Епоха зрушення стабільності: Вплив зростання глобального ревізіонізму на політичні процеси.
дипломат і економіст, колишній посол України в Туреччині та Японії.
У сучасній історії важко знайти періоди, коли глобальна система міжнародних відносин могла б бути охарактеризована як стабільна, справедлива та передбачувана. Відома мудрість "немає нічого більш постійного, ніж зміни" в повній мірі відображає реалії нашого часу: прагнення до змін завжди залишалося основним двигуном трансформацій світового порядку.
Це повністю відповідає концепції ревізіонізму, коли країни, що прагнуть змін, проявляють більшу активність і рішучість у досягненні своїх цілей, ніж держави, що підтримують існуючий порядок і намагаються зберегти стабільність поточної ситуації.
Проте ера ревізіонізму, яку ми спостерігаємо у реальному масштабі часу, є лише перехідним етапом між старим світовим ладом і новим біполярним світом, основні закони якого ще не писані.
Існує реальна небезпека, що подібні закони приведуть до панування сили, обмеження свободи вибору, примусу до пристосування суспільних норм і економічного устрою, вигідних для метрополій. Це можна розглядати як форму неоколоніалізму, яка проявляється через політичний тиск, без фізичного захоплення територій та безпосередньої експлуатації населення нових колоній.
Ревізіонізм, як і біполярність, не є новим феноменом, так само як і прагнення до лідерства. Ба більше, протягом осяжного історичного періоду навколо міжнародного олімпу завжди було достатньо кандидатів у "небожителі".
Американоцентричне десятиліття після розпаду Радянського Союзу, коли Сполучені Штати діяли як єдиний світовий лідер, виглядає ізольованим. Проте навіть у той час Китай і Росія вже починали готуватися до протистояння домінуючій силі на світовій арені.
Ще в 1997 році Росія та Китай звернулися до генерального секретаря ООН з документом під назвою "Спільна декларація про мультиполярний світ та створення нового міжнародного порядку", який став одним із першопрохідців у формуванні нових глобальних тенденцій.
Проте в той період "союз ревізіоністів" виявився занадто незначним, щоб претендувати на власну частку у світовій політиці. Сполучені Штати, як представник статус-кво, впевнено тримали в руках керування глобальними подіями, хоча для багатьох держав ці роки стали "втраченим десятиліттям".
Сучасні обставини кардинально контрастують з порівняно стабільною ситуацією, яка панувала на Заході у 1990-х роках.
Після чотирьох десятиліть економічного зростання сучасний Китай почуває себе незрівнянно впевненіше, ніж навіть СРСР часів Карибської кризи. Нова біполярність США - Китай, яка змінить стару США - СРСР, не копіює часи холодної війни.
Сучасний Китай виступає як значний політичний та економічний актор на світовій арені, тому багатополярність є лише однією з рис нової глобальної реальності. Іншим важливим аспектом є питання про можливість створення нового балансу сил, на яке наразі немає чіткої відповіді.
Росія, яка ніколи не вміла і так і не навчилася створювати корисні продукти, вдалася до єдиного, що вона вміє - війни. Вона спромоглася втягнути у війну Білорусь і Північну Корею, ангажувати Іран, запропонувати Китаю партнерство, яке дозволяє йому легше протистояти спробам США залишитись лідером: дешева нафта в обмін на політичну й економічну підтримку. Коло ревізіоністів розширилося, у той час як табір держав статус-кво не збільшився.
Реалізм пояснює перманентну нестабільність світового устрою агресивною сутністю людини, яка трансформується у волю держав змінювати статус-кво силою. Тобто ревізіонізм у міжнародних відносинах присутній завжди, і питання не в тому, чи можливо запобігти конфліктам, радше варто говорити про час, коли вони виникнуть.
Глобальна система має значну інерційність, і зміни в ній не відбуваються раптово, що викликає певну аналогію з механічними законами.
Перший закон Ньютона ілюструє природу глобальної (не)стабільності: коли сума всіх сил, що впливають на об'єкт (світовий устрій), дорівнює нулю, об'єкт залишається або в стані спокою, або рухається рівномірно прямолінійно (статус-кво залишається незмінним). Іншими словами, якщо прагнення різних учасників до змін і їхня опозиція цим змінам взаємно нейтралізують одна одну, світовий устрій залишається стабільним (тіло продовжить свій рух, поки на нього не вплинуть сили, які можуть змінити цей стан).
Другий закон Ньютона в контексті міжнародних відносин можна висловити наступним чином: потужність держави визначається множенням її політичної рішучості на кількість ресурсів, які вона має в розпорядженні для реалізації своїх цілей.
Третій закон великого англійця говорить, що кожна дія викликає протидію, і саме їх дисбаланс визначає напрямок руху, а баланс гарантуватиме збереження статус-кво.
Навіть спрощена модель співпраці між державами в рамках створення міжнародного порядку здатна надати чітке уявлення про механізми дії та протидії, краще, ніж вигадані теорії, такі як зіткнення цивілізацій чи "пастки Фукідіда".
Війни у Вʼєтнамі, Кореї та Афганістані не відповідали концепції виникнення конфліктів, що з'являються внаслідок викликів, які нова держава ставить перед існуючою гегемонією. Проте всі ці війни стали спробами створити протидію силам, які намагалися змінити статус-кво через ідеологічні або терористичні дії. Ще одним важливим наслідком "механістичного" підходу до розуміння змін у світовому порядку є усвідомлення значущості спільних зусиль, які мають спільну мету.
Сучасні війни можна і необхідно вигравати, використовуючи асиметричні стратегії, що беруть до уваги технологічні інновації та еволюцію людської природи.
Коли індивід шукає гармонії, а не контролю, сили конфлікту втрачають свою владу.
