAM назавжди -- а мінімум п'ятирічна відстрочка. Це не преференція, не пільга -- це реалістичний компроміс, що дозволить українським підприємствам пройти адаптацію і зберегти економічну основу для відновлення країни.

Україна має всі юридичні підстави просити таку відстрочку. Згідно з частиною 7 статті 30 Регламенту ЄС № 2023/956, у разі форс-мажору, викликаного непередбачуваними подіями, держава може отримати виключення з дії CBAM. І повномасштабне вторгнення Росії -- це і є така подія. Спровокована, зовнішня, руйнівна. Війна знаходиться війна поза контролем однієї або більше третіх країн, на які поширюється дія CBAM -- ані Україна, ані вся західна коаліція попри всі докладені дипломатичні зусилля не може її зупинити.

На жаль, ми також підпадаємо під критерії руйнівного впливу на економічну та промислову інфраструктуру. Згідно з незалежним дослідженням KSE Institute, прямі економічні втрати України станом на листопад 2024 року оцінювались у 170 мільярдів доларів.

Енергетична галузь України зазнала втрат на рівні $14,6 млрд, оскільки значна частина генеруючих потужностей, високовольтних підстанцій і важливих об'єктів нафтогазової інфраструктури була знищена або пошкоджена. Загалом, втрати в промисловості, будівництві та сфері послуг становлять ще $14,4 млрд. Внаслідок війни було знищено або серйозно пошкоджено близько 500 великих і середніх підприємств, як приватного, так і державного сектору. З моменту останнього вимірювання, руйнування та збитки продовжують зростати.

З лютого 2022 року у нас не було жодної можливості для оновлення виробничих процесів чи реалізації комплексної стратегії декарбонізації. Єдине, що ми могли робити — це боротися за виживання.

У 2026 році, коли CBAM буде повністю реалізовано, Україна може понести втрати в розмірі $790 мільйонів. А до 2030 року ця сума може зрости до майже $5 мільярдів. Ці цифри не лише затьмарюють економічні перспективи, але й викликають серйозні сумніви щодо стабільності української промисловості в майбутньому.

За оцінками, яка була проведена за підтримки Конфедерації промисловості Данії (DI) та New Democracy Fund, під загрозою -- понад 70 тисяч робочих місць, $2,8 млрд податкових надходжень і 4,8% ВВП. Експорт в ЄС скоротиться щонайменше на 8%. CBAM стане й інвестиційним ударом -- лише металургія може втратити до 2,7 млрд доларів інвестицій у 2026-2030 рр.

Ситуація погіршується. З подальшим підвищенням цін на викиди вуглецю в Європейському Союзі, а також зростанням витрат на придбання сертифікатів CBAM, Україні загрожують посилені негативні економічні наслідки. Відповідно до прогнозів, у 2030 році та в середині 2030-х років це може призвести до зниження ВВП на 6,1% та 6,3% відповідно, зменшення експорту товарів до ЄС на 9,8% і 10,1%, а також зниження обсягів виробництва в переробній промисловості на 16,7% та 17,1%. Податкові надходження можуть скоротитися на $3,5-3,6 млрд, а кількість втрачених робочих місць досягне майже 120 тисяч.

Це не "нормальна ціна" за зелену трансформацію -- це економічна криза на тлі війни та майбутніх важких і надзатратних спроб повоєнного відновлення.

Що необхідно вжити — як Україні, так і Європейському Союзу.

Перш за все, український уряд повинен офіційно надіслати запит до Єврокомісії про надання п'ятирічної відстрочки. Це дозволить розробити ефективну систему контролю за викидами, реалізувати пілотні проєкти з декарбонізації та створити механізм підтримки для виробників.

По-друге, Україні необхідно отримати доступ до європейських фондів для екологічної модернізації. Наприклад, у 2023-2024 роках країни ЄС виділили понад 10,5 мільярдів євро на трансформацію сталеливарної промисловості. Для українських підприємств, зокрема тих, що функціонують у прифронтових зонах, така підтримка — як фінансова, так і експертна — є критично важливою для їхнього виживання.

По-третє, необхідна політична рішучість з боку Європейського Союзу. Надання відстрочки не означає втрату авторитету ЄС; це є актом солідарності, що відповідає цінностям Союзу та принципам спільної боротьби проти агресії з боку Росії. Кліматична політика ЄС повинна бути узгоджена з аспектами безпеки та розвитку. Відстрочка створює можливість продемонструвати, що "Зелена угода" може враховувати умови війни, а не ставати перешкодою в бюрократичному процесі.

ЄС потрібно усвідомити, що без української сталі "зелений" перехід для них також стане дорожчим. Адже раптове падіння імпорту з України спричинить дефіцит і цінові стрибки на внутрішньому ринку Євросоюзу, де уже закриваються старі домни й скорочується пропозиція.

Безумовно, безпека є критично важливим аспектом. Металопродукція з України виступає як захисний бар’єр і основа для укріплень, що забезпечують стабільність східного кордону Європи. Пошкодження цих виробництв може призвести до ослаблення оборонних позицій всього континенту.

"Зелена угода" не має перетворитися на "зелений бар'єр"

CBAM у своїй теперішній формі може перетворитися на торговельний бар'єр між Україною та Європейським Союзом. Якщо для Франції та Німеччини це виглядає як раціональний крок до досягнення кліматичної нейтральності, то для України — країни-кандидата, яка переживає наслідки наймасштабнішої війни в Європі з 1945 року — це може стати критично важливим моментом без повернення.

Це зовсім не пов'язано з цілями кліматичної політики. Основне завдання Європейського Союзу полягає у підтримці сталого розвитку, а не в тому, щоб заважати країні-партнеру, яка бореться за спільні цінності.

Ми представляємо концепцію "екологічного режиму солідарності" – це відстрочка та система тимчасових винятків, а також експертна й технічна допомога для України. Закликаємо наших європейських партнерів підтримати цю ініціативу.

Нещодавно Комітет Верховної Ради України з питань економічного розвитку звернувся до Уряду з ініціативою надати Міністерству економіки України повноваження для проведення офіційних переговорів з Європейським Союзом. Мета цих переговорів полягає в отриманні спеціального режиму (дерогації) в рамках механізму CBAM, відповідно до пункту 7 статті 30 Регламенту 2023/956 Європейського Парламенту та Ради, ухваленого 10 травня 2023 року. Це стосується встановлення механізму вуглецевого коригування імпорту та отримання пільгових умов СВАМ для України на період дії воєнного стану, а також щонайменше протягом п'яти років після його припинення або скасування.

Незважаючи на те, що це може звучати парадоксально, лише відстрочка впровадження CBAM може дати українській економіці шанс на справжню "зелену" трансформацію в майбутньому. Це відкриє можливості для модернізації, залучення інвестицій і підтримки експортної "подушки". Без цього українські сталь і добрива можуть втратити свою конкурентоспроможність всього за два роки, що призведе до негативних наслідків у вигляді скорочення виробництв та зменшення надходжень від податків, які формують бюджет.

Україна не оскаржує саму суть CBAM і не шукає "лазівок". Ми прагнемо бути частиною європейського кліматичного майбутнього, але не ціною соціального колапсу й втрати обороноздатності. П'ять років -- це не відмова від реформи, це можливість зробити її по-дорослому: зі зрозумілими правилами, реальними інвестиціями й робочими місцями, які переживуть війну.

Сьогодні мова йде не лише про віртуальні обсяги CO₂, а про реальні долі людей і стабільність у нашому регіоні. Якщо "Зелена угода" насправді ставить акцент на справедливість і солідарність, зараз саме час це підтвердити на ділі. Підтримка Європою нашої відстрочки стане доказом того, що українська промисловість може бути водночас і потужною, і екологічною. Однак для цього нам потрібен час, а не ціни, які можуть знищити наші шанси на модернізацію.