Як переосмислити ставлення до людей з інвалідністю

Ігнорування інклюзивного ринку праці призведе до підвищення пенсійного віку.

Україна досягла рекордного рівня зайнятості серед людей з інвалідністю: за два роки чисельність найнятих зросла на 14%. Звучить інтригуюче, але насправді ситуація діаметрально протилежна. Роботу мають 18% людей з інвалідністю працездатного віку і це один з найнижчих показників у Європі.

Вивчаючи обставини на ринку праці, ми усвідомлюємо, що без залучення сотень тисяч працівників з інвалідністю неможливо подолати існуючий дефіцит. Зокрема, разом із жінками, пенсіонерами та молоддю, особи з інвалідністю становлять одну з найперспективніших категорій для вирішення проблеми нестачі робочої сили.

Згодом Україна опиниться на роздоріжжі: чи надавати більше можливостей своїм громадянам, чи ж залучати трудових мігрантів з-за кордону. Ми вважаємо, що відкриття країни для працівників з Азії або Африки, які мають низьку кваліфікацію, є поспішним кроком.

Ось чому перша спроба залучити працівників, чиї батьківщини знаходяться на відстані 6 тисяч кілометрів від України, виявилася невдалою. Зрозуміло, що для багатьох із них поїздка до України на заробітки означає односторонню подорож, і їхні сім'ї також згодом приєднаються до них.

Чи хочемо ми цього? Вихід для України - використати весь доступний трудовий потенціал, зокрема працю людей з інвалідністю працездатного віку. З щонайменше 2 млн людей цієї групи офіційно працюють трохи менше 500 тис.

Ще одна важлива причина, чому потрібно залучати людей з інвалідністю до ринку праці, не є широко відомою. Це брак фінансування Пенсійного фонду, що вимагає підвищення віку виходу на пенсію та зменшення соціальних пільг.

Ситуація, коли на одного пенсіонера припадає лише один працівник, є економічно невигідною для солідарної системи пенсійного забезпечення. Це може призвести або до зменшення пенсійних виплат, або до суттєвого збільшення єдиного соціального внеску.

Пенсійний фонд отримує менше внесків, ніж необхідно для виконання виплат у рамках солідарної системи. У 2024 році фонд здійснив виплати на суму 821,5 млрд грн, з яких 33% або 274,7 млрд грн були профінансовані з державного бюджету.

Державний бюджет частково забезпечується за рахунок зовнішніх кредитів. Протягом 14 років наші міжнародні партнери закликають до досягнення компромісу шляхом підвищення пенсійного віку та зменшення соціальних витрат. Основний довід іноземних партнерів полягає в тому, що в умовах дефіциту вони зменшують витрати, тоді як Україна, навпаки, звертається за фінансовою допомогою, не змінюючи своїх підходів до соціальної політики.

Нестача робочої сили, зростання диспропорцій у Пенсійному фонді та можливе зменшення міжнародної підтримки - це три ключові чинники, які спонукають Україну створити умови та стимули для працевлаштування, зокрема для осіб з інвалідністю. Ринок праці має стати інклюзивним та доступним для всіх, хто бажає працювати легально.

Подібна мета поставлена перед урядом Великої Британії, який намагається знайти способи зменшення соціальних виплат для осіб з інвалідністю. Згідно з прогнозами, до 2030 року ці витрати можуть досягти 100 мільярдів фунтів стерлінгів, що перевищить військовий бюджет держави.

Невдовзі уряд Великобританії анонсує ініціативу з реформування системи допомоги особам з інвалідністю. Одним із заходів стане зменшення соціальних виплат і пільг. Хоча цей процес є складним і викликає дискомфорт, він має на меті залучити до трудової діяльності 450 тисяч людей з інвалідністю.

Британські експерти уважно аналізують приклад Нідерландів, які встановили вражаючий рекорд: рівень зайнятості в цій країні досяг 82,3%, а ще 3,2% населення активно шукає роботу. Модель Нідерландів зацікавила не лише Лондон, але й Брюссель, де ініціативи бельгійського уряду спричинили масові протести та страйки.

Якщо проаналізувати показники зайнятості в Нідерландах (82,3%), Великобританії (74,95%) та Україні (менше 40%), стає зрозумілим, що ситуація кардинально відрізняється. Чим раніше ми розпочнемо реформаторські зміни, тим меншими будуть негативні наслідки від відсутності дій.

Нідерландська модель може бути привабливою і для України. Основна ідея полягає в тому, що набагато простіше зберегти працівника на робочому місці, ніж надавати йому пільги, а потім їх скасовувати.

Дослідження ОЕСР свідчать про те, що після шести місяців безробіття люди зазвичай втрачають інтерес до повернення на роботу, а ймовірність їхнього відновлення в трудовій діяльності суттєво знижується. Тому жодна державна стратегія, що не враховує цей критичний період, не зможе бути ефективною.

У Нідерландах роботодавці та працівники з інвалідністю мають обов'язок розробити план для інтеграції працівника на робочому місці. Цей план може передбачати зміну посадових обов'язків та суттєве скорочення робочого часу, навіть до двох годин на день.

Цей метод адаптації людей з інвалідністю на ринку праці активно реалізується в Японії. Існують ситуації, коли тривалість робочого тижня обмежується всього 15 хвилинами.

Якщо в Нідерландах працівник і роботодавець не можуть досягти згоди щодо повернення до роботи після лікування чи реабілітації, то працівник не отримає фінансову підтримку. Це суттєво позначається на рівні зайнятості осіб з інвалідністю.

Ще одним фактором, що стимулює людей з інвалідністю повертатися на ринок праці, є надзвичайно децентралізована система соціальної підтримки. Фінансування для адаптації було передано з національного рівня на рівень місцевих громад, які надають необхідні ресурси для відновлення трудової діяльності. Подібна модель функціонує також у Норвегії.

Зворотний бік нідерландської системи полягає в тому, що 77% компаній не хочуть приймати на роботу людей з інвалідністю. Для того, щоб змінити їхнє ставлення до "прихованих" можливостей, в Амстердамі розробляються нові інструменти.

Наприклад, щоб уникнути довгих пільгових відпусток для людей з інвалідністю, компанії можуть скоротити тривалість робочого дня, що має менший негативний вплив на бізнес-процеси. У деяких випадках запроваджують програми втручання в спосіб життя, привчаючи до здорового харчування та занять спортом.

Нідерландська модель стала справжнім викликом для Великобританії, де особам з інвалідністю спочатку надаються гарантії, а лише потім їх намагаються інтегрувати до ринку праці. Подібна стратегія реалізується також в Україні, і наведені приклади можуть стати серйозним викликом для нас.

Моделі Нідерландів та України надзвичайно контрастують.

Перша особливість полягає в тому, що в Нідерландах існує спільна відповідальність між роботодавцем і особою з інвалідністю. Вони повинні спільно шукати рішення, якщо особа не може працювати. Натомість у нас діє "проста" схема: або дотримуйся вимог, або сплачуй штраф.

Інша особливість полягає в наявності державного патерналізму, при якому всі соціальні витрати контролюються з Києва, а місцеві органи влади та територіальні громади не мають достатніх фінансових ресурсів для розвитку інклюзивного середовища у своїй спільноті.

В Україні ці фінансові навантаження лягають на плечі родичів або друзів, оскільки місцеві громади не здатні вирішити цю проблему. Слід кардинально змінити підхід і усвідомити, що на 1 470 громад потрібно не лише покласти відповідальність, а й надати їм необхідні ресурси та можливості для дії.

Третя відмінність - в Україні працевлаштування людей з інвалідністю є обов'язком бізнесу. Держава до кінця 2025 року не буде зобов'язана виконувати норматив з наймання таких людей. Принаймні, за порушення нормативу немає штрафів.

У Південній Кореї 3,57% державних службовців мають інвалідність, що дещо більше, ніж 3,45% у приватному секторі. Подібні випадки часто згадуються в аналізах практик, спрямованих на покращення інклюзивності на ринку праці.

Основна різниця між українською, британською та нідерландською моделями полягає у стереотипах, що стосуються людей з інвалідністю. Наш досвід свідчить, що статус інвалідності часто стає значною перешкодою для їхньої інтеграції на ринок праці, змушуючи їх залежати від державної підтримки. Як наслідок, більшість з них отримує пенсію, яка не перевищує 3 тисяч гривень на місяць.

Перегляд ставлення до осіб з інвалідністю відкриє нові горизонти їхніх можливостей і спричинить значні трансформації на ринку праці. Надання можливості людям з інвалідністю отримувати гідну роботу є ключем до стабільності їхніх сімей та спільнот. Дослідження, проведене Конфедерацією роботодавців України, свідчить, що зайнятість для осіб з інвалідністю не лише забезпечує їм фінансову незалежність, але й зміцнює їхнє психоемоційне здоров'я.

Ветеран, що повернувся з бойових дій з інвалідністю, у інтерв'ю проєкту "Разом" поділився своїми думками: "Я прагну стати прикладом для свого сина. Життя не закінчується після отримання інвалідності, і ми здатні змінити його на краще". Подібні висновки можуть зробити для себе сотні тисяч людей з інвалідністю, які не мають роботи, та їхні близькі.

Опитані нами HR-директори зазначили, що плинність кадрів серед людей з інвалідністю вдвічі менша, ніж у середньому на підприємствах. Проте в багатьох керівників виникають питання щодо того, як побудувати здорові відносини в колективі, до якого можуть долучитися люди з інвалідністю.

Керівники компаній або HR-фахівці мають можливість створити власні політики для інтеграції працівників з інвалідністю та отримати необхідну підготовку. Як реалізувати цей процес? Відповіді на це питання підготовлює Конфедерація роботодавців України.