ВОНИ БОЯТЬСЯ. ТОМУ МИ МАЄМО ДОМОВИТИСЯ

Суспільний Договір входить в дискурс українського суспільства. Це вже шаленний успіх нашої Національної платформи щодо розробки Суспільного Договору та Нової Конституції.

Цим ми сильно налякали чинну владу, олігархів та “охранителів” клептократичного режиму. Вони бояться втратити політичну ренту, важелі влади, вкрадене у нас майно та політичні замовлення.

Цікаво, що в боротьбі проти Суспільного Договору об’єдналися і порохоботи, і вата, і юлеботи, і “корисні ідіоти”.

Порохоботи вбачають в ідеї Суспільного Договора загрозу своєму босу. Вата не може собі навіть уявити, що українці можуть домовитися і побудувати щось конструктивне. Юлеботи всіляко заперечують роль і місце громадських експертів та інтелектуалів в процесі Конституанти. “Охрантителі” режиму намагаються підкреслити, що Основний Закон від 1996 року в нас ідеальний і “потрібно лише примусити його виконувати”. Тролі же працюють в режимі “зрадофільтва”. Завдання у всіх низ одне: заговорити Суспільний Договорі, дискредитувати учасників Національної платформи, поставити під сумнів результати роботи.

Ці потуги свідчать, що вся ця нечисть злякалася. А раптом у ініціаторів Суспільного Договору вдасться? Раптом візіонери втілять у життя свої “божевільні плани” надати владу народу, зробити суб’єктом законодавчої ініціативи громадянина.

Вони бояться, що не зможуть більше тримати нас в стані трешу.

Колись соціолог Зігмунд Бауман зазначив, що “трешовість життя починається від того, що нема жодної угоди”.

Він вважав, що довіра, солідарність (взаємодія / кооперація) та відповідальність — є умовами нормального співжиття. Бо без них суспільство перебуває в постійній тривозі. Ми ж з вами це постійно відчуваємо.

Бо без довіри, солідарності і відповідальності не можна бути впевненим у собі. Не можна мати відваги. Бути людиною.

Ми страждаємо так через дефіцит людської солідарності, відсутність можливості розраховувати на інших. Нам бракує прагнення, бажання зібратися та триматися разом, спільно брати на себе відповідальність

Всі ці позиції, на мій погляд, має давати Суспільний Договір.

Для того, щоб ми отримали справді нові відносини між людьми, між владою та громадянином, між бізнесом та людиною, абстрактне поняття “український народ” повинне конкретизуватися в Суспільному Договорі.

Як зазначає Богдана Бабич, через свідомий акт прийняття на себе відповідальності за управління та володіння спільним благом, громадяни набувають суб’єктності, стають цілісним народом, соціальним організмом, що уособлює суспільство.

Насправді, саме тоді народ стає політичною нацією та об’єктивно виступає джерелом суверенної влади.

Важливо вказати, що Суспільний Договір, який ми пропонуємо – це не про цінності. У кожного вони свої. І намагання натягнути свої цінності на все суспільство призводить до авторитарних ексцесів.

Ми пропонуємо будувати спільне життя в Республіці Україна на кількох принципах. Саме вони формують матерію Суспільного Договору:

— Множинність. Усвідомлення того, що ми різні і можемо жити по-різному. Ми припускаємо можливість інакшого.

Але цей принцип неможливо реалізувати без наступного – принципу недомінації.

— Недомінація. Свідома відмова від насадження волі одного волі іншому, який взяв на себе такі ж зобов’язання та дотримується їх.

Іншими словами: ви можете розмовляти іншою мовою, мати відмінну від мене релігію, власні етичні норми. Але ви не можете нав’язувати силою мені свої цінності.

Для чого нам визнавати множинність та дотримуватися недомінації?

— Тому що ми свідомо визнаєм, що бачимо смисл (сенс) жити разом в республіці.

У кожного цей смисл має власну конкретику. Для одних він полягає в етнічній, культурній чи національно-політичній ідентичності, для інших — в тому, що в республіці ми є власниками спільного надбання, яким можемо ефективно розпоряджатися та отримувати свою гарантовану грошову частку. Останє ми називаємо співволодінням суспільним благом.

А оскільки ми передбачаємо співуправління спільними активами і пасивами, то в Суспільному Договорі та Новій Конституції закладається основа інституту співуправління.

Громадяни мають отримати право на законодавчу ініціативу. Бути вільним означає бачити власну волю в законах, які ухвалюються. Не делегувати право ухвалювати закони професійним політикам, а безпосередньо впливати на процес.

Співуправління передбачає разгалуджену мобільну інфраструктуру врахування інтересів усіх зацікавлених сторін при ухвалені управлінського рішення. Це референдуми та плебісцити різних типів, з різними правовими наслідками

— Але вищенаведені принципи будуть не повними без свідомого прийняття грамадянами умов Суспільного Договору та будь-яких договорів, які на ньому базуються. Це відповідальність та обов’язки громадянина.

Якщо Договір порушується, то настає негайна відповідальність. Це не лише адміністративне чи кримінальне покарання. Це може бути, наприклад, ураження в окремих політичних правах.

З іншого боку, прийняття умов Договору передбачає особисту участь в управлінні, самоорганізацію та вироблення навичок взаємодіяти з іншими людьми, навіть якщо у них інші цінності та політичні погляди.

Ти не отримаєш особистої вигоду без задоволення вигоди спільної. А для цього потрібно постійно укладати угоди, домовлятися.

— Останній принцип Суспільного Договору сформульовано як спільний захист учасників Суспільного Договору від насадження волі іншими.

Наш простір Суспільного Договору має бути захищений від зовнішньої та внутрішньої загроз. Якщо ти не захищаєш Республіку – ти не можеш вважати себе її громадянином.

Чим більше людей будуть поділяти ці принципи, тим швидше нам вдасться утворити правдиву Республіку. Здобути суверенітет над власним майбутнім.

Цього бояться наші клептократи та зовнішні управляючі. Вони до коліків бояться, що ми домовимося. Договір руйнує їх світ. Але він створює справедливий світ, де громадяни наділені владними повноваженнями і не “так би мовити”, а в режимі прямої дії.

01.08.2018

Джерело: Site.ua