Золотий туалет і моральний занепад.
Автор: Світлана Чуніхіна, заступниця директора Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, кандидат психологічних наук та старший науковий співробітник.
У ванній кімнаті Тимура Міндіча — бізнесмена, продюсера, співвласника студії "Квартал 95" і друга українського президента — розташований унітаз, виготовлений із золота. Цей аспект приватного життя особи, яка не займає жодних офіційних посад, викликає бажання залишити його без уваги. Проте, варто про це поговорити, адже туалет, оздоблений золотими мозаїками, у резиденції Віктора Януковича все ще залишається у пам'яті багатьох. "Золотий унітаз" символізує все те, від чого українське суспільство давно намагається звільнитися: корупцію, жадібність та зраду на найвищих рівнях влади. На жаль, ці спроби поки що не увінчуються успіхом, оскільки "золоті унітази" продовжують з’являтися. Цікаво було б зрозуміти причини цього явища.
Заради справедливості слід згадати, що потяг людей із грошима до розкішного оздоблення відхожих місць є ознакою не тільки українського політичного життя. Наприклад, Дональд Трамп цілком міг би мати один або декілька таких, враховуючи його пристрасть до суцільно золотих інтер'єрів. 2017 року, під час своєї першої каденції, чинний президент США намагався отримати від музею Гуггенхайма полотно Ван Гога, щоби прикрасити свої покої у Білому домі. Натомість музей в особі художника Мауріціо Каттелана запропонував Трампу прикрасити резиденцію власним витвором мистецтва -- повністю функціональним 18-каратним золотим унітазом під назвою "Америка". Двома роками пізніше цей предмет викрали з Бленгеймського палацу в Оксфордширі, Британія. І хоча злодіїв знайшли й засудили, сам унітаз зник безслідно. Якби Дональд Трамп тоді погодився прийняти подарунок від музею, ця історія мала б щасливіший кінець.
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган також має свою історію, пов'язану із золотим унітазом. Під час гострої політичної кризи 2015 року лідер опозиційної партії Кемаль Киличдароглу звинуватив Ердогана у використанні коштів платників податків для розкішного оздоблення своєї туалетної кімнати золотом. Проте в резиденції президента не було виявлено нічого подібного, а опозиційні сили були повністю придушені.
Ось ще один яскравий приклад. У країні-агресорі нещодавно винесли вирок за корупційні злочини колишньому керівнику регіональної Державтоінспекції, якого засудили на 20 років. У місцевих медіа активно обговорювали його туалет та ванну кімнату в будинку — вони були, звичайно ж, оздоблені золотом.
Отже, золотий унітаз в глобальному політичному контексті став символом відвертого політичного тролінгу, що слугує для вираження незгоди чи зневаги до осіб, наділених владою.
Однак владна верхівка в Україні, здається, й досі сприймає туалетну розкіш без жодної самоіронії, а буквально -- як розкіш. І цю щиру відданість ідеалам несмаку, яку плекає кожне наступне покоління українських політиків, кожен наступний режим, важко зрозуміти.
Одне з можливих пояснень, імовірно, можна знайти в ідеях Зигмунда Фройда, який у сновидіннях і асоціаціях своїх клієнтів знаходив докази того, що в людському несвідомому уявлення про золото й екскременти тісно пов'язані між собою. По-перше, тому що вони уособлюють геть протилежне: золото -- це щось надзвичайно цінне й привабливе, а відходи життєдіяльності -- те, що має бути відторгнене. Такий разючий контраст створює міцний асоціативний зв'язок між обома поняттями -- й ось уже символічною мовою несвідомого лайно означає золото. Люди, не дуже схильні занурюватись у глибини самопізнання, можуть приймати ці асоціації, так би мовити, за чисту монету -- без зайвих рефлексій і, як уже було сказано, іронії. Як наслідок маємо цей нескінченний золотий хіт у побуті вітчизняного політикуму.
По-друге, Фройд виразно описав так званий анальний характер, пов'язаний із відповідною стадією розвитку людини, на якій відбувається засвоєння туалетних навичок. Певна фіксація на цій стадії сприяє формуванню таких рис, як пристрасть до накопичення та скупість. Як пише ще один класик психології Еріх Фромм, життєва енергія людей із таким характером спрямовується переважно на те, щоб мати, берегти й накопичувати гроші та речі. І хоча ідеї Фройда та Фромма сьогодні мало хто сприймає буквально, вони точно вловили цей паралелізм грошей і туалетних практик, який досить чітко проявляється і в нашому сучасному житті. Отже, одне з пояснень, чому український політичний клас і далі поповнюється людьми, що прагнуть користуватися відхожими місцями із золота, полягає в тому, що незмінною залишається природа вітчизняного багатства. Механізми накопичення статків є тими самими, що й за часів Януковича, а отже, й люди в цю сферу приходять із тією самою структурою характеру та навичок -- сісти на потік, відмити тощо. Звучить цілком по-туалетному, правда ж?
Іще один момент, який варто обговорити. Золоті унітази, як і золотий батон із маєтку Віктора Януковича чи золотий вагон із маєтку Віктора Медведчука, -- це "мертві" речі. В тому сенсі, що такий спосіб вкладання коштів не створює жодної доданої вартості. Туалет із дорогоцінним покриттям працює не краще, ніж звичайний. А батони або вагони із золота зовсім не мають утилітарної цінності -- їх не можна з'їсти, на них не можна нікуди поїхати. Проблема "мертвого" капіталу яскраво й у всій повноті проявилася ще під час дебютного оприлюднення електронних декларацій про доходи народних депутатів і публічних діячів 2016 року. В цих деклараціях ми побачили скрізь одне й те саме -- предмети розкоші, які скуповуються в товарних кількостях (кілька пар годинників Hublot, кілька люксових автівок, кількадесят квартир і земельних ділянок тощо). Гірко, що люди йдуть у політику, аби конвертувати владу в гроші. Ще гірше те, що ці гроші залишаються "мертвими", бо у тримачів цих коштів немає ні уяви, ні фантазії, ні візії, для чого гроші взагалі потрібні.
В психології існує термін "фінансова задоволеність", що описує стан, коли особа забезпечена всіма необхідними матеріальними ресурсами (капітал, житло, та інші можливості), щоб вести повноцінне життя та реалізувати свій потенціал. Проблема збагачення через владу полягає в тому, що цей процес є циклічним і не має виходу. Тут не передбачений перехід до стану фінансової задоволеності, після якого можливий розвиток.
У Фромма є знамените дослідження під назвою "Мати чи бути", в якому він розглядає основну різницю між двома моделями життя. Одна з них зосереджена на накопиченні різноманітних матеріальних благ, які надають людині відчуття цінності, важливості та захищеності. Проте така орієнтація є оманливою, адже гроші можуть маніпулювати людиною так само, як і вона ними. Вони здатні закривати безліч життєвих потреб, включаючи нематеріальні. Теоретично можна купити повагу, довголіття та любов. Проте, як і цар Мідас, який перетворював усе, до чого доторкався, на золото — тобто на щось бездушне та безфункціональне, люди, які вважають, що "мати" важливіше за "бути", зрештою стають просто річчю серед інших предметів. У підсумку, корупція також є засобом продати себе дорожче.
Альтернативний спосіб життя, який описує Фромм, акцентує увагу на процесі самореалізації. Щоб стати справжньою особистістю, яка цінує життя, оточуючих та можливості для творчості, лише наявність грошей не є достатньою. Необхідно акцентувати увагу на тому, щоб бути, а не просто мати.
У гуманістичній психології людські потреби традиційно поділяють на дві основні категорії: потреби безпеки та потреби розвитку. До першої категорії відносяться ті елементи, які становлять основу для нормального і гідного існування: насамперед це безпека, після цього – належність до певних соціальних груп (таких як родина, професійне середовище або клан), а також самооцінка. Втрата хоча б одного з цих елементів може суттєво порушити життєвий баланс і створити відчутну прогалину, яка потребує заповнення. Найшвидший спосіб задовольнити потреби безпеки полягає у здобутті влади, фінансових ресурсів або соціального статусу.
Потреба у розвитку яскравіше проявляється у тих осіб, які почуваються в безпеці. Проблема полягає в тому, що люди, які в Україні володіють фінансами та впливом, часто віддають перевагу залишатися на тих рівнях, де вже мають владу і гроші, не прагнучи до зростання. Саме з цієї причини їм бракує уявлення про те, як ще можна використати свої кошти, окрім покупки безмежної кількості предметів розкоші. Вони, насамперед, не відчувають потреби в розвитку, пізнанні нових горизонтів або реалізації цілей, які виходять за межі їхнього гаманця.
Дослідження демонструють, що сприйняття грошей як універсального вирішення всіх життєвих проблем характерне не лише для політичних еліт, а й для суспільства в цілому. Проте, існує суттєва різниця: більшість людей стикається з численними пробілами та нестачами у своїх потребах у безпеці, а також з ілюзорними можливостями їх "фінансового задоволення".
Не маючи можливості підняти погляд і розглянути, як слід, життя, яке переповнене немонетарними радощами та сенсами, українці продовжують перебувати в політичному лабіринті, де зіштовхуються золото і сміття. Проте саме в цій ситуації може ховатися пояснення, чому корупція в нашій країні так важко знищується — адже в її основі лежить спотворене сприйняття цінностей. Кожного разу, розпочинаючи новий політичний етап, українці сподіваються, що нарешті все піде по-іншому. Однак знову виникає плутанина, і те, що є найціннішим, найважливішим і найсвітлішим, піддається осуду, тоді як шкідливе та токсичне отримує визнання.
Але рано чи пізно все зміниться, адже з кожним новим виявленням розкішного унітазу у депутатів ми, сподіваємося, будемо все краще розрізняти, які цінності і цілі є справжніми, а які – мертві.
