Завжди закрито? Яким є місто Прип'ять після катастрофи на Чорнобилі і чи матиме шанс на відродження?

Яким чином виглядає місто Прип'ять після 39 років з моменту трагедії на Чорнобильській АЕС? Які рівні радіації там зафіксовані і чи існують перспективи для відновлення життя в Зоні відчуження? Дізнайтеся більше в нашому репортажі на РБК-Україна.

Головне:

З моменту початку повномасштабного вторгнення зона відчуження стала недоступною для туристів. Доступ туди можливий лише за спеціальними умовами для представників медіа. Ми заздалегідь подаємо необхідні документи для отримання пропуску на контрольно-пропускному пункті, після чого проходимо перевірку при в’їзді в 30-кілометрову зону. Потім нас чекає ще один контрольний пункт.

У Прип'ять в'їжджаємо через сумнозвісний "Міст смерті". За легендою, тут у ніч на 26 квітня 1986 року зібралися місцеві жителі - дивитися, як горить реактор на ЧАЕС. Кажуть, від потужної дози радіації всі вони загинули. Цю сцену зобразили в культовому серіалі "Чорнобиль" від HBО.

"На справді, це є творчий підхід режисера: мешканцям було легше спостерігати за вогнем просто з вікон своїх квартир у багатоповерхівках," - коментує Надія Мудрик-Мочалова з Державного агентства України з управління Зоною відчуження.

Місто, яке колись було сповнене енергії, тепер стало примарним відображенням минулого. Прип'ять, що застрягла в радянській добі, нагадує про себе через величезні герби СРСР, що прикрашають дві висотки. На одному з будинків ще помітний напівзруйнований напис: "Хай буде атом робітником, а не солдатом", який разом із іншими ознаками свідчить про провал політики мирного атома в часи Союзу.

Природа поступово захоплює міське середовище. У самому серці мегаполіса дерева досягли висоти кількох поверхів, а тротуари стали вкриті мохом. Нам забороняють ступати на цю зелень – радять використовувати лише асфальтовані маршрути. Доторкатися до чогось – також не рекомендується.

"Три ключові аспекти захисту людини від іонізуючого випромінювання включають: тривалість перебування в небезпечній зоні, відстань до джерела радіації та наявність укриття. Дотримання визначених маршрутів є важливим правилом безпеки в Зоні відчуження. Ми постійно моніторимо ці маршрути за допомогою системи радіаційно-екологічного спостереження та контролю радіаційних доз", - зазначає Сергій Кірєєв, генеральний директор Державного спеціалізованого підприємства "Екоцентр", чиї фахівці займаються радіаційним контролем у цій зоні.

Єдині звуки, що лунають у Прип'яті, - це мелодійний спів птахів і тихе "потріскування" дозиметра. Прилад час від часу фіксує підвищений рівень радіації: в центрі міста показники зазвичай становлять близько 1,5 мкЗв, хоча в деяких місцях вони можуть знижуватися до нормальних значень у 0,3 мкЗв.

Максимальні показники радіації зафіксовані поблизу Чортового колеса, де біля каналізаційного люка рівень досягнув 7 мкЗв і продовжує зростати. Це в 70 разів перевищує значення, які ми виміряли в Києві. Короткочасний контакт з цими показниками не становить загрози для нас. Варто зазначити, що під час евакуації мешканці Прип'яті отримали дози від 11 до 19 тисяч мкЗв.

Колесо огляду, яке планувалося до запуску 1 травня 1986 року (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

"Забрудненість у Зоні має неоднорідний характер, що призводить до значних коливань рівня радіаційного фону. Автоматизована система контролю радіаційного стану (АСКРС) здійснює моніторинг потужності дози гамма-випромінюючих радіонуклідів на 39 контрольних пунктах. Інформація передається до оперативно-диспетчерського центру щогодини. Кожен пункт має свої встановлені контрольні межі. У разі їх перевищення система автоматично переходить у режим надзвичайної ситуації, передаючи дані з частотою 2-5 хвилин", - зазначає Кірєєв.

Система моніторингу також аналізує всі елементи навколишнього середовища: рівень радіоактивних аерозолів у повітрі, випадання радіоактивних часток з атмосфери, концентрацію радіонуклідів у поверхневих, підземних та стічних водах, а також їх присутність у ґрунтах, рослинному покриві, водних організмах тощо.

"Найбільше забруднення радіонуклідами фіксуємо на пунктах захоронення радіоактивних відходів, на площах слідів радіоактивних випадінь та на проммайданчику біля ЧАЕС", - додає експерт.

Про іншу небезпеку у Прип'яті, уже воєнну, зрідка нагадує гудіння дронів - наші військові "патрулюють" територію, бо до кордону з Білоруссю 16 кілометрів. Жодні інші звуки цивілізації сюди не доходять, моментами зникає навіть мобільний зв'язок.

Припортовий комплекс на річці Прип'ять та кафе з такою ж назвою (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

Готель "Полісся" та культурний центр "Енергетик" постають із розбитими вікнами. У холі палацу на облущеній фресці зображені "советські люди", які танцюють, можливо, намагаючись втілити ідею дружби народів та світлого майбутнього. Неподалік розташовано агітпункт, де досі зберігаються портрети членів партії, комуністичні листівки та порваний плакат із відомою цитатою Леніна: "Учитися, учитися і ще раз учитися".

Заглиблююсь у темряву, намагаючись розглянути залишки колишнього театру чи сцени. Раптом здригаюсь від несподіваного звуку — з глибини пітьми доноситься "шепіт". Через мить усвідомлюю, що це лише вода, що просочується через тріщини у даху, які з'явились за чотири десятиліття. Бажання просуватися далі зникає: відчуваю страх і небезпеку — хоча рівень радіації тут нижчий, є ризик обвалів.

Культурний центр "Енергетик" (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

Поряд з "Енергетиком" розташоване Чортове колесо. Діти з Прип'яті мали можливість скористатись ним лише в тестовому режимі, оскільки аварія сталася всього за чотири дні до офіційного відкриття. Сьогодні це місце стало культовим серед туристів та сталкерів. Деякі відвідувачі залишили на атракціоні вандальні написи, не зважаючи на присутню радіацію, яка коливається в межах 0,9-1,5 мкЗв. Ще одні сліди людської активності в Зоні відчуження – це банки з енергетиками "Non Stop Stalker", які нерідко залишають шанувальники однойменної комп'ютерної гри.

Натрапляємо на магазин "Радуга", завалений битим склом, меблями й побутовою технікою. Впадає в очі касовий апарат - такий зараз можна побачити лише у музеях. Вивіска досі закликає покупців: "Мы вас рады обслужить". З 27 квітня 1986 року, відколи 47 тисячне місто евакуювали, тут вже не було жодного покупця. Ми теж звідси йдемо - важке, сповнене пилу, повітря не дає нормально дихати.

Магазин "Радуга" (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

У дворах ми пересуваємось по стежках, позначених жовтим скотчем. Виходити за ці межі - ризиковано. Після звільнення цієї території від російських загарбників не всі ділянки вже "очищені" від мін.

Про колишніх мешканців нагадують лише порожні будинки. Квартири прочинені, майже всі уже без меблів та інших речей. Їх після евакуації населення захоронили через високий вміст радіації. В одному під'їзді знаходжу списки жителів. Цікаво, чи вижили вони від отриманої дози?

Мене лякає уява, що архітектура Прип'яті так схожа на звичайні мікрорайони Києва - Нивки, Сирець, Оболонь, а також на моє власне подвір'я. Від усвідомлення того, що така ж катастрофа може статися будь-де, стає не по собі. А до столиці всього 112 км.

Мешканці покинули свої домівки 27 квітня 1986 року (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

"Ніхто не застрахований від повторення катастрофи Чорнобиля. Подібна радіаційна аварія була і на Фукусімі в Японії. Тому ніяких гарантій ніхто не дасть, але реакторів РБМК-1000, які були на ЧАЕС, в Україні більше нема. На решті атомних станцій інші конструкції реакторів, які мають потужний захист", - говорить Кірєєв.

Зараз головні жителі міста - лосі, лисиці, кабани, єнотоподібні собаки й коні Пржевальського. Жодної тварини нам не щастить побачити, але постійно натрапляємо на їхні "біологічні сліди".

"Тиск людей на цю територію зріс, і цілком природно, що тварини почали повертатися. Звісно, вони зазнали впливу радіації, але це не означає, що у них виросте друга голова чи п'ята лапа від високих доз. Ми не спостерігали подібних мутацій, але зміни в організмі тварин, безумовно, відбуваються. Для їх дослідження знадобляться додаткові наукові роботи, які проводити досить складно. Важливо зрозуміти, де саме жила ця тварина, чим вона харчувалася і де знаходилися її водопої", - зазначає Кірєєв.

Рівень радіації у приміщенні нижчий, ніж зовні (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Частину техніки, що була залучена до ліквідації наслідків катастрофи, закопали через надмірний рівень радіації. Інші одиниці, в 2021 році, розмістили на відкритому повітрі на території АТГ-2 для створення експозиції: тут можна побачити як вантажівки, так і пожежні автомобілі. Серед них є і БелАЗи, які виконували роботи по очищенню доріг у Прип'яті після трагедії. Дивує та виглядає недоречно ІСУ-152, пофарбована у яскраво-рожевий колір.

"Ця самохідна артилерійська установка, яка зазнала аварії, зносила будівлі і виконувала роль тягача. Ми виявили її на території ЧАЕС, частково зануреною в землю через підвищений радіаційний фон. Завдяки кранам і тягачам ми змогли транспортувати її сюди," - ділиться Надія. Вона радить нам триматися на відстані від цього експоната.

Декілька років назад група сталкерів вирішила облинути техніку фарбою, висловлюючи своє незадоволення щодо туристичних поїздок до Прип'яті. Вони сподівалися, що пошкодження обладнання зменшить зацікавленість до Зони. Співробітники ДАЗВ обережно ставляться до цього інциденту і не намагаються видалити фарбу, оскільки установлення все ще випромінює високий рівень радіації.

Технічні засоби, залучені до усунення наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

"У 2014 році, коли тільки почалося АТО, у російських ЗМІ пішла інформація, що радіаційно забруднена техніка бере участь у бойових діях. Вони виставили фото РХМ-кашалот, яка начебто з Чорнобильської зони, воює під Донецьком. А ця техніка у той час насправді зберігалась у нас", - додає Надія.

Нам тільки розповідають про найнебезпечніші експонати - поруч знаходиться так званий "ківш смерті". Цей пристрій накопичив таку кількість радіації, що підійти до нього досі неможливо.

Ситуація з медичною частиною не менш сумна, адже саме сюди доставляли перших пожежників, які отримали опромінення. Простий на вигляд будинок видно з відстані, а в його підземеллях зберігаються засипані піском костюми ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Величезна кількість відео сталкерів, викладених в інтернет, свідчить про те, що рівень радіації в цьому місці навіть сьогодні досягає 535 мкЗв.

Медичний відділ, куди доставляли пожежників, що зазнали опромінення (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

"Тривалість закриття Зони відчуження - питання, яке не має простої відповіді. У цій території присутні забруднення альфа-випромінюючими радіонуклідами, періоди напіврозпаду яких коливаються від сотень до тисяч років. Проте, стронцій-90 має період напіврозпаду 28 років, тоді як цезій-137 - 30 років. Це свідчить про те, що в даний момент кількість цих радіонуклідів зменшилася вдвічі. На жаль, для інших елементів, таких як ізотопи плутонію (238, 239, 240) та америцій-241, період напіврозпаду ще не настав", - зазначає Кірєєв.

Виїжджаємо з міста, обабіч видніється напис "Прип'ять", а зовсім поруч дерев'яне розп'яття. Помічаю у цьому якийсь символізм - "місто, яке розіп'яли".

Прип'ять (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Щойно я починаю спокійно думати, що основна радіаційна загроза позаду, раптом спрацьовує дозиметр - показники стрімко зростають до 4 мкЗв. Ось так себе веде "рудий" ліс. Ми проїжджаємо повз нього.

Після катастрофи в цьому районі накопичилася одна з найбільших концентрацій радіації — дерева швидко почали покриватися корозією. Нині на цій території вже з'явилися нові зелені насадження. Про приховану загрозу нагадує лише жовтий трикутник із символом радіації. Три роки тому тут російські війська копали окопи, і, за інформацією, вже через місяць вони почали страждати від наслідків променевої хвороби.

"Я майже впевнений, що над цими солдатами в 'рудому' лісі проводили експерименти. З військової точки зору, ці окопи тут абсолютно не мали сенсу. Це практично в центрі зони, а до позицій ЗСУ було далеко. Схоже, що російське командування вирішило перевірити, що станеться, якщо людина проведе кілька тижнів у зоні з радіаційним забрудненням без належного захисту. Адже ми знаємо, як вони 'піклуються' про своє населення. Щодо того, чи загинули ці солдати, у нас немає точних даних, але я переконаний, що згодом над ними проводили якісь дослідження", - зазначає Кірєєв.

На відстані двох кілометрів від Прип'яті знаходиться Чорнобильська АЕС. З далека видно результати атаки російського безпілотника, що сталася 14 лютого цього року — пробоїна в укритті зробила його непридатним для використання в майбутньому.

Після проведення атаки рівень радіації залишився незмінним. Ми негайно перевели чотири пункти АСКРС біля "Укриття" в режим надзвичайної ситуації. Оперативна група з радіаційної розвідки здійснила відбір повітряних проб. Витоків радіоактивних аерозолів не виявлено, як і змін у потужності дози гамма-випромінюючих радіонуклідів. Якби стався витік, радіоактивна хмара направилася б у бік Білорусі, зокрема до Гомеля, оскільки вітер дув у тому напрямку. Тоді "орки" могли б "нагородити" своїх "братів" радіацією, - зазначив Кірєєв.

Чорнобильська АЕС (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

Щоб потрапити у саме місто Чорнобиль, яке за 18 км від ЧАЕС, нам доводиться пройти дозиметричний контроль на ККП, бо виїжджаємо із 10-км зони у менш забруднену 30-км.

Автомобілі піддаються радіаційній перевірці за допомогою спеціалізованого обладнання. Ми змушені проходити через рамки радіаційного контролю, які схожі на металошукачі, але оснащені екранами з контуром людини та особливими датчиками. Коли я прикладаю руки до цих рамок, спалахує індикатор "все в порядку".

Існував випадок, коли під час проходження радіаційно-дозиметричного контролю було виявлено, що один іноземний журналіст забруднив своє взуття радіоактивними матеріалами. Дозиметристи не змогли здійснити дезактивацію. Взуття було вилучено, упаковано в плівку та передано на утилізацію. Якщо радіоактивне забруднення транспорту перевищує встановлені контрольні норми, його направляють на пункт санітарної обробки (ПуСО), - зазначив Кірєєв.

У Чорнобилі більшість приватних осель вже зруйновані під впливом часу і природних катаклізмів, але місто все ще частково живе. Працівники ЧАЕС перебувають тут вахтовим методом, проводячи по два тижні на території. У центрі можна знайти невеличку дерев'яну церкву, а також функціонують кілька магазинів.

"У Зоні відчуження вже проживають 'самопоселенці'. Законодавство забороняє повернення людей, щоб захистити населення від іонізуючого випромінювання. Якщо держава вирішить дозволити людям повернутися, необхідно буде провести дослідження, які визначать, якими видами діяльності можна займатися, які ризики існують, а також скільки ресурсів знадобиться для цього", - зазначає експерт.

Перетинаємо другий контрольний пункт на Дитятках, знову проходимо перевірку дозиметром. Ми всі - "чисті". Багажники автомобілів ретельно оглядають, адже вивозити щось із Зони заборонено. Дозиметр більше не реагує. Великий знак на виїзді оптимістично повідомляє: "Зона відчуження перетворюється на зону відновлення".