Юрій Ванетик поділився своїми думками щодо справжньої вартості "угоди про надра" між США та Україною.
Цю інформацію надає Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної організації West Support і старший науковий співробітник в Claremont University (Каліфорнія, США), у своєму блозі. Публікуємо думки автора без редакційних зауважень.
Перше - це оптика. Це те, як США політично означають наші божевільні витрати на Україну. Можна назвати це "інвестиціями". Це може бути інвестиція, як каже ваш президент, у вільний спосіб життя, де Україна - це фронт цього.
Різні перспективи можуть вказувати на те, як ми відрізняємося від демократів. Адміністрація Трампа прагне створити економічну основу, засновану на ринкових принципах, а не лише на ідеологічних засадах.
Друге - це нормативно-правові акти. Вони не обмежуються лише укладенням контрактів, як це може здаватися на перший погляд; це також своєрідний механізм, що регулює дії в разі порушення угод або виникнення непередбачених ситуацій. Хоча контракти можуть бути корисними, вони також є досить складними. У складних обставинах люди прагнуть передбачити не лише ймовірний успіх, але й можливі порушення та труднощі. Порушення можуть бути як навмисними, так і випадковими, або ж мати напівнавмисний характер. Існують також форс-мажорні обставини, коли звинувачувати когось фактично неможливо. Безумовно, у таких випадках потрібно буде все ретельно довести і врахувати.
Я усвідомлюю, що деякі з наших відомих і шанованих юридичних компаній вже займаються цим питанням. Необхідно укласти ще більше угод, адже це стане цілою серією контрактів. Ситуація ускладнюється, оскільки йдеться не лише про угоди між державами, а про щось більш комплексне. Контракти між Сполученими Штатами і Україною повинні враховувати різноманітні сценарії розвитку подій і детально описувати, як реагувати в різних ситуаціях у майбутньому. Зокрема, необхідно продумати, що станеться, якщо одна зі сторін змінить свою позицію і контракти почнуть порушуватися. Це є надзвичайно важливим аспектом, що вписується в погляди республіканців.
І третє. Мабуть, це має бути першим пунктом, а не третім. Це те, як саме угода зі США реалізовуватиметься і що це по-справжньому означає? Я можу сказати заздалегідь - це означає, що США посилають сигнал усьому світу і самим собі, беручи на себе контрактні зобов'язання.
Яким чином це буде втілено в життя? Кошти надходитимуть регулярно. Це є взаємними зобов'язаннями. На мою думку, в першу чергу, це зобов'язання Сполучених Штатів перед Україною. Ми, в певному сенсі, захищаємо себе через економічні вигоди. Хоча це може бути не надто ефективно, але слугує певним щитом для нас. Одночасно ми заявляємо, що "продовжимо інвестувати у вашу країну, адже вже маємо там свої вкладення". Ми не хочемо, щоб світ повертався до ідей, які пропонують такі держави, як Китай, Росія чи Іран.
Звісно, ми прагнемо все детально обґрунтувати, однак вже маємо значні інвестиції в Україну і плануємо продовжувати їх. Цей контракт чітко це демонструє. Якби ми дійсно мали намір припинити співпрацю з Україною, ми обрали б короткострокові вигоди, навіть якщо б це призвело до певних збитків. Ми могли б просто підвищити ціни на деякі товари, щоб виправдати свої дії. Це нам легко вдається і в минулому ми вже так робили, і не лише ми. Але в цій ситуації підхід США є іншим – вони орієнтуються на довгострокову перспективу та стратегічні розрахунки.
Цікаво, що пишуть про це американські ЗМІ. Я багато прочитав публікацій на цю тему і хотів би виділити окремі цікаві моменти, як на мою думку.
Цікаво відзначити, що в Україні підкреслюють свою повну власність на наявні ресурси. Водночас, як США, так і Україна мають рівні частки у роялті та стратегічних рішеннях. Більш того, всі прибутки, отримані протягом першого десятиліття, будуть вкладені безпосередньо в українську економіку — це суттєвий крок від попередніх американських пропозицій, які вимагали значно вигідніших умов для своїх компаній.
Враховуючи, що понад 40% відомих родовищ корисних копалин України перебувають на окупованих російською територіях, цей факт створює юридичний та політичний бар'єр для будь-якого майбутнього визнання США російського контролю - як явного, так і за допомогою мовчазного ухвалення. Примітно, що це контрастує з нещодавньою неофіційною мирною пропозицією США, в якій висувалась ідея визнання певної фактичної влади Росії над окупованими регіонами України.
Реакція Москви виявилася цілком очікувано негативною, і це було зрозуміло також у США. Кремль охарактеризував угоду як "замаскований план" для продовження конфлікту. Проте цей наратив виглядає беззмістовним, оскільки Сполучені Штати знову підтвердили свою підтримку України, як у військовій, так і в економічній сферах, а Європа продовжує залишатися єдиною у питаннях санкцій та допомоги. Стратегія Росії, що полягає у затягуванні, ухилянні та маніпуляціях, можливо, досягла своїх меж і вже не приносить очікуваного ефекту.
Висновок: Наступні кілька місяців продемонструють, чи стане ця угода стартом для більш тісного співробітництва між США та Україною, чи ж це лише тимчасове зближення в економічних питаннях.
