Як Україні вести діалог з новим президентом Польщі Навроцьким.
Менш ніж через два місяці Польща обере нового президента. Ним стане історик і керівник Польського інституту національної пам'яті (2021-2025) – доктор Кароль Навроцький. Його перемога на виборах стала несподіванкою для близько половини польського населення, а також для багатьох українців, які вважали, що явним фаворитом є кандидат від "Громадянської платформи" (ГП) Рафал Тшасковський.
Травневі вибори продемонстрували, що консервативний тренд у Польщі не лише зберігає свою силу, а, можливо, навіть посилюється. Партія "Право і справедливість" (ПіС), а також потенційна коаліція з радикальною "Конфедерацією", виглядають як основні претенденти на перемогу на парламентських виборах 2027 року. У цій ситуації найбільш контрпродуктивною діяльністю для українських еліт, дипломатів і журналістів було б навішування ярлика "антиукраїнського" політика на Навроцького та спроби його дискредитації чи створення скандалів під прикриттям "жорсткої дипломатії". Натомість, більш конструктивним підходом було б прагнення зрозуміти суть консервативних змін у Польщі та налагоджувати діалог з представниками ПіС, їх оточенням і виборцями, шукаючи спільні інтереси між цією частиною польського суспільства та Україною. Такі спільні точки дійсно існують, і вони можуть стати важливим ключем до питання "Як Україні спілкуватися з президентом Навроцьким?", а також допомогти підготуватися до різних сценаріїв парламентських виборів у Польщі восени 2027 року.
Коли наприкінці лютого 2022 року десятки тисяч молодих поляків протягом багатьох діб волонтерили на вокзалах, зустрічаючи українців, що прибували до Польщі, а тисячі польських сімей приймали цих українців у своїх домах, важко було уявити, що через три роки Україна фігуруватиме на польських виборах так, як вона фігурувала. Варто визнати: тема України стала тригером для поляків під час виборчої кампанії. І якщо 2022 року польські політики змагалися між собою в тому, хто більше підтримує Україну, то тепер навіть кандидат ГП Тшасковський використовував тему українців у Польщі, щоб увійти в електоральне поле правих політичних сил.
Ця зміна частково є об'єктивною, зумовленою глобальними правими тенденціями та соціальним шоком, викликаним стрімким influx-ом мігрантів. Проте це лише частина загальної картини. Як вже зазначалося на ZN.UA, польсько-українські відносини зазнали серйозних ускладнень через низку необов'язкових, але гучних скандалів, які особливо загострилися у 2023 році. Ці інциденти, разом із відсутністю позитивних сигналів з українського боку, лише підсилили праві настрої і фактично сприяли успіху правих сил на президентських виборах. Важливим позитивним сигналом могло б стати довгоочікуване вирішення питання Волинської трагедії, особливо в 80-ту річницю цих трагічних подій у липні 2023 року. Польща, включаючи навіть праві кола, очікувала на це, адже існував певний консенсус щодо Волині. Здавалося, що настав час для врегулювання цієї теми, особливо в контексті війни, коли Польща, ймовірно, не вимагала б широкого вшанування пам'яті. Заява президента про конкретне визнання злочинів на Волині під час Другої світової війни та оголошення про негайний доступ до ексгумацій для польських дослідників могли б суттєво змінити погляди польського суспільства на Україну та ускладнити політичні маніпуляції навколо цієї теми. На жаль, ця можливість залишилася невикористаною.
У коментарі для ZN.UA прес-секретар Міністерства закордонних справ Польщі (2021-2023) та член Товариства "Польсько-Українське Примирення" доктор Лукаш Ясіна зазначив: "Проблеми, які виникли після 2022 року, насправді є старими питаннями, що залишилися невирішеними. Головним чином ми маємо на увазі історичні проблеми, які все ще потребують вирішення та стають дедалі більш актуальними для польського суспільства. Ці питання вже неодноразово ставали причинами конфліктів у наших двосторонніх відносинах. Ми пережили кризи на цьому фоні в 2016 та 2018 роках".
Тому в часи президентства Навроцького, маючи цей гіркий досвід, варто керуватися принципом "більше конструктиву, менше провокацій". Українські чиновники мають відмовитися від "дотепних" жартів над Польщею у соцмережах, практики візитів на кордон для переговорів із польською делегацією, коли поляки не підтвердили свого прибуття, чи тим паче звинувачень Польщі у грі на Росію з трибуни ООН. У практичній площині такі демарші нічого не дають, але завдають відчутної шкоди сприйняттю України в польському суспільстві та довірі до України серед польських політиків.
"Україна справді стала важливим фактором у цій кампанії. Хоча не єдиним, її роль виявилася значною, ніж ми могли припустити. Чи могла українська держава вжити більше заходів, щоб уникнути цього? Можливо, варто було б зменшити свою активність. Наприклад, у 2023 році перед парламентськими виборами в Польщі підтримка Володимира Зеленського "Громадянської платформи" була помітною. Це не залишилося непоміченим правими політичними силами і вплинуло на їхнє сприйняття України. Проблема полягає в обмеженості знань про Польщу в Україні, адже сприйняття часто емоційне. Якщо ми звернемо увагу на реакцію українського Міністерства закордонних справ на нещодавнє рішення польського Сейму, стає очевидним, що український політичний клас є емоційним і не завжди усвідомлює складність політичних процесів у Польщі. Здається, вони мають навіть менше інформації про Польщу, ніж польські політики про Україну, що іноді призводить до непорозумінь", -- зазначив доктор Ясіна в інтерв'ю ZN.UA.
Протягом багатьох років в Польщі спостерігається яскраво виражена тенденція до нерівномірного діалогу між різними політичними силами, включаючи українські організації, що працюють на території країни. Яскравим прикладом цього є виступ Дмитра Кулеби на молодіжній конференції Campus Polska в серпні минулого року. Ця подія тісно пов'язана з оточенням Громадянської платформи (ГП), що підтверджується складом учасників, а виступ українського міністра викликав у частини польського суспільства занепокоєння, сприймаючи його як втручання у внутрішні справи Польщі напередодні виборчої кампанії. Аналогічна реакція могла виникнути і під час зустрічі Володимира Зеленського з Рафалом Тшасковським у січні цього року, коли стало відомо, що Тшасковський стане кандидатом ГП на президентських виборах. Незважаючи на те, що ця зустріч офіційно була присвячена нагородженню Варшави званням "місто-рятівник", політичний контекст не можна ігнорувати. І хоча кожен із таких випадків окремо може не викликати великих проблем, у сукупності вони формують певну тенденцію, яку помічають польські еліти та суспільство.
Загалом, класифікація політиків з країн-партнерів на "друзів України" та "скептиків" або навіть "антиукраїнських" осіб значно обмежує можливості для політичного маневрування, а також для об'єктивного аналізу політичних тенденцій, які мали місце під час цих виборів.
"Проблемою цієї кампанії було те, що мало хто аналізував можливість перемоги Кароля Навроцького на цих виборах. В Україні аналітикою щодо Польщі займаються протягом останніх років кількадесят тих самих осіб, чиї погляди очевидно більш близькі ідеям ГП, а не ПіС. І аналітику вони пишуть, виходячи зі своїх поглядів і мрій. Це проблема для України -- неусвідомлення реальних змін у Польщі і сприйняття парламентських виборів 2023 року (на яких ГП зовсім не виграла, а посіла друге місце після ПіС і лише завдяки коаліції створила уряд) за момент, що докорінно змінив польську політику.
Українському суспільству не вистачає готовності до діалогу з правими неурядовими організаціями в Польщі. Не всі з них мають близькі зв'язки з Ґжеґожем Брауном чи Славоміром Ментценом. Цей діалог можуть розпочати лише українці, оскільки поляки не завжди першими виходять з ініціативою. Як Польща зацікавлена у співпраці з тими, хто може бути при владі в Німеччині або Франції, так само Україні потрібно налагоджувати зв'язки з різними політичними силами в Польщі. Тому я б порадив українцям розглянути можливість встановлення контактів і діалогу з польськими правими партіями та працювати над зміною стереотипів. Інакше буде складно, адже в Польщі праві сили набирають популярності, — зазначив Лукаш Ясіна в коментарі для ZN.UA.
"Нехай очищення історичної пам'яті спонукає усіх надавати перевагу тому, що об'єднує людей, а не тому, що їх розділяє."
Іван Павло II, місто Львів, 26 червня 2001 року.
З огляду на обрання Кароля Навроцького, ідея про те, щоб "історію залишити історикам", набуває нового значення, оскільки тепер історик займає посаду президента Польщі.
Утім, насправді історична політика завжди була важливою частиною дипломатії будь-якої країни, тому замість уникати діалогу на незручні теми під аргументацією "історію -- історикам" варто визнати, що історичні проблеми були й є питаннями політичними передусім. І найголовніше -- саме в руках політиків інструменти їхнього вирішення.
Питання Волинської трагедії уже кілька разів призводило до серйозних політичних криз у польсько-українських відносинах. Чи можемо ми собі дозволяти такі кризи нині, під час війни? Питання риторичне. Втім, існуючі формули і стратегії примирення результату не дають, а, схоже, навпаки, розпалюють нерозуміння сторонами одна одної. Очевидно, президент Навроцький у питаннях історії буде жорстким і принциповим, як жоден інший президент. Отже, потрібні нові принципи діалогу. В грудні минулого року ряд польських і українських істориків підписали ІІ польсько-українське Комюніке, в якому запропонували принцип "усі жертви -- наші". І, здається, прийняття цього чи подібного принципу може стати успішним ключем до діалогу. Не лише з консерваторами, а й загалом із Польщею. Нагадаю, що нещодавній закон про вшанування дня пам'яті жертв злочинів на Волині на державному рівні до Сейму вніс депутат від Польської Селянської Партії -- члена урядової коаліції, а голосували за нього всі партії, в тому числі й ГП.
Питання Волинської трагедії стало в Польщі понадпартійним. Про це нагадав у розмові з нами й доктор Ясіна: "У питаннях визнання Волинської різанини геноцидом і розблокування проведення ексгумацій для Польщі уже не може бути компромісу, незалежно від того, хто перебуває при владі. Уряд Дональда Туска протягом останніх кількох місяців це чітко показав. Щодо визнання геноциду на Волині Польща чекала 30 років і перестала чекати, бо бачить, що з боку України є лише спроби якось викрутитися з цього питання.
Віддання історії історикам ні до чого доброго не призводить, бо історики від обох сторін також можуть бути політиками. Ця справа уже є і буде політичною.
Як голова ІНП Кароль Навроцький особисто відповідав за (вдалі чи ні) спроби історичного діалогу в 2021-2025 роках. Це буде для нього важливою справою, про що він написав у відповіді на привітання Володимира Зеленського. Він підкреслив, що історичні справи все ще важливі і все ще розділяють нас. Від цього Польща не відступить і буде міцно підкреслювати. Але не думаю, що може дійти до шантажу. Польща допомагала і допомагатиме Україні в питаннях війни з Росією. Але уже й не буде українського шантажу, що ми мусимо допомагати без огляду на те, що Україна робить у відносинах із Польщею. І варто це розуміти. Це не буде конфлікт, але буде більша асертивність, яка зрештою в двосторонніх відносинах уже наростає протягом деякого часу".
Однак вирішення питання Волинської трагедії є лише одним із елементів потенційно ефективної стратегії у відносинах із новообраним президентом. Політики обох країн часто згадують про "складне минуле" польсько-українських взаємин, але в цій історії містяться не лише трагедії та конфлікти, а й спільний героїзм, а також постаті, чий життєвий шлях нерозривно пов'язаний з обома народами. Важливо не лише пам'ятати про них, але й активно обговорювати, популяризувати та використовувати їхні об'єднавчі наративи для покращення сучасних польсько-українських стосунків. Яскравим прикладом у цьому контексті є історія Анни Валентинович, яка, будучи близькою до середовища партії ПіС, була нагороджена Орденом Білого Орла від Леха Качинського, а у 2020 році президент Дуда відкривав її пам'ятник на території польського посольства в Києві. Відзначення її пам'яті на державному рівні та запрошення польського керівництва на такі заходи (наскільки це можливо в умовах війни) можуть стати хорошим способом переведення історичного діалогу з негативного русла в позитивне. Проте Лукаш Ясіна застерігає, що такі ініціативи можуть доповнити, але не замінити існуючі проблеми: "Слід усвідомлювати, що це не вирішить питання Волинської різанини. Не можна ігнорувати негатив і говорити лише про позитив. Діалог має охоплювати і те, і інше. Саме так відбувалися польсько-ізраїльські та польсько-німецькі стосунки у 90-х роках. Ми не зможемо замінити питання Волинської трагедії спогадами про Пілсудського, Петлюру чи Грубешівську операцію УПА і АК."
Ще однією потенційно об'єднуючою темою, яка є важливою для консервативної частини польського суспільства та політичних еліт, є тема релігійних символів і постатей. І тут Україна має багато можливостей, щоб розширити історичний діалог далеко за рамки Волинської трагедії та зробити його більш позитивним. У середині травня Сенат Польщі затвердив рішення, що 2026-й буде у Польщі роком Рози Чацької (1876-1961) -- блаженної Католицької церкви польської черниці, яка народилася у Білій Церкві і життя якої було пов'язане з Житомиром. Україна могла б підхопити цю ініціативу і якщо не влаштувати урочистостей за участі польської делегації (зрозуміло, що в умовах війни це неможливо), то хоча б на риторичному рівні підкреслити пошану української держави до історії цієї людини, що поєднує український і польський контекст.
Лукаш Ясіна поділився польським досвідом стосовно Німеччини: "Польща проводить аналогічну політику на так званих "повернених територіях", де ми вважаємо усіх лауреатів Нобелівської премії та видатних історичних діячів (за винятком, можливо, Катерини ІІ, яка народилася в Щецині) своїми, місцевими. Україні варто наслідувати цей приклад. За часів Радянського Союзу робилося все можливе для того, щоб стерти цю пам'ять. Ми цього не допустимо. Історія знає безліч поляків, які працювали на благо України і обрали її. Прикладом можуть слугувати В'ячеслав Липинський або родина Шептицьких, які вважали Україну більш привабливою культурною альтернативою".
Протягом тривалого часу Польща розглядалася українськими політичними лідерами як важливий міст до Європейського Союзу. Існував етап, коли польські еліти активно діяли як "захисники України в Європі", виконуючи цю роль з ентузіазмом і часто стаючи "представниками України в ЄС". Хоча цей етап завершився приблизно десять років тому, його вплив залишався відчутним і після початку масштабної війни. Наприкінці лютого 2022 року Польща першою закликала до прискореної процедури вступу України до ЄС та прагнула мобілізувати інші європейські країни на підтримку України.
Проте таке сприйняття Польщі як адвоката має істотні недоліки. З цієї точки зору, Польща, безумовно, відіграє свою роль у підтримці, але важливішими є позиції країн, які мають вирішальний вплив на майбутнє України в рамках ЄС, зокрема Німеччини, Франції та європейських інституцій. У цій логіці пріоритет двосторонніх відносин між Польщею та Україною стає другорядним. Проте практика показує, що тривалі невирішені питання в цих відносинах можуть призвести до серйозних політичних криз і зниження довіри. Це має негативні наслідки на всіх рівнях. Тому в нових умовах доцільно уникати спроб вирішити двосторонні польсько-українські питання через брюссельські інституції та зосередитися на зміцненні прямих зв'язків і довіри між країнами.
На цю тему Ясіна зазначає: "Консервативна еліта, яка зробила ставку на Україну в 2022 році, відчуває себе обдуреною. Вони помічають, що, як тільки з'явилася можливість, Україна замінила Польщу на Німеччину. Це, звісно, зрозуміло, особливо в умовах війни. Необхідно шукати партнерів, які здатні надати більше. Проте важливо розглядати ситуацію з довгостроковою перспективою. На жаль, в Україні відсутня чітка стратегія взаємин з Польщею. Політичні еліти України повинні усвідомити, що Польща має аналогічний потенціал. Україна не стане, принаймні в найближчі двадцять років, країною з більшою економічною силою, ніж Польща. У майбутньому, якщо Україна відновиться, ситуація може змінитися. Тому Україні важливо налагодити сильні, раціональні відносини з Польщею."
Однією з найвразливіших тем у польській передвиборчій кампанії для України стало підписання Каролем Навроцьким восьми пунктів Славоміра Ментцена, серед яких є положення про те, що у разі його обрання він не підпише ратифікацію вступу України до НАТО. Це викликає значний конфлікт інтересів, оскільки в Конституції України закріплено курс на євроатлантичну інтеграцію та членство в ЄС. Проте, наскільки критичним є цей конфлікт у 2025 році, коли питання термінового вступу України до НАТО не стоїть на порядку денному (як продемонстрував саміт НАТО у Вільнюсі два роки тому)? Президентство Навроцького може тривати до десяти років, і, відверто кажучи, не існує гарантій, що за цей час міжнародні обставини зміняться настільки, що перспектива вступу України до НАТО стане реальністю. Але якщо таке все ж станеться, і більшість західних партнерів дійдуть спільної думки з цього питання, тоді вже не Україні буде потрібно доводити свою позицію, а іншим країнам НАТО переконувати скептиків серед національних лідерів, які виступають проти українського членства. В такому разі, вони матимуть більше аргументів, ніж Україна сьогодні.
Те ж саме можна сказати й про можливість вступу до Європейського Союзу. Нещодавно Навроцький в інтерв'ю угорському виданню висловив своє незадоволення щодо вступу України до ЄС. Проте наразі це питання не є актуальним. Найближча дата, коли його можуть обговорити, — 2030 рік, коли закінчиться перший термін Навроцького.
Отже, навряд чи варто нині у відносинах з Польщею порушувати дратівливе питання, яке й без того поки не має конкретних форм і перспектив. Більш ефективним видається поширення польсько-української співпраці в регіональних союзах, ініційованих урядом ПіС, таких як Ініціатива трьох морів чи Люблінський трикутник. Можна думати і над створенням нових з огляду на те, що Польща традиційно демонструє ентузіазм у подібних справах. Але, повторюся, найактуальнішим на сьогодні виглядає налагодження саме двосторонніх польсько-українських відносин. На цьому й варто зробити акцент.
Проте, в ході виборчої кампанії найбільше враження щодо України справили висловлювання Навроцького, які стосувалися не НАТО, а його заяви про те, що "громадяни Польщі мають мати перевагу в чергах до медичних закладів, а польські діти повинні мати пріоритет у школах і дитячих садках".
Лукаш Ясіна в інтерв'ю для ZN.UA висловив думку, що слід розглядати ці висловлювання як частину передвиборчої стратегії: "Я вважаю, що такі теми лише розколюють польське суспільство. В Польщі з'явилося переконання про 'привілейованість' українських біженців, але сьогодні це переконання вже не відповідає дійсності. Проте проблема існує, і вона виникає на фоні погіршення економічної ситуації в країні. Це питання не стало результатом дій Навроцького, проте він вирішив скористатися ним у своїй виборчій кампанії. Це варто враховувати, але до обмеження прав українців ще дуже далеко. Це лише політична риторика напередодні виборів. Тому я б залишався спокійним. Врешті-решт, подібні ситуації раніше переживали поляки у Великій Британії під час Брекзиту".
Проте українській дипломатії варто рішуче відстоювати права українців саме в таких ситуаціях. Захист національних інтересів не полягає у черговій емоційній відповіді Міністерства закордонних справ на нові рішення польського Сейму щодо Волинської трагедії, а в забезпеченні захисту наших громадян від будь-якої дискримінації, навіть у контексті виборчої кампанії. Варто зазначити, що жодної реакції з боку МЗС або українських дипломатів на заяви Навроцького про пріоритет у чергах не було...
Польща змінилася. Польща ніколи не повернеться до стану десяти- чи двадцятирічної давності. Ба більше, повторюся: цілком можливо, що перемога Навроцького -- лише початок посилення правого тренду в Польщі. Але Польща не стала й не стане "антиукраїнською", а Навроцький не є "антиукраїнським" президентом. Він пропольський президент і захищатиме інтереси Польщі так, як він їх розуміє. І його бачення станом на сьогодні поділяють більшість поляків. Щоб налагодити продуктивну співпрацю з Польщею, Україні потрібна лише дипломатія. Уміння акцентувати на позитиві, робити конструктивні пропозиції щодо важких питань і правильно розставляти пріоритети. Тим паче, хоч би що кому здавалося, сьогодні в України та Польщі значно більше об'єднуючих мотивів у культурі, історії, розумінні сучасності та більше спільних об'єктивних інтересів, ніж того, що нас роз'єднує. Необхідно лише добре розставляти акценти і мати волю до конструктивної співпраці з Польщею -- країною, яка щодня робить неоціненний внесок у допомогу Україні у війні з російськими загарбниками.
Завершу цю думку словами доктора Лукаша Ясіни, які він висловив спеціально для ZN.UA: "Яким чином Україні слід взаємодіяти з Навроцьким? Відверто. Без маніпуляцій. Без морального шантажу, пов'язаного з війною. Не провокуючи. Це людина, яка володіє знаннями з історії, розуміє політичні процеси і не піддається емоціям. Важливо підтримувати діалог, поважати його позицію як президента. І, Боже, щоб Володимир Зеленський не намагався повторити те, що робив з Анджеєм Дудою в останні місяці, -- уникати спілкування з президентом."
Варто розсудливо і чесно підходити до Польщі. Без такої характерної для поляків та українців емоційності і без притаманної українській дипломатії пострадянської хитрості. І вести діалог. Не скажу, що буде легко. Але є ймовірність, що такий етап тепер буде деякий час. Як-то кажуть, будуть кризи, але робота буде йти. А цією роботою є добре співіснування Польщі та України, яке є для нас усіх необхідністю".
