"Завжди існує третя сторона": Снайдер виокремив ключовий аспект у відносинах між Польщею та Україною.

Снайдер переконаний, що в умовах наймасштабнішого конфлікту в Європі з 1945 року, країнам необхідно об'єднатися в солідарності.

За словами американського історика Тімоті Снайдера, ключовим аспектом польсько-українських відносин є те, що вони завжди включають в себе "третью" або "четверту" сторону, а не є виключно двосторонніми. Він також підкреслив, що важливо надавати перевагу історичним фактам над особистими спогадами.

Зовнішня політика часто викликає неоднозначну реакцію. Наприклад, польська зовнішня політика щодо України в період 1990-1991 років, коли Україна здобувала свою незалежність, мала більше противників, ніж прихильників. Ініціативи, здійснені Кшиштофом Скубішевським під впливом Адама Міхніка, Яцека Куроня та Броніслава Геремека, стали одними з наймудріших у моїй історичній пам'яті. Проте в той час українці в Польщі мали набагато менше прихильників, ніж сьогодні. Державні інтереси вимагають прийняття рішень, які можуть бути непопулярними в суспільстві. Саме тому ми говоримо про державний інтерес, а не про інтереси окремих груп, -- зазначив Снайдер в інтерв'ю для Onet.

На його погляд, існує "дуже польська проблема".

"Польща надає перевагу пам'яті над історією. Однак у пам'яті існує одна складність: вона не включає інших, адже пам'ять завжди є нашою, і в ній ми завжди безгрішні. Якщо ж у ній згадуються інші, то зазвичай в контексті провини. Так це і функціонує," -- зазначає історик.

Він зазначає, що історія "закликає до діалогу", і необхідно враховувати думки інших.

"Вона (історія -- ред.) змушує читати джерела іноземними мовами. Змушує хоча б час від часу спілкуватися з колегами з-за кордону. Я маю на увазі, що пам'ять -- це комфорт. Вона має бути простою, приємною та зрозумілою для кожного. Але більше, ніж пам'ять, нам потрібна історія", -- заявив Снайдер.

"Якщо сусідня країна, така як Польща для України, ставить пам'ять вище за історію, то наслідком цього є відсутність солідарності. А під час оборонної війни ця відсутність є особливо болісною для однієї країни, і вона засліплює іншу", -- додав він.

Снайдер нагадав про Голодомор, що відбувся у 1932-1933 роках.

"Наприклад, якщо я стверджую, що польська дипломатія у 1932 році була обізнана про Голодомор в Україні, але не зробила жодних кроків, щоб про це повідомити, це може викликати певне несприйняття. Цей факт не закарбувався в польській пам'яті. Скільки ж поляків можуть подумати: 'Боже, яке жахливе лихо — мільйони українців, що загинули від голоду. Ми знали про це, але замість того, щоб донести правду до світу, залишилися в мовчанні'? Історія завжди викликає в нас дискомфорт, а пам'ять — це питання, яке ми несемо з собою постійно", — зазначив Снайдер.

На його переконання, в умовах наймасштабнішого конфлікту в Європі з 1945 року необхідно зосередитися на історії, а не лише на пам'яті.

"В історії завжди є інший бік, інший голос. Пам'ять виступає від першої особи... А історія пишеться від другої та третьої особи. Історія не має бути терапією. Дискомфорт -- це частина зрілості, до якої веде історія", -- заявив він.

"Мабуть, ключовим аспектом польсько-українських відносин є те, що вони ніколи не існують у вакуумі. Хоча таке сприйняття є досить поширеним. Насправді завжди присутні треті або навіть четверті сторони, які впливають на ці стосунки," – зазначив Снайдер.

Він вважає, що не можна історично осмислити явище Волинської трагедії, якщо зосереджуватися лише на польському та українському аспектах.

"Ця очищення стало можливим завдяки двом радянським та одній німецькій окупації, а також через депортацію польських, а згодом і українських еліт. У свідомості завжди зберігаються лише категорії "ми" і "вони". В історії ситуація ніколи не є такою простою. Якщо за столом відсутні німці чи росіяни, розмова втрачає сенс. І це стосується не тільки минулого. Цей третій учасник залишається актуальним і сьогодні – принаймні в польському сегменті інтернету," – підкреслив він.

Українці та поляки по-різному сприймають одну з найболючіших сторінок спільної історії. ZN.UA дослідило підручники, навчальні програми та екзаменаційні матеріали обох країн, аби зрозуміти, як школа формує пам'ять про Волинську трагедію. Про результати дослідження у статті "Дві парти, дві правди: чого навчають про Волинську трагедію українських і польських школярів" розповідав Петро Катеринич.