ЯК НАМ ПОЄДНАТИ КОНСТИТУЦІЮ ТА СТРАТЕГІЮ?

Сергій Дацюк. УП. 04.09.2018

На тлі фейкових змін до Конституції питання справжніх мотивів та орієнтацій щодо політичної системи постає дуже радикально і гостро.

Конституція країни описує політичну систему, щодо якої має бути зафіксовано: принципи політичної та правової систем; керованість державою через центральну владу; розподіл гілок центральної влади, в тому числі через систему стримувань і противаг; свобода особи як головне джерело соціальної енергії; незалежність прав та свобод від будь-яких політичних та правових орієнтацій цієї особи як основна умова існування свободи в державі; а також право особи створювати громади та здійснювати самоуправління через громади як альтернативний до центральної влади тип повсюдного управління, а не знизу чи на периферії від центру.

В Конституції не варто закріплювати будь-які мотиви та орієнтації політичної системи. Більшість людей навіть інтуїтивно відчувають, що закріплювати в Конституції європейську та євроантлантичну орієнтації, як це пропонує нинішній Президент, не варто.

Проблема зовсім не у тому, що ми не можемо гарантувати, що європейська орієнтація збережеться Україною надовго, особливо на тлі проблем у ЄС та фактично повільного розпаду Європи в політичному та соціальному плані.

Так само проблема не у тому, що НАТО має купу проблем з управлінням та не може в принципі в найближчій перспективі забезпечити для України повноцінну систему безпеки, тим більше в стані війни та ядерної загрози з боку Росії.

Навіть якби Європейський союз процвітав та мав прекрасну перспективу, а НАТО була б настільки потужною, як в часи Холодної війни, все одно в Конституції не варто закріплювати стратегічні орієнтації України.

Стратегування це принципово інакший тип мислення та діяльності, який значною мірою є над Конституцією. Відтак стратегічно неефективно закріплювати орієнтації більш високого рівня управління на більш низькому рівні управління. Коли Конституція починає управляти стратегією, то це означає, що стратегія не може вийти за межі політичної системи чи навіть політики, а це принциповим чином звужує стратегічний простір.

Конституція створює нові реальності чи нові стратегічні простори для стратегування. Але сама вона не має визначати стратегію як таку. Така комбінація – створення стратегічних просторів в одній позиції та створення стратегій в іншій позиції – фактично означає новий принцип розподілу стратегування: на творення просторів та творення стратегій всередині та між цими просторами.

Значним чином тут ми маємо діяти за аналогією: якщо є розподіл влад у політичній системі, то має бути розподіл стратегування у стратегічній системі.

Орієнтації чи установки щодо політичної системи

Справжня нова Конституція мала би створити такі нові стратегічні простори як реалізацію нових орієнтацій та установок до політичної системи. Це водночас означало би принципову зміну політичної системи та політики загалом.

По-перше, Нова Конституція мала би визнати суб’єктом права індивіда як носія психічного суверенітету, значно більш вільного суб’єкта, ніж особа, яка є проекцією соціальних відносин, тобто соціальною маскою індивіда.

По-друге, Нова Конституція мала би започаткувати принципово нову систему домінування договірних правових відносин над відносинами міжнародних та державних законів.

По-третє, Нова Конституція мала би створити громаду як нового суб’єкта самоуправління, який започатковує новий тип соціальної суб’єктності, переносячи акцент управління з пари «влада-народ» на складний комплекс відносин «індивід – громада – республіка».

По-четверте, Нова Конституція поряд зі світом приватної власності мала би створити світ співволодіння та співуправління спільним надбанням.

По-п’яте, Нова Конституція мала би створити інакший тип світової суб’єктності України, тобто перехід країни від субдомінантної міжнародної політики (підпорядкування ЄС та НАТО) до експансіоністської – поширити власні принципи та орієнтації управління у світі і через це поширення перейти до відносин громад у світі, а не держав.

По-шосте, Нова Конституція мала би таким чином просувати і мотивацію більш високого рівня щодо світового управління – замість ООН створення Світового Об’єднання Громад, і про це можна було б згадувати в українській Конституції лише тому, що мова б ішла вперше про Світову Конституцію людства не на основі держав, а на основі громад.

Мотивації цих орієнтацій та установок

Мотивація визнання індивіда як суб’єкта права, а не особи, означає переважання процесу самовизначення над процесом самоідентифікації. Це означає, що індивід, не обирає ідентичність з наявного предзаданого набору чітких альтернатив, як це робить особа, а творить самовизначення в особливих аспектах уявлень про засновки, орієнтації, мотивації, смисли та перспективу. Такий підхід створює цілий ряд нових вимог до диверсифікації освіти, інформування, професійної структури, права, законодавства і т.д.

Мотивація визнання примату договірних відносин започатковує інакше бачення світу прав. Вперше природнє уявлення про справедливість починає домінувати. В цьому контексті справжня справедливість це лише те, про що ми домовились добровільно. Те, про що ми не домовились, може бути справедливістю присуду чи справедливістю закону, але власне справжньою справедливістю не є. Також примат договірних відносин дає можливість вперше задіяти принцип недомінації – для тих, хто домовився і виконує домовленості. Також принцип договірної недомінації означає домінацію щодо тих, з ким ми не домовилися, або щодо тих, хто порушує домовленість.

Мотивація творення громад спрямована на перехід від історичної стихії абстрактного народу, який підкорюється владі, до безпосередньо активного, базованого на психічно суверенних індивідах та їх договірних відносинах, самоуправління. Громада не те що не підкоряється владі, громаді влада просто не потрібна, оскільки громада бере на себе всі питання самоуправління, самофінансування та самозахисту. Причому така можливість витрачати час на все це кожним індивідом в його самозайнятості чи праці з’явилася завдяки сучасним телекомунікаційним можливостям, які, до речі, більшість держав саботує.

Мотивація творення поряд зі світом приватної власності світу співволодіння та співуправління спільним надбанням є зовсім інакшою, ніж мотивація на отримання базового доходу. Сам принцип базового доходу є негідним – «на тобі частину доходу від використання спільного надбання і відчепись», тобто базовим доходом публічні органи ніби відкупляються від населення (громади тут нема). Тут же мова йде про відкриту інвентаризацію спільного надбання, потім про співволодіння, що включає обертання прав щодо спільного на ринку, та про співуправління, що включає можливість передання цих прав навіть в корпоративне використання, постійний контроль за ефективністю цього використання з боку громади та республіки. Це фактично соціалізація ренти від спільного, яка включає активність громад та республіки. Відтак це не базовий дохід, а базове співволодіння та співуправління.

Мотивація переходу від субдомінантних стратегій до домінантних мабуть найскладніша. Її складність полягає в тому, що її зрозуміти в принципі не можуть олігархи, торгаші, продажні політики, корупціонери-чиновники, залежні експерти та інші сервісні посіпаки і грантоїди. Як не пояснюй, все одно їм хочеться кудись інтегруватися, кудись здати Україну. Саме уявлення про можливість задавати тренди, а не слідувати чужим трендам, це психологічно обумовлена можливість. Республіка (громада громад) має жити на тих же принципах, що і окрема громада, – самоуправління, самофінансування, самозахист, самовизначення, суверенітет над майбутнім.

Мотивацією створення світової Конституції є унормування людства на рівні громад. Це означає створення не Республіки республік, а Світової Республіки громад. Входження в Світову Республіку – лише через громади. Відтак Організація Об’єднаних Громад не має містити держав, не має містити націй, не має містити геополітичних утворень типу ЄС. Такий підхід робить можливим єдине людство, що виростає з психічного суверенітету індивідів та договірних спільнот громад.

Допоки політики пропонують фейкові зміни до Конституції, ми втрачаємо час, а політики продовжують втрачати не лише рейтинг, а й нашу довіру.

Україна потребує Нової Конституції, на нових принципах, з творенням нових стратегічних просторів розвитку, які би закладали можливість нових стратегій.