Антон Меженін, директор Кропивницького театру музики та драми.
Сьогодні цей театр став популярною туристичною атракцією, де відвідувачі охоче організовують фотосесії як зовні, так і всередині приміщення. Він привертає увагу своїм незвичним виглядом і унікальністю, ставши гордістю Кропивницького. Його образ можна зустріти на меню ресторанів, в календарях і рекламних матеріалах готелів. Як культурна інституція, театр вражає, але щодо його репертуару, то, на мою думку, відбувається кардинальне оновлення — театр розпочинає нову етап у своєму розвитку. Це дуже цікаво, проте я вважаю, що до створення нових ідей слід підходити з обережністю.
Зібралося чимало молодих людей, що створює чудову можливість для розвитку нового театру.
- Театр корифеїв, безумовно, сприймається як носій традиції. Якою зараз буде його репертуарна політика?
Я сприймаю традицію через призму музейної історії або з точки зору роботи академічних театрів. Академія є простором навчання та передачі досвіду від одного покоління до іншого. У Кропивницькому старше покоління митців поступово йде, і фактично немає процесу передачі знань. Так що ж таке традиція? Кожен регіон має свої власні традиції. Ми не можемо розглядати традицію українського театру лише через призму Хору Верьовки чи Ансамблю Вірського. Нині багато уваги приділяється спадщині Леся Курбаса, але чомусь, коли мова йде про "традицію", це часто сприймається не як спадщина Театру Курбаса, а як театральні практики XIX століття.
Театр, перш за все, є мистецтвом, що відбувається у реальному часі. Я розумію вашу точку зору, адже багато років творчий курс тут визначали люди, які обрали традиційний український музичний театр і оперету. Репертуар включав такі твори, як "Наталка Полтавка", "Циганка Аза" та "Сватання на Гончарівці". Вибір цих п'єс, їхня реалізація та стилістика були визначені режисерами, художніми керівниками та директорами. Проте я хочу запропонувати інший підхід. Звичайно, традиційні українські п'єси можуть бути представлені у класичному виконанні. Але якщо глядачам протягом багатьох років показували лише це, вони, зрештою, звикають до такого формату! Тому, відповідаючи на ваше запитання, я вважаю, що важливо не лише з'ясовувати побажання глядачів Кропивницького, а й думати про те, що ми можемо їм запропонувати. Це схоже на магазин: якщо ви виставите на полицю щось нове поряд із традиційними товарами, покупці зацікавляться і спробують новинки. А коли вибору немає, вони купують те, що є. У Кропивницькому є багато талановитих людей із різних професій, сильна спілка підприємців та бізнес, який подорожує по Україні, пізнає нове і прагне мистецтва. Місто активно розвивається, з'являються нові навчальні заклади та факультети, тож тут багато молоді. Тому я вважаю, що ми можемо пропонувати нашому глядачеві різноманітні цікаві театральні проекти.
- Чи я правильно розумію, що репертуар буде кардинально змінений?
- До того як я прийшов до театру, репертуару практично не було, все було розсипано... Політика минулих керівників була такою: ти - завжди граєш головну роль, а ти - масовка. Ті, хто грали головні ролі, звільнилися. У штаті певний період не було жодного режисера. І коли театр залишився без режисера, туди запросили В'ячеслава Миколайовича Жилу як досвідченого майстра, який може швидко та професійно зробити гарний театральний продукт, щоб театр ожив. Це було дуже правильне рішення. Він це зробив і намітив на пів року три постановки, які зможуть втримати репертуар та наповнювати зал. В'ячеславові Миколайовичу пропонували стати головним режисером театру, але натомість він порекомендував на цю посаду мене. І отак я опинився у Кропивницькому.
Зараз у репертуарі п'ять вистав великої сцени і, можна сказати сміливо, зовсім новий колектив. Залишилося декілька дуже класних, міцних акторів, які працюють уже давно. Мені дуже хочеться назвати Олесю Бушмакіну - актриса в розквіті, молода, але працює тут уже 20 років. Прийшло багато молоді, тому це дуже благодатний ґрунт, щоб робити новий театр.
