Ключова сутичка Качинського: які виклики постають перед колишньою правлячою партією Польщі та її керівником.
Лідером "ПіС" керує прагнення знищити Туска та його оточення
На думку експертів з політики, з якими погоджується значна частина населення Польщі, країну фактично очолюють дві яскраві особистості: Дональд Туск і Ярослав Качинський.
Саме вони ось уже два десятиріччя визначають польську політику.
Сьогодні перевага на боці Туска, який після парламентських виборів 2023 року очолив уряд.
З іншого боку, Качинський обіймав посаду прем'єра лише трохи більше року, починаючи з 2006 року. Однак, як лідер правих партій, він тричі здобував перемогу на парламентських виборах (а насправді чотири рази, адже у 2023 році його партія також отримала перемогу, але не зуміла закріпити свої позиції).
Партія "Право і справедливість" (ПіС) під керуванням Качинського правила в 2005-2007 і в 2015-2023 роках.
Крім того, Ярослав Качинський привів до президентського палацу двох політичних діячів: свого близнюка Леха Качинського та Анджея Дуду. Саме він відігравав ключову роль у зміцненні позицій "ПіС", трансформуючи ідеологію партії, протистоячи внутрішнім суперникам та визначаючи основні напрямки польської консервативної політики.
Однак сьогодні перед Качинським виникла складна ситуація.
Він повинен врятувати партію і утримати її позицію в польській політиці.
Це завдання не буде легким, оскільки громадська думка зазнає змін, а політичний розкол, що триває вже два десятиліття, викликає у багатьох людей незадоволення.
Саме з цієї причини результати майбутніх президентських виборів матимуть величезне значення.
Нещодавно Ярослав Качинський розмістив білборд кандидата в президенти від "Право і справедливість" Кароля Навроцького на огорожі свого будинку в варшавському районі Жолібож.
На афіші вказано, що "ПіС" підтримує кандидата, хоча раніше Навроцький наполегливо заявляв про свою безпартійну позицію як громадянського кандидата.
Качинський ризикує всім, ставлячи на одну карту — карту Навроцького. Саме цей лідер "Права і справедливості" запропонував висунути на кандидатуру від правого спектру голову Інституту національної пам'яті.
В минулому році лідер "ПіС" висловив думку, що його ідеальний кандидат на пост президента має бути високим, струнким чоловіком, який володіє іноземними мовами та є сімейною людиною. Іронічні журналісти в той час відзначали, що в цьому описі Качинський виявив всі свої комплекси, адже сам він не відповідає цим критеріям: він низького зросту, не знає мов і не має родини.
Навроцький є спробою повторити успішний експеримент восьмирічної давнини з Анджеєм Дудою, але спробою набагато сміливішою.
Коли 2015 року Качинський "вигадав" Анджея Дуду, не один бувалий знавець політичної сцени також замислювався над тим, навіщо він так ризикує, роблячи ставку на маловідомого політика, відносно молодого й недосвідченого.
Дуда, проте, двічі здобував перемогу на виборах і проявив себе як вмілий оратор. Він мав значний політичний досвід: брав участь у численних кампаніях, працював депутатом Європейського парламенту та займав важливу позицію в канцелярії президента Леха Качинського.
Можливо, Дуда не здобув популярності, проте він мав певне розуміння політичної діяльності.
Навроцький не має подібного досвіду. Він прагне стати «Дудою на повтор», проте йому не вистачає деяких природних особистісних якостей і вміння залучати увагу виборців, які менш зацікавлені в політиці.
Тому в самому "ПіС" є багато противників цієї кандидатури - з колишнім прем'єром Матеушем Моравецьким на чолі.
Більше того, можливо, і сам Качинський не зовсім впевнений у успіху Навроцького. Адже насправді він мав безмежну довіру лише до одного президента - свого брата Леха.
Анджей Дуда виявився нездатним виправдати сподівання Качинського.
Ніхто не буде здивований, дізнавшись, що взаємини між лідером "ПіС" і президентом є доволі напруженими.
Качинський практично не розмовляє з Дудою. Він незадоволений його занадто самостійною політикою, співпрацею з урядом Туска у питаннях законодавства і, зрештою, призупиненням судових реформ ще в часи правління "ПіС".
Окрім того, в команді Дуди з'явився Марчин Масталерек, який зайняв посаду секретаря адміністрації президента. Деякі представники правих сил вважають його талановитим політтехнологом і стратегом, проте він не в змозі терпіти Качинського, що, до речі, є взаємним.
Масталерек висловив думку, що для добробуту "ПіС" Качинському варто відмовитися від управлінських обов'язків. Саме він, спільно з представниками ще більш праворадикальної та націоналістичної "Конфедерації", має намір заснувати нову праву політичну силу на основах, які залишить "ПіС".
На початку, коли тільки виникли дві політичні сили - "Громадянська платформа" (ГП) та "Право і справедливість", вони майже уклали угоду про спільне управління.
Перед парламентськими виборами 2005 року панувало загальне переконання, що "ГП" та "ПіС" утворять коаліцію. Однак на фініші виборчої кампанії Дональд Туск почав активно критикував "ПіС". Можливо, він хотів послабити майбутнього партнера по коаліції, а може, розраховував випередити "ПіС" на виборах.
Так чи сяк, а Туск не припиняв жорстко нападати на партію Качинського. Дворічний період правління "ПіС" лише загострив цю конфронтацію.
У 2007 році, під час відомих теледебатів перед черговими достроковими виборами до Сейму, Дональд Туск завдав нищівної поразки Ярославу Качинському. Завдяки успіхам "Громадянської платформи" він здобув перемогу на виборах і протягом наступних восьми років утримував керівні позиції в країні.
Від травми, отриманої на тих програних виборах, Качинський не оговтався й досі. Тоді й відбувся глибокий розкол: протистояння "ГП" і "ПіС" стало особистим конфліктом двох суперників, що зійшлися в смертельному поєдинку.
Протягом виборчої кампанії прихильники Качинського звинувачували Туска в тому, що його дідусь під час Другої світової війни служив у вермахті. У відповідь, медіа, що підтримують "ГП", насміхалися над близнюками Качинськими.
Емоції цього конфлікту часом перевершували звичні межі політичної боротьби, перетворюючись на майже метафізичну ненависть через трагедію, що трапилася 10 квітня 2010 року.
Смоленська катастрофа стала поворотним пунктом в історії Ярослава Качинського.
Він зазнав втрати брата, з яким мав глибокий зв'язок. Одночасно з цим він втратив і своє політичне альтер его.
Хоча Ярослав мав природний хист до політики, його не захоплювала сама влада. Він віддавав перевагу бути закулісним маніпулятором, своєрідним творцем, що формує політичний ландшафт польської правиці, здатної конкурувати з тією частиною антикомуністичної "Солідарності", яка, на думку Качинського, зрадила свої принципи і уклала угоду з колишніми комуністами після падіння режиму.
Ярослав плів інтриги, знищував суперників і будував партію "Право і справедливість". Натомість справою Леха було обіймати посади. Він був генеральним прокурором, мером Варшави й врешті-решт - президентом.
У 2010 році, коли Лех Качинський загинув в авіакатастрофі Ту-154M поблизу Смоленська, частина Ярослава Качинського також відійшла у небуття. З того часу почав формуватися міф про змову в Смоленську, зраду Дональда Туска, який на той момент обіймав посаду прем'єра. Існували твердження, що Туск прагнув замаскувати російський замах на польського президента і навіть нібито уклав угоду з Путіним.
Смоленський міф по-іншому окреслив "ПіС" та роль Качинського. Відтоді лідерство в "Праві і справедливості" стало не лише результатом прагнення створити сильну та стабільну політичну силу, а й бажання повернути втрачене, знищити оточення Туска - ліберальний центр.
Все, що згодом Качинський вносив у свою риторику, його словесні атаки на Туска (зокрема, звинувачення в тому, що той працює на користь Німеччини та Росії, та подібні висловлювання), були лише відображенням емоцій, спричинених Смоленською катастрофою та втратою брата.
Над політичною силою Качинського нависають похмурі перспективи.
Після перемоги Дональда Туска настав час зведення рахунків за період правління людей Качинського. Прокуратура, спецслужби й парламентські комісії розслідують численні скандали.
У слідчому ізоляторі вже перебуває депутат Даріуш Матецький. Тим часом у Лондоні під домашнім арештом залишається колишній голова Урядової агенції стратегічних резервів Міхал Кучмеровський, очікуючи на екстрадицію. Ще один депутат, Марчин Романовський, втік до Угорщини, де його охороняє від екстрадиційних запитів друг "ПіС" - Віктор Орбан.
Це лише деякі ниточки найгучніших корупційних скандалів, які дедалі більше послаблюють партію Качинського, втягуючи її в нові й нові слідства й судові процеси.
Це також наслідок політики Качинського під час його керівництва.
Хоча сам Качинський жив досить скромно, здавалося, гроші для нього не важливі, і все ж він розумів, що в тисяч партійних діячів і союзників "ПіС" - великі апетити. А тому він дозволив своїм людям набивати кишені, коли ті очолювали всі державні установи.
Чимало з них не вдовольнилися теплими державними посадами й почали реалізовувати брудні інтереси на стику держави й бізнесу.
Навіть у той час, коли "ПіС" безперервно здобував перемогу на виборах і мав абсолютну владу після 2015 року, Качинський не зосередив цю реальну владу під своїм контролем. Він лише на деякий період обмежився роллю віцепрем'єра.
Для нього був сформований урядовий комітет, відповідальний за національну безпеку та обороноздатність, який він очолив. Це мало на меті створити образ потужної й рішучої влади.
Насправді, для Качинського його робочий кабінет у партійному офісі на вулиці Новогродській завжди мав більшу цінність, ніж будь-які урядові установи. Він віддавав перевагу управлінню партією, зусиллям для її розвитку та підготовці до майбутньої боротьби з Туском.
Бо як це не парадоксально, Качинський, схоже, краще почувається в опозиції, ніж у владі. Звичайно, прагнення до влади - мета лідера "ПіС", але, здається, сама боротьба його захоплює більше, ніж перемога.
Лише сьогодні найзначнішою загрозою для "Право і справедливість" є не розслідування корупційних справ.
На обрії з'явилася більша загроза: ультраправі конкуренти з "Конфедерації".
Коли рейтинги кандидата в президенти від "Конфедерації" Славоміра Менцена різко зросли і стали близькими до показників Кароля Навроцького, партію "ПіС" охопила паніка.
За останніми даними опитувань, Менцен отримує 12-15% підтримки, що свідчить про зниження його показників. Це, в свою чергу, зменшує ймовірність того, що до другого туру потрапить кандидат від "Конфедерації", а не від "ПіС".
Однак Качинський не може не бачити, що "Конфедерація" виросла у стабільного й сильного суперника "ПіС", популярного серед молоді, яскравого й більш радикального.
Тепер новою, а можливо, і фінальною метою Качинського стане відновлення впливу монополії "ПіС" у правому політично-ідеологічному спектрі.
публіцист і журналіст платформи Biełsat
