Як убезпечити Київ від "шахедів"

Автор Юрій Касьянов Офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації "Matrix-UAV"

Є дві ключові технологічні проблеми, яких Україна, українська оборонка досі не вирішили і які впливають на перебіг війни й на позиції України на майбутніх мирних переговорах.

Ці дві теми – використання "шахедів" і методи їх ефективного протистояння.

Від моменту, коли іранські дрони-камікадзе дальнього радіусу дії вперше з’явилися в небі України, минуло вже два з половиною роки. Проте, досі Україні не вдалося досягти рівноваги з супротивником у цій категорії озброєнь. За цей час ефективних методів протидії "шахедам" так і не було розроблено.

Я неодноразово звертав увагу на те, чому українські далекі безпілотні удари не можуть конкурувати з російськими, ані за якістю, ані за кількістю. Існує безліч причин, але найголовніша з них - це брак ефективного менеджменту як у процесі розробки та виробництва дальнобійних ударних безпілотників, так і в їхньому використанні українськими "шахедами".

Тематика далекобійних безпілотних ударів, відома як deep strike, активно досліджується багатьма силовими структурами та близько двадцятьма підприємствами. Розпорошення ресурсів призводить до появи "зоопарку" дронів, які характеризуються низькою якістю та високою ціною, і які не в змозі подолати щільну систему ППО та РЕБ московського регіону. Водночас, можливості численних напівгаражних кустарних виробництв фізично не здатні задовольнити потреби оборонних сил України у постачанні сотень таких апаратів щодня.

Згідно з інформацією, отриманою від української розвідки, Росія має намір значно збільшити використання безпілотників "шахед" на території України, плануючи довести їхню кількість до 500 одиниць на добу. Для того, щоб покращити ефективність українських ударних можливостей і постійно наносити удари по військових об'єктах у Москві, що є важливим як з військової, так і з політичної точки зору, необхідно зосередити зусилля розробників та виробників. Варто зменшити різноманіття дронів до однієї-двох моделей, які будуть за якістю та функціоналом не поступатися російським "шахедам". Це вимагає ефективного державного управління в цій сфері та об'єднання всіх військових підрозділів, що займаються глибокими ударами, під єдиним командуванням дистанційних бомбардувань.

Ідея ця не нова, логічна. Такі консолідовані холдинги розробників і виробників озброєнь є в усіх розвинених країнах, і в нашого противника теж. А єдині бомбардувальні командування відомі віддавна, щойно з'явилися бомбардувальники (пілотовані). Це тільки в нас темою deep strike займаються в кожній силовій структурі, бо це передусім гарний піар. Гарний, але малоефективний, -- ми це бачимо з результату.

Ми всі спостерігаємо за недостатньою ефективністю в боротьбі з ударними дронами супротивника. За два з половиною роки ми перейшли від зневажливого заперечення загрози, яку представляють іранські дрони, до активного використання бойових платформ, оснащених великокаліберними кулеметами та малокаліберними зенітними гарматами. І, по суті, на цьому все закінчується — досі не були розроблені зенітні ракети, які б відповідали за вартістю "шахедам", а також дрони-перехоплювачі.

І тут за критерієм вартість / ефективність ми тричі програємо нашому противникові, який, створивши масове серійне виробництво іранських "шахедів", зміг наростити кількість щодобових пусків настільки, що жодних зенітних ракет в усьому світі не вистачить, аби відбити навіть тижневу атаку.

Крім того, масове серійне виробництво дало змогу противникові знизити вартість "шахеда" до такого рівня, що навіть найдешевша зенітна ракета або найдешевший зенітний дрон-перехоплювач будуть явно дорожчими за сам "шахед" (за винятком дешевих FPV-коптерів, але вони малоефективні проти "шахедів").

Третій чинник -- вартість утримання наземної інфраструктури протидії "шахедам". Нині це тисячі екіпажів зі стрілецьким озброєнням; завтра, навіть якщо з'являться порівнянні за вартістю з "шахедами" зенітні ракети або дрони-перехоплювачі, знадобляться сотні, а, може, й тисячі додаткових екіпажів, оснащених новою зброєю.

Суть проблеми полягає в тому, що на сьогоднішній день екіпажі, які займаються полюванням на "шахеди", а саме мобільні вогневі команди зі стрілецькою зброєю або підрозділи з переносними зенітними ракетними комплексами (ПЗРК) та FPV-дронами-перехоплювачами, здатні ефективно діяти лише в межах прямої видимості своїх цілей. Це означає, що ці групи повинні постійно пересуватися за об'єктами, і їх має бути чимало.

Цей метод виявляється дуже затратним і неефективним. Проблему можливо вирішити, розробивши багаторазовий дрон-перехоплювач з дальністю дії, який буде мати достатню швидкість для переслідування "шахедів". При цьому, він повинен мати тривалий час польоту в режимі пошуку цілей, бути обладнаним потужною оптичною системою, якісними навігаційними та зв'язковими засобами, а також датчиками для виявлення цілей та нелетальною зброєю.

Відмова від одноразового використання, характерного для зенітних ракет і дронів-камікадзе, що належать до класу коптерів, перетворить таку систему протиповітряної оборони на економічно вигідне рішення. Це залишиться вірним навіть у випадку, якщо безпілотний літак-перехоплювач буде укомплектований максимально можливим набором дорогих технологій.

"Нелетальні засоби" можуть мати різноманітні форми. Не буду вдаватися в деталі, щоб не давати супернику переваги. Однак варто зазначити, що відсутність вибухових матеріалів на борту безпілотника в ситуації аварії (наприклад, падіння) значно підвищує безпеку як для екіпажу, так і для людей, які знаходяться на землі.

Для ефективного захисту великого мегаполісу, як Київ, від атак "шахедів" буде достатньо всього десяти мобільних підрозділів, оснащених багаторазовими дронами-перехоплювачами, здатними діяти на відстані до 30 км. Таким чином, система протиповітряної оборони столиці, спрямована на боротьбу з "шахедами", може складатися лише з 140 осіб (рота), 30 автомобілів та 30 літаків-перехоплювачів (з урахуванням резервних). Це вже зовсім інша перспектива.

Окремої уваги заслуговує питання глушіння та спуфінгу супутникових координат (РЕБ). Сьогодні цей метод протидії "шахедам" явно користується популярністю, оскільки є більш простим (хоча й зовсім не дешевим) – забезпечити територію потужними глушилками значно легше, ніж реалізувати інші варіанти, а в Києві достатньо мати лише один рубильник для активації.

Проте результати загального глушіння виявляються незадовільними, оскільки "шахеди" без труднощів досягають Києва, обходячись без супутникової навігації. Лише в безпосередній близькості до мети вони починають маневрувати в пошуках надійних сигналів для коригування курсу. Безумовно, деякі дрони не досягають своїх цілей через глушіння та спуфінг, і навіть спрямовуються в бік Білорусі, проте все ж таки значна частина дронів-камікадзе виявляється на місці падіння у вигляді уламків.

Водночас щільне пригнічення сигналів супутникової навігації або спуфінг по всій території України (з переляку) шкодить нашим військовим системам навігації, застосуванню нами високоточних боєприпасів (тих-таки "Хаймарсів") і дронів -- розвідувальних, ударних, перехоплювачів.

Очевидно, що й досягнення паритету з противником у застосуванні далекобійних дронів-камікадзе, й боротьба з "шахедами" ворога -- це передусім державне управлінське завдання, а не технічне. Технічні рішення є, вони відомі, але нікому не потрібні.