Двадцять місяців перемовин без досягнення миру: як Трамп розпочав взаємодію з Путіним, не залучаючи Україну.

9 жовтня українська делегація вісім годин просиділа за столом у Маямі з посланцями Дональда Трампа, обговорюючи зимову стійкість, гарантії безпеки й часткове перемир'я, але того ж вечора сам Трамп набрав Путіна і оголосив про угоду: РФ постачатиме на американський та світовий ринки "мільйони тонн" дизеля

Другий день переговорів, запланований на 10 жовтня, не відбувся, бо українська сторона достроково їх завершила. Це не випадковий збіг, а логічний підсумок двадцяти місяців дипломатії, яка почалася з обіцянки "закінчити війну за добу" й пройшла через десятки зустрічей у восьми країнах. Зрушення в ній були, і подекуди значні. Але головного, компромісу з боку Росії, не було жодного разу, а чергову розмову з Путіним Трамп цього разу використав, щоб розв'язати власну проблему: ціну пального перед виборами.

Детальнішу інформацію про зміни в українсько-американських угодах щодо закінчення війни надасть Еспресо.

Весна 2025: "Ви маєте погодитися"

Все почалося з бесіди, яку небагато людей вважали стартом нового етапу. 18 лютого 2025 року Вашингтон і Москва вперше за багато років зустрілися в Ер-Ріяді. Україну на цю важливу зустріч не запросили, і це вже тоді викликало занепокоєння в Києві та Європі, адже сигналізувало про нову політику адміністрації Трампа. Лише через декілька днів, 28 лютого, відбулася скандально відома розмова Трампа з Зеленським в Овальному кабінеті. Американська допомога та обмін розвідувальною інформацією були призупинені.

Саме в цей момент було встановлено механізм, який згодом повторювався кілька разів. 11 березня в Джидді українська делегація, до складу якої входили Єрмак, Сибіга, Умєров і Паліса, провела зустріч з Рубіо, Волцом і Віткоффом. Київ погодився на американську ініціативу щодо 30-денного повного перемир'я, внаслідок чого США оперативно відновили передачу розвідувальної інформації та повернулися до надання допомоги. Україна фактично стала першою, що прийняла ці умови. Наступний крок мав зробити Кремль.

Але він туди так і не потрапив. 18 березня Трамп говорив із Путіним понад дві години. Путін відмовився від повного перемир'я і погодився лише на мораторій на удари по енергетиці, причому Кремль одразу звузив американське формулювання про "енергетичне та інфраструктурне" припинення вогню до самої енергетики. Українська сторона цей мораторій прийняла. Обидві сторони майже одразу почали звинувачувати одна одну в порушеннях. Тобто "енергетичне перемир'я" мало б працювати ще майже два роки тому, але не запрацювало.

Після цього настала весна з американськими "пропозиціями". Згідно з повідомленням Washington Post, 17 квітня у Парижі США представили Києву та Європі план, який передбачав визнання Криму за Росією та заморожування лінії фронту. Президент Зеленський рішуче відкинув ці умови. Подальша зустріч у Лондоні 23 квітня мала досить низький рівень, оскільки Рубіо та Віткофф не взяли участі в ній. Кремль тоді зауважив, що діалог з Вашингтоном триває, але з Києвом та Європою він відсутній.

Кого адаптували, коли результати залишалися незмінними?

зображення: соціальні мережі

Якщо шукати тенденції, їх найяскравіше видно через призму людей. З боку США кількість переговірників постійно зменшувалася, тоді як наближених до Путіна ставало все більше. Спочатку в переговорах брали участь держсекретар Рубіо та радник з національної безпеки Волц, згодом на передній план вийшов близький друг Трампа Стів Віткофф, до якого приєднався зять президента Джаред Кушнер. Наприкінці 2025 року у процесі з'явився секретар армії Ден Дрісколл: саме він привіз до Києва відомі "28 пунктів" і спільно з Віткоффом та Кушнером формував позицію США.

Наприкінці літа 2026 року на сцені з’явився директор ЦРУ Джон Реткліфф, який несподівано прибув до Москви. За інформацією FT, Путін відмовився від зустрічі з ним після його песимістичного аналізу військових можливостей Росії. Як повідомляє FT, Білий дім навіть обмірковував зменшення впливу Віткоффа та Кушнера, а сам Кушнер висловлював близьким бажання дистанціюватися від теми України.

Не стояла на місці й українська сторона. Спочатку делегацію очолював глава Офісу президента Андрій Єрмак. Наприкінці листопада 2025-го, після обшуку НАБУ в нього вдома, він пішов у відставку, і переговорну групу очолив Рустем Умєров. Згодом до її складу ввійшли нинішній керівник Офісу президента Кирило Буданов, перший заступник Сергій Кислиця та Давид Арахамія. На початку цього року Віткофф стверджував, що з Умєровим вони провели в розмовах майже сто годин.

Географічний аспект є досить промовистим. За даними, доступними для загального ознайомлення, з початку 2025 року відбулося приблизно тридцять очних зустрічей між українськими та американськими представниками. Найбільша їх кількість проходила на території США (Вашингтон, Нью-Йорк, Флорида), а також у Європі (Париж, Лондон, Женева, Берлін, Давос). Декілька зустрічей мали місце на Близькому Сході (Джидда, Ер-Ріяд, Абу-Дабі), і лише одна з усіх відбулася в Україні, а саме в Києві.

З цих зустрічей три мали тристоронній формат (Україна, США, Росія): дві відбулися в Абу-Дабі, а одна — у Женеві. Варто відзначити, що Віткофф і Кушнер вперше відвідали Київ лише нещодавно, 6 вересня 2026 року. У квітні Зеленський відкрито висловлював незадоволення ситуацією: сім візитів до Москви та жодного до української столиці, що, на його думку, створювало невірне враження.

Осінь 2025 року: "28 етапів" та "90 відсотків" готовності.

Другий великий поворот стався в листопаді. 20 листопада американські ЗМІ оприлюднили "мирний план" із 28 пунктів. За даними американських ЗМІ, його першу редакцію складали Віткофф і Кушнер разом із російським посланцем Кирилом Дмитрієвим у Маямі, а джерело в українському Офісі президента стверджувало, що Віткофф "виписав" документ у прямій координації з Дмитрієвим. Документ вимагав обмежити армію, закрити шлях до НАТО й віддати Росії частину територій. Трамп навіть встановив для Києва дедлайн - День подяки.

Київ активізував свою дипломатичну діяльність, очевидно, відчуваючи, що шанси на успіх зменшуються. Заплановані зустрічі в Женеві 23 листопада, Галландейл-Біч 30 листопада, Берліні 14-15 грудня та Маямі 20-21 грудня. Українська делегація поступово змогла зменшити кількість найскладніших питань з 28 до 19-20. Територіальні питання були винесені "на рівень лідерів", а Зеленський висловив готовність поступитися ідеєю вступу до НАТО в обмін на гарантії, схожі на ті, що містяться в статті 5.

28 грудня в Мар-а-Лаго Зеленський оголосив, що 20-пунктний план погоджений на 90%, а двосторонні гарантії безпеки з США готові на 100%. Трамп говорив як завжди про те, що закінчення війни "дуже близько". Це був пік оптимізму, і саме тоді здавалося, що посередник справді поступово зближує сторони. Але, як і раніше, зближення було одностороннім: Україна змінювала свою позицію в 28 пунктах, Росія залишалася за столом, на якому не лежало жодної її поступки.

Абу-Дабі та Женева: ключові трансформації та їхні обмеження.

изображение: infobae

Січень-лютий 2026-го стали найпродуктивнішим періодом за весь процес, і було б нечесно цього не визнати. Уперше за війну сіли за один стіл українці, американці й росіяни: 23-24 січня й 4-5 лютого в Абу-Дабі, 17-18 лютого в Женеві.

В результаті подій 5 лютого обидві сторони провели обмін полоненими, передавши по 157 осіб з кожного боку, що стало першим таким кроком за півроку. США та Росія досягли угоди про відновлення військового діалогу, призупиненого ще до початку масштабного вторгнення. Учасники зустрічі обговорювали способи реалізації мирного процесу та контролю за дотриманням угод про припинення вогню. Згідно з інформацією УП, у Женеві обговорювалося питання розведення військ і створення вільної економічної зони на буферній території. Як зазначив Зеленський, у лютому США планували укласти угоду до червня.

Але те, що вдалося, було лише гуманітарним і технічним. По суті розрив лишився. Росія вимагала виведення українських військ з усієї Донеччини, Україна пропонувала заморозити лінію фронту й просила ясності щодо Запорізької АЕС. Рубіо казав, що список невирішених питань "істотно скоротився", але ключові розбіжності залишалися. Тристоронні зустрічі обіцяли продовження, але воно не настало: через війну проти Ірану, що почалася наприкінці лютого, наступний раунд, запланований на 5-6 березня в Абу-Дабі, зірвався. Тому переговори були призупинені ще в середині лютого.

Іранська пауза: про Україну забули, але не Москва

З березня по вересень 2026 року "процес" фактично зупинився. Віткофф і Кушнер зосередили свою увагу на Ірані та Близькому Сході, хоча й продовжували окремі зустрічі з українськими та російськими представниками (21-22 березня у Флориді, а в травні знову з Умєровим, зокрема щодо питання повернення полонених). Тристоронній формат, як нещодавно зазначив сам Кушнер, востаннє активізувався "приблизно півроку тому".

За цей період Москва не стала більш поступливою, навпаки, вона виявила нові можливості для висунення своїх ультиматумів. 7 травня в Кремлі оголосили, що тристоронні переговори є "недоцільними", поки Київ не виведе свої війська з підконтрольних територій Донбасу. Наприкінці серпня Москва підтвердила свою відмову від концепції "вільної економічної зони" на Донбасі та розміщення військ НАТО. Багато аналітиків тоді зазначали, що позиція Росії стала ще менш готовою до компромісу, а обмін територіями, який раніше розглядався як можливий варіант для вирішення ситуації на Донбасі, тепер взагалі не обговорюється.

Було й чимало телефонних розмов. 29 квітня Путін ділився з Трампом інформацією про "стратегічну ініціативу" та пропонував укласти перемир'я до 9 травня. 14 червня, за словами помічника Путіна Ушакова, Трамп "підтвердив свою готовність впливати на Київ та європейських союзників". А 25 серпня, під час візиту Реткліффа до Москви, США звернулися до Києва з проханням утриматися від атак на Москву та Санкт-Петербург, поки там перебуває їхня делегація. Цю інформацію опублікувало видання Axios.

Із візиту Віткоффа й Кушнера до Москви та Києва 5-6 вересня теж не було прориву. Вони три години розмовляли з Путіним, потім у Києві пройшли три раунди й розмова віч-на-віч із Зеленським. Кушнер заявив, що потрібно повернутися до тристороннього формату. Зеленський підтвердив готовність України, тож далі слово було за Росією. Але відповіді так і не прозвучало.

Далі пішли вересневі епізоди, які дивним чином передбачали жовтневий розрив. 13 вересня Трамп публічно закликав Зеленського припинити удари по російських НПЗ, пояснюючи ними нібито дефіцит пального. 14 вересня він оголосив про "енергетичне перемир'я" між Україною та Росією, яке не підтвердили ні Київ, ні Москва. 22 вересня на полях Генасамблеї ООН Зеленський запропонував чесну формулу: "Не нападаєте на наше - ми облишимо ваше". Наступного дня Рубіо визнав, що енергетичного перемир'я немає. А 8 жовтня він же, у розмові з грецьким виданням Kathimerini, сказав те, чого дипломати зазвичай уникають, відповів чесно: війна перебуває у "стратегічному глухому куті", і "перспектив для врегулювання шляхом переговорів не спостерігається".

Асиметричність, що розкриває всі таємниці.

Якщо поділити всі ці епізоди на дві групи, виникає картина, яка ясно проглядається навіть для тих, хто не слідкує за переговорами щоденно.

Що вимагали від України: запровадження повного перемир'я (березень 2025 року, Україні вдалося досягти); згоду на мораторій на енергетичні атаки (березень 2025 року, прийняла); розгляд американського плану щодо визнання Криму (квітень 2025 року, відмовилася); ухвалення "28 пунктів" до Дня подяки (листопад 2025 року, змінила свої плани); демонстрація стриманості під час візиту американських гостей до Москви (серпень 2026 року, виконала); припинення атак на нафтопереробні заводи в односторонньому порядку (вересень-жовтень 2026 року, відмовилася). Кожного разу, коли Київ не поступався, виникав "важіль": призупинення допомоги та розвідувальних даних у березні 2025 року, дедлайн у листопаді, а тепер, за інформацією Axios, знову з’явилися натяки на можливе припинення розвідданих.

Що саме вимагали від Росії: в публічному обговоренні не було жодного американського ультиматуму, на який Москва змушена була б реагувати зміною своєї поведінки. Очевидно, що Вашингтон неодноразово натякав на можливість санкцій, і восени 2025 року було введено пакет обмежень проти "Роснафти" та "Лукойлу", який серйозно сприйняли в Москві. Проте основні вимоги (повний контроль над Донеччиною, нейтральний статус України, відсутність іноземних військових) залишилися незмінними під час переговорів в Абу-Дабі, Женеві та навіть в Кремлі з Віткоффом. Більше того, після прямих переговорів в Анкориджі тиск на Київ стосовно територіальних питань лише зріс.

Це не свідчить про те, що Трамп свідомо діє на користь Москви. Це означає, що в його розумінні ролі посередника той, хто більше залежить від американської підтримки, підлягає сильнішому тиску, тоді як той, хто менш залежний і готовий затягувати переговори, отримує більше свободи дій. У цьому контексті "двосторонність" процесу завжди була лише формальною: в кімнаті перебували двоє, але вимоги стосувалися лише однієї сторони.

Маямі, 9 жовтня: дизель замість миру

Українська делегація (Буданов, Умєров, Кислиця, Арахамія) прибула до Флориди для двох днів переговорів. До неї долучилися радники з нацбезпеки Британії, Франції та Німеччини, представники НАТО, ЄС і Єврокомісії. Порядок денний: зимова енергетична стійкість, експорт зерна, гарантії безпеки, повоєнна відбудова. Віткофф і Кушнер викладали "нові ідеї", серед яких була й ідея часткового перемир'я.

Під час цих переговорів Віткофф і Кушнер повідомили українцям, що Трамп має намір поговорити з Путіним і зняти санкції з російського експорту дизеля. За словами американського чиновника, на якого посилається Axios, Трамп ухвалив таке рішення після того, як Україна проігнорувала близько шести прохань припинити удари по НПЗ, бо ті підвищують ціни на пальне в США. Зеленський відповів, що готовий припинити удари по російських НПЗ, якщо Росія припинить удари по українських електростанціях, але Трамп цю симетрію відкинув: за словами чиновника, він не вважає ці удари рівнозначними.

А вже ввечері Трамп повідомив про "надзвичайно успішну" розмову з Путіним. За його словами, Росія негайно постачатиме понад 300 тисяч тонн дизеля, ще 500 тисяч тонн у листопаді, а далі мільйон і три мільйони тонн залежно від стану НПЗ. Разом це понад 4,8 мільйона тонн. Мінфін США через OFAC видав генеральну ліцензію № 135 для імпорту російського дизеля, яка діятиме до квітня 2027 року. За повідомленням ISW, Путін не запропонував Вашингтону жодної поступки в обмін. За даними Кремля, у розмові він також відкинув відновлення мирних переговорів, заявивши, що Росія воюватиме далі.

Реакція Києва була надзвичайно гострою. Президент Зеленський охарактеризував угоду як "слабке рішення сильних союзників" та "подарунок для Путіна", зазначивши, що українську делегацію використали в якості прикриття. Один з високопосадовців в Україні заявив виданню Financial Times: "Ми знищимо їхні фабрики". Axios також отримав інформацію з українських джерел, що американська сторона попередила про можливість зупинки передачі розвідувальної інформації, якщо атаки на нафтопереробні заводи триватимуть. Однак американський чиновник спростував це, підкресливши, що США лише нагадали про свою роль надійного партнера і закликали не завдавати шкоди американським споживачам. Ці два виклади подій не збігаються, що свідчить про наявність прихованої правди.

Незважаючи на все, переговори в Маямі завершилися вже після першого дня. Віткофф зробив обережну заяву, зазначивши, що обмін ідеями виявився "конструктивним" і сприяв визначенню напрямків для подальшої взаємодії між США та Росією.

Чому Трампу потрібен дизель?

Image: Getty Images

Середня ціна дизеля в США, за даними AAA, станом на 9 жовтня становила 6,28 долара за галон проти 3,68 долара рік тому. До виборів до Конгресу 3 листопада менше місяця. Газові та дизельні ціни б'ють по фермерах, вантажівниках і всьому, що дорожчає разом із транспортом. А Трамп хоче показати виборцям результат, і результат у вигляді "мільйони тонн дизеля" виглядає вражаюче як заголовок.

Експерти висловлюють сумніви щодо економічної ефективності цього розрахунку. Грегорі Брю з Eurasia Group, згаданий CNN, вважає, що навіть якщо Путін дотримається своїх обіцянок, це буде лише тимчасове рішення. Аналітик Пікерінг у тому ж матеріалі зазначає, що Трамп використовує тонни замість барелів, адже тонни виглядають більш вражаюче. Він вважає, що це більше свідчить про політичні наміри, ніж про реальні зміни. Крім того, Росія у липні заборонила експорт дизельного пального, а віцепрем'єр Новак повідомив, що країна починає імпортувати паливо, тому залишається невідомим, чи справді у Путіна є обіцяні обсяги. Політолог Володимир Горбач нагадує, що ще 1 жовтня Путін стверджував, що поки тривають санкції, дизеля не буде. Зараз санкції були пом'якшені, і Путін отримав те, чого раніше вимагав публічно.

Залишається ще одне важливе питання. Грегорі Брю висловлює думку, що Путін сподівається на певний компроміс: Трамп отримує дизельне паливо, в той час як Москва сподівається, що Україна зупинить атаки на свої нафтопереробні заводи. Проте Зеленський своїми неодноразовими заявами демонструє, що не готовий йти на такий односторонній поступок. Це свідчить про те, що угода щодо дизеля є не лише політичним маневром для американського електорату, а також інструментом тиску на Київ: Вашингтон тепер має власний інтерес у тому, щоб українські дрони не досягали російських виробництв. Україна вважає це змовою, в той час як США називають це захистом інтересів споживачів. Можливо, істина полягає в тому, що у Трампа наразі є два суперечливі інтереси: прагнення завершити конфлікт і бажання знизити ціни на паливо, і другий явно має перевагу.

"Ціни на паливо є вразливістю Трампа та республіканців. Інформація про російський дизель навряд чи матиме миттєвий вплив на виборців. Виробництво дизельного пального в Росії знизилось більш ніж на 30%, а атаки на нафтопереробні заводи продовжуються. Навіть обіцяні незначні обсяги дизеля Росія може не встигнути відвантажити. До 3 листопада навряд чи варто очікувати істотних змін у цінах на заправках," - зазначає колишній очільник Центру боротьби з дезінформацією Андрій Коваленко.

Ознайомтеся також: Трампу необхідна "успішна" подія перед виборами: що насправді приховують дискусії про енергетичне перемир'я.

Що далі

Зараз розвиток подій залежить від кількох речей. По-перше, від того, чи виконає Росія дизельні обіцянки й що вимагатиме натомість. По-друге, від реакції Конгресу: частина американських законодавців уже різко розкритикувала рішення Трампа, тому у Politico ставлять питання про відповідність ліцензії закону 2022 року, що забороняє імпорт російських енергоносіїв. По-третє, від зими: Рубіо сам попередив, що США стурбовані можливим посиленням російських атак на українську енергетику. І по-четверте, від того, чи збережеться сам формат: за словами Зеленського, Вашингтон хотів провести новий тристоронній раунд до кінця жовтня, а Пєсков не виключав, що він відбудеться в Абу-Дабі.

Історія України свідчить, що гарантії без реального механізму виконання залишаються лише на папері: Будапештський меморандум 1994 року саме таким і був. За двадцять місяців американської дипломатії можна виділити одну справжню перемогу: Україні вдалося уникнути підписання угоди про капітуляцію, а Європа нарешті включилася в обговорення механізмів гарантій. Однак, з цього випливає й важливий урок: посередник, який не здатен змусити сильнішу сторону йти на компроміс, рано чи пізно почне вимагати поступок від слабшої. Остання зустріч у Маямі, що відбулася 9 жовтня, яскраво це продемонструвала.