Війна без завершення: чотири роки конфлікту та ключові уроки.

Сьогодні, 24 лютого, виповнюється чотири роки з того моменту, коли о 3:40 ранку російські збройні сили перейшли український кордон, запустивши масштабну агресію, що суттєво змінила глобальну ситуацію та вплинула на безпеку усього європейського континенту.

Цей день ознаменував початок нової стадії війни, яка еволюціонувала з анексії Криму та гібридних дій на сході в відкритий, масштабний конфлікт. Цей конфлікт став серйозним випробуванням не лише для збройних сил, а й для державності та суспільства в цілому. Російсько-українська війна перетворилася на найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни, призвівши до сотень тисяч загиблих, мільйонів людей, вимушених залишити свої домівки, і знищення цілих міст та сіл з карти.

Конфлікт, що спочатку викликав надії на швидке завершення, перетворився на тривалу боротьбу, в якій обидві сторони змушені пристосовуватися до нових умов, але жодна не має достатніх ресурсів для остаточної перемоги. Це не просто війна між сусідніми країнами, а значне геополітичне протистояння.

Більше інформації з цього питання надасть Еспресо.

Ще з осені 2021 року західні спецслужби, зокрема ЦРУ та MI6, застерігали про детально розроблені плани Росії щодо широкомасштабного вторгнення. Це включало можливі маршрути атак з боку Білорусі, зі сходу та з Криму, а також наміри захопити Київ і усунути українське керівництво.

Проте українське керівництво під проводом президента Володимира Зеленського до останнього часу сприймало ці сигнали як можливий блеф з боку Путіна або елемент гібридного тиску, не довіряючи оцінкам західних розвідок. Відкрито це пояснювали з метою уникнення паніки серед громадян та запобігання економічному колапсу. І в самому Кремлі чиновники не були обізнані про наміри Путіна, які він розробив у вузькому колі військових та силовиків. Це також вплинуло на настрій Зеленського, особливо через контакти екс-глави Офісу президента Андрія Єрмака з заступником керівника адміністрації Путіна Дмитром Козаком.

Зеленський відкрито закликав громадян уникати паніки, тоді як в січні-лютому 2022 року він заперечував можливість масштабного військового конфлікту. Його слова про "шашлики у травні" стали вже легендарним мемом, що підтвердило відрив найближчого кола президента від реальних подій.

Паралельно українська військова розвідка (ГУР МО), очолювана Кирилом Будановим, займалася секретною підготовкою, яка включала навчання та розробку сценаріїв. Велися активні збори інформації від джерел у Росії. Буданов регулярно отримував докладні звіти про наміри захоплення аеродрому в Гостомелі та інших важливих об'єктів, що в підсумку зірвало ключові плани російських сил та допомогло зберегти безпеку столиці.

Також "у тиху" працював і ексголовнокомандуючий ЗСУ Валерій Залужний, який був незадоволений відсутністю дозволу на проведення більших заходів. Однак на свій ризик за який міг поплатитися, встиг перед вторгненням зробити критично важливі заходи, зокрема, встановити на дні Чорного моря міни, щоб запобігти висадці ворожого десанту в Одесу. Про це нещодавно розповіли британські журналісти The Guardian, опрацювавши сотні інтерв'ю, щоб детально показати як розвивалася ситуація.

Відсутність готовності політичного керівництва та недолік превентивних заходів, таких як мобілізація, інформування населення і створення додаткових укріплень, стали однією з причин швидкого просування російських військ, особливо в Херсонській та Запорізькій областях на початку конфлікту. Це призвело до значних втрат серед цивільних мешканців у прифронтових зонах. Внаслідок цього саме українці стали справжніми рятівниками своєї країни, активно приєднуючись до військових формувань з перших днів, а суспільство вирішило боротися за перемогу, підтримуючи своїх захисників через численні збори та волонтерські ініціативи.

Перші місяці конфлікту відзначилися відчуттям шоку та неймовірним опором. Російські війська стрімко наближалися до столиці, проте українські сили, отримуючи підтримку від місцевих жителів та західних розвідувальних служб, змогли зупинити їхній наступ.

Оборона Києва, бої за Гостомель, Ірпінь і Бучу стали символами незламності. Варто відзначити, що уряд зміг зберегти свою цілісність. Президент Зеленський разом із ключовими чиновниками залишився в столиці, що підвищило моральний дух населення. Його звернення до західних лідерів, в якому він заявив, що йому потрібна зброя, а не таксі, коли йому пропонували втечу, стало важливим сигналом для світової спільноти.

На Заході існувало загальне переконання, що численна російська армія швидко переможе українські сили та захопить країну за лічені дні чи тижні. Тому спочатку Захід лише спостерігав за ситуацією, а коли став свідком запеклого опору, почав поступово нарощувати обсяги своєї допомоги. Однак і тут довелося долати численні критичні голоси, які лякали всіх ядерною загрозою. Врешті-решт, це призвело до отримання не лише бронежилетів (які спочатку були головним елементом німецької допомоги), а й сучасних систем Patriot, танків, бойових літаків та багатьох інших ресурсів.

До осені 2022 року Україна взяла на себе ініціативу: ефективні контрнаступи на Харківщині в вересні та звільнення Херсона в листопаді дозволили відновити контроль над тисячами квадратних кілометрів території. Існувала реальна можливість продовжити ці успіхи, але наприкінці року виникли серйозні труднощі: нестача ресурсів, дефіцит боєприпасів, артилерії та недостатня підтримка з боку західних партнерів.

Крім того, в той час відбувалися як зовнішньополітичні, так і внутрішньополітичні дебати. Кремль опинився на межі застосування ядерної зброї через низку невдач, принаймні таку інформацію отримували західні розвідники (можливо, це був черговий блеф з боку Путіна). Також у Офісі президента, за участю його колишнього голови Андрія Єрмака, почалися політичні ігри, коли восени СБУ проводила обшуки в штаб-квартирі Залужного. Це свідчило про те, що почали ділити "шкуру ведмедя", ще до його полювання, намагаючись проаналізувати виборчі симпатії.

Також варто відзначити, що Україні вдалося прорвати російську морську блокаду та відкрити власний морський коридор у Чорному морі завдяки ефективному застосуванню морських дронів (Sea Baby, Magura тощо). Це змусило Чорноморський флот РФ відступити з Севастополя до Новоросійська та дозволило відновити експорт зерна через порти Великої Одеси (Оdesa, Чорноморськ, Південний).

контрнаступ ЗСУ, фото: GeneralStaff.ua

У 2023 році всі чекали великого контрнаступу на півдні. За словами Валерія Залужного (в нещодавному інтерв'ю AP, яке багато хто розцінив як висування на політичну окремішність чинного посла України у Великій Британії), план, узгоджений з американцями, передбачав удар "одним кулаком" у Запорізькій області для прориву до Азовського моря.

Однак Зеленський та інші вирішили розпорошити сили на трьох напрямках, що призвело до провалу. Лінія Суровікіна з численними мінними полями, російські укріплення та брак достатньої авіаційної підтримки (літаків F-16 тоді так ще і не надали) зупинили просування.

Отже, колишній головнокомандувач фактично звинуватив уряд у невиконанні стратегічного плану, який міг би забезпечити значно кращі результати, ніж ті скромні досягнення, за які країна заплатила великими втратами. Спочатку намічалося звільнення найбільшої атомної електростанції Європи — Запорізької АЕС, а потім і перекриття шляху загарбникам до Криму. Це пояснює всі ті заяви Буданова про "каву в Криму" влітку. Проте, на жаль, цього так і не відбулося.

Наприкінці 2023 року російські сили почали проявляти активність, просуваючись повільно, але впевнено, фактично "зі швидкістю равлика", як зазначають експерти. Якщо так триватиме, їм знадобиться майже століття, щоб захопити всю територію України. Незважаючи на величезні втрати, які налічують сотні тисяч загиблих і поранених, вони поступово захоплювали все більше міст і сіл, зокрема в Донецькій області, місяць за місяцем.

У серпні 2024 року Україна здійснила Курську операцію, вторгнувшись на територію Російської Федерації з метою відволікти ворожі сили та підвищити бойовий дух своїх військ. Це стало першим випадком нападу на Росію з часів Другої світової війни. Українські війська зайняли близько 1250 км², проте Росія швидко перекинула резерви, залучивши навіть північнокорейські війська та мільйони артилерійських снарядів, в результаті чого протягом пів року їй вдалося повернути більшість втрачених територій. Хоча операція мала більше символічне значення, аніж стратегічний вплив, вона яскраво показала світові, що Україна готова використовувати різноманітні тактики у боротьбі за справедливість і повернення своїх втрачених земель.

український військовий керує дроном, фото: Нацгвардія

З минулого року конфлікт увійшов у стадію виснаження, супроводжуючись постійним технічним розвитком. Кожна нова розробка на полі бою може принести додаткові переваги, поки ворог не знайде спосіб з цим впоратися.

Військово-промисловий сектор України значно розширився, випускаючи понад 1000 різновидів озброєння та задовольняючи близько половини потреб Збройних Сил України, особливо в сфері безпілотних літальних апаратів. Крім того, можливість експорту українських озброєнь створила нові джерела фінансування для галузі, яка наразі працює на третину своїх потужностей.

В глобальному політичному ландшафті спостерігаються суттєві зміни з моменту перемоги та інавгурації Трампа в минулому році. Сполучені Штати різко зменшили обсяги допомоги, зокрема до нульових показників у 2025 році, вимагаючи термінового встановлення миру. Європейські країни взяли на себе основну відповідальність за фінансування, активно купуючи американську зброю для підтримки України. Таким чином, минулий рік виявився досить напруженим, адже відбулися кардинальні зміни в усталених механізмах постачання та усвідомленні кожним з учасників своєї ролі в цьому процесі.

Тим часом Росія продовжувала своє "повзуче" просування насамперед в Донецькій та Запорізькій областях, але ціною величезних втрат. Станом на кінець минулого року Росія контролює до 19,3% української землі - це приблизно 116 тис. км² (майже розміром з Болгарію).

Нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що ціна окупації 1 км української землі для російської армії складає 156 солдатів.

Слід зазначити, що офіційні дані щодо втрат з боку Росії та України суттєво різняться. Чимало західних медіа звертають увагу на те, що обидві сторони схильні перебільшувати втрати противника та зменшувати свої. Загалом, війна могла призвести до 1,8-2 млн військових втрат (загиблих, поранених, зниклих безвісти) на початок 2026 року. Згідно з оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), Росія понесла близько 1,2 млн втрат, серед яких 275-325 тис. загиблих — це найбільші втрати серед усіх великих держав у війні після Другої світової. Водночас, Україна зазнала втрат у 500-600 тис. військових, серед яких 100-140 тис. загиблих. Генеральний штаб ЗСУ оцінює російські втрати у 2025 році на рекордному рівні — 418 тис., загалом перевищивши 1,25 млн. У лютому 2026 року президент Зеленський повідомив, що офіційно зафіксовано 55 тис. загиблих українських військових, при цьому існує велика кількість зниклих безвісти.

Слід підкреслити, що впродовж останніх трьох місяців Росія зазнає значних втрат на фронті, перевищуючи кількість новобранців, яких вона може мобілізувати. Як повідомляє видання The Times, щомісяця президент Путін залучає приблизно 30-35 тисяч нових військових. Проте, за даними військової розвідки, втрати перевищують ці цифри. Це свідчить про те, що реалізується стратегія, озвучена міністром оборони Михайлом Федоровим у січні, згідно з якою ворога зупинять щомісячні втрати в 50 тисяч і ефективне управління в оборонній сфері України. Тому існує ймовірність, що Кремль змінить підходи до залучення новобранців, впроваджуючи масову мобілізацію, а не покладаючись на привабливі зарплати.

В Україні ситуація з мобілізацією стала ще складнішою. Від початку війни кількість скарг на дії територіальних центрів комплектування зросла в 333 рази. Черги людей, які прагнули добровільно приєднатися до армії в перші тижні конфлікту, вже відсутні. Наразі близько 2 мільйонів чоловіків перебувають у розшуку. За час активних бойових дій правоохоронні органи відкрили близько 300 тисяч справ за самовільне залишення військових частин і дезертирство. У зв'язку з цим міністр оборони Михайло Федоров оголосив про запровадження комплексної реформи мобілізаційної системи. Президент Зеленський у одному з інтерв'ю зазначив, що країни Європи можуть сприяти переведенню Збройних Сил України на контрактну основу, тобто європейські держави можуть фінансувати зарплати українським військовим. Адже вони також борються за безпеку інших європейських країн, надаючи їм можливість адаптувати свою економіку та суспільство до військових умов. Багато розвідувальних служб європейських держав вважають, що Путін може спробувати активізувати свої дії в найближчі роки.

Окрім того, війна викликала загострення ще однієї серйозної проблеми – демографічної. Офіційні дані свідчать про втрати серед цивільного населення, які складають близько 16 тисяч осіб (не враховуючи невідомі цифри, наприклад, у Маріуполі, де можуть бути десятки тисяч загиблих). При цьому близько 6 мільйонів людей залишили країну, а також сотні тисяч військових зазнали поранень або загинули. Як зазначила провідний український демограф Елла Лібанова в інтерв’ю CNN, в Україні спостерігається катастрофічна ситуація з народжуваністю. Люди не поспішають планувати родини в умовах такої невизначеності, коли йдеться не про комфорт, а про виживання. Наразі коефіцієнт народжуваності в Україні, який показує кількість дітей, яких народжує середньостатистична жінка за своє життя, впав нижче одиниці, порівняно з 1,4 у Європі та 1,6 у США.

Не можна забувати про посилення повітряних атак з боку Росії на цивільну інфраструктуру України. Ця зима стала надзвичайно важкою для мільйонів українців через вимушені жорсткі відключення електрики, води, опалення та газу внаслідок російських обстрілів. Крім того, російські сили продовжують застосовувати тактику терору для залякування населення, що підтверджується трагічним терористичним актом у Львові, внаслідок якого загинула поліцейська. Через соціальні мережі вони активно поширюють паніку, намагаючись підірвати внутрішній опір українців.

тристоронні переговори, фото: infobae

Очевидно, що наразі існує два можливих сценарії: або вдасться досягти компромісу в ході переговорів, або ж конфлікт затягнеться на невизначений термін.

"Не є таємницею, що переговори проходять складно, але ми безумовно просуваємося вперед та наближаємося до моменту, коли всім учасникам доведеться ухвалити вирішальні рішення — продовжити конфлікт чи обрати шлях до миру. Сподіваюся, що справедливість зрештою торжествує. Завдяки зусиллям у сфері дипломатії та підтримці наших партнерів, насамперед Сполучених Штатів, ми поступово рухаємося до бажаного результату", — зазначив нещодавно Кирило Буданов, очільник Офісу президента, який активно залучений до переговорного процесу з російською стороною за посередництва американців.

На сьогоднішній день усі експерти відзначають, що перемовини зайшли в глухий кут, що також стосується загальної ситуації на фронті. Ані Росія, ані Україна не мають достатніх ресурсів для здійснення прориву. Російська сторона володіє перевагою в живій силі та технічному оснащенні, проте її просування відбувається надзвичайно повільно — всього 15-70 метрів на день, згідно з даними CSIS. Це є антирекордом за останнє століття військових конфліктів.

Незважаючи на це, російські війська впевнені, що зможуть захопити всю територію Донеччини та просунутися в Запоріжжі. Проте ще в лютому українські захисники продемонстрували, що такі спроби призведуть до ще більших втрат для супротивника. Зокрема, скориставшись відключенням Starlink для російських сил, ЗСУ змогли звільнити близько 400 квадратних кілометрів на Олександрівському напрямку, про що 23 лютого повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Тактика росіян тут абсолютно зрозуміла – вони прагнуть вийти на артилерійський вогонь, щоб максимально залякати Запоріжжя та ускладнити нормальне цивільне життя в місті. Подібні плани вони мають і щодо інших великих міст, що розташовані в зоні бойових дій.

Отже, всі ці переговори, які ініціює президент Трамп, у Кремлі сприймаються як можливість виграти час, вигадуючи нові відмовки (остання з них – нібито Європа планує передати Україні ядерну зброю, що вже було спростовано). Для Путіна, який мислить в дусі "КГБ", це важливо, адже така стратегія дозволяє йому за допомогою блефу досягати бажаного. Як відомо, Трамп був близький до того, щоб передати Україні ракети Tomahawk наприкінці минулого року, але після розмови з диктатором, який запевнив його в своїх мирних намірах, він відмовив у цьому проханні українцям.

Отже, перспектива подальшого конфлікту виглядає значно реальнішою, ніж досягнення миру. Кремль продовжує висувати свої максимальні вимоги, які охоплюють не лише питання Донбасу та ЗАЕС, але й загальні можливості України залишатися незалежною державою та повноправним членом євроатлантичних організацій. У зв'язку з цим питання ресурсів, зокрема фінансування, стає критично важливим для обох сторін у цій боротьбі за майбутнє геополітичного порядку.

Не є секретом, що ця війна виходить за межі простого протистояння за території. Вона виявляється спробою змінити самі основи міжнародних взаємин: Кремль намагається відновити силу як ключовий інструмент політики та переосмислити світовий порядок, що склався після розпаду СРСР. Україна, в свою чергу, фактично стала форпостом цього порядку, відстоюючи принципи суверенітету, міжнародного права та західних цінностей - ціною тисяч людських життів.

Війна спонукала обидві сторони суттєво збільшити свої оборонні витрати, проте з різними напрямками розвитку. Згідно з даними SIPRI, російські військові витрати виросли з 66 мільярдів доларів у 2021 році до 150-160 мільярдів доларів у 2025 році. Однак російська економіка вже виявилася перегрітою і перейшла у стадію стагнації. Санкційний тиск на Москву посилився, особливо за останній рік, що призвело до значних фінансових втрат у сфері енергетичних ресурсів. Внутрішній ринок також страждає від нестачі робочої сили. Росія стає дедалі більш залежною від свого ключового стратегічного партнера - Китаю, який не лише постачає технології, а й купує більшість знижених у ціні російських нафтопродуктів. Таким чином, Пекін діє у своїх інтересах, послаблюючи глобальних конкурентів і зміцнюючи свій вплив на міжнародній арені.

З іншого боку, економіка України ще більше страждає - бракує працівників, інвестицій, а часом просто електрики, інфляція росте. Київ теж рекордно збільшив витрати на оборону з $6,9 млрд у 2021-му до $70-71 млрд у 2025 році. Це стало можливим завдяки західній допомозі - понад 300 млрд $ військової та бюджетної підтримки з 2022 року (переважно від ЄС і США). Цього року ЄС виділив 90 млрд доларів кредиту Україні, які в основному підуть на оборону, тим самим даючи можливість продовжувати боротьбу. Хоч Україна вже роками розраховує на передачу $300 млрд заморожених російських активів, але наразі ці гроші використовуються у дипломатичній грі між Вашингтоном та Москвою.

В результаті Україна залишається спроможною на захист та досягнення локальних перемог, завдяки підтримці західних партнерів (Європа надає фінансову допомогу, а США - розвідувальну інформацію та озброєння, включаючи ракети Patriot). Водночас Росія також зберігає можливості для наступальних дій, підтримуючи своїх союзників (від Китаю, який забезпечує фінансування та технології, до КНДР - постачаючи артилерійські снаряди). Українська влада відкрито висловлює готовність до компромісів, а президент Зеленський не раз підкреслював це. Проте наші червоні лінії чітко визначені – ми не плануємо відводити війська, а прагнемо заморозити лінію фронту в її поточному стані. Цього Путіну недостатньо, оскільки він застряг у своїх помилках і прагне подати цю безглузду війну як перемогу, намагаючись реалізувати свої імперські амбіції, пов’язані зі знищенням української державності.

На завершення варто сказати очевидне: за чотири роки ця війна радикально змінилася - змінилися її масштаби, інструменти, ритм і сама логіка протистояння. Разом із нею змінилося й наше сприйняття - в Україні та у світі. Проте головне лишається незмінним: війна не завершена, і реальних передумов для її швидкого завершення наразі не видно.