Чи існує в Англії українське золото: легенди та факти про багатства гетьмана Полуботка
Цього дня, 29 грудня, у 1724 році в казематах Петропавлівської фортеці у Петербурзі від тортур та жахливих умов утримання помер Павло Полуботок - один з найвідоміших українських гетьманів, який до останнього намагався відстояти автономію Гетьманщини перед натиском Московії
Але пам'ятають його не лише як політика, а й як героя легенди про невідомі скарби, які нібито могли б стати найбільшою фінансовою спадщиною України. Більше про гетьмана та його золото розповість Еспресо.
гетьман Павло Полуботок, фото: Вікіпедія
Павло Леонтійович Полуботок з'явився на світ приблизно у 1660 році в заможній родині козацької старшини на Чернігівщині, в хуторі Полуботівка, який тепер є частиною смт Шрамківка. Його батько, Леонтій, займав значні посади під час правління гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи.
Молодий Павло отримав освіту, що відповідала потребам свого часу: спочатку в домашніх умовах, а пізніше в Києво-Могилянській академії. У 1670-1680-х роках він активно просувався кар'єрною сходами у Війську Запорозькому, а в 1706 році обійняв посаду полковника Чернігівського полку. Ця роль була надзвичайно важливою для тодішньої Гетьманщини на Лівобережній Україні.
Під час Північної війни (1700-1721) Полуботок, на відміну від багатьох своїх колег, не приєднався до повстання Івана Мазепи проти царя Петра І. Він одним із перших прибув до Глухова, який став новим центром Гетьманщини після руйнування Батурина. За свою лояльність до російського імператора Полуботок отримав значні земельні володіння, що були відібрані у прихильників Мазепи. Це зробило його одним з найзаможніших магнатів Лівобережжя.
Цілком очевидно, що така нагорода зробила Полуботка підконтрольним царській владі. Тому він без зусиль прийняв пропозицію очолити 10-тисячний козачий контингент для роботи над спорудженням Ладозького каналу. Хоча це будівництво козакам не до вподоби через погане постачання їжі, епідемії та високу смертність.
Та Полуботко був не лише політиком і воєначальником, а й меценатом. Адже опікувався Вознесенським собором у Чернігові, цікавився історією України (упорядкував коротку "Кроніку" подій 1452-1715 років), активно займався торгівлею та виробництвом поташу.
Після відходу з життя гетьмана Івана Скоропадського в липні 1722 року козацька старшина вирішила призначити Павла Полуботка на посаду наказного гетьмана (тимчасового виконувача обов'язків). Однак, цар Петро І завадив проведенню повноцінних виборів нового гетьмана і створив Малоросійську колегію під керівництвом Степана Вельямінова, яка взяла на себе фактичне управління Гетьманщиною, замінивши традиційні козацькі структури.
Та Полуботок не скорився. Він рішуче виступав за скасування колегії, відновлення повноважень гетьмана, повернення старих прав і вольностей. Він скасовував нові податки, направляв до царя численні чолобитні (прохання-скарги), збирав старшину для спільного опору московській централізації та реформування життя у Гетьмащині. Саме за підписання Коломацьких чолобитних (петицій з вимогами автономії) та відкриту протидію Малоросійській колегії Полуботок став для Петра І небезпечним "другим Мазепою".
Павло Полуботок і Петро I, зображення: Вікіпедія.
У листопаді 1723 року, обурений Петро І, викликав до Петербурга Полуботка, генерального писаря Семена Савина та інших старшин. 23 числа їх заарештували і відправили до Петропавлівської фортеці. Протягом наступного року їх піддавали жорстоким допитам, а також психологічному та фізичному тиску. Полуботка звинувачували в різних злочинах — від корупції до "зради", хоча жодних переконливих доказів їхньої провини так і не було представлено.
У середині 1724 року справу передали до Вищого суду, але до вироку не дійшло. Бо 29 грудня 1724 року 64-річний гетьман помер у камері від виснаження, хвороби та наслідків тортур. За кілька тижнів після цього помер і сам Петро І. Тому у народній пам'яті виникла легенда, начебто це сам розгніваний гетьман перед смертю прокляв царя.
Найбільш відомою та таємничою сторінкою життя Полуботка є оповідь про його загадковий скарб.
Згідно з одним із найбільш розповсюджених переказів, перед своїм арештом у 1723 році гетьман нібито таємно відправив до Лондона 200 тисяч золотих монет (червінців), які були вкласти в Банк Англії або інший фінансовий заклад Великої Британії під 7,5% річних. В своєму заповіті він, як стверджують, зазначив, що 80% цих коштів повинні бути використані на підтримку незалежної Гетьманщини (тобто України), а решта 20% – на користь його спадкоємців.
Протягом 300 років під впливом складних відсотків ця сума могла б зростити до неймовірних масштабів - від кількох мільярдів до десятків трильйонів фунтів стерлінгів. У різні часи українські дослідники робили розрахунки, які свідчили про можливі суми від 16 трильйонів до вражаючих 40 кг золота на кожного громадянина України.
Справжнє походження цієї легенди можна простежити не раніше середини XIX століття, а її популяризація відбулася на початку XX століття, зокрема завдяки працям фольклориста Олександра Рубця, опублікованим у 1907-1908 роках.
У 1990-х роках, коли Україна відновлювала свою незалежність і шукала корені своєї національної ідентичності, міф про золото Полуботка став значущим романтичним символом. Багато митців, політичних діячів та засобів масової інформації активно просували цю тему, і продовжують це робити й сьогодні. Існує навіть легенда, що під час візиту прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер до Києва в 1990 році, це питання обговорювали з нею, як у жартівливій, так і в серйозній манері.
Цікаво, але дослідження і пошуки цього легендарного золота дійсно мали місце не раз. Ще в 1908 році російське консульство в Лондоні спільно з нащадками гетьмана перевіряло цю інформацію, а згодом питання піднімав і Радянський Союз. Кажуть, що навіть у 1990-х роках українська урядова комісія відвідала Лондон. Проте Банк Англії завжди офіційно заперечує наявність такого вкладу, адже немає жодних документальних підтверджень цієї транзакції. Таким чином, якщо золото справді існувало, воно втрачене в глибинах історії.
Не дивно, що сучасні історики вважають цю легенду романтичним міфом, який не має документальних доказів.
В будь-якому випадку, постать Павла Полуботка увійшла в історію України. Хоча спочатку він зрадив ідеали Мазепи, згодом Полуботок здобув репутацію "другого Мазепи". Це підкреслює важливу істину: боротьба українського народу за свободу неминуче призводить до конфронтації з імперськими структурами, незалежно від особистостей та перших ілюзій.
