"Часу для об'єднання церков вже не залишилося". Новий патріарх Никодим висловився про розкол у православ'ї та напруженість з ПЦУ.

Його Святість поділився своїми прагненнями щодо змін, яких він бажає досягти під час свого служіння на престолі.

Новий патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) архієпископ Сумський і Охтирський Никодим (світське ім'я -- Володимир Кобзар) розповів "Телеграфу" про пріорітети та плани на новій посаді, конфлікти навколо майна та храмів після смерті патріарха Філарета, а також перспективи обʼєднання православʼя.

Вітаю з вашим обранням! Мені було б цікаво дізнатися, який головний напрямок ви плануєте обрати у своєму служінні на патріаршому престолі. Чи могли б ви поділитися своїми пріоритетами, адже це питання хвилює багатьох?

По-перше, всім відомо, з якою важкою подією ми зібралися сьогодні. Це втрата нашого предстоятеля, святійшого патріарха Філарета. На жаль, він покинув нас і перейшов у вічність.

Тому, через вашу участь, я ще раз звертаюся з проханням до всіх святих, щоб вони помолилися за спокій душі нашого новопреставленого святішого патріарха Філарета. Нехай Господь надасть йому вічний спокій серед праведних. Це стосується нашого патріарха.

Друге, на ваше питання я відповім. Наші архієреї зібрались в місті Києві в екстрених умовах. Я вчора це не раз підкреслював, що такого обрання предстоятеля церкви, думаю, жодна християнська церква не знала в світі. Предстоятеля церкви почнуть обирати під стінами Володимирського собору, який охороняли поліція, Служба безпеки та інші правоохоронні органи, які, на жаль, стали співучасниками, на нашу думку, рейдерського захоплення тіла нашого патріарха, яке відбулося вчора, в якому, на жаль, брали участь родичі, прямі кровні родичі святійшого патріарха, його племінниці, і керівництво ПЦУ. Чому я це говорю, рейдерське захоплення?

Протягом останніх років, коли Святий Патріарх оголосив про своє рішення вийти зі складу ПЦУ, він висловив думку, що цей Томос не надає українській церкві справжньої незалежності, тобто автокефалії від інших релігійних центрів, зокрема від Москви та Константинополя. Представники ПЦУ, яких я свідомо не буду називати, оскільки їхні імена відомі всім, вживали в адресу святішого патріарха образливі слова, звинувачуючи його в маразмі та деменції, а також вживаючи інші неприйнятні висловлювання.

І ось тепер ці ж самі особи, скориставшись його спадщиною, прагнуть створити собі імідж на фоні його світлої пам'яті, вважаючи таку поведінку цілком прийнятною у XXI столітті. Вони спираються на канонічне право та церковну традицію, згідно з якими церковні лідери не є частиною родини.

Отже, навіть монах, що приймає чернечий постриг, більше не є частиною своєї родини; він віддає себе Господу Богу та служінню церкві, для якої він був обраний. Натомість, у цій ситуації відбулося зовсім інше: родичі та згадані мною особи намагаються заволодіти майном, а насправді, про що ж ідеться?

Йдеться про будинок на вулиці Чикаленка, 36, міста Києва, колишній Пушкінський, приміщення Патріархії, яке, до речі, побудував святіший Патріарх Філарет сам у комуністичні часи.

Практично йшлося про захоплення, що вони вчора і зробили, цього майна. І захоплення рейдерського, на нашу точку зору, Володимирського патріаршого кафедрального собору. Бо саме сьогодні, як стало відомо, настоятель цього собору отець Борис Табачик вже офіційно, поки що відомо про нього, про інших священників я не можу казати, перейшов до ПЦУ.

Я хочу поставити кілька риторичних запитань. Чи були ви справжніми всі ці роки? Коли ви виконували свої обов'язки в Київському патріархаті. І навіть під час святкування Дня народження нашого патріарха 23 січня цього року, а також Дня інтронізації в жовтні.

Ви всі присягали йому на вірність, прославляючи його та висловлюючи свою безмежну любов до Київського патріархату, обіцяючи залишитися в ньому до самого кінця. Але що ж стало причиною такої раптової зміни їхніх поглядів? Якщо згадати, наприклад, вчорашній день, коли ми прямуємо до Києва на похорон, отець Борис висловив думку, що ми вас приймаємо і підтримуємо.

А що ж сталося так раптово о 19:00, коли він повідомив мені, що якщо ми не покинемо собор, то вони викличуть поліцію і нас виведуть звідти силоміць? Що могло змінитися за такий незначний проміжок часу? Я не стану звинувачувати нікого – це справа Бога, і Він розбереться з цими людьми.

На жаль, нинішні події в Українській Православній Церкві Київського Патріархату та ПЦУ викликають тривогу. Загалом, ситуація в православ'ї в Україні є складною, оскільки існуюче поділення українського православ'я на три частини виглядає, на мою думку, ненормальним явищем для нашої країни.

В Україні має існувати єдина церква з патріаршим устроєм. Чому саме патріарший? Тому що ця форма управління забезпечує церкві незалежність від різних релігійних центрів. У нашому випадку це означає незалежність як від Москви, так і від Константинополя. На жаль, частина української церкви все ще підпорядкована Московському патріархату, тоді як інша — Константинопольському. І я запитую: чи не варто українській нації, українському народу мати свою власну церкву з українським предстоятелем у сані патріарха? Чи дійсно ми такі неосвічені, що не заслуговуємо на це?

Чому менші нації, як-от серби чи грузини, мають патріарха на чолі своїх православних церков, тоді як Україна, де більшість населення ідентифікує себе як православні, досі не здобула статусу патріархату?

На мою думку, існує безліч подібних запитань, які можна ставити.

Але справа не тільки в цьому. Незабаром ми плануємо представити нову концепцію, яка радикально змінить наше бачення православної церкви. Я вірю, що православна церква повинна стати справжнім партнером для кожного українця, який ідентифікує себе як православний. Люди повинні відчувати себе не просто випадковими учасниками, які приходять на свято чи в неділю, жертвують гроші і йдуть, так і не зрозумівши суті свого візиту. Церква має бути на службі людям, прославляючи Господа. Якщо жителі нашої країни стануть добрими громадянами, то й наша країна неодмінно процвітатиме. Це найголовніше.

І продемонструвати іншу сторону православ'я. Православ'я — це не просто застаріле віровчення, яке викликає непорозуміння у молодого покоління та багатьох інших людей. Насправді, православ'я є актуальною релігією, адже наш Господь завжди був, є і буде. Він сам про себе говорить, що є істинним, тобто тим, хто був, є і залишиться. Це відкриває безліч можливостей.

Скажіть, будь ласка, ви сказали про роз'єднання православ'я, чи у цьому контексті ви бачите можливості для діалогу між УПЦКП та ПЦУ, наприклад?

Отже, я висловив свою точку зору: я підтримую і зроблю все можливе для створення в Україні єдиної помісної православної церкви з патріаршим устроєм у Києві, зокрема в Золотоверхому монастирі.

Я планую звернутися до владики Онуфрія з цього питання. Хочу ще раз наголосити, що варто уникати висловлювання "Московський патріархат". З юридичної точки зору, держава Україна офіційно зареєструвала цю церкву як Українську православну церкву, і саме так її слід називати. Ми всі усвідомлюємо, до кого вона була підпорядкована раніше, і що наразі вона канонічно підпорядкована цій структурі, але важливо використовувати коректні терміни.

По-друге, я планую звернутися до владики Епіфанія з Православної Церкви України. Ми можемо зібратися всі троє, і в даному випадку не має значення, чиє духовенство більше чи менше. Головне — об'єднатися, адже нас нічого не розділяє. У нас єдине канонічне право та спільне догматичне богослів'я. Отже, наше віровчення залишається однаковим.

Я завжди наголошую на тому, що якщо ми щиро прагнемо створити єдину церкву і відчути справжню любов серед християн, то для порозуміння нам вистачить і пів години. Однак, якщо кожен з предстоятелів церков буде наполягати на своїй позиції та зосереджуватися лише на власному баченні церкви, то навіть триста років не вистачить для досягнення об'єднання.

І ще мені хотілось б побажати нашій владі не розділяти православ'я, не ділити: то є наше свято, а то є не наше свято, то є істинний календар, а то є не наш календар. Якщо ми будемо йти таким шляхом, то ми порозуміння не здобудемо і навіть за століття.

Отже, необхідно прагнути до єдності, сприймаючи один одного не як суперників, а як дітей однієї батьківщини — України. Кожен з нас має свою власну любов до цієї країни: хтось відчуває її сильніше, хтось — інакше, але всіх нас об'єднує спільна мета. Я вважаю, що розділяти людей не варто.

Якщо ми намагаємося об'єднатися, ситуація виглядає досить дивно. Православна церква України заявляє про свою готовність до злиття і навіть створює комісію для об'єднання з Українською Православною Церквою під керівництвом Владики Онуфрія. Проте вже наступного дня відбувається силове захоплення храмів, під час якого використовуються сльозогінний газ, кийки і болгарки.

Чи можна це вважати проявом любові? На мою думку, ні. Кожна адекватна людина підтвердить, що це не має нічого спільного з християнськими цінностями.

Отже, на мою думку, якби предстоятелі церков проявили добру волю, а керівництво держави дійсно прагнуло б об'єднання, замість того, щоб дотримуватись принципу "Розділяй і владарюй", то церква могла б стати єдиною. Я ще раз наголошую на важливості якнайшвидшого об'єднання всіх у одну церкву.

Щодо тих, хто говорить: "Гляньте, скільки людей у цій церкві співпрацює з ворогом", я маю просту відповідь: у нас є держава та правоохоронні органи. Якщо є підтверджені судом факти про священнослужителів чи вірян, які, на жаль, стали на бік агресора, їх слід судити та карати відповідно до українського законодавства. Проте не варто оцінювати тисячі звичайних людей і священнослужителів, які навіть ніколи не були в Росії, і називати їх "москалями" або "зрадниками". Це несправедливо.

Мене часто запитують: "Владика, як визначити, до якого храму можна звертатися, а в який краще не ходити?"

Я висловлюю свою думку так: "Уявіть, йдете ви вулицею і натрапляєте на храм. Якщо вас туди тягне і ви вирішуєте зайти, хто вас спонукає? Це ж Бог. Тож ідіть до цього храму, незалежно від його юрисдикції. Якщо всередині ви чуєте про любов і взаєморозуміння, значить, там служать Богу, незалежно від того, до якої конфесії цей храм належить. Але якщо вам кажуть, що в один храм можна заходити, а в інший - ні, то це вже не служіння Богу". Ось і вся моя думка.

Чи могли б ви, ваша святість, поділитися, чи плануєте ви все ж таки працювати над відновленням юридичної реєстрації УПЦ КП?

Звісно, ми цього прагнемо. Ми вважаємо, що протягом вже понад 7 років Київська Патріархія була знята з реєстрації незаконним, на нашу думку, чином.

Отже, з точки зору держави це виглядає досить дивно: церква, яку влада вважає пов'язаною з Росією, має свою реєстрацію. Нехай вона дійсно існує, і нехай її прихожани продовжують служити та прославляти Бога, а також підтримувати український народ, а не інші нації. У той же час, українська церква, що віддана лише українському народу і державі, і яка прославляє Бога на рідній землі, позбавлена реєстрації. Це, безумовно, викликає великі запитання.

Звичайно, ми плануємо звернутися до органів державної влади, президента та інших відповідних структур. Однак, на жаль, практика свідчить про інше. Наприклад, у моєму випадку, коли я очолюю Сумщину як архієрей, державні службовці відкрито заявляють, що якщо в назві буде присутній Київський Патріархат, про реєстрацію можна навіть не мріяти. Як вони кажуть, "Владика, вибачте, але у нас є вказівки".

І на цьому все. Хто ж це здійснює? На жаль, це представники нашої влади. У державі не повинно бути державної церкви. Політика, яка панує у світі, що церква має бути відокремлена від держави, є правильною, однак церква не повинна віддалятися від народу. Її місія полягає в служінні людям.

На жаль, наразі ми не можемо здійснити реєстрацію. Можливо, завдяки поширенню моїх слів, наша урядова структура все ж відновить справедливість, адже ситуація виглядає досить дивно.

Сьогодні президент, вшановуючи пам'ять нашого покійного патріарха, кладе квіти. Проте, на мій погляд, найзначнішим визнанням його спадщини стало б відновлення реєстрації Київського патріархату. Саме для його створення, збереження і розвитку невтомно працював та служив покійний патріарх Філарет. Ось і вся суть.

Чи могли б ви поділитися інформацією про приміщення на Чикаленка? Я мав можливість там бути і неодноразово брав інтерв'ю у Патріарха. Але мене цікавить, що станеться з майном УПЦКП? Чи є якісь натяки на те, що доступ до Володимирівського храму буде обмежений, а приміщення на Чикаленка можуть віддати?

-- Нас вчора, як я вже сказав, на Чикаленка не пустили. Дивна ситуація. У мене як у постійного члена Священного Синода, та й у інших архієреїв, коли ми приїздили до Києва на те чи інше свято, чи на святкування там події у Світяшого Патріарха, у кожного архієрея були свої апартаменти у Патріаршій резиденції.

На жаль, вчора, коли я звернувся до Патріархії, мені повідомили, що ви, на жаль, не зможете приїхати сюди. Правоохоронні органи та особи в масках не допускають нікого. Отже, доступ закритий. І де ж у цьому прояв християнської любові, якщо чотири архієреї приїхали практично вночі і не мають місця для ночівлі?

Я поставив просте запитання: "А де ж нам провести ніч, адже комендантська година вже наближається?" Подібні дії абсолютно не відповідають статусу Владики Єпіфанія, який, в своєму бажанні заволодіти цим майном... Стіни не захистять, майно можна відібрати. Але я ще раз підкреслюю: віра не може бути нав'язана силою.

Тобто, що буде з цим майном? Воно ж, звичайно, статус має, вони його зареєстрували ще давно. Тобто все це майно патріархії, воно вже давно прореєстровано на ПЦУ. І лише тільки із страху перед святішим патріархом, перед старою, хворою людиною і величю його постаті, вони боялися захопити цей будинок. Хоча вони могли це зробити, бо воно їм належить уже майже сім років.

Але постать патріарха не дозволила це зробити. Однак, як тільки патріарх заплющив очі та покинув цей світ, вони, навіть не дочекавшись поховання, фактично захопили це приміщення. Що станеться з майном, я не можу сказати.

Можу лише зазначити, що, як раніше неодноразово підкреслював патріарх, в цьому місці зберігається книг українською мовою, виданих патріархом Філаретом для використання в українських церквах, на суму в 1 мільйон гривень.

Я навіть не згадую про інші активи. Там знаходяться предмети церковної ложі, а також картини відомого художника Івана Іжакевича та інших авторів, серед яких є дійсно цінні твори мистецтва.

Не можу стверджувати, кому все це перейде і чи залишиться воно в цілості, адже наразі нас звинувачують у тому, що ми начебто займаємося поділом майна патріарха. Але насправді ми нічого не розподіляємо, оскільки нас не допускали до цього процесу, тож це питання нас не стосується. Ми ж не брали участі в цьому.

Щодо собору, я не маю уявлення про їхні наміри. Не можу дати відповідь, але, на жаль, з великим занепокоєнням спостерігаю за людьми, які, по суті, повинні бути вдячні Святійшому Патріарху за все в їхньому житті. Можливо, це звучатиме різко, але можна сказати, що вони пройшли шлях від бідності до заможності.