Вірус "орбанізму" отруює Європейський Союз: чи можливо знайти засоби для лікування?
Віктор Орбан вже понад 14 років очолює угорський уряд. За цей період він вніс зміни до Конституції, зосередив владу в своїх руках, обмежив свободу незалежних медіа та намагається підірвати підтримку України в межах Європейського Союзу. Проте, чому Угорщина не залишить ЄС? І чому її не можуть виключити з цього блоку?
Ставлення угорського прем'єрміністра Віктора Орбана до України усім добре відоме. Він поводить себе на міжнародній арені так, ніби є уповноваженим представником російського диктатора Путіна. Як тільки в Європейському Союзі чи НАТО мова заходить про допомогу Україні у її війні з Російською Федерацією, як тут відразу ж з'являється Орбан і миттєво висуває купу надуманих причин, чому ці структури мусять відмовити Українській державі. Варто лише пригадати, які коники він постійно викидає під час головування Угорщини в Євросоюзі.
Політичний феномен Віктора Орбана, відомий як "орбанізм", вважається шкідливим елементом в європейському контексті. Незважаючи на це, реакція Європейського Союзу на антиєвропейські дії цього політика є недостатньою. Майбутні історики будуть змушені ретельно аналізувати неоднозначну спадщину цього лояльного прихильника Москви. Однак загроза, яку він представляє для України, посилюється тим, що Орбан взяв на себе сумнівну місію посередника між Путіним і новообраним президентом США Дональдом Трампом.
Трамп звертає увагу на наративи Орбана, які насправді відображають позиції та наміри неадекватного російського диктатора, майстерно адаптовані для західних політиків. Оскільки в Європі бракує рішучості (або бажання) протистояти йому, Європейський Союз змушений враховувати його небезпечну діяльність, що постійно підриває єдність європейських країн. Ця єдність ніколи не була ідеальною і часто ґрунтувалася лише на ситуативних інтересах.
Сучасна Угорщина підпорядкована волі однієї особи, що прагне зберегти владу назавжди. Віктор Орбан вживає всіх можливих заходів, щоб унеможливити будь-які спроби демократії кинути виклик його політичним маніпуляціям, як тільки вони виникають. Це, в свою чергу, ускладнює створення "політичних антитіл" проти усталеної диктатури. Його режим фактично контролює більшість медіа в Угорщині, одночасно блокуючи альтернативні засоби масової інформації, які ґрунтуються на принципах якісної журналістики та відображають реальні події.
Сьогоднішній конфлікт з режимом Орбана можна назвати інформаційною війною. Однак угорський прем'єр, майстерно лавіруючи між Путіним і Трампом, виявився важливим союзником для обох. Безперешкодний доступ Віктора Орбана до резиденції американських консерваторів - маєтку Дональда Трампа в Мар-а-Лаго, багато свідчить про його вплив.
Зараз Угорщина стала повністю авторитарною державою, але попри те, що понад 50% угорського електорату вже не підтримують чинного прем'єра, його режиму якимсь дивним чином вдається тасувати виборчу колоду, щоб забезпечувати узурпатору перемогу. Орбан відверто тягне Угорщину до лап російського ведмедя, але багато провідних політиків Євросоюзу воліють закривати на це очі. Мотив - вигнання цієї держави з ЄС і НАТО здатне зачинити двері перед можливістю позитивних змін в Угорщині у майбутньому.
Віктор Орбан, вважаючи себе правонаступником диктатора адмірала Міклоша Горті, впевнений у своїй стабільній позиції довічного прем'єр-міністра та відчуває себе комфортно в цій ролі. Якщо озирнутися на історію Угорщини, можна помітити, що, окрім кількох короткочасних періодів демократії, країною завжди управляли "сильні особистості". Ці авторитарні лідери формували політичний ландшафт і впроваджували свої власні правила гри.
Очевидно, що після 14 років безперервного перебування на посаді, Орбан не має жодного бажання залишати її. І, тому не варто дивуватися, що Велику війну Путіна в Україні він використовує на свою корись, намагаючись позиціонувати себе в ролі "миротворця", який єдиний здатен гарантувати безпеку Угорщини.
Раніше йому вдавалося використовувати незадоволення значної частини угорського населення щодо наслідків Тріанонського договору, але тепер з'явилися нові "страшилки", які також викликають негативну реакцію у угорців. Розуміючи, як сильно громадяни прагнуть стабільності в умовах жахливої війни в сусідній країні, і що вони не бажають бути залученими до кривавої конфронтації між Росією та Україною, він постійно наголошує, що якщо опозиція прийде до влади, то угорські війська та озброєння можуть опинитися на фронті.
Уряд Орбана продовжує зберігати підтримку, оскільки більшість угорців вважають економічні питання важливішими за зовнішню політику. Незважаючи на те, що форинт опустився до історично низького рівня, а рівень інфляції досягнув критичних показників, значна частина угорського суспільства вважає, що краще залишити речі такими, які вони є, аби лише не стало ще гірше.
За великим рахунком, Віктор Орбан не менш небезпечний для західної демократії, ніж Путін. Тільки російський деспот намагається підірвати її ззовні, а Орбан руйнує її зсередини. І схоже, що в Брюсселі й досі не усвідомили небезпеку, яка нині надходить з Угорщини. Адже понад десятиліття Віктор Орбан виконує роль "крота" Путіна в Євросоюзі.
Його абсолютний контроль над засобами масової інформації може не виглядати особливо тривожним, поки європейці не усвідомлять, що лише 29% угорців володіють іншими мовами, окрім угорської. Інші, хто здатний на це, можливо, вже емігрували з країни. Подібна ситуація становить загрозу, адже, здобувши монополію на "істину", Орбан робить все можливе для того, щоб альтернативна інформація стала недоступною для більшості населення.
Парадоксальність ситуації в тому, що Віктор Орбан вміє пристосовуватися до будь-якої поточної ситуації, котра об'єктивно складається. Так, Орбан 1990-х був би проти Орбана 2012 року, і обидва ці Орбани були б проти Орбана зразка 2024 року. Він ідеальний соціопат, його ідеологія та політика засновані на тому, щоб утримувати його при владі. Його електоральна база тримається на найбільш неосвіченій та недостатньо поінформованій частині угорського суспільства, й все це успішно спрацьовує.
Питання з угорським прем'єром складне, і воно не має простого вирішення. Установчі документи Євросоюзу складені таким чином, що в них не прописаний механізм виключення. ЄС не має повноважень це зробити. Стаття 7 дозволяє ЄС лише призупинити певні права держав-членів, але вони не можуть виключити жодного члена. Також вони можуть чинити тиск, не виділяючи певні кошти Угорщині, що вже відбувається, але про анулювання членства не йдеться.
Він довів ситуацію до такої межі, що Угорщина та Європейський Союз опинилися по різні боки конфлікту в Україні. У Брюсселі намагаються забезпечити, щоб Україна не зазнала поразки від тоталітарної Росії, тоді як Будапешт виступає за те, щоб Київ прийняв "мир" на умовах Москви — фактично на капітуляцію. Вирішити це протиріччя наразі неможливо. Орбан так рішуче захищає інтереси Кремля, що складається враження, ніби він представляє не європейську державу, а Західний Федеральний округ Росії.
Йому зовсім не до вподоби перебування в Європейському Союзі, однак інтереси його політичного оточення змушують Орбана залишатися там. У теорії, Угорщина могла б ініціювати свій вихід з ЄС. Але він усвідомлює, що економіка країни залежить від субсидій Євросоюзу, вільної торгівлі всередині союзу та дешевого енергетичного постачання з Росії, що вимагає постійної лояльності до Путіна. Якщо Угорщина свідомо обрала шлях неліберального сателіта Росії, то Євросоюз не повинен перешкоджати її курсам.
За довгі роки свого перебування при владі Віктор Орбан без вагань використовував важелі урядової влади для розмивання демократичних норм і зміцнення однопартійного правління. Він переписав Конституцію, змінив суди й використовував державні та приватні телевізійні станції, і навіть шкільні підручники, щоб просувати свої плани або проштовхувати дезінформацію про конкурентів.
Приклад угорського прем'єра мав би стати каталізатором для політичних дебатів у межах Євросоюзу. Як довго одна особа може залишатися при владі, щоб її можна було вважати диктатором? Орбан перебуває на своїй посаді вже 14 років, а лідерство в партії "Фідес" він здійснює протягом 30 років. Незалежно від його попередньої популярності серед виборців, така тривала концентрація влади свідчить про деградацію демократичних інститутів в Угорщині. Крім того, його авторитарний стиль правління і клептократичні тенденції суттєво підірвають імідж Європейського Союзу.
Та найбільш гнітючим побічним ефектом тиску "Орбана-Фідес" на виборчий процес та засоби масової інформації є повна деморалізація молодого покоління угорців та їхнє небажання взагалі обговорювати політику. Тут явно простежується паралель з путінською Росією, коли ті, хто постійно проголошували, що їх "політика не цікавить" - були утилізовані на фронтах російсько-української війни.
В цілому, важко не помітити, що Віктор Орбан, який перетворив неоднозначну політичну діяльність на основний аспект свого життя, наслідує стиль Володимира Путіна з метою зміцнення своєї влади в Угорщині. Під його керівництвом країна все більше дистанціюється від європейських цінностей. Європейський Союз повинен розробити механізми, які дозволять позбавляти членства ті держави, що порушують демократичні норми та права людини. Брюссель не повинен фінансувати авторитарний режим Орбана. Лише перспектива виключення Угорщини з ЄС, яка не має виходу до моря, і з зони вільної торгівлі, повинна бути достатнім аргументом для розумних виборців, щоб відвернутися від нього.
Неприкритий авторитаризм, який Орбан силується видати за окремішній угорський шлях європейського розвитку, привів Угорщину до конфронтації з ЄС. Тепер Угорщина мусить остаточно визначитися з ким вона: з Брюсселем чи Москвою. Адже неможливо одночасно всидіти на двох стільцях, і в Євросоюзі мали б перестати робити вигляд, що це нормально.
Після початку Великої війни в лютому 2022 року, коли агресор Путін здійснив напад на незалежну Україну, яка відмовилася підкоритися його диктатурі, підтримка Орбана Москви мала б призвести до його виключення з Європейського Союзу.
