Захід не може осягнути сутність Росії. Імперські амбіції сприймаються як "недоступна таємниця", за словами Ендрю Міхти.
Ендрю А. Міхта, професор стратегічних досліджень у Гамільтонській школі при Університеті Флориди, вкотре підкреслює, що Захід продовжує помилково сприймати Росію як звичайну національну державу, орієнтовану на економічні інтереси та раціональність. Насправді, Росія є імперією за своєю сутністю, для якої експансія — це не вибір, а необхідність для виживання. Будь-які спроби "перезавантаження" відносин чи укладання економічних угод приречені на невдачу, поки Захід не усвідомить, що з імперськими амбіціями Москви неможливо укласти угоду — їх можна лише стримувати силою. Війна в Україні є не просто територіальним конфліктом, а цивілізаційним протистоянням, яке вимагає від демократичного світу рішучості та готовності до тривалого стримування російської агресії. Окрім того, доктор Міхта розкритикував своїх колег в академічному середовищі, які намагаються перекласти відповідальність за війну на Захід, а не на агресивні дії Путіна.
У 1939 році Вінстон Черчилль охарактеризував Росію як "загадку, обгорнуту таємницею, всередині якої прихована ще одна загадка". Цей відомий вислів підкреслював тривале нерозуміння Західними країнами мотивів, що керують діями Росії на міжнародній арені, а також труднощі в адекватному реагуванні на них.
З середини XX століття президенти Сполучених Штатів намагалися встановити конструктивні стосунки з Росією, проте зрештою усвідомили, що найефективнішою стратегією є політика стримування московського експансіонізму. Союз Франкліна Делано Рузвельта з Радянським Союзом під час Другої світової війни поступово трансформувався в політику стримування. А так звана "розрядка" за Ніксона і Кіссінджера врешті-решт призвела до посилення військових можливостей під час президентства Рональда Рейгана та нової ескалації конфлікту з Москвою.
Нещодавно президент Трамп спробував перезавантажити відносини США з росією, але, як і його попередники, його зусилля поки що не дали результату. Як і в минулому, причина таких невдач полягає в фундаментальному неправильному розумінні того, що таке росія і що визначає її геополітичні вибори. Наша схильність до дзеркального відображення та проєктування на росію американських уявлень про те, що спонукає уряди до дій, раз за разом стикається з унікальними цивілізаційними рушіями росії та її імперськими цілями.
Росія не є і ніколи не була національною державою в тому розумінні, яке притаманне західним демократіям, що ґрунтуються на стабільній соціальній та інституційній основі. Починаючи з XV століття, коли Московське князівство почало звільнятися від монгольського поневолення (протягом двох століть Москва залишалася васалом татарської Золотої Орди), країна розвивалася як багатонаціональна імперія. Протягом століть Росія розширювала свої території на євразійському континенті та в Європі, здобуваючи перемоги над Польщею та Швецією, а також колонізуючи Центральну Азію і Далекий Схід. Ця стрімка імперська експансія сприяла формуванню вертикалі влади, що базувалася на санкціонованому державою насильстві та абсолютизмі, підкріпленому ідеологією — спочатку царською, згодом комуністичною, а тепер поєднанням православ'я та проголошеного "євразійства", але завжди з акцентом на централізоване управління.
Імперія зростала, а народ зменшувався. Експансія стала необхідною умовою існування російської держави і основою влади правителя. Могутність імперії і вічна шана, що віддавалася лідеру - чи то цареві, чи то генеральному секретарю, чи то нинішньому президентові - виправдовувалися славою батьківщини і великого російського народу. Коротко кажучи, росія не може існувати без експансіоністських прагнень, адже лише постійна експансія може породити необхідні доцентрові сили, щоб утримати разом мозаїку народів, ув'язнених у путах імперії.
Сьогодні адміністрація Трампа знову намагається розгадати "загадку Черчилля". Незабаром вони усвідомлять, якщо ще не усвідомили, що Москва прагне лише відновити свій колишній імперський статус. Будь-які поступки, включаючи малоймовірну мирну угоду в Україні, до якої прагне Вашингтон, служать лише інструментом для досягнення цієї мети. Для Путіна не існує занадто високої ціни — ані людських жертв, ані фінансових витрат — аби повернути ті статус і вплив, які Росія втратила після розпаду Радянського Союзу, що Путін колись охарактеризував як "найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття". Війна в Україні триває не через те, що президент Зеленський не бажає вести переговори про мир, а з причини того, що основна стратегічна мета Росії полягає в повному підкоренні та, врешті-решт, знищенні української держави. Це не просто боротьба за територію чи права російської меншини в Україні; це цивілізаційний конфлікт Росії проти Заходу.
Ймовірність досягнення тривалої угоди з Росією є досить низькою через те, що Москва сприймає роль держави не в контексті економічних вигод, а через призму імперських амбіцій. Адміністрація Трампа не усвідомила, що імперська експансія Росії може бути лише стримувана і обмежена, а не "заспокоювана". Сподівання на досягнення сталого і взаємовигідного перезавантаження відносин між США та Росією свідчить про глибоке нерозуміння російської стратегічної культури та історичних факторів, що формували ідеологічні основи режиму Путіна. Іншими словами, Росія готова до економічних угод лише в тому випадку, якщо вони служать її більш широким геополітичним інтересам. Яскравими прикладами цього є проекти газопроводів "Північний потік-1" та "Північний потік-2" до Німеччини. Не може бути "бізнес-угод" з Росією без урахування цього геополітичного контексту, так само як і не існує "концерту великих держав", коли країна, яка ставить під сумнів статус-кво в Європі після Холодної війни — Росія, є за своєю природою експансіоністською.
Ані адміністрація Трампа, ані європейські уряди не зможуть розгадати "загадку Черчилля" до тих пір, поки не усвідомлять, що імперські амбіції, що лежать в основі сучасної російської державності, не підлягають "вирішенню", а потребують повного усунення. Іншими словами, поки ревізіоністська риторика залишатиметься в центрі російської політики, Європа буде в постійній небезпеці, адже Москва продовжуватиме намагатися підкорити своїх сусідів та отримувати право голосу серед провідних світових держав. Таким чином, США та їх європейські партнери опиняються перед важливим вибором: продовжувати політику умиротворення, яка визначала відносини Заходу з Росією протягом останніх двадцяти років, що призведе до подальшої експансії, або знову взяти на себе зобов'язання виділяти ресурси та створювати структури, здатні стримувати Росію, включаючи серйозне переозброєння, яке могло б відлякати її від агресії.
У своїй "Довгій телеграмі", написаній у 1946 році, Джордж Кеннан висловив відомий погляд на те, що російські керівники реагують лише на "логіку сили". Він наголошував, що з Росією потрібно діяти не через умиротворення, а через рішучий тиск. Також він доводив, що радянська система була вкрай нестабільною і, якщо її стримувати, вона врешті-решт розпадеться. Ідеї Кеннана залишаються настільки ж актуальними сьогодні, як і в часи, коли він формулював основи американської стратегії стримування.
Однак підхід адміністрації Трампа до Росії абсолютно суперечить цій логіці, що проявляється в численних спробах запропонувати Москві стимули, які вона лише використовує для власних вигод і вимагає ще більше. Путін не веде переговори добросовісно, оскільки з його точки зору це не розмова про справедливі умови для України, а процес, метою якого є змушення Києва до капітуляції. Відновлення відносин з Росією неможливе, якщо США не готові відмовитися від свого впливу в Європі та повернутися до статусу регіональної держави в Західній півкулі, поступившись контролем над глобальними просторами Росії та Китаю. Поки адміністрація Трампа не визнає цю реальність, ситуація залишатиметься затягнутою, що призведе до посилення розбіжностей у НАТО та збільшення нестабільності в Європі.
