Віталій Портников: Розколотий світ, або Чому Європі слід уникнути поразки - Блоги | OBOZ.UA
Участь американського президента Дональда Трампа в економічному форумі в Давосі викликала у спостерігачів хвилю обговорень, і вони почали називати цю подію сенсаційною. Багато хто чекав на його промову як на новий сигнал з Вашингтона, зазначає Віталій Портников у статті для Slawa.tv.
Проте, на мою думку, ніякої справжньої сенсації я не виявив, і причина цьому доволі проста: тези, які озвучував Трамп стосовно Європи — а слід зазначити, що основна мета його виступу була орієнтована саме на Європу, а не на Росію чи Китай — ми вже мали можливість почути від американського віцепрезидента Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції минулого року.
Трамп просто у більш сконцентрованій формі, у властивій йому глузливій манері й навколо гренландської кризи повторив всі ті звинувачення та образи, які є не тільки частиною його особистого світогляду, але й ідеології, експлуатація якої допомогла йому стати президентом США вже двічі. І, звичайно, можна вважати цю ідеологію трампізмом, ось тільки вперше її тези ми почули з трибуни Мюнхенської конференції ще у далекому 2007 році зовсім не від американського, а від російського політика.
Цим політиком -- і патріархом нового виконання цієї достатньо відомої нам по минулому сторіччі ідеології -- був, звичайно ж, Путін, охоронець традиційних цінностей й завзятий критик Європи.
І цьому не варто дивуватися. Єдина Європа дратує російського президента, тому що цей проєкт заважає йому стати "жандармом Євразії". Заважає анексувати колишні радянські республіки. Заважає відчувати себе господарем континенту. Дратує тим, що Європа "залізла" в московську сферу впливу після Другої світової війни, не посоромилася приєднати колись окуповані Кремлем країни Балтії, а тепер ще й надала кандидатський статус Україні, Молдові й Грузії -- тобто "посягнула" на "ісконную" територію царів і генсеків.
Якби не було Європейського Союзу, Путіну було б значно простіше налагоджувати стосунки з окремими європейськими державами та підтримувати створення авторитарних режимів у них. Безумовно, російські війська вже давно б перебували на всіх колишніх територіях, навіть якщо це не відповідало б інтересам Сполучених Штатів.
Однак і Трамп не має великого інтересу до Європейського Союзу з аналогічних причин: з кожною окремою європейською державою можна було б налагоджувати власні економічні відносини, а також шантажувати чи залякувати. В результаті, Європу можна було б просто розділити, як це сталося після Другої світової війни: тобі віддається Схід, мені — Захід, а ще щось на околицях — для Сі Цзіньпіна.
Коли Трамп заявляє про свою любов до Європи, варто згадати, як під час свого першого терміну він активно підтримував Брекзит, виступав на боці популістів і обіцяв британцям особливі відносини в разі виходу з ЄС. Важливо також згадати, як він майже ввів нові мита проти Великої Британії, лише через те, що Лондон не став на його бік під час гренландської суперечки. Ще нещодавно Велика Британія пишалася можливістю укладати власні угоди з Вашингтоном, а тепер вона може опинитися в ситуації, коли такі угоди не будуть укладатися. Тож, справді, Трамп любить Європу — але лише в її роз'єднаному та ослабленому вигляді.
Отже, сьогодні глобальна увага зосереджена на Європі, яка стала осередком демократії, лібералізму та сподівань на краще майбутнє.
Антиєвропейські висловлювання все частіше звучать з європейських платформ, зверніть на це увагу. Саме на європейських землях розгортається найбільша війна з часів Другої світової, і від її результату залежить, чи вдасться світу уникнути остаточного краху, чи зможе він знайти шлях до відновлення, незважаючи на амбіції Трампа, Путіна та Сі. Варто врахувати, що якщо Європа зазнає поразки і демократія впаде, переможці неодмінно почнуть конфліктувати між собою, що зробить Третю світову війну неминучою. І не слід забувати, що бойові дії можуть розгорнутися і на нашому континенті.
Однак багато чого буде залежати від того, чи зможуть європейці не лише об'єднатися, як зазначив з трибуни форуму неєвропейський лідер — прем'єр Канади Марк Карні, але й прийняти виклик, який висунув президент України Володимир Зеленський. Важливо також не дати можливості популістам — як ультраправим, так і ультралівим — здійснити тріумфальний марш по континенту. Особливо з огляду на те, що одні з цих "могильників" Європи отримують підтримку і фінансування від Путіна, тоді як інші — від Трампа. Існують також ті, хто вміє знаходити покровителів як у Москві, так і у Вашингтоні одночасно.
Віктор Орбан, який сьогодні поруч із Трампом у Раді миру, але й не проти бути поруч із Путіним -- хрестоматійний приклад. Але головна небезпека -- зовсім не Орбан, а "орбанізація" Європи, що й буде фіналом всіх зусиль по її обʼєднанню, самостійності й здатності протистояти загрозам.
Форум у Давосі змусив усіх відкрити свої карти, показавши, що європейські керівники розуміють реальність. Проте важливо усвідомлювати ситуацію, а діяти – це вже зовсім інше. Відповідь на виклики, які постали на Давосі 2026 року, повинна полягати саме в конкретних діях.
