Як Сталін позбавив українців Різдва: відомий історик розкриває історію найулюбленішого свята на Україні.

Таку історію повинен знати кожен українець.

Цьогоріч Україна вдруге відзначає Різдво Христове 25 грудня. Це повернення стало можливим завдяки відродженню традицій, які десятиліттями стиралися в часи радянської влади.

Традиційне українське святкування Різдва, з його колядками, щедрівками та різноманітними обрядами, опинилося під загрозою через комуністичну пропаганду, яка прагнула витіснити релігійні та національні аспекти, замінюючи їх на "нові" радянські ідеї.

Чому Кремль настільки активно прагнув знищити наші культурні традиції? Яким чином радянська пропаганда експлуатувала дітей? Як наші предки святкували Різдво та інші свята в таємниці? Чому Дід Мороз, якого "створили в Росії", є частково вигаданим персонажем, і яке відношення до цього має Німеччина?

З цього приводу "Телеграф" звернувся до відомого історика, публіциста та автора "Великої різдвяної книжки" Ярослава Грицака.

Антиріздвяна політика в Радянському Союзі розпочалася після Жовтневого перевороту, в 1920-х роках.

"Наше основне завдання полягає у підтримці реального звільнення робітників від релігійних упереджень," - зазначалося у декреті Ради народних комісарів, виданому 23 січня 1918 року.

В інтерв'ю "Телеграфу" видатний історик Ярослав Грицак підкреслює, що основною причиною переслідувань було не лише обмеження релігійних свобод. Це, напевно, один з найбільш виразних прикладів боротьби з українським народом, його ідентичністю та перспективами розвитку.

-- Розділити ці явища на початковому етапі дуже складно. З приходом до влади більшовиків у 1917 році їхніми гаслами стали скасування всієї "старої буржуазної культури". Тому було заборонено не лише Різдво, але навіть Новий рік, який у той час взагалі не святкували, -- розповідає він.

За його словами, радянська пропаганда прагнула подати всі свята, дитячі усмішки та подарунки як "пережитки буржуазії", що їх потрібно свідомо ліквідувати.

У своїй праці "Велика різдвяна книжка" я досліджую події 1920-х років, коли масові акції були організовані з метою дискредитації Різдва. Наприклад, проходили мітинги, в яких брали участь навіть маленькі діти. Їх змушували тримати в руках плакати з гаслами, що висміювали релігійні звичаї. Це свідчить про те, що пропаганда проникала в усі аспекти життя, починаючи з самого "низу", -- зазначає автор.

"Родители, не сбивайте нас с толку, не делайте Рождества и елку", -- було написано на одному з плакатів, які тримали вихованці дитсадків.

Найбільш вразливим верствам населення нав'язували думку, що саме в період зимових свят відбувається найбільше злочинних діянь та випадків алкоголізму. А вже в 1927 році вихідні, присвячені релігійним святам, були повністю скасовані.

Як розповідає Ярослав Грицак, такі масові атаки були спрямовані на послаблення впливу церкви та традиційної культури, оскільки вони об'єднували людей. Різдво було ядром, ключовим святом для кожної християнської віри.

Крім того, Різдво користувалося величезною популярністю – це свято, наповнене радістю, сімейним теплом, затишком і відчуттям єднання. У багатьох малозабезпечених родинах це був практично єдиний момент у році, коли всі могли зібратися разом за святковим столом і насолодитися чимось унікальним. Справді, це свято стало народним, - підкреслює історик.

Радянська влада, в свою чергу, намагалася "вирвати" це свято з повсякденного життя людей. Вона прагнула позбавити його народного духу та замінити його чимось новим, радянського походження. Це, безперечно, було частиною стратегії знищення національної ідентичності та історичної пам'яті.

Документальних свідчень про покарання тих, хто чинив опір у 1920-х роках, немає. Проте це гіпотеза, яку ми мали б підтвердити зі спогадів людей, вважає відомий історик Ярослав Грицак.

-- У 1920-х роках радянська влада ще не мала "зубів та кігтів", тобто настільки розвиненої репресивної системи, яка могла б активно карати. Це був період відносно помірної політики -- доба НЕПу (нової економічної політики), -- говорить він.

Отже, уряд переважно зосереджувався на деклараціях та ідеологічних суперечках. Водночас, у нього не було жорстких інструментів, або ж на той час він ще не прагнув їх застосовувати.

-- Наприклад, є цікаві спогади Івана Козловського, відомого українського співака, який, до речі, був улюбленим співаком Сталіна. Він згадував, як у 1920-х роках, бувши червоноармійцем, разом з іншими ходив колядувати. Це відбувалося, зокрема, у Полтаві. Також він згадував про свою зустріч із відомим письменником Володимиром Короленком. Тобто я думаю, що на той час боротьба з Різдвом ще не мала тотального характеру. Їм не вдавалося придушити це, -- стверджує Ярослав Грицак.

До того ж варто розуміти, що у 1920-х роках українські сили та культура все ще залишалися сильними. Влада була слабкою й фактично "висіла в повітрі". Її вплив поширювався здебільшого на міста, тоді як у селах українські традиції зберігалися досить потужно.

Справжня атака на традиції розпочалася з 1929 року, під час колективізації. Тоді радянська влада впровадила масштабні репресивні заходи, які стали частиною політики побудови "нової країни". Одним із пунктів цієї кампанії було абсолютне нищення релігії: закриття та руйнування церков, знищення розписів у монастирях, арешти священників.

Атаки на народні традиції стали ще більш інтенсивними. Найбільшого розгулу ця боротьба досягла під час Голодомору 1932-1933 років. Багато свідків тих страшних часів згадують, що після 1933 року в селах «зникли пісні», а звичаї колядування поступово відійшли у минуле, -- зазначає Грицак.

Ну а ще пізніше колядувати стало просто небезпечно. Оскільки колядування тепер було синонімом антирадянського акту.

Певно, найбільше від антирелігійної кампанії "дісталося" одній з найвідоміших українських колядок "Нова радість стала".

Проте як розповідає історик, почути дзвін колядок до 50-х років ще можна було на Західній Україні. Це не було так радикально викорінено, і є відповідні свідчення. Наприклад, у Львові одразу після війни, у 1945-1946 роках, місцеві студенти організували коридор для свого професора.

Ця подія відбулася під час заняття на Різдво. Коли професор, який спеціалізується на латинській мові, увійшов до аудиторії, студенти з Польщі та України підвелися і почали виконувати колядки. Спершу вони співали латинською, а потім переходили на українську та польську мови. А студенти зі Східної України, які в той час перебували у Львові, були приголомшені, адже вже давно не мали досвіду колядування. Це яскраво ілюструвало поколіннєвий розрив, на думку Грицака.

Як зауважує історик, з початку 1950-х років з'явилось ціле покоління людей, які не знали, що таке Різдво. А якщо і знали, то святкували його потайки, намагаючись, щоб ніхто не дізнався і не побачив.

Багато людей вважають, що Дід Мороз є виключно російським винаходом. Однак існують документи, які підтверджують іншу версію. Наприклад, в українській газеті "Нова Рада" від 29 грудня 1917 року вже згадувався Дід Мороз у контексті святкування новорічної ялинки.

Також існує дитяча казка-п'єса "Дід Мороз", написана в 1920-х роках на Волині, яка тоді належала Польщі. Її автор, Микола Шугаєвський, не мав стосунку до СРСР та більшовиків -- навпаки, він працював в Міністерстві освіти УНР.

Згідно з інформацією, наданою істориком для "Телеграфу", Дід Мороз насправді виник у Німеччині.

-- Він виник в середині XIX століття, після поразки революції 1848 року, відомої як "Весна народів". Ця революція була бунтом інтелігенції, середнього класу та лібералів проти монархії та за об'єднання німецьких територій в одну націю. Після поразки революції один німецький поет, який був її учасником, вигадав образ Гер Вінтера -- старшого чоловіка, який ходить від хати до хати під час Різдва, але ніхто не пускає його за стіл, крім бідних людей. Гер Вінтер став символом Німеччини, яку "придушили", але яка повинна була колись повстати, -- ділиться Ярослав Грицак з "Телеграфом".

Цей символ має свої корені в Німеччині. Важливо зазначити, що більшість елементів зимових свят, наприклад, ялинки та різноманітні прикраси, також походять з німецької культури. Саме завдяки цим традиціям до Росії та українських територій прийшов Дід Мороз, -- зазначає Грицак.

Зрештою в 1930-х роках, за указом Сталіна, радянська влада офіційно визнала його, а також Снігуроньку частиною новорічної традиції.

-- До речі ще до 1930-х років ялинки в СРСР були заборонені. Існує версія, що Сталін дозволив святкування з ялинками після того, як його дочка, Світлана Аллілуєва, побачила ялинку на святкуванні Нового року в американському посольстві. Вона запитала, чому в них немає такої традиції, і Сталін наказав дозволити ялинки. З цього моменту ялинки також стали частиною радянського новорічного святкування, -- говорить Грицак.

Існує також альтернативна версія. У 1935 році у виданні "Правда" було опубліковано статтю Павла Постишева, який був одним із архітекторів Голодомору та активно сприяв припиненню процесу "українізації".

"Влаштуймо для дітей чудову ялинку до Нового року!" -- закликав заголовок. І вже наступного дня в усіх великих містах СРСР, за чутками, відкрилися базари ялинкових прикрас.

Однак відновлення традиції супроводжувалося одним "але" -- лише в радянському виконанні!

-- Починаються новорічні святкування з Дідом Морозом, Снігуронькою та іншими атрибутами. І що дуже важливо: з'являються коляди, але вже у радянському стилі. Замість традиційних колядок про народження Христа з'являються пісні, де співають, що народився Ленін, а не Спаситель. Замість Вифлеємської зірки сяє кремлівська п'ятикутна червона. Замість куті з медом і узвару на святкових столах з'явилися салати та алкогольні напої, такі як шампанське, -- розповідає Ярослав Грицак.

Як зазначає історик, це є імітація народної творчості.

Дійсно, ці пісні та коляди були створені під впливом радянської системи, і це викликає відразу, адже традиції були спотворені. Виникає не справжня традиція святкування Різдва, а новорічна культура, де Різдво відходить на другий план, набуваючи нового змісту — Різдва, що асоціюється з більшовизмом і комунізмом. Воно вже не пов'язане з народженням Христа, а стає символом народження Леніна, — зазначає публіцист.

Комсомольські колядки, під впливом радянської цензури, виглядали приблизно ось так:

"Добрий вечір, вільний трудяго!

Нова радість стала, яка не бувала:

Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.

Де цар був зажився, з панством вкорінився,

"Ось і з'явився Ленін у своєму простому, безпосередньому вигляді!"

"Добрий вечір, господарко,

По Вкраїні першість взяти!"

Сьогодні ми маємо унікальну можливість відродити українські традиції. Коли ми згадуємо про українське Різдво, в нашій уяві постає особлива картина: дідухи, колядки, солом'яні павуки, аромати куті та затишок родинного кола. Проте не всі українці готові повернутися до цих звичаїв або, наприклад, святкувати Різдво за новим календарем — 25 грудня. Багато людей досі вважають за краще відзначати свято 7 січня.

Грицак наголошує, що Різдво -- це не лише день народження Христа, а й свято обміну подарунками та збереження традицій.

-- Завдяки соціальним мережам, культурним обмінам та ініціативам інтелігенції традиції Різдва в Україні отримують нове життя. Для нас це не просто релігійне свято, а важливий елемент національної ідентичності. Якщо порівнювати з Росією, то саме святкування Різдва, колядки й пов'язані з ними обряди, стають головними маркерами розходжень між нашими країнами, -- зазначає публіцист.