Віктор Каспрук: Чи може Трамп здійснити для України те, що Людовик XVI зробив для Сполучених Штатів? -- Блоги

Уроки військового конфлікту між Росією та Україною свідчать про те, що половинчасті рішення у боротьбі з імперськими амбіціями лише подовжують кризу.

У липні 2026 року Сполучені Штати відзначили 250-річчя своєї незалежності. Це відмінна нагода згадати про ту підтримку, яку надала їм дружня країна — Франція. Під час боротьби за свою свободу молоді США зазнавали ударів від Великої Британії, яка була значно сильнішою. Лише завдяки втручанню французів вони змогли знайти порятунок.

Якщо б Сполучені Штати надавали українцям підтримку в такому ж обсязі, як колись Франція підтримала американські колонії, війна Росії в Україні могла б бути вже в минулому. В результаті Америка отримала б нового сильного партнера в Європі, який став би стовпом демократії в усьому регіоні.

Історичні аналогії між Американською війною за незалежність і нинішнім конфліктом між Росією та Україною створюють значний простір для геополітичного дослідження, підкреслюючи, що майбутнє молодих демократій, які борються проти імперських амбіцій, суттєво залежить від рішучості та обсягу міжнародної підтримки.

Коли у квітні 1775 року тринадцять американських колоній повстали проти Британської корони, вони зіткнулися з військовою та економічною супердержавою XVIII століття, чий потенціал, ресурси, флот та фінансова спроможність колосально переважували можливості континентальної армії Джорджа Вашингтона.

Незважаючи на значний бойовий дух і локальні досягнення колоністів, матеріальні труднощі та беззаперечна морська перевага британців не давали Америці реальних шансів на бажане досягнення повної перемоги в довгостроковій перспективі конфлікту.

Ключовим моментом, що насправді врятував американську революцію від краху і сприяв утворенню нової незалежної нації, стало активне військове, фінансове та морське втручання Французького королівства.

При чому французька допомога не обмежувалася лише постачанням зброї чи наданням кредитів, адже Париж пішов на максимальну ескалацію. Він відправив регулярні сухопутні війська під командуванням графа де Рошамбо та потужний військово-морський флот адмірала де Грасса, який заблокував британські кораблі у Чесапікській затоці під Йорктауном.

Комплексна блокада з боку суші (війська Вашингтона і Рошамбо) та з моря (флот де Грасса) примусила британські сили здатися 19 жовтня 1781 року. Цей момент став фактичним завершенням бойових дій на території США.

Хоча Франція діяла в інтересах послаблення свого основного геополітичного суперника, її рішучі кроки суттєво вплинули на хід світової історії. Це сприяло створенню потужної оборонної сили Сполучених Штатів, що назавжди змінило глобальний баланс сил.

Перенослячи цей історичний приклад на сучасну конфронтацію між Україною та Російською Федерацією, можна чітко помітити, що сучасний підхід Сполучених Штатів до підтримки Києва суттєво відрізняється від масштабної допомоги, яку колись надали французи новоствореній американській республіці.

Замінивши рішучість Бурбонів XVIII століття, сучасний Вашингтон обрав підхід до управління кризою, який передбачає обережність у діях. Ця стратегія має на меті запобігти поразці України, але водночас вона обмежена побоюваннями щодо можливих "ескалацій" і прямих конфліктів з ядерною Росією.

Якщо б Сполучені Штати надали Україні підтримку аналогічного обсягу, що включала б не лише військову техніку, а й повноцінне закриття повітряного простору, передачу найсучасніших стратегічних ракетних систем, а також активне залучення логістичних і інженерних компонентів західних збройних сил, хід цієї війни міг би кардинально змінитися.

Потужний, своєчасний та безкомпромісний технологічний удар з боку Заходу на випередження спроможний був зламати хребет російському наступу ще на ранніх етапах, що призвело б до швидкого виснаження окупаційного контингенту та змусило Кремль до реального відступу, завершивши гарячу фазу війни.

Але у Вашингтоні прийняли інше рішення. Не дивлячись на те, що затягування російсько-української війни через політичну обережність Заходу не лише примножує людські та економічні втрати України, але й позбавляє самі Сполучені Штати унікального геополітичного призу в майбутньому.

Перемога України, підкріплена всебічною та рішучою підтримкою Сполучених Штатів, здатна швидко змінити обличчя Східної Європи, сформувавши на європейській арені безпрецедентно сильного та досвідченого військово-політичного партнера для Америки.

Завдяки своєму неперевершеному досвіду ведення інтенсивної конвенційної війни у XXI столітті, українська армія, інтегрована в західні військові структури та озброєна американськими технологіями, стала ключовим оборонним щитом демократичного світу на східному фланзі Європи.

Цей союзник не лише зміцнив би безпеку НАТО, але й значно полегшив би оборонні витрати Сполучених Штатів, що дало б можливість Вашингтону переосмислити свою стратегічну увагу та ресурси для стримування Китаю в Індо-Тихоокеанській зоні.

Можливо вже настав час нагадати президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу про французьке втручання 1778 року - вступ Французького королівства у Війну за незалежність США на боці американських колоністів проти Великої Британії.

Уроки історії ясно демонструють, що недостатні зусилля у боротьбі з імперіями лише продовжують кризу. Натомість рішуче та безстрашне лідерство, як-от французьке втручання 1778 року, може не лише зупинити агресора, але й створити нову, значно стійкішу міжнародну систему.

Лише потужна військова коаліція здатна ефективно стримувати імперські прагнення агресора. Коли французький король вирішив безпосередньо підтримати нову американську демократію, це не лише змінило співвідношення сил на фронті, але й перетворило локальний колоніальний конфлікт на глобальну стратегічну поразку пануючої імперії того часу.

6 лютого 1778 року було підписано офіційний Договір про союз (Treaty of Alliance). Цей крок кардинально переінакшив перебіг Війни за незалежність США, трансформувавши її в масштабне міждержавне протистояння з Великою Британією.

Сьогоднішня політика обмеженої військової підтримки та спроби Білого дому уникнути ескалації конфлікту виявляють стратегічну недалекоглядність. Це лише формує помилкове враження про стабільність, в той час як тривала війна на виснаження поступово руйнує існуючу міжнародну систему безпеки.

Актуальна стратегія західних партнерів не зупиняє агресивні дії, а лише відкладає виникнення більш масштабних геополітичних конфліктів, виснажуючи ресурси демократичних країн і стимулюючи інші авторитарні режими до агресивних змін.

Єдиним дієвим шляхом із цієї ситуації, що загрожує безпеці, є термінове вжиття рішучих заходів. Лише широкомасштабне і безкомпромісне залучення лідерських ресурсів Сполучених Штатів та їхніх союзників може забезпечити швидку і переконливу поразку Російської Федерації в Україні.

Лише подібний силовий сценарій може закріпити новий, стабільний баланс сил на світовій арені та сприяти глобальній стабільності шляхом впровадження традиційної доктрини тривалого миру через силу.

Безумовно, сьогоднішня світова столиця - Мар-а-Лаго - розташована далеко від Версаля, а дух Людовика XVI навряд чи тиняється коридорами Білого дому. Проте, якщо 47-й президент США Дональд Трамп виявить справжнє бажання підтримати Україну, то він може залишити свій слід в історії як політик, який зміг зупинити найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни.

Повернувши світовій системі безпеки втрачену стабільність і довести, що глобальне лідерство США визначається здатністю захищати справедливість та міжнародне право. Франція свого часу допомогла США вистояти й вибороти незалежність, то чи готовий Дональд Трамп повторити для України те, що зробив для Америки Людовик XVI?