»Украина — это Я»

Алексей Жмеренецкий. УП. 06.09.2015

Пошуки нової парадигми співжиття: від «Людини-ресурсу» – до «Я-Людини»

Уся історія людства, як і України – це невпинний рух до свободи.

«Свободи від» та «свободи для». Рух від рутини до інтересу, від експлуатації до співтворчості, від страждань до щастя, від невігластва до розуму, від нав’язаного кимось способу життя до власної індивідуальності.

Ціною своїх життів люди минулого укладали нові суспільні договори, оновлюючи таким чином баланс свободи у суспільстві. Завжди хтось тримався за зону комфорту – а хтось, не маючи нічого, ризикував собою, щоб вибороти власне майбутнє.

Вже у 19-му столітті економісти помітили зв’язок між рівнем розвитку знань і технологій та рівнем розвитку людських взаємовідносин. Стали зрозумілими і переломні моменти – коли відносини, закріплені інституційною надбудовою, відстають і починають суперечити рівню розвитку продуктивних сил у конкретний історичний період.

У період розбудови матеріальної бази сучасного добробуту до середини 20-го століття більшість людей не відчували стрімкого прискорення науково-технічного прогресу. Проте сьогодні щорічне подвоєння гігантських технологічних можливостей шокує навіть «непосвячених».

Освоєння космосу, квантові дослідження, рух до штучного інтелекту, генетична і наномодифікація організмів, зв’язок усього з усім, створення «розумних» мегаполісів, оцифрування світу, пошуки фізичного безсмертя – усе це вражає своїм потенціалом.

Індустріальна революція зробила індивіда сильніше – у нього з’явилася можливість вільно обирати своє місце проживання у будь-якій точці планети, зайнятися бізнесом та створювати власні організації.

Інформаційна революція посилила процеси емансипації (збільшення свободи). Технології дозволили окремим людям кинути виклик великим організаціям та навіть державам: блогери проти корпорацій та урядів, інтернет-режисери проти голлівудських студій, криптоспільноти проти міжнародних фінансових гігантів.

Постіндустріальна епоха породила так званих «Я-Людей» – людей, які здатні безпосередньо управляти власним життям та навколишніми процесами.

Світ змінився. Але чи змінилися держави? Чи суттєво зросла свобода кожної людини управляти своєю країною?

Інституційні моделі держав, у яких змушена жити сьогоднішня людина, сформувалися ще у минулих сторіччях, пройшовши лише косметичну корекцію.

У той час, як людство досягло значних успіхів у вимірюванні, оцінці та персоналізації будь-яких процесів – сучасні виборчі системи досі абсолютно не враховують інформованості людей щодо предмету вибору. Вони не закладають жодної відповідальності ані за обіцянки кандидатів, ані за вибір електорату.

При зростанні сучасної швидкості життя в рази у порівнянні з минулим століттям, політична система живе все тими ж довгими циклами – 4-5 років від виборів до виборів, без можливості людей у реальному часі мирно впливати на рішення та склад управлінських органів.

Ресурси держави досі акумулюються у «єдиних руках» та розподіляються директивно. Система управління закрита та відчужена від людей – ніби той самий Левіафан 17-го сторіччя, покликаний управляти нікчемним натовпом.

Держава сьогодні, як і раніше, не надає людині реальних можливостей проявити себе в якості «Я-Громадянина», який міг би проголосити: «Моя Країна – це Я», відчуваючи свою роль в управлінні.

Водночас, держава, в загальноприйнятій теорії, залишається єдиною впливовою системою, де кожна людина має від народження абсолютні та рівні права розпоряджатися своєю свободою, визначати правила життя в усіх інших галузях.

Проте, всупереч демократичній теорії, більшість людей, які не заснували власні успішні бізнеси, є, по суті, відстороненими від управління державою. Держава історично стала інструментом крупного капіталу, що використовує людей в якості ресурсу в своїх приватних інтересах.

Якими ж мають бути нові інституційні правила, щоб держава стала не в’язницею, а інструментом процвітання «Я-Людей»?

Очевидно, що позиція «Країна – це Я» означає максимальну свободу від посередництва, максимальну особисту участь та відповідальність за свою систему, повне володіння та розпорядження благами і ресурсами системи, співвласником яких є людина, абсолютну прозорість системи для Людини.

Дотримання цих принципів нерозривно пов’язане з можливостями, якими повинні бути наділені «Я-Люди» відносно своєї країни:

1. Можливість динамічно впливати на встановлення/зміну спільних правил життя та на процес їх адміністрування.

2. Пряме автоматичне отримання своєї частки дивідендів від ефективного використання спільних ресурсів.

3. Можливість розпоряджатися своєю часткою дивідендів від спільних ресурсів, щоб на власний розсуд підтримувати той чи інший напрямок розвитку системи.

4. Отримувати прямі дивіденди за виконання функцій управління системою, пропорційні власним здобуткам для системи.

5. Нести відповідальність, витрати та ризики за свою частину системи, включно з витратами і ризиками адміністрування.

6. Мати доступ до усієї інформації, що генерується та збирається системою.

Можливості набувають сенсу лише тоді, коли вони реалізовані на практиці. Тому розглянемо механіку нової системи.

1. Наявність інституційних механізмів оперативного прямого впливу кожної окремої людини на процеси адміністрування системи і зміну інституційних правил.

Механіка сучасної демократії була сформована багато століть назад і відтоді суттєво не змінилася. Вона засновувалася на тогочасному рівні технологічного розвитку та рівні свідомості населення: проблематичності й коштовності організації виборчого процесу, загальної некомпетентності громадян щодо питань урядування, їх значної вразливості до маніпуляцій.

Тогочасними демократичними моделями закладалося делегування невеликій групі людей на значні проміжки часу (3-7 років) повноважень щодо урядування, без фактичної можливості виборців поточно впливати на процес.

У такій моделі єдиним запобіжником проти свавілля урядовців було або збройне повстання, або збільшення ризиків непереобрання набридлих адміністраторів на наступний термін.

Не дивно, що подібна ситуація й дотепер влаштовує меншість, яка фактично здійснює процес урядування та володіє левовою часткою ресурсів.

Ця меншість, власне, і культивувала впевненість більшості людей у необхідності відчуження їхнього права на урядування, формувала почуття некомпетентності у справах управління тощо.

Сьогодні рівень розвитку суспільства абсолютно не відповідає логіці, що закладалась в механіку чинної версії демократії.

Рівень компетентності, свідомості, здатності до аналізу та прогнозування в суспільстві сьогодні незрівнянно вище. Натомість негативний відбір призвів до погіршення якості державних управлінців.

Отже, система зворотних зав’язків – процедура призначення/обрання/відкликання управлінців, прийняття/скасування управлінських рішень тощо – потребує кардинального перегляду в сторону закладення інституційних механізмів оперативного прямого впливу усіх людей на вищезгадані процеси.

Подібні механізми вже реалізовані у багатьох країнах:
– через можливості проведення референдумів за вимогою певного відсотку громадян;
– можливості накладання колективного вето на закони або безпосереднього ухвалення нормативно-правових актів спільнотою;
– відкликання управлінців та парламентарів;
– розпуску органів влади тощо.

Сучасні технологічні можливості організаційно спрощують такі процеси до рівня банківських переказів через інтернет.

2. Прямий взаємозв’язок між обсягом загальних спільних благ та обсягом персональних благ.

Кожна людина – акціонер своєї країни і отримує дивіденди від народної економіки на свій персональний рахунок. Фіксовані частки коштів із персональних рахунків складають бюджети громад та дають можливість співфінансування окремих проектів на власний розсуд людини.

Проблема полягає в тому, що держави розпоряджаються спільними ресурсами від імені їх власників нібито «в інтересах усього суспільства» – але фактично нівелюють здатність новітніх свідомих Я-Людей самостійно управляти своєю часткою національних багатств.

Ця ситуація має бути викорінена. Кожна людина повинна отримувати відсоткову частку прибутку країни та розпоряджатися нею власноруч за визначеними правилами.

3. Прямий взаємозв’язок між обсягом вироблених людиною благ і пропорційним обсягом персональної винагороди за участь у виробництві цих благ.

Сучасні люди фактично досі є товаром на ринку праці. Цей стан породжує конфлікт із рівнем розвитку свідомості сучасної людини. Відсутність зв’язку між вартістю вироблених людиною благ та обсягом особистої винагороди за це виробництво негативно впливає на потенційну якість продуктів.

Такі правила зменшують мотивацію, а з нею і потенційне загальне благо. Особливо, коли мова йде про адміністрування країни.

Я-Людина, яка бере на себе відповідальність за адміністрування системи (країни), потребує можливості отримувати прямі матеріальні дивіденди від результатів власної, спрямованої на спільне благо праці.

4. Персональна нормативно-правова та внутрішньо-психологічна відповідальність кожної людини за процеси в системі.

Психологія виділяє 4 види мотивації – зовнішню негативну, зовнішню позитивну, внутрішню негативну та внутрішню позитивну мотивацію. Суспільства з нерозвиненою громадянською свідомістю керуються зазвичай зовнішніми стимулами, а розвинені суспільства – внутрішніми.

Дикуни обирають собі диктатора, цивілізовані люди збираються на віче та самостійно вирішують свої проблеми.

У 21-му сторіччі вперше в історії людства стало можливим вести якісний облік об’єктів власності, пов’язаних із ними процесів та відповідальних людей. Ці можливості успішно застосовує бізнес в усьому світі, проте дуже рідко це роблять держави чи громади.

Така ситуація має бути виправлена.

Кожна людина повинна мати змогу бачити взаємозв’язок між своїми діями/бездіяльністю – та породженими цим наслідками. Тільки такий підхід формує загальну відповідальність за управління спільними ресурсами та викорінює вище згадані проблеми.

Я-Людина готова нести персональну матеріальну відповідальність за вибір адміністраторів системи, за відновлення та розвиток конкретних об’єктів спільної власності, за якість управлінських рішень своїх обранців тощо.

5. Прозорість та відкритість системи.

У світі, де інформація стала головною цінністю та умовою свободи, меншість не має права мати привілейований доступ до закритої для інших інформації. Адже нерівність у доступі до інформації призводить до нерівності в усіх інших сферах життя.

Усі процеси та дані країни мають бути «оцифровані» і доступні онлайн.

Перегляд уповноваженими людьми інформації, що несе ризики для суспільства, повинен автоматично та публічно фіксуватися інформаційною системою.

Історичний шанс

У 21-му столітті світ природно переходить від реальності «Людей-ресурсів» до реальності «Я-Людей».

Як не дивно, наша історична проблема «не сформованості держави» – стає нашим історичним шансом на створення принципово нового майбутнього для світу.

Завдяки нестабільності та остаточному самознищенню старої системи в Україні, ми сьогодні спроможні на зміни, які психологічно та інституційно неможливі навіть у найрозвиненіших країнах світу.

Сьогодні Ми, українці – маємо шанс стати авангардом змін та чи не вперше на планеті зробити стрибок від Я-Людей до Я-Громадян.

Убити левіафана та розпочати нову епоху.

Україна – це Я!

Олексій Жмеренецький, спеціально для УП