Збитки Росії внаслідок угоди про перемир'я між США та Іраном.

Деескалація напруженості між США та Іраном вже впливає не лише на короткострокові коливання ринків, але й на загальний баланс сил у контексті санкційної політики та енергетичних прибутків Росії.

Сьогодні багато економічних видань активно обговорюють новий випадок TACO-ефекту. Після оголошення Трампа про призупинення військових дій проти Ірану, фондові ринки зросли, тоді як ціни на нафту знизилися. Які втрати може зазнати Росія через цей ефект? Орієнтовно 0,9 мільярда доларів на нафті та 0,2 мільярда на газі. Крім того, слід очікувати, що обговорення можливого скасування санкцій проти РФ знову зійде на нівець, і можуть бути введені нові обмеження.

Після оголошення Дональда Трампа про двотижневе перемир'я та відновлення роботи Ормузької протоки, ціна на нафту марки Brent знизилася з пікових значень понад $110 до рівня $94-95 за барель. Вартість WTI також зменшилася до $95, а російська нафта Urals впала з $116 у порту Приморськ до $92-95.

Отже, мова йде не лише про технічне коригування, а й про оперативне "вимивання" військової надбавки, яку ринок враховував у цінах через загрозу блокування Ормузу, через який до початку війни проходило приблизно 20% світових нафтових поставок.

Якщо розглянути основний варіант, за якого вартість Urals знижується з $116 до $85 за барель, то Росія втрачає приблизно $31 з кожного проданого бареля.

За поточного рівня морського експорту сирої нафти на рівні приблизно 4,0-4,2 млн барелів на добу це означає близько $120-130 млн втраченої виручки щодня, або приблизно $0,85-0,9 млрд за тиждень.

Навіть з урахуванням зменшення фізичних обсягів через удари по інфраструктурі та тимчасового зниження до -3,2 мільйона барелів на добу, обсяг недоотриманих доходів залишається приблизно на рівні $0,65-0,7 мільярда на тиждень.

Це лише ефект від ціни, без урахування подальших політичних рішень.

Більш жорсткий сценарій пов'язаний із можливим рішенням США не продовжувати неформальні винятки для російської нафти на індійському напрямку.

Нагадую: виняток був виданий 5 березня 2026 року. Термін -- 30 днів. Але 19 березня США видали оновлену ліцензію (новий waiver) -- на тлі побоювань щодо зростання цін -- продовжили дію до 11 квітня 2026 року. Тож, у суботу побачимо, чи буде чергове продовження виключення, чи ні.

У часи ескалації конфлікту Російська Федерація фактично змогла подолати звичний дисконт до ціни Brent у розмірі $10-13, а в окремих випадках навіть реалізовувала партії за ціною з премією.

Якщо знову введуть дисконт і водночас знизиться світова ціна на Urals, вартість може впасти до $72-75 за барель при ціні Brent на рівні $85. У такому разі втрати у порівнянні з піковим значенням у $116 перевищать $40 за барель, що призведе до недоотримання виручки на суму близько $1,2-1,3 млрд на тиждень, або приблизно $0,9-1,0 млрд у більш консервативному сценарії з меншими обсягами експорту.

Таким чином, деескалація створює подвійний ефект: зниження глобальної ціни та повернення структурного дисконту для російської нафти.

Газовий сектор розвивається повільніше, проте також створює помітний негативний вплив на Росію.

На піку ескалації ціни на європейському хабі TTF піднімалися до $600-750 за тис. куб. м, після чого стабілізувалися в діапазоні $500-650.

Для експорту газу через трубопровід TurkStream, що наразі забезпечує близько 55 мільйонів кубометрів на добу, або приблизно 0,38 мільярда кубометрів на тиждень, зниження вартості на $100 за тисячу кубометрів може призвести до втрати виручки в розмірі близько $35-40 мільйонів щотижня.

Головний вплив відчувається в сегменті зрідженого природного газу (СПГ): при обсязі близько 1 мільярда кубічних метрів на тиждень та зниженні вартості з $900 до $750 за тисячу кубів, Росія втрачає приблизно $150 мільйонів щотижня.

Загалом, газ призводить до додаткових втрат у розмірі $150-200 млн щотижня, що свідчить про те, що ефект деескалації досягає близько $1,0-1,5 млрд на тиждень, якщо врахувати також нафту.

Проте ключовий ефект не обмежується прямими втратами доходів. Росія втрачає так звану воєнну премію -- додаткову надбавку до ціни, яка виникає не через баланс попиту і пропозиції, а через ризики.

Під час ескалації ринок закладав сценарії перебоїв постачання, атак на інфраструктуру та блокування Ормузу, що штовхало ціни вгору. РФ отримувала цю ренту автоматично, навіть без збільшення видобутку. Падіння цін на 10-15% за один день після оголошення перемир'я -- це саме зникнення цієї премії.

Це є структурною втратою: Росія не здатна її компенсувати, адже не має контролю над джерелом цих ризиків.

Не менш значущим є політичний аспект.

Протягом останнього місяця в Європейському Союзі сформувалася помітна коаліція, яка виступає проти посилення санкцій. Прем'єр Словаччини Роберт Фіцо публічно закликав до перегляду обмежень на російські енергоресурси, підкреслюючи важливість забезпечення енергетичної безпеки. Угорщина під керівництвом Віктора Орбана продовжувала блокувати нові санкційні ініціативи, пов'язуючи свою позицію з необхідністю збереження доступу до дешевих енергоресурсів.

Ця коаліція виявилася вирішальним чинником у відмові від 20-го пакета санкцій ЄС, а також спричинила затримки у продовженні персональних санкцій і створила загрози для нових фінансових ініціатив на підтримку України. Основним аргументом цієї позиції була економічна складова: високі енергетичні ціни роблять санкції як політично, так і соціально витратними для Європи.

Падіння цін на нафту та стабілізація газового ринку ставлять під сумнів цю аргументацію. Зменшення інфляційного тиску і зниження витрат для промислових підприємств і домогосподарств знижують політичну вартість санкцій. У таких умовах ймовірність повернення до обговорення 20-го пакету санкцій зростає, що може призвести до посилення заходів проти тіньового флоту, обмежень у сфері страхування та перевалки, а також до активізації реалізації політики REPowerEU.

Деескалація не тільки призводить до зменшення доходів Росії, але й обмежує її можливості політичного впливу на процес санкцій через високі ціни.

У підсумку деескалація в Ірані створює для Росії комплексний негативний ефект. Вона втрачає доходи від експорту нафти і газу, втрачає воєнну премію, яка формувала додаткову ренту, і водночас втрачає політичний ресурс у Європі, побудований на страху перед високими цінами. Це означає, що навіть короткострокове перемир'я вже працює проти російської економічної моделі, заснованої на поєднанні енергетичних доходів і геополітичної нестабільності.