Звільнити Орбана від впливу Кремля: як переконати Угорщину відмовитися від російських енергоресурсів.
Угорський прем'єр Віктор Орбан на відкритті нового комплексу нафтової компанії MOL. 14 травня 2024 року
Угорщина продовжує бути однією з найбільш залежних від російських нафтових ресурсів країн Європейського Союзу, оскільки понад 50% її імпорту сирої нафти становить сорт Urals, що постачається через трубопровід "Дружба".
Протягом багатьох років така залежність була зумовлена історичними та географічними факторами: відсутністю прямого доступу до моря та тим, що два основні нафтопереробні заводи компанії MOL - у Сазхаломбатті (Угорщина) та Братиславі (Словаччина) - були спроектовані спеціально для обробки російської нафти ще за часів Радянського Союзу.
Проте нові геополітичні обставини та санкції з боку ЄС спонукають Будапешт змінювати свої підходи до енергетики.
Угорщина повинна відмовитися від використання російської сирої нафти до 2027 року.
Це завдання здається цілком реальним, враховуючи інвестиції, які MOL вклала в модернізацію, які становлять приблизно $500-700 млн. Ці кошти були витрачені на переобладнання технологічних ліній для переходу на переробку нових сортів нафти. Крім того, частка альтернативної нафти на заводах MOL вже досягла 30-40% від загального обсягу переробки.
Незважаючи на формальні заяви, цей маршрут продовжує бути труднодоступним і витратним. Альтернативні шляхи, що проходять через Хорватію чи Україну, стикаються з істотними технічними, фінансовими та безпековими викликами.
Одночасно швидкість і результативність угорського переходу впливають на роль України як транзитної держави, а також на стабільність європейської системи санкцій.
Головна причина, чому Угорщина досі імпортує понад половину нафти з Росії, полягає у технічній спадщині.
Ключовим елементом у цій ситуації є нафтопровід "Дружба", який слугує традиційним шляхом постачання нафти марки Urals. Через брак власних портових потужностей Будапешт протягом багатьох років не вкладав кошти в розширення маршрутів, покладаючись на доступність російських енергоресурсів за низькою ціною.
Перехід до легких сортів вимагає не лише укладення контрактів на постачання, а й комплексної модернізації установок гідрокрекінгу, систем змішування та зберігання, а також оновлення технологічного портфеля рішень.
Варто зазначити, що ступінь залежності сусідньої Словаччини від Російської Федерації є значно вищою і складає 87%, згідно з оцінками CREA. У 2024 році Словаччина імпортувала 4,83 млн тонн нафти, з яких 4,18 млн тонн надходило з Росії, відповідно до інформації, наданої Словацьким статистичним управлінням.
Однак, на відміну від Угорщини, Словаччина не виявляє жодних намірів щодо диверсифікації своїх джерел енергії, навіть не роблячи жодних офіційних заяв. Це пояснює більш рішучу позицію Братислави стосовно відмови від російських енергоресурсів.
Втім, успіх Угорщини у подоланні залежності від російських енергоресурсів має стати прикладом і для Словаччини. Навіть якщо на чолі країни й залишатиметься нинішній прем'єр Роберт Фіцо.
Угорщина теоретично має можливість альтернативного постачання нафти завдяки Адріатичному трубопроводу JANAF, який проходить через Хорватію. Цей трубопровід має потенціал для транспортування до 14 мільйонів тонн нафти щорічно, однак на практиці Угорщина використовує лише близько 20% його можливостей, що становить приблизно 2-2,9 мільйона тонн.
Постачання по цьому маршруту є недостатніми для повного задоволення загального попиту нафтопереробних підприємств в Угорщині (8,1 млн тонн) та Словаччині (6,1 млн тонн).
Угорщина також розкритикувала поточну модернізацію 80-кілометрової ділянки нафтопроводу Сисак-Вір'є в Хорватії.
Причина проста - високі тарифи на транзит.
За інформацією угорської сторони, JANAF бере "преміальну ставку" за перекачку кожної тонни нафти, що у кілька разів перевищує середній тариф.
"Хорватія не може вважатися надійним транзитним партнером. З початком війни вони збільшили транзитні збори в п'ять разів у порівнянні з середніми ринковими ставками. Це ускладнило для компанії MOL забезпечення стабільних транспортних можливостей," - заявив міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто.
Уряд Хорватії разом із операторами нафтотранспортної інфраструктури країни спростували звинувачення з боку Угорщини, які стосувалися ймовірного недостатнього рівня пропускної спроможності, завищених цін та сумнівів у надійності Загреба як партнера.
Вони наголосили, що JANAF і MOL мають багаторічну історію співпраці, під час якої обидві компанії стабільно виконували взяті на себе зобов'язання.
Відновлення нафтопроводу Одеса-Броди вважається одним із найактуальніших варіантів диверсифікації для компанії MOL.
Концепція полягає в тому, щоб постачати морську нафту через порт Одеси, а потім транспортувати її на північ у сторону Бродів. Відтак, нафту можна буде підключити до системи "Дружба", забезпечуючи поставки до угорських нафтопереробних заводів. Цей шлях дозволив би Угорщині отримати прямий доступ до світового ринку сирої нафти, зменшуючи при цьому залежність від російських поставок.
Компанія прагне забезпечити доступ до нафтопроводу, що простягається від українського порту на Чорному морі до польського кордону. Це відкриє можливість отримувати морські вантажі від ряду міжнародних виробників, зазначив Саболч Пал Сабо, старший віцепрезидент MOL, відповідальний за управління ланцюгами постачання.
Але саме цей сценарій викликає найбільше сумнівів. Трубопровід Одеса-Броди фактично не використовувався за прямим призначенням понад десять років і зараз перебуває у стані, який потребує капітальної реконструкції.
Крім того, сам порт Одеси - ключова точка цього маршруту - залишається під постійною загрозою обстрілів та мінної небезпеки у Чорному морі. Будь-який удар по портовій інфраструктурі може миттєво зірвати відвантаження, що фактично перетворює маршрут на нестабільний.
Отже, для України сценарій Одеса-Броди може стати важливим джерелом доходів від транзиту та вагомим аргументом у змаганні за зменшення обсягів російських постачань у цьому регіоні. Проте, слід врахувати, що цей проєкт також є дорогим, складним і ризикованим, що вимагає реальних інвестицій, підтримки з боку Європейського Союзу та забезпечення безпеки в умовах конфлікту.
А найголовніше - навряд чи вдасться повноцінно завершити цей проєкт до кінця активних бойових дій.
Ще один аспект стратегії MOL щодо диверсифікації постачань полягає у створенні нового нафтопроводу до Сербії. На відміну від маршруту Одеса-Броди, сербський варіант є менш ризикованим з точки зору безпеки, оскільки проходить територією країн без прямої загрози збройного конфлікту.
Заплановано збудувати ділянку трубопроводу довжиною приблизно 190 км, яка з'єднає угорську частину системи "Дружба" з сербською інфраструктурою поблизу Нового Саду. Цей трубопровід не тільки забезпечить транспортування альтернативної нафти з Сербії, але й може допомогти розвантажити існуючі обсяги перевезень через Адріатичний напрямок, а також створити резервні маршрути для переробних підприємств в Угорщині та Сербії.
Орієнтовна вартість будівництва складає близько $350 мільйонів. Реалізація проєкту запланована в два етапи: перший етап включає підготовку та затвердження технічної документації, що має бути завершена до кінця 2025 року, а запуск експлуатації очікується у 2028 році.
За задумом уряду Угорщини, цей маршрут повинен гарантувати стабільне постачання нафти не лише для внутрішнього ринку, а й для партнерів на Балканах.
Проте сербський трубопровід не може вирішити основну задачу - заміну російської сировини.
Він має можливість лише вдосконалити вже наявні процеси та частково розширити джерела, зосередившись на перенаправленні обсягів.
Не варто забувати, що сербське підприємство "Нафтова індустрія Сербії" підпорядковується ПАО "Газпромнефть".
Крім оновлення виробничих потужностей та пошуку нових транспортних шляхів, компанія MOL активно займається залученням нових постачальників сирої нафти. Одним із важливих партнерів виявився Азербайджан, який забезпечує стабільні обсяги експортної нафти та має прямий вихід до Чорного моря завдяки нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (BTC).
У травні 2025 року MOL та угорська енергетична компанія MVM уклали довгострокову угоду на імпорт близько 1,2 млн барелів азербайджанської нафти на рік від родовища Shah Deniz через систему BTC.
Перша партія, що складає приблизно 687 тисяч барелів, була успішно відправлена через хорватський порт Омішаль в середині року.
Крім цього, MOL планує ще як мінімум два танкерних рейси щороку, що збільшить загальний обсяг постачання приблизно на 160 тисяч тонн щороку. Для компанії це невеликий, але символічно важливий крок: угода з Азербайджаном демонструє готовність переходити на альтернативні сорти сирої нафти.
Одночасно напрямок до Азербайджану має певні обмеження.
По-перше, це обсяг - навіть за максимального завантаження морські поставки Shah Deniz не можуть закрити більш ніж 10-15% річної потреби Угорщини в сирій нафті.
Також експерти звертають увагу, що транспортування морем передбачає складну логістику, страхування і додаткові витрати, особливо в умовах напруженості у Чорному морі.
Отже, контракти з Азербайджаном відіграють ключову роль у процесі диверсифікації, проте наразі вони є більше символічним жестом, аніж істотною альтернативою значним обсягам російської нафти.
Вихід Угорщини з залежності від російської нафти є питанням волі, ресурсів та часу, проте це завдання цілком реальне для вирішення.
Як підкреслює гендиректор MOL Золтан Гернаді, повна відмова від Urals може коштувати Угорщині $500-600 млн, які потрібні для переобладнання заводів, адаптації логістики й переукладання контрактів.
Ключовий момент: наведені оцінки стосуються ситуації з утриманням рівня продажів нафтопродуктів та чинної частки ринку угорських НПЗ у Центральній Європі.
Аналітики Центру східних досліджень OSW зазначають, що всі варіанти – чи це Адріатичний маршрут через JANAF, чи новий трубопровід у Сербії – стикаються з певними обмеженнями в тарифах, термінах реалізації та політичних угодах.
З іншого боку, непослідовна та неоднозначна критика Адріатичного маршруту свідчить про те, що Угорщина затримується з диверсифікацією та використовує "виняток" як інструмент у переговорах з ЄС. Це може становити загрозу для енергетичної безпеки Європи.
До тих пір, поки Угорщина використовує "Дружбу", санкційна стратегія ЄС має певну вразливість.
Однак, незважаючи на ці ризики, більшість експертів погоджуються, що зупинити цей процес неможливо.
Зміни вже запущено - часткова модернізація заводів, угоди з Азербайджаном, планування сербського маршруту - усе це робить сценарій відмови від Urals реальним. Питання лише у швидкості, цінах і тому, хто готовий допомогти закрити "технічний і фінансовий розрив".
Якщо Брюссель прагне реально відрізати російську нафту від ринку Центральної Європи, потрібна чітка умова: фінансова допомога Угорщині й MOL має супроводжуватися жорстким зобов'язанням перейти на альтернативну нафту.
Можливі й інші сценарії в умовах регульованої конкуренції, коли нафтопереробні заводи MOL почнуть втрачати можливості збуту для своїх нафтопродуктів, вироблених з російської нафти, а їхнє місце на ринку будуть займати інші виробники в регіоні, що успішно перейшли на альтернативні джерела поставок нафти (Польща, Чехія).
Отже, завдання ясне: Київ і Брюссель повинні координувати свої дії, щоб перехід Угорщини на альтернативні джерела постачання нафти став реальністю, а не залишався лише символічним жестом.
Це передбачає активний вплив на ринок нафтопродуктів, підтримку конкурентних умов та підкреслення необхідності дотримання загальних стандартів для всіх учасників. Крім того, важливо вимагати конкретних і вимірюваних досягнень.
