Де може завершитися конфлікт, якщо його вирішення не відбудеться в Україні?
Олександр Кондратенко — експерт у сфері політичного аналізу, політтехнологій, а також фахівець з комунікацій у політиці та управління іміджем.
Переговори можуть зупинити бойові дії, але не конфлікт. Європа, Близький Схід, Центральна Азія -- де проходить наступна лінія протистояння Росії та Заходу?
"Війна є не що інше, як продовження політики іншими засобами". Карл фон Клаузевіц
Мирні переговори знову повертаються у центр міжнародного порядку денного. Вашингтон намагається відновити дипломатичний канал між Києвом і Москвою. 25 вересня Володимир Зеленський підтвердив пропозицію США провести тристоронню зустріч України, Росії та США. За даними Reuters, Кремль також заявив, що такий формат може відбутися.
Дональд Трамп у вересні говорив, що Путін "хоче укласти угоду", тоді як Дмитро Пєсков наголошував: Москва прагне саме "мирного врегулювання", а не тимчасового припинення вогню.
На перший погляд, це виглядає як кінець війни, що наближається.
Однак зупинка бойових дій не свідчить про закінчення війни. А навіть якщо війна завершилась, це не гарантує, що конфлікт також вичерпано.
За роки повномасштабної війни протистояння вийшло далеко за межі українсько-російського фронту. Воно змінило систему європейської безпеки, прискорило переозброєння НАТО, переформатувало енергетичні та військово-політичні зв'язки й загострило конкуренцію США та Китаю.
Російсько-українська війна стала частиною значно ширшого протистояння -- за новий баланс сил і майбутню архітектуру міжнародної безпеки.
Діалоги можуть призвести до завершення насильства, але не зможуть ліквідувати конкуренцію.
Навіть якщо бойові дії буде зупинено, це не вирішить питань, пов'язаних з територіальною цілісністю, проблемами безпекових гарантій, перспективами українських збройних сил, санкціями, а також ключовим аспектом — якою стане система безпеки в Європі.
Для столиці України, Києва, період без чітких запевнень може стати підготовчим етапом до нових військових конфліктів. У той же час, для Москви це може бути шансом утримати вже досягнуті позиції та продовжити свої зусилля в боротьбі за зміну європейської архітектури безпеки.
Можливо зупинити бойові дії, але при цьому не змінити фактори, які спричинили їх початок.
Нова зона конфлікту може з’явитися далеко від української лінії фронту.
Балтія, Молдова, Білорусь, Калінінград -- потенційні точки напруження, де локальна криза може безпосередньо зачепити НАТО. Але географія значно ширша. Росія одночасно взаємодіє з Китаєм, Іраном, Північною Кореєю та країнами Центральної Азії. На конфігурацію майбутнього протистояння впливатимуть Близький Схід, конкуренція США та Китаю, енергетичні маршрути та позиція Глобального Півдня.
Росії не потрібно створювати новий фронт. Кібератаки, диверсії, інформаційні кампанії та політичний тиск вже стали невід’ємною складовою цієї війни.
Глава європейської дипломатії Кая Каллас повідомила агентству Reuters: "Москва прагне залякати європейські країни, щоб вони зменшили свою підтримку Україні". Тим часом польський міністр Радослав Сікорський зазначив, що це вже не лише погрози, а "конкретні агресивні дії".
Небезпека може виникнути не лише через одну значну кризу, а й через ряд невеликих, які поступово зменшують можливості для політичних дій.
Європа трансформується — традиційна система безпеки втрачає свою силу.
Європейська політика переживає етап зростаючої фрагментації. Праві та націонал-консервативні рухи набирають обертів, у той час як попит на переозброєння зростає. Проте суспільства все більше втомлюються від конфліктів та їхніх витрат.
Чим складніше Європі домовлятися всередині, тим важче їй реагувати на зовнішню кризу.
На цьому тлі особливо помітною стає слабкість старої системи міжнародної безпеки. 81-а Генеральна асамблея ООН знову продемонструвала її головну проблему: Росія залишається постійним членом Ради Безпеки та має право вето. Можна констатувати відсутність великих дипломатичних проривів під час цьогорічної асамблеї та дедалі більші сумніви щодо спроможності ООН ефективно реагувати на глобальні кризи.
Європа прагне розробити нову систему стримування, в той час як світова система колективної безпеки все ще базується на застарілих принципах.
Україна — крайня межа чи стартова позиція?
Саме тут і виникає питання, яке Захід поки що не любить ставити вголос: що станеться, якщо Україна не вистоїть? Поразка України не означатиме завершення протистояння. Вона означатиме зміну його географії.
Росія матиме шанс відновити свій військовий потенціал, підвищити тиск на східний фланг НАТО та протестувати межі можливого перегляду європейської системи безпеки. Балтійські країни, Молдова, Білорусь, регіон Чорного моря та Калінінград перестануть бути лише ймовірними точками напруги. Вони потраплять у нові умови, де питання стримування доведеться вирішувати в значно більш складних обставинах.
Сьогодні Україна, по суті, контролює розвиток цього конфлікту в межах своїх кордонів.
Це надає Заходу те, що завжди було найнеобхіднішим у міжнародних відносинах, -- можливість виграти час.
Час для оновлення озброєнь. Час для посилення НАТО. Час для реформування оборонного сектору. Час для впровадження систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також дальнобійного стримування. Час для ухвалення політичних рішень, які можуть вплинути на безпеку Європи на багато років вперед.
Проте цей момент коштує багато.
Його оплачують українські військові та цивільні -- життями, здоров'ям і зруйнованими містами, захищаючи не абстрактний "західний порядок", а власний дім.
Тому українська поразка матиме наслідки далеко за межами України. Якщо агресор переконається, що силою можна змінювати кордони, нав'язувати умови сусідам і уникати стратегічних наслідків, це стане сигналом не лише для Москви. Такий сигнал почують Пекін, Тегеран та інші держави, які уважно спостерігають за тим, наскільки дієвими залишаються правила сучасного світу. І тоді нинішня війна може виявитися не кінцем, а лише першою фазою значно більшого геополітичного протистояння.
Ось чому сьогодні питання ставиться більш категорично, ніж просто "коли завершиться конфлікт".
Чи встигне Захід використати час, який Україна дає йому своєю обороною, перш ніж цей час закінчиться?
Бо якщо Україна впаде, наступний рубіж може бути вже не українським.
І тоді постане необхідність дати відповідь на ключове питання цього конфлікту:
