Зима наближається: конфлікт за Вестерос та українські реалії культурних обмежень.
З українських стрімінгових платформ зник четвертий сезон легендарного серіалу "Гра престолів". У рамках цього ж рішення також було заблоковано третій сезон "Білого лотоса" та фільм "Тенет" режисера Крістофера Нолана. Міністерство культури та стратегічних комунікацій, реагуючи на запит СБУ, внесло до списку осіб, що становлять загрозу національній безпеці, російського актора Юрія Колокольнікова.
Служба безпеки України, яка ініціювала внесення актора до відповідного списку, не керувалася лише його участю у "Грі престолів", а зосередилася на його активностях після початку повномасштабного вторгнення Росії. Він продовжував активно зніматися у російських фільмах навіть після лютого 2022 року. Важливою причиною для цього рішення стала його головна роль у стрічці "Останній ронін" 2024 року, продюсером якої виступила компанія Central Partnership, що належить "Газпром-Медіа". Актор брав участь у проєктах, фінансованих з російського державного бюджету, і жодного разу не висловив публічного осуду війни проти України. Додатково, в одному з інтерв'ю Колокольніков порівняв свою популярність після анонсу участі в "Грі престолів" із популярністю президента Росії.
Заборона серіалу, який вперше з'явився на екранах навесні 2014 року, спонукає нас переосмислити той складний досвід, коли події битви за Стіну в HBO співпали з повідомленнями про початок АТО на українському кордоні. Цей формальний крок викликає серію глибших і більш емоційних роздумів.
Юрій Колокольніков є яскравим прикладом російського кінематографа, який завдяки своєму подвійному громадянству (Росія та Канада) зумів успішно влитися в західні кінопроекти. Його участь у четвертому сезоні "Гри престолів" відкрила йому двері до Голлівуду.
Колокольнікову дісталася роль Стіра, магнара (вождя) теннів. Стір -- один із ключових антагоністів сезону, вождь найжорстокішого племені з-за Стіни, що практикує канібалізм. Він керував брутальною атакою на Кротове місто й був одним із командирів під час штурму Чорного замку, де загинув у лютій сутичці з Джоном Сноу. Російський актор, якого сьогодні звинувачують у підтримці імперської агресії, здобув світову славу, граючи роль безжального, дикого загарбника з Півночі, який прагне прорвати Стіну, що захищає цивілізований світ.
Механіка заборони, однак, позбавлена цієї іронії. Вона абсолютно формальна. Є подання СБУ. Є список Мінкульту. Є розпорядження Держкіно дистриб'юторам. Українські стрімінгові сервіси змушені виконувати норми закону. Парадокс ситуації -- в тому, що саме четвертий сезон "Гри престолів" критики та глядачі називають найкращим у всій серії. Це той рідкісний випадок, коли всі зірки зійшлися: бездоганна адаптація найдраматичнішої частини "Бурі мечів" Джорджа Мартіна, виконавська майстерність на піку форми, видовищні батальні сцени та сюжетні розв'язки, які задовольнили більшість фанатів. 97% позитивних рецензій на Rotten Tomatoes -- найвищий показник за всі вісім сезонів серіалу.
Чи доцільно забороняти західне кіно через участь російських акторів, особливо якщо їхні ролі незначні і зйомки відбулися більше десяти років тому? Чи може це призвести до "культурної інквізиції", коли формальні вимоги переважають над контекстом? З іншого боку, такі рішення чітко сигналізують про неприйнятність будь-якої співпраці з російською культурною індустрією, навіть якщо вона є непрямою. Це питання культурної чистоти та ретроспективної деколонізації.
Дані свідчать, що з моменту введення заборон на російські інтернет-ресурси у 2017 році, частина українців почала активно використовувати VPN для обходу цих обмежень. За оцінками фахівців у сфері інформаційної безпеки, приблизно 10% користувачів прагнуть знайти способи обійти блокування, однак для більшості людей навіть просте блокування через DNS є достатнім, щоб зупинити доступ до забороненого контенту. Ініціатива "Чисте небо", яка відповідає за координацію блокування проросійських та піратських вебсайтів, заблокувала понад 450 ресурсів тільки в 2025 році. Внаслідок цих дій легальні українські стрімінгові платформи змогли збільшити свою аудиторію до двох мільйонів користувачів.
Заборона четвертого сезону "Гри престолів" за кілька хвилин екранного часу російського актора виглядає особливо контроверсійною на тлі того, що один із найпопулярніших російських культурних продуктів в Україні досі залишається доступним. Мультсеріал "Маша і Ведмідь" 2025 року зібрав понад 800 мільйонів переглядів на YouTube серед української аудиторії. За оцінками, монетизація цього контенту могла принести російській студії Animaccord близько 2,5 млн дол. за рік лише від української аудиторії.
Серіал виробляється і належить російській студії, яка сплачує податки до бюджету Російської Федерації. Національна поліція України підтвердила, що мультфільм має зв'язки з агресором, і закликала до введення санкцій ще в жовтні 2025 року. Міністерство культури висловило свою офіційну підтримку для запровадження санкцій, а депутат Верховної Ради Ярослав Юрчишин звернувся до відповідних державних органів з вимогою заборонити цей мультфільм.
Однак станом на листопад 2025 року, майже через рік після перших ініціатив і через місяць після офіційної підтримки Мінкульту, мультфільм залишається повністю доступним для української аудиторії на YouTube та інших платформах. У деяких епізодах Маша з'являється в радянській формі й шапці танкіста -- це прямі символи мілітаризму та ностальгії за СРСР. Діти й далі переглядають контент, гроші за який ідуть до російського бюджету, тоді як дорослі глядачі втратили доступ до американського серіалу через епізодичну роль актора десятирічної давнини.
Ця непослідовність вказує на суттєву проблему культурної політики України: заблокувати контент на легальних стрімінгових сервісах, які підпорядковуються українському законодавству, виявляється простіше, ніж вплинути на глобальні платформи, такі як YouTube. Хоча Держкіно може анулювати ліцензії на розповсюдження, дистриб'ютори підкоряться цим вимогам, але YouTube діє згідно зі своїми власними нормами. Як зазначив голова комітету Верховної Ради з гуманітарних та інформаційних питань Микита Потураєв, повна заборона російського контенту на стрімінгових платформах є неможливою, оскільки це питання не вирішують окремі країни чи їхні закони, а самі платформи.
Історія з "Машею і Ведмедем" ілюструє вибірковість та непослідовність української системи заборон. Контент, який прямо підтримує російську військову діяльність і поширює імперські наративи серед дітей, залишається доступним через ускладнення технічного блокування. Натомість західні фільми, навіть з незначною причетністю до Росії, блокуються швидко та ефективно. Це створює парадоксальну ситуацію, коли символічні політичні дії переважають над реальною ефективністю.
Ключові міжнародні дистриб'ютори продовжують отримувати прибуток від російського ринку. У травні 2023 року, під час Каннського кінофестивалю, Союз кінематографістів України опублікував відкритий лист, у якому закликав учасників світового кіноринку припинити будь-яку співпрацю з Росією. У цьому документі були зазначені провідні незалежні дистриб'ютори, такі як Lionsgate, STX International, FilmNation, A24 та Pathé, фільми яких демонструвалися в Росії навіть після початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Втім, український тиск іноді працює. Коли HBO оголосила про участь сербсько-російського актора Мілоша Биковича в третьому сезоні "Білого лотоса", МЗС України офіційно звернулося до компанії, нагадавши, що актор підтримав анексію Криму. Після тисяч гнівних коментарів від українських глядачів HBO розірвала контракт із Биковичем. Цей випадок показав, що голос української аудиторії почали чути навіть глобальні медіагіганти, хоча консистентність у застосуванні цих стандартів залишається проблемою.
Культурна реакція на агресію Росії в різних країнах відображає різноманітні підходи — від суворого бойкоту до вибіркових обмежень. Досвід Балтійських країн свідчить про те, що культурна політика повинна інтегруватися в більш загальну стратегію забезпечення національної безпеки, а не залишатися лише окремими символічними жестами.
Україна розробила законодавчу основу для відокремлення від російського інформаційного середовища, однак реалізація законів залишається неповною. Кошти, отримані від українських кінотеатрів та стрімінгових сервісів, можуть продовжувати надходити до Росії через складні фінансові механізми з використанням офшорних зон та компаній-прокладок. Державне агентство України з питань кіно, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, а також Служба безпеки України мають необхідні інструменти, але їх можливостей недостатньо для повної перевірки власницьких структур через міжнародні юрисдикції. Ефективне відокремлення ринків можливе лише за умови міжнародної співпраці та тиску на міжнародні кінокомпанії, які продовжують продавати права на український ринок російським дистриб'юторам в рамках єдиного пакету.
Перша проблема полягає у відсутності механізмів для перевірки кінцевих бенефіціарів. Державне агентство з питань кіно не має достатніх юридичних повноважень для розслідування власницьких структур, що використовують офшори. Друга проблема стосується економічної зацікавленості міжнародних компаній: ринок Росії є значно більшим за український, що робить для міжнародних студій вигіднішим продавати права на весь СНД, а не лише на Україну. Третя проблема пов'язана з піратством та використанням VPN, адже заборони в цифровому середовищі не є ефективними. Приклад із фільмом "Слово пацана" у грудні 2023 року продемонстрував, що російський контент активно споживається через піратські платформи. Четверта проблема полягає в недостатній кількості українського контенту, що не може задовольнити існуючий попит. П'ята проблема пов'язана зі споживчими звичками та мовними аспектами.
Віталій Гордієнко, засновник спільноти "Загін кіноманів", першим звернув увагу на відсутність четвертого сезону "Гри престолів" на стрімінгових платформах і поділився своїми думками про цю дивну ситуацію. Проте ця дивність є лише фрагментом більшого контексту, в якому американський фентезійний серіал про Вестерос стає символом українського процесу деколонізації.
Дискусія навколо заборони ставить питання про альтернативні підходи до культурної політики в умовах війни. Замість дихотомічної позиції "заборонити все, що пов'язане з росіянами", можна запровадити багаторівневу систему оцінки, яка враховує різноманітні фактори. Це включає масштаб участі російського актора (головна роль чи епізодична), дату створення контенту (до чи після 2022 року), позицію актора щодо війни (публічна підтримка, нейтралітет чи засудження), а також фінансові аспекти (чи отримує актор роялті від показів). За такою системою епізодична роль з 2014 року могла б отримати низький ризик-бал, що не є достатнім для повної заборони, особливо якщо актор не отримує доходи від сучасних показів.
Альтернативою повній забороні може бути система прозорого маркування. Стрімінгові платформи могли б додавати попередження перед показом. Найпрагматичніший підхід -- концентруватися не на символічній присутності росіян у контенті, а на реальних фінансових потоках. Заборонити слід не фільм із російським актором, а платформи та канали, через які гроші йдуть до російського бюджету. "Маша і Ведмідь" на YouTube -- пряме фінансування війни через рекламні доходи російської студії. "Гра престолів" на HBO Max -- американська компанія платить податки до бюджету США, жодного цента не йде до Росії.
Такий підхід вимагає складнішого моніторингу й аналізу, ніж проста перевірка списку заборонених осіб. Але він досягає головної мети -- перекриття фінансування російської військової машини -- без колатеральної шкоди у вигляді обмеження доступу до культурного продукту.
