Віталій Портников стверджує, що Україні слід не просто "вступати" до Європи, а створити європейські цінності на своїй території. -- Блоги | OBOZ.UA
Як і можна було передбачити, найбільш напружені конфлікти біля будівлі грузинського парламенту почалися саме після заяви прем'єра Іраклія Кобахідзе про рішення відкласти європейську інтеграцію Грузії до 2028 року. У країнах на кшталт Грузії є чимало людей, для яких інтеграція в Європу є мрією про гідне життя у рідному домі. Коли ж у них забирають цю мрію, їхня реакція значно більш емоційна, ніж у випадках репресій проти політичних діячів чи навіть фальсифікацій виборів. Адже мрія — це не просто політика, це щось набагато глибше. Яка ж іронія в тому, що партія, яка позбавила грузинів цієї мрії, має назву "Грузинська мрія".
Якщо задуматися, ситуація в Грузії надзвичайно нагадує події в Україні 2013 року. Тоді багато людей ставили під сумнів можливість масштабного національного протесту. Здавалося, що після 2004 року та повернення "регіоналів" розчарування і апатія позбавлять громадян бажання виходити на Майдан. І справді, ані увʼязнення Юлії Тимошенко, ані ухвалення угод з Росією, які згодом стали основою для окупації Криму, не викликали значних протестів. Проте, відмова від підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом несподівано стала каталізатором для суспільних хвилювань, адже Янукович фактично позбавив українців їхньої мрії - такої ж "грузинської" мрії про гідне життя у рідній країні.
Цікаво зазначити, що політики, які раніше активно пропагували ідею європейської інтеграції, згодом відмовились від неї. Вони вмовляли суспільство вірити, що європейський шлях — це їхня спільна мета, підкреслюючи свою професійну компетентність у порівнянні з попередниками. Янукович, наприклад, під час своєї другої президентської кампанії акцентував на важливості європейського вибору, заперечуючи будь-які натяки на орієнтацію на Москву. Я пам'ятаю, як після його запального виступу про життя за європейськими стандартами на одному з телевізійних шоу, він у кулуарах сказав мені: "Ти ж розумна людина, маєш усвідомлювати, що нам потрібно бути з Росією". А "мрійники" в Грузії також постійно намагалися переконати своїх громадян у тому, що прагнуть до Європи, хоча насправді ніколи не сподівалися на реальний прогрес у цьому напрямку. Вони зазнали справжнього політичного шоку, коли Єврокомісія надала Грузії статус кандидата. Наслідки цього ми спостерігаємо і сьогодні — на Майдані, на проспекті Руставелі...
Проте, якщо розглянути питання глибше, варто зауважити, що як "революція троянд" у Грузії, так і Помаранчева революція в Україні відбувалися під лозунгами змін та прагнення повернутися до європейських цінностей. Однак згодом лідери цих рухів поступалися місцем реваншистам або їхнім наслідувачам. Таким чином, наше прагнення створити цивілізовану європейську державу виявляється замкнутим колом, перерваним лише війною. Сьогодні вже зрозуміло, що агресія проти Грузії в 2008 році стала певною репетицією невдалої спроби "бліцкригу" в Україні.
Найголовніше для нас — це вирватися з цього замкнутого кола будь-якою ціною. Коли я стверджую, що урок грузинської поразки є для нас набагато важливішим, ніж давно забуті грузинські реформи, багато хто намагається закрити вуха. Але уявіть, що ви перенеслися з проспекту Руставелі 2024 року на Банкову 2029 чи 2032 року, і там український президент пояснює співгромадянам, чому Україна не поспішає до Євросоюзу. Він аргументує, що нам ставлять образливі та невигідні умови, не поважаючи наш спосіб життя та нав'язуючи чужий погляд на історію. А ми — горда нація! Звісно, про відновлення дипломатичних відносин із Росією навіть не йдеться — влада поважатиме пам’ять загиблих і називатиме Путіна воєнним злочинцем, незалежно від того, де він буде в цей момент. Але кожен, хто опиниться на Банковій в цей трагічний вечір відмови від Європи, відчуватиме за собою гнітюче дихання Москви...
Які кроки нам потрібно вжити, аби уникнути подібного розвитку подій і не знову опинятися на площах через десятиліття, сповнені гніву та розчарування? Як не зрадити пам'ять тих, хто жертвує своїм життям заради існування України — але якою має бути ця Україна?
По-перше, важливо усвідомити, що мова йде не лише про матеріальний добробут, а значно більше про цінності. Це про європейські засади, які акцентують повагу до особистості. Йдеться про розуміння, що основою держави є громадянин, а не навпаки. Також важливо усвідомлювати, що громадянин має цінувати, розвивати та захищати цю державу, а не користуватися нею лише в своїх інтересах при першій же можливості. Нам слід зрозуміти, що мета полягає не в тому, щоб "приєднатися" до Європи, а в тому, щоб створити європейські стандарти і цінності тут, у нашій країні, аби стати не просто гостями, а повноправними господарями.
Якщо ми не зрозуміємо важливість цих аспектів, майбутні покоління українців (та грузинів) опиняться в аналогічному становищі, повторюючи наш шлях від одного Майдану до іншого, від проспекту до проспекту, від надій до розчарувань і навпаки. У такому випадку ми також не зможемо уникнути перерви на війну.
