Яким має бути конституційний процес?

В останній час багатьма лідерами оппозиції озвучувалася ідея повернення парламентсько-президентської республіки через відміну  рішення Конституційного Суду України від 2010 року та відновлення дії редакції Конституції  України від 2004 року.

У той же час, на нашу думку, повернення до Конституції 2004 року суперечить логіці протесту на Майдані та вимогам, які висуває громадянське суспільство, як рушійна сила Майдану.

Ми вимагаємо змінити Систему, а не прізвища у системі. Повернення до Конституції в  редакції 2004 року не змінює суті Системи, відносини між владою та суспільством, лише змінює повноваження та створює загрози відновлення дисфункціональної демократії, двовладдя та поглиблення протистояння між гілками влади тощо).

Викликає певні запитання і запропоновані алгоритми щодо відновлення Конституції України в  редакції 2004 року. Так, один з діячів руху «За Третю  Республіку» Віктор Мусіяка запропонував кілька варіантів:

Варіант 1. Рішення Президента про відновлення дії Конституції України в редакції від 8.12.2004 р. може бути ухвалене з посиланням на статтю 102 Конституції України. Попри те, що Глава держави не може в принципі приймати подібних рішень, сам  Віктор Янукович, будучи при пам’яті ніколи не піде на таке самогубство.

Варіант 2. Повторне рішення КСУ. Ми не виключаємо теоретичної можливості такого варіанту.  КС вже  неодноразово приймав взаємно виключні рішення, називав біле чорним і навпаки.  Той  же В.Мусіяка,  наводить приклад  рішення КС від 5 лютого 2008 р. коли Конституційний суд відмовив у відкритті провадження за поданням 102 народних депутатів України про визнання Закону України №2222-1У від 8.12. 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України» неконституційним. Тоді КС заявив, що «з набранням чинності Законом України №2222-1У 1.01.2006 р. його положення стали невід’ємною частиною Конституції України, а сам закон вичерпав свою чинність». А вже 30.09.2010 р., попри власне рішення від 5.02.2008 р. виносить відоме рішення.

У той же час, ми всі розуміємо,  що за  існуючого персонального складу суддів, КС на подібний крок не зважиться. 

Варіант 3. Акт Верховної Ради України про відновлення Конституції України в редакції 2004 року. Зокрема, пропонується визнати рішення Конституційного Суду нікчемним і відновити дію Конституції України в редакції 2004 року. Використання терміну «нікчемний» передбачено цивільним правом і стосується угод-договорів. В конституційному праві цей термін не використовується. Навіть, якщо припустити, що ВР має право визнавати рішення КС «нікчемними» (а рішення Конституційного суду України (КСУ) від 30 вересня 2010 р. справді таким є), у опозиції немає достатньої кількості голосів для  ухвалення Акту.

З  одного боку, немає  РЕАЛІСТИЧНОГО і водночас ЛЕГІТИМНОГО способу змінити Конституцію України в форматі,  який пропонує опозиції. Для цього необхідні або політична воля Конституційного суду, або як мінімум 226 (в  ідеалі 300) голосів народних депутатів.  Цього в опозиції немає. Рішення Комітету ВР державного будівництва та місцевого самоврядування про підтримку ідеї повернення до  Конституції  2004 року це ще  не голоси нардепів.

З іншого, перерозподіл повноважень на користь парламенту,  відновлення парламентсько-президентської форми правління  не вирішує  проблеми побудови НОВОЇ СИСТЕМИ ВЛАДИ. Нагадаємо, що конституційна реформа в редакції  2004 року призвела  до двовладдя, неефективного управління та, у кінцевому підсумку, поразки демократичних сил в 2010 році.

Отже  виникає  питання:  Що робити?

Вимогою Майдана, має стати не просто повернення до парламентсько-президентської республіки, а ухвалення народом НОВОЇ РЕДАКЦІЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.

Ми свідомі того, що конституційний процес вимагає часу, розсудливості,  роботи експертів, широкого залучення громадськості  та розрахований на мирний (пост-революційний) час. Проте, ми не можемо собі дозволити механічно відновлювати неефективну модель, яка вже провалила іспит на життєздатність.

Тому, ми пропонуємо ідею укладання Конституційної Угоди, як перехідного документу до початку нового конституційного процесу (який має завершитися прийняттям нової редакції Конституції України Установчим Конституційним Віче).

Що має бути в Конституційній Угоді:

  • повноваження Верховної Ради, виборча система за якою вона обирається (пропорційна з відкритими списками);
  • повноваження Президента, строк на який він обирається та реалістична процедура імпічменту;
  • загальні принципи правосуддя та механізми забезпечення незалежності судової системи;
  • повноваження прокурорів, правоохоронних органів з наголошенням на їх підконтрольності суспільству та парламенту;
  • загальні принципи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (з пріоритетом громадівського місцевого самоврядування);

 

В перехідних положеннях:

  1. Верховна Рада України зобов’язується ухвалити спеціальний Закон України «Про Установче Конституційне Віче». Поки ми не конкретизуємо механізм його формування,але саме Віче має протягом визначеного строку підготувати й ухвалити проект нової редакції Конституції України.
  2. Парламент повинен ухвалити нову редакцію закону про референдум і виборчий кодекс.
  3. Після затвердження нової редакції Конституції України відповідно до неї мають бути проведені вибори президента, парламенту, органів місцевого самоврядування.

АЛГОРИТМ

Крок 1. Оголошення про проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою щодо ухвалення Конституційної Угоди.

По максимуму виконати вимоги Закону України «Про всеукраїнський референдум» щодо реєстрації ініціативних груп та проходження встановленої процедури. Питання на референдум: чи підтримуєте ви ухвалення Конституційної Угоди?

Крок 2. В разі відмови ЦВК у реєстрації ініціативних груп – продовжувати збір 3 млн підписів громадян на підтримку Конституційної Угоди (народний референдум).

Перекваліфікувати збір підписів у процедуру укладання громадянами цивільного договору – багатосторонньої Конституційної Угоди з метою ненасильницької зміни конституційного ладу.

Крок 3. Залучити міжнародних спостерігачів для контролю і спостереження над процесом «народного референдуму» / укладання Угоди. Часткова легітимізація процедури.

3 млн підписів під Угодою робить її суттєвим аргументом в діалозі з владою, так і з опозицією.

 

Чому УГОДА?

Багатостороння угода з правом приєднання  — це угода декількох та більше осіб з істотних умов договору, направлена на досягнення єдиної мети, заснований на довірі його учасників і регулює внутрішні відносини між ними.

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки: 1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (у цивільному праві).

Оскільки функція договору — це не форма (вираз, вияв тощо), а певний вид дій (спільних дій) (впливу) названого юридичного факту на суспільні відносини, то у нашому випадку ми виходимо за рамки цивільного права і говоримо про Конституційну Угоду як про джерело конституційного права.

Договірні відносини, спрямовані на узгодження діяльності учасників (особливо суб’єктів конституційного права), у межах публічно-правового впливу знаходять своє вираження в публічно-правових формах та реальне закріплення в нормативно-правових договорах. Розмаїття і певний ступінь універсальності таких договорів дозволяють розширити межі їх використання в державно-правовій дійсності, суттєво підвищивши рівень їх “публічності”.

Актуалізація договірних відносин у конституційному праві прямо пов’язана з новітнім трендом європейського та світового конституціоналізму. Становлення й зміцнення позицій нормативно-правового договору як джерела конституційного права України є свідченням зміни співвідношення права і держави (правова держава), а також зміщення акцентів у співвідношенні “особистість – суспільство – держава” на права індивіда. Істотним, соціально припустимим та, певною мірою, “обкатаним” виявленням виступають договірні відносини, договори між людьми, між окремою людиною і суспільством, між людиною і державою.

Для довідки: Укладання Конституційного Договору 1995 року стало органічною частиною конституційного процесу в Україні, воно засвідчило принципово новий підхід до здійснення державної політики, – метод консенсусу між сторонами в політиці. Самий факт виникнення такого соціально-правового феномена, як Конституційний Договір, показав позитивний приклад вирішення найбільш хворобливих кризових питань і проблем для держав із нестабільною політичною ситуацією.

Отже, замість прийняття неякісних рішень Верховною Радою України (оскільки визнання нікчемним рішення Конституційного Суду України, прийняття Акту про відновлення конституційного ладу чи внесення змін та доповнень в Конституцію України (за прискореною процедурою) – це неправові рішення і можуть бути оскаржені наступною владою, що призведе до нової узурпації) необхідно обрати більш прогресивну форму – УГОДУ громадян (згідно ст.. 5 чинної Конституції України). 

Прийняття Конституційної Угоди може запобігти протистоянню у суспільстві, перевести конфлікт із площини протистояння в площину співробітництва всіх органів державної влади, політикуму, влади та громадянського суспільства, що має своєю метою прийняття нової редакції Конституції України та виведення країни з кризового становища.

Нагадаємо, що прийняття Конституції України 1996 р. формально закріпило концепцію “парламентського суверенітету”, відповідно до якої тільки український парламент виступав від імені народу України, тільки він приймав закони з метою регуляції найважливіших суспільних відносин і не розділяв свої повноваження з іншими гілками державної влади. У той же час, події останніх кількох років свідчать, що існуюча електорально-представницька демократія втратила свою актуальність і більше не відповідає викликам сучасності.

Тому, Конституційна Угоду може вирішити проблему делегування повноважень, яка була закладена в Конституцію України в редакції 1996 року. Спираючись на підтвердженні добровільного, погоджувального характеру делегування повноважень можна вирішити основоположну проблему місцевого самоврядування, органи якого втратили з 1996 року до 80% реальних повноважень, але і дозволить вже на перехідному етапі відновити повсюдність місцевого самоврядування, що значно посилить спроможність територіальних громад та відкриє дорогу до якісною системної демократизації держави.

Анатолій ЛАЗАРЕНКО, громадянське інтернет-телебачення SPILNO.tv,

(12 лютого 2014 року)

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.