Александр Ковтуненко: Удивительный факт: лица, вовлеченные в систему хищений государственных ресурсов, одобряют работу антикоррупционных структур -- Блоги | OBOZ.UA
Україна сьогодні спостерігає унікальний момент політичного цинізму: люди, які роками були частиною системи прихованого грабунку державних монополій, раптом хвалять антикорупційні органи за те, що ті піднімають на поверхню бруд їхнього ж періоду влади.
Сергій Лещенко, який є союзником Зеленського і протягом шести років виправдовував усі невдачі уряду, водночас називаючи критиків "агентами впливу", тепер висловлює свою підтримку НАБУ, відзначаючи "високий рівень розслідування" у справі Міндіча.
Це той самий Лещенко, який замість справжньої журналістики впроваджував PR і прагнув сформувати імідж "чесної команди", незважаючи на те, що державні монополії швидко втрачали прибутки, перетворюючись на джерело доходів для обраних кешменів.
Енергоатом та Укрзалізниця – яскравий приклад подій, які мали місце.
Протягом усіх цих років країна спостерігала за незвичним явищем: підприємства, які зазвичай приносили значний прибуток і допомагали наповнювати бюджет, раптово почали переживати спад.
Енергоатом, який мав стати ключовим гравцем у сфері ядерної енергетики, опинився на межі фінансового краху.
Укрзалізниця - гігант, що мав стабільний потік доходів, - за кілька років перетворений на чорну діру, де кожен напрямок, кожен контракт, кожен тендер ставав способом перекачувати кошти в кишені обраних.
Усе це виконувалося людьми, яких обирали не за їхніми професійними якостями, а радше за зовнішнім виглядом та документами. Лояльність переважала над професіоналізмом, а покірність заміняла собою відповідальність — саме така кадрова стратегія Зеленського та його неформальних радників.
НАБУ сьогодні виступає як архів, що порушує найгостріше питання: хто займався крадіжками і хто їх приховував.
Якщо Національне антикорупційне бюро дійсно серйозно взялося за розслідування Міндічгейту, тоді їхні документи, матеріали та свідчення становлять не просто випадок окремого правопорушення.
- які саме офшорні зони були залучені,
- кому заносили і хто давав відмашку,
- чому рекордні прибутки державних підприємств раптом опинилися в кишенях кількох "недоторканних" із Банкової.
Якщо НАБУ дійсно вдасться розплутати цей клубок, стане очевидним, що корупція в період з 2019 по 2025 рік не була випадковим явищем, а мала системний характер. Це не просто недуга, а цілком певна модель управлінських практик.
І тут на сцену виходить Лещенко, супроводжуючи це словами визнання.
Іронія долі в тому, що саме люди з найближчого оточення Зеленського сьогодні намагаються привласнити собі роль "союзників антикорупції".
Лещенко каже: "Президент і суспільство - союзники НАБУ".
Проте, суспільство сприймає це по-іншому:
Корупція знаходила підтримку в мовчанні та виправданнях.
- союзником розкрадань були піар-кампанії, що приховували катастрофу;
- союзником знищення державних монополій була заміна професіоналів на персональні кадри Банкової.
І тепер, коли НАБУ дісталося до самого серця схем, коли нитки ведуть до людей Зеленського, ті, хто роками прикривав цю систему, раптом починають говорити про боротьбу.
Можливо, саме це і пояснює їхню вражаючу силу.
Коли ти висловлюєш похвалу НАБУ, створюється враження, що ти прагнеш приєднатися до тих, хто здобуває перемоги.
Проте суспільство добре усвідомлює: саме не НАБУ призвело Енергоатом до кризи.
Не НАБУ знищило Укрзалізницю.
Не НАБУ залучало кешменів Зеленського за їхню відданість.
Це виконували ті ж "союзники", які сьогодні вшановують розслідування, що може загрожувати їхнім інтересам.
Висновок
Те, що відбувається, - це момент політичного оголення.
Тіні виступають на поверхню.
Якщо НАБУ дійсно володіє записами, документами та свідченнями, то незабаром стане очевидним:
Хто ж протягом шести років перетворив державні монополії з успішних велетнів на знищені корупційними схемами руїни?
Можна скільки завгодно вихваляти розслідування, але відповідальність неминуче настане.
