Як Ердоган очищує політичний простір і які наслідки це має для України.
Туреччина вже давно займає значну позицію в Чорноморському регіоні, а останнім часом активно суперничає з Росією на Південному Кавказі та в Сирії. Як член НАТО з розвиненим виробництвом сучасних озброєнь, її стабільність має велике значення для України, яка перебуває в стані війни. Нещодавнє загострення політичної боротьби між ключовими гравцями турецької політики викликає зацікавленість експертів з сусідніх держав.
Зазвичай у країнах із демократичним устроєм у період між виборами знижується температура політичного протистояння. В сучасній Туреччині все інакше. Хоча наступні президентські вибори заплановані на весну 2028 року, а обрання мерів і депутатів місцевих органів влади відбулося торік, у політикумі вирують пристрасті. Причин не бракує: економічна ситуація в країні погіршується, а протистояння керівної Партії справедливості та розвитку (ПСР) та її головного конкурента -- Народно-республіканської партії (НРП) загострюється переважно із суб'єктивних причин. У березні поліція затримала кандидата на посаду президента країни від головної опозиційної партії, чинного мера Стамбула Екрема Імамоглу. А вже в липні було оголошено вирок -- рік і вісім місяців ув'язнення. І хоча заарештували мера 15-мільйонного мегаполіса за підозрою в корупції та співробітництві з терористами з Робітничої партії Курдистану, засудили його за образу та погрози прокуророві. Вирок оскаржено в апеляційній інстанції. Раніше Імамоглу засудили за критику членів виборчої комісії на виборах 2019 року, коли він переміг у перегонах за посаду мера.
На початку липня відбувся ще один резонансний арешт: до в'язниці потрапили троє членів партії Імамоглу. Це мери південних міст — Адани, Антальї та Адиямана. Мухіттін Бьоджек, Зейдан Каралар та Абдуррахман Тутдере були звинувачені в корупційних діях. Одночасно затримали колишнього мера Ізміра Тунча Сойєра та голову провінції Ізмір Шенола Асланоглу. Усі вони представляють НРП. Ізмір, який традиційно підтримує республіканські погляди, очолює мер Киличдароглу — головний суперник Ердогана на останніх президентських виборах. Після перемоги чинного президента НРП висунула нового кандидата — Імамоглу.
На виборах до місцевих органів влади у 2024 році прихильники Національної республіканської партії, заснованої Кемалем Ататюрком, "батьком" сучасної Туреччини, здобули впевнену перемогу, взявши під контроль муніципалітети майже всіх великих міст країни. У контексті турецької політики посада мера часто слугує трампліном до вищих політичних кар'єр. Це шлях, який пройшов і чинний президент Реджеп Тайїп Ердоган, котрий обіймав посаду мера Стамбула з 1994 по 1998 рік. Ефективне управління містом або регіоном є найкращим способом залучити нових прихильників на наступні парламентські вибори та у боротьбі за президентське крісло. Тому влада вирішила заздалегідь створити перешкоди на маршрутах, що ведуть до політичного успіху.
Варто зазначити, що політична культура сучасної Туреччини почала формуватися в період між 1923 і 1950 роками, коли влада зосередилася в руках послідовників Ататюрка — Народної республіканської партії (НРП). Відтоді насильство, як засіб політичної боротьби, залишається невід’ємною частиною політичного життя країни. Під час хрущовської "відлиги" в СРСР в Туреччині було страчено політика кримськотатарського походження Аднана Мендереса, який, виключений з НРП за вимогу демократизації, заснував опозиційну Демократичну партію та очолив уряд. Цей політик, що позиціонував себе як демократ, віддавав накази про розгін студентських протестів. Врешті-решт, він став жертвою політичної репресії: після військового перевороту його усунули з посади та стратили.
З часів правління Ататюрка контроль держави над соціальними процесами залишається одним із ключових інструментів впливу. Влада відкрито використовує поліцію та спецслужби як засоби політичної боротьби. Національна розвідувальна організація Туреччини, відома як MIT, поєднує функції розвідки та контррозвідки, і вважається однією з найсильніших у регіоні. За інформацією наших джерел, MIT уникає прямих контактів з українськими партнерами, і спілкування відбувається через посередників з США. Водночас турецька розвідка підтримує давні робочі зв'язки з ФСБ та зовнішніми розвідувальними структурами Росії.
Арешти опозиційного лідера та його товаришів по партії експерти в Туреччині оцінюють як помилку, що штучно загострює протистояння. Професор історії з Анкари Хасан Октай називає арешти політиків від НРП непропорційними методами й нагадує: ще до того, як Імамоглу взяли під варту, його диплом про вищу освіту було визнано недійсним. Причиною назвали порушення правил переходу з одного факультету університету на інший. "Оголошення Імамоглу кандидатом у президенти за три роки до виборів і протидія цьому з боку Ердогана через використання всіх ресурсів держави -- це ознака слабкості уряду. Судове рішення щодо диплому Імамоглу фактично перекрило йому шлях до участі у виборах. В уряді відчули полегшення, бо там вважають усунення Імамоглу запорукою того, що президентство назавжди залишиться в їхніх руках, тобто в руках Ердогана", -- сказав пан Октай ZN.UA.
Гюнтекін Гаджибейлі, колишня представниця азербайджанської делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи і нині опозиційна політикиня, має глибоке розуміння політичної ситуації в Туреччині. Вона підкреслює, що затримання мера Стамбулу стало серйозним ударом для Народно-республіканської партії. Гаджибейлі також нагадує про "резервний склад" кемалістів. "Екрем Імамоглу є центристом, який здатний об’єднувати різноманітні, іноді навіть протилежні, верстви турецького суспільства. Однак він не єдиний опозиційний кандидат, який має підтримку серед виборців. За останні п’ять років мер Анкари Мансур Яваш стабільно випереджав Імамоглу на 10 відсотків у всіх соціологічних опитуваннях. Також новообраний голова Народно-республіканської партії Озгюр Озель швидко набирає популярність серед протестного електорату", — зазначила вона в коментарі для ZN.UA. Гаджибейлі підкреслює, що турки часто стають на захист тих, хто зазнає переслідувань, тому ефективність арештів опозиціонерів, на її думку, викликає серйозні сумніви.
Хасан Октай висловив думку, що якщо чинний мер Анкари Яваш стане кандидатом на пост президента, то влада може активізувати його переслідування через суд. "Ключовим елементом боротьби проти Ердогана має бути не лише президентська кампанія чи вибір кандидатів, а й збереження акценту на економічній кризі, а також на політичній безвиході як всередині країни, так і на міжнародній арені", - підкреслив фахівець.
Хоча всі основні політичні сили Туреччини мають спільне коріння в спадщині Ататюрка, їхні погляди на управління країною та пріоритети суттєво відрізняються. Наприклад, Народна республіканська партія (НРП) зосереджується на вирішенні внутрішніх викликів, зокрема економічних, та виступає за зменшення військової присутності Туреччини в країнах, таких як Лівія та Сирія. У той же час, Партія справедливості та розвитку, яку деякі фахівці вважають частиною міжнародного руху "Брати-мусульмани", прагне активніше відновлювати вплив Туреччини як у регіоні, так і за його межами, об'єднувати тюркські народи та захищати їхні інтереси, а також підкреслювати важливість релігії в суспільному житті. Анкара також має амбіції зайняти лідерські позиції серед держав з переважно мусульманським населенням.
Однією з головних перешкод на цьому шляху є економічна криза, яка зачіпає інтереси більшості громадян Туреччини. Передусім це знецінення турецької ліри та зростання цін. 2024 року інфляція перевищила 40%. Показник цьогорічного червня у 35% сприймається майже як успіх.
З 2017 року, коли в країні відбувся референдум щодо змін до Конституції, Ердоган та його команда активно займаються переписуванням Основного Закону. Його опоненти стверджують, що президент діє виключно в своїх власних інтересах. У квітні 2017 року скасували посаду прем'єр-міністра, а призначення міністрів перейшло в руки президента. Він також має право представляти бюджет у парламенті, висувати кандидатури на посади суддів, розпускати парламент і вводити надзвичайний стан. У результаті Туреччина перетворилася на президентсько-парламентську республіку. Ердоган протягом одинадцяти років очолює уряд і стільки ж часу виконує обов'язки президента. За чинною версією Конституції, він не має можливості балотуватися на вищу державну посаду на наступних виборах у 2028 році. Проте виключати цю можливість не варто, оскільки робота над новою редакцією Конституції триває.
Упродовж останніх кількох років Україна стала ключовим напрямком у зовнішній політиці Туреччини. На думку тюрколога Аміра Маврова, міжнародна активність Анкари обумовлена певним внутрішнім консенсусом. "Існують різні думки щодо ступеня присутності в цьому регіоні. Туреччина не має звички демонструвати свою силу або влаштовувати публічні акції: якщо є можливість досягти цілей через дипломатичні переговори, вона обере цей шлях. Яскравим прикладом є ситуація в Сирії: за часів правління Башара Асада його запросили до Туреччини, і він намагався встановити діалог. Але коли стало зрозуміло, що він продовжує батьківську політику терору проти всіх опонентів, Анкара змушена була звернутися до інших сил, які врешті-решт прийшли до влади," -- зазначив експерт у розмові з ZN.UA.
Саме зважена оцінка власних можливостей та уникнення непродуктивної конфронтації дають змогу Ердоганові досягати успіхів там, де позиції важковаговиків -- США, Китаю, Росії -- виглядають непохитними. Останній приклад: Вірменія й Азербайджан налагодили діалог під турецьким "дахом", а Росія, яка багато років підігрівала конфлікт між ними, спіймала облизня й на очах втрачає вплив у регіоні.
У російсько-українській війні Туреччина дотримується нейтралітету й відмовилася приєднатися до західних санкцій проти Росії. Водночас Ердоган може дозволити собі порушити обіцянку, яку дав Москві, та звільнити п'ятьох командирів полку "Азов", яких передали Туреччині під зобов'язання тримати їх у себе до кінця війни. Або дати зелений коридор в Україну кавказцям, які раніше воювали в Сирії проти диктатора Асада та перебували на території Туреччини без документів. Ця група на чолі з відомим у Сирії аміром Абдулхакімом (Рустамом Ажиєвим) стала осердям армії Чеченської республіки Ічкерія й успішно воює проти російської армії на сході та півдні України.
Сьогодні Туреччина прагне залишатися посередником, створюючи платформу для переговорів між українською та російською делегаціями. Незважаючи на численні застереження, поточна ситуація в сусідній країні є прийнятною для України. Український журналіст Асіф Алієв, який протягом багатьох років стежить за політичною ситуацією в Туреччині, зазначає, що можливе висунення мера Анкари Яваша від НРП може негативно вплинути на підтримку серед курдських виборців, адже його вважають радикальним турецьким націоналістом. Це створює більше можливостей для успіху Ердогана. Як вказав журналіст у своєму коментарі для ZN.UA, "якщо кемалісти виявляться переможцями, це може бути вигідно для України, оскільки зовнішня політика Туреччини стане більш узгодженою з курсом Євросоюзу. Однак Ердоган встановив міцні стосунки з Україною та особисто з Зеленським, тому наразі його політика є для нас прийнятною. У будь-якому випадку, Туреччина продовжить підтримувати територіальну цілісність України".
